ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО ВПЛИВУ НА РИНОК СТРАХОВИХ ПРОДУКТІВ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; розкрито ступінь її наукової розробки; вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, темами; визначено мету й завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, наукове та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації й публікацій за темою, структури та обсягу дисертації; охарактеризовано особистий внесок здобувача.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи формування системи державного впливу на страховий ринок України” – проаналізовано стан та рівень розвитку страхового ринку в Україні; наведено концептуальні засади формування системи державного впливу на ринок страхових продуктів; розкрито вплив макроекономічної політики на діяльність суб’єктів страхового ринку.

У розділі сформульовано поняття “страховий ринок”, під яким слід розуміти сферу економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист. Страховий ринок з позицій науки державного управління представлено як сукупність управлінських рішень, що генеруються, з одного боку, страховими компаніями, а з другого – державою, яка справляє вплив на суб’єктів страхового ринку виходячи із загальносуспільних інтересів. Страхові продукти представлені як специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку, ціна яких відображається в страховому тарифі і формується на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції.

Проблема державного впливу на інститут страхування – одна з найбільш актуальних у теорії та практиці сучасного вітчизняного страхування. Важливість її дослідження пов’язана з тим, що система державного регулювання страхового ринку дотепер остаточно не сформувалася: змінюються стан самого страхового ринку, діяльність органів державного регулювання, постійно вдосконалюється нормативна база страхування. Нестійкість цієї системи зумовлена внутрішніми факторами страхового ринку, а також розвитком міжнародних інтеграційних тенденцій, але водночас є і прямим наслідком макроекономічних процесів, проблем, що існують в економіці в цілому.

У розділі зазначається, що загальна тенденція до глобалізації світової економіки, що посилилася наприкінці XX ст., торкнулася і страхового ринку. Зближення економік різних країн створює принципово нові умови для страхового бізнесу, сприяє уніфікації умов страхування. Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) у 2008 р., а також початок дії в 1999 р. Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом (ЄС) призводить до необхідності широкого використання міжнародного досвіду в організації страхової справи, вироблення чітких умов доступу іноземних страховиків на вітчизняний ринок.

Аналіз класифікаційних ознак як бази поділу страхового ринку свідчить про те, що переважна більшість класифікацій з цілої низки позицій дублюється, а при ідентифікації того чи іншого виду страхового ринку не завжди спостерігається відповідність класифікаційній ознаці, що є причиною певної неузгодженості як у теоретичних дослідженнях, так і в практичній діяльності страховиків. При цьому було обґрунтовано, що впорядкована класифікація страхових ринків є необхідною передумовою для ефективного управління ними.

Становлення ринкових відносин в Україні, розвиток національного страхового ринку передбачають удосконалення правового регулювання страхової діяльності як однієї із організаційно-правових форм захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Зазначається, що нормативно-правова база, яка регламентує функціонування ринку страхування України, є такою, що потребує подальшого розвитку з метою як удосконалення страхового ринку України виходячи з потреб самої держави, так і розвитку інтеграційних процесів в економіці України.

З’ясовано, що основними недоліками нормативно-правової бази українського страхового ринку є: 1) відсутність єдиного механізму узгодження документів, що регламентують діяльність суб’єктів ринку страхових продуктів); 2) неузгодженість дій законодавчої та виконавчої гілок влади, спрямованих на формування нормативної бази страхового ринку України;
3) недосконалість нормативно-правової бази, її неповнота і фрагментарність, що є суттєвим чинником, який стримує розвиток страхування в Україні (потребують удосконалення всі нормативні акти, на яких ґрунтується страхова діяльність в Україні).

Аналіз страхового законодавства дав змогу окреслити зміни, що вносяться до нормативно-правових актів, які досить часто зумовлені не тільки об’єктивними потребами в розвитку, а і їх лобістським характером.

Зазначається, що за відсутності законодавчо визначеної термінології страхового підприємництва особливо відчувається необхідність законодавчого визначення поняття “страхова діяльність”, оскільки законодавчо унормованими є лише такі поняття, як “страхування” (але воно не розкриває сутності страхової діяльності, а є суто правовим), “страховик”, “предмет безпосередньої діяльності страховика”, “державний вплив на ринок страхових продуктів”.

У другому розділі – “Аналіз державного впливу на розвиток страхового ринку України” – здійснено аналіз проблем розвитку страхового ринку, досліджено вплив монетарних механізмів на ринок страхових продуктів; визначено тенденції розвитку страхового ринку.

У процесі дослідження установлено, що найважливішими завданнями держави в сучасних умовах є вдосконалення нормативно-правової бази з метою захисту інтересів споживачів страхових продуктів, розвиток відповідної інфраструктури та підвищення фінансової надійності страховиків.

З’ясовано, що незрілість українського страхового ринку – один з чинників несприятливого інвестиційного клімату й незадовільних загальних умов економічної діяльності. Страховий ринок в Україні також зазнає негативного впливу низького рівня капіталізації.

На підставі аналізу позитивних результатів розвитку ринку страхових послуг (реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування, структурні зміни на користь добровільного страхування і його довгострокових видів, підвищення показників фінансової надійності страховиків, формування фінансових груп за їх участю, збільшення загальної суми страхових платежів, отриманих страховиками України, а також кількості договорів страхування (перестрахування), укладених за сприяння страхових брокерів) та проблем, що потребують негайного вирішення (зниження попиту на послуги страхових компаній з боку підприємств і населення через погіршення фінансового стану; неповернення депозитних коштів; незабезпечення наявності страхового покриття майна, що перебуває в заставі в комерційного банку, на весь період дії кредитного договору; недостатній контроль за наявністю полісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності автовласників; відсутність у регулятора страхового ринку дієвого механізму щодо недопущення демпінгу на ринку та штучного зниження платоспроможності страховиків), розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення ринку страхових продуктів в Україні.

У розділі зазначається, що чинне законодавство про страхування не враховує сучасного стану економіки держави (наприклад інфляції, яка швидко змінює всі страхові фонди і резерви). Інфляція, по суті, є “проблемою номер один”, оскільки непередбачуваність цінової динаміки суттєво ускладнює розрахунок ставок страхових премій і визначення обсягів виплат страхових відшкодувань, що, зрештою, може звести нанівець страховий захист.

Через це страховим компаніям важко прогнозувати рентабельність страхової діяльності. Вони постійно змушені шукати компроміси між збереженням реальної вартості страхових фондів, їх антиінфляційним захистом та ліквідністю. Перманентне знецінення грошей підриває основу довгострокового страхування. Невідповідність виплат страхового відшкодування фінансовим витратам відштовхує клієнтів від страхових організацій, незважаючи на необхідність захисту від різних ризиків.

Разом з тим державна політика в галузі страхування не враховує того, що в країні немає страховиків, які б могли б конкурувати із західними фірмами.

Згідно з чинним законодавством страховим компаніям фактично заборонено здійснювати будь-які види діяльності, крім страхової. Це призводить до того, що страховики не можуть ефективно страхувати під заставу, оскільки невідомо, що робити з цією заставою, яку не можна продати і використати за призначенням.

Спираючись на системний підхід, доведено, що формування в Україні сучасної соціально орієнтованої страхової індустрії дасть змогу державі зменшити навантаження на державний бюджет у частині відшкодування непередбачених втрат, зумовлених факторами природно-техногенного характеру, за рахунок грошових ресурсів страхових резервних фондів страхових організацій; вирішити окремі проблеми соціального забезпечення (виконання пенсійних зобов’язань, утримання у зв’язку із втратою працездатності чи смертю годувальника, із безробіттям, компенсація медичних витрат) в умовах ринкової економіки; залучити заощадження населення та організацій до обігу національної економіки на довгостроковій основі.

Подальший розвиток системи страхування екологічних інвестицій в Україні, що розглядався в дисертації в контексті екологічного страхування взагалі, потребує вдосконалення відповідної нормативно-правової бази, розроблення та впровадження методик оцінювання ризиків та загроз, зумовлених експлуатацією екологічно небезпечних об’єктів, методів обчислення страхових тарифів відповідно до визначеного рівня ризику.

У майбутньому комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дасть змогу: скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій; підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість як центральних, так і місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище; забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на запобігання екологічно небезпечним явищам та ліквідацію їх наслідків; посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності та підвищити вимоги екобезпеки.