ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ У ШКОЛІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, теоретико-методологічну основу і базу дослідження;  наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок автора; вказується сфера апробації результатів дослідження; наводяться дані про публікації та структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичні проблеми дослідження феномена готовності” систематизовано головні напрямки у дослідженнях психологічної готовності, проаналізовано різні структурні моделі психологічної готовності спеціаліста до професійної діяльності та шляхи її формування.

            Аналіз проблеми готовності до професійної діяльності показав, що її дослідження спрямовані на вивчення змістової характеристики поняття “загальна готовність до праці” (Г.А.Асмолов, С.Д.Максименко, К.К.Платонов, А.С.Прангвішвілі, П.А.Рудик, С.Л.Рубінштейн, Д.М.Узнадзе, ін.); розробку структури готовності (Ф.Н.Гоноболін, Є.О.Клімов, В.А.Крутецький, Н.В.Кузьміна, М.В.Левченко, А.К.Макарова, ін.); аналіз структурних компонентів і показників готовності до педагогічної діяльності (Г.О.Балл, А.О.Деркач, Л.П.Овсянецька, М.В.Папуча, А.Ц.Пуні, Л.Я.Рубіна, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін, ін.); пошуки шляхів оптимізації процесу формування готовності до різних аспектів педагогічної діяльності (Л.В.Долинська, О.М.Коропецька, Р.С.Немов, М.В.Тоба, О.М.Хлівна, О.В.Хрущ-Ріпінська, Н.В.Чепелєва, ін.); визначення рівнів сформованості психологічної готовності (М.Й.Боришевський, А.Д.Ганюшкін, М.І.Дьяченко, Е.А.Калінін, Д.А.Кандибович, Л.В.Кондрашова, О.М.Коропецька, Л.Е.Орбан, О.І.Мешко, ін.); розробку змістових характеристик поняття готовності (Ф.І.Іващенко, І.А.Клімов, О.І.Мілерян, В.О.Моляко, С.П.Пере-пелиця, Б.О.Федоришин); у галузі медичної психології (В.Й.Каган, В.І.Ораховський, Є.С.Чугунова); спортивної психології Е.П.Ільїн, А.Ц.Пуні, О.П.Федик); музичної психології (Л.В.Валанчивадзе, Л.Л.Бочкарьов, А.А.Востріков, М.М.Ганелін, Г.М.Коган, Н.Н.Токіна, О.В.Хрущ-Ріпінська).

Найбільш розроблене поняття готовності в галузі педагогічної психології, а саме при розкритті проблеми вдосконалення процесу вузівської (О.А.Абдуліна, Л.В.Долинська, В.А.Крутецький, Н.В.Кузьміна, О.І.Мешко, О.Н.Кулюткін, Ф.Д.Ніколенко, В.О.Сластьонін, Т.С.Яценко), довузівської (М.Д.Белей, П.П.Горностай, М.В.Левченко), післявузівської (О.Г.Мороз, Т.С.Полякова, Т.Д.Щербан) підготовки педагогічних кадрів, профдіагностики і профвідбору до педагогічної професії (К.В.Вербова, Г.В.Парамей, Г.К.Радчук).

У науковій літературі психологічна готовність має різні назви, але в цілому виступає у двох формах:

- короткочасна (Ф.Д.Горбов, М.Д.Левітов, Л.С.Нерсесян), тимчасова (М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович), ситуативна (Ю.Я.Кісельов), – як актуалізація психічних станів, пристосування всіх сил, забезпечення психологічної можливості для успішних дій в даному виді діяльності;

- довготривала (М.Д.Левітов, Л.П.Буєва, С.І.Кон), загальна (А.О.Деркач, А.А.Ісаєв, Є.С.Романова), підготовленість (О.В.Киричук, Є.Г.Козлова, В.А.Крутецький, А.Ц.Пуні), – як набуті знання, навички, вміння, досвід, установки і мотиви діяльності.

У педагогічній психології існує два підходи до трактування суті психологічної готовності:

- функціональний, що розглядає її як певний стан психічних функцій (Е.О.Мілерян, К.К.Платонов, В.Н.Пушкін, ін.);

- особистісний, - як результат підготовки до певної діяльності (Л.В.Долинська, К.М.Дурай-Новакова, М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович, Г.С.Костюк, М.В.Левченко, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, О.Г.Мороз, Д.Ф.Ніколенко, ін.).

Незважаючи на широку представленість у науковій літературі проблеми готовності та різні підходи до визначення суті цього поняття, науковці єдині у переконанні, що даний феномен слід розглядати як інтегральне особистісне утворення, що поєднує у собі психічні (функціональні) стани – короткочасна (тимчасова, ситуативна) готовність, та підготовленість (особистісні характеристики) - довготривала (загальна), які перебувають у єдності та взаємозалежності.

Феномен психологічної готовності, функціонуючи у руслі окремого аспекту педагогічної діяльності, і будучи обумовленим диференціацією завдань у рамках цього аспекту, має у кожному випадку специфічний прояв та складну динамічну структуру, що визначається структурою конкретної діяльності. Кожен із компонентів у різних моделях готовності спеціаліста має своє специфічне навантаження.

Науковці по-різному висвітлюють процес формування психологічної готовності, проте, спільним у всіх дослідженнях є те, що цей процес здійснюється шляхом одночасного формування усіх її компонентів, при домінуючій ролі того чи іншого компонента (у залежності від специфіки діяльності, до якої здійснюється підготовка спеціаліста), в умовах спеціально організованого навчання, що спрямоване на оволодіння теоретичними знаннями, практичними вміннями, розвиток функціональних процесів. Аналіз наукової літератури показав, що дослідженнями феномена готовності охоплено найрізноманітніші аспекти педагогічної діяльності, але проблема формування готовності студентів педвузу до профорієнтаційної роботи у школі вченими не досліджувалась. Готовність вчителя до профорієнтаційної роботи з учнями ми розглядаємо як складову частину психологічної готовності до педагогічної діяльності.

В основу нашого дослідження лягли теоретичні положення Л.В.Долинської, М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович, Г.С.Костюка, М.В.Левченко, С.Д.Максименка, О.І.Мешко, В.О.Моляко, О.Г.Мороза, Д.Ф.Ніколенка, ін., які трактують готовність до педагогічної діяльності як інтегральне утворення особистості педагога, яке є результатом підготовки до конкретного аспекту цієї діяльності і об’єднує в собі когнітивний, операційно-дійовий, мотиваційний, емоційно-вольовий компоненти.

У другому розділі “Визначення структури та рівня сформованості психологічної готовності майбутнього вчителя до профорієнтаційної роботи у школі” проаналізовано результати комплексного дослідження сучасного стану профорієнтаційної роботи у школі, визначено структуру психологічної готовності студента педвузу до профорієнтаційної роботи у школі та зміст її структурних компонентів. Проаналізовано результати діагностики рівня сформованості психологічної готовності студентів педвузу до профорієнтаційної роботи у школі.

Комплексне дослідження сучасного стану профорієнтаційної роботи у школі виявило його незадовільним, що проявляється у наступному: низький рівень теоретичних знань вчителів з основ профорієнтаційної роботи у школі; стихійність, неконтрольованість та формалізм у здійсненні профорієнтаційної роботи у школі, скептичне ставлення до її ефективності; суттєві розбіжності у підходах щодо принципу поетапності в здійсненні профорієнтаційної роботи у школі; невідповідність між вербальними твердженнями і практикою роботи; незадовільний стан профорієнтаційної роботи шкільних психологів, лікарів, бібліотекарів; відсутність кабінетів, кутків профінформації; не надання професійних профконсультацій школярам; стихійність та поодинокість профорієнтаційних заходів у школі; відсутність у штатному розкладі шкільного профорієнтолога; не виконання вимог “Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається”. Результатом низького рівня інформованості школярів про світ професій є непідготовленість до самостійного отримання необхідної профінформації. Школярі не знайомі із професіограмами, системою класифікації типів професій, із умовами правильного вибору майбутньої професії, не усвідомлюють його важливості, що виявляється у другорядності факторів, що впливають на вибір, легковажному ставленні та поверхневості мотивів вибору. Випускники затрудняються визначити власні домінуючі здібності, інтереси, вони не готові до здійснення науково-обґрунтованого професійного вибору. На момент закінчення 11-го класу лише 70 % випускників зробили професійний вибір, причому 26,93 % з них не впевнені у його правильності, 34,69 % вибрали навчальний заклад, але не визначились у факультеті; 30 % від загального числа опитаних не знають, що робитимуть після закінчення школи.

Характерні труднощі, з якими доводиться стикатись у ході профорієнтаційної роботи у школі полягають у наступному: відсутність єдиної наукової системи профорієнтаційної роботи у школі, сучасної науково-методичної літератури з даної проблеми, застарілі підходи в організації роботи, слабка матеріально-технічна база шкіл, втрата інтересу та довіри до профорієнтаційних заходів в учнів та батьків, низький рівень знань з основ профорієнтаційної роботи у школі психологів та педагогів, відсутність педвузів, які б готували спеціалістів-профорієнтологів для школи.

Одним із головних чинників незадовільного стану профорієнтаційної роботи у школі є непідготовленість вчителів до такого важливого аспекту педагогічної діяльності як формування професійного самовизначення учнів, що обумовлено недоліками вузівської підготовки.