формування в учнів молодшого шкільного віку уявлення про здоров’я як особистісну цінність

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, визначено основні методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, вказано на зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами, подано теоретико-методологічну основу, відомості про апробацію результатів дослідження, наведені дані про структуру дисертації.

У першому розділі «Формування у молодших школярів уявлення про здоров’я як психолого-педагогічна проблема» розглянуто теоретичні основи дослідження категорії «здоров’я» у психолого-педагогічній, філософській, медичній, соціологічній літературі. Визначено різноманітні підходи науковців до розуміння та класифікації цінностей, розкрито сутність понять «цінність», «уявлення» та особливості формування їх у школярів. Проаналізовано шкільну програму та літературу з точки зору її валеологічного змісту.

Здійснений аналіз наукових джерел показав, що існує чимало визначень поняття «здоров’я». Зокрема, поняття «здоров’я» розкривали Г.Л. Апанасенко, І.І. Брехман, Б.І. Бутенко, О.В. Вакуленко, Д.Д. Венедиктов, Д.А. Ізуткін, Б.М. Ільїн, О.М. Кудрявцева, Ю.П. Лісіцин, В.П. Петленко та багато інших авторів.

До визначення поняття «здоров’я» дослідники підходили з різних позицій: про динамічну рівновагу організму з навколишнім і соціальним середовищем (Ю.П. Лісіцин, О.М. Чернух, Д.Д. Венедиктов, В.І. Кричагін); з позиції наявності повноцінного, гармонійного розвитку фізичного, психічного та морального стану людини (Б.В. Петровський); на рівні популяції (В.П. Казначеєв); з погляду наукового і ціннісного змісту (А.Я. Іванюшкін). Найбільш поширеним в наш час є визначення здоров’я Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): «Здоров’я – це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних вад». Тобто, це природний стан організму, який характеризується його врівноваженістю з середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін, де врівноваженість організму із зовнішнім середовищем – це ступінь його пристосованості, адаптованості до умов біологічного та соціального середовища, дієздатності. Такий підхід до характеристики здоров’я особливо важливий стосовно дітей, оскільки врівноваженість із зовнішнім середовищем забезпечує своєчасність зростання і розвитку організму, можливість відвідувати дошкільні та навчальні заклади, оволодівати знаннями та навичками, відповідними
до їх віку, без ознак дезадаптації.

Психічне здоров’я індивіда було предметом уваги ряду авторів. Так, С.Ю. Головін, М.І. Кандибович та ін. визначили його як стан душевного благополуччя, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів
і такий, що забезпечує адекватну до умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності людини. С.Д. Максименко психічне здоров’я розглядає не лише як відсутність психічних захворювань, а набагато ширше: поняття «психічне здоров’я» охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття
і свідомість. Інші науковці (С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Т.О. Піроженко) розглядають психічне здоров’я як «здатність успішно регулювати свою поведінку
і діяльність у відповідності до норм і правил». Поняття «фізичне здоров’я» Г.Л. Апанасенко, М.С. Гончаренко, О.Д. Дубогай, А.В. Сватьєв та ін. пов’язують з умінням володіти своїм тілом, рухами, фізичною витривалістю, відсутністю хронічних захворювань і високим рівнем працездатності. Соціальне здоров’я дослідники М.С. Гончаренко, Г.К. Зайцев, В.В. Колбанов, Ю.П. Лісіцин, С.О. Свириденко та ін. пов’язують з економічними чинниками, функціонуванням особистості як повноправного члена суспільства, котрий усвідомлює свою стать та безконфліктно взаємодіє у колективі однолітків, у сім’ї та суспільстві. Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів
і світогляду – все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

Узагальнюючи теоретичні матеріали нашого дослідження, ми розглядаємо здоров’я людини як цілісне, системне явище, що виявляє себе в рівновазі її взаємовідносин з навколишнім світом. Суб’єктивно здоров’я характеризується людиною через відчуття загального благополуччя, радості життя, працездатності, здатності до адаптації та подолання негативних впливів, перешкод.

Встановлено, що категорія «цінності» у наш час є предметом багатьох досліджень у філософських, соціологічних, психологічних і педагогічних галузях науки. Складність природи цінностей, на нашу думку, й визначила різноманітні підходи науковців до їх розуміння і класифікації. Деякі дослідники (С.Ф. Анісімов, В.О. Василенко та ін.) розуміють цінності як сукупність матеріальних і духовних об’єктів, що мають властивість задовольняти потреби, інтереси, бажання особистості, класу чи суспільства. Інші вчені (Л.Н. Архангельський, М.С. Каган, І.Т. Фролов) вбачають у цінностях характер ставлення суб’єкта до об’єкта його діяльності або спілкування, в якому виявляється практичний бік взаємодії.

Цінності як психологічна проблема розглядалися В.Г. Алексєєвою, С.Ф. Анісімовим, Л.М. Архангельським, М.Й. Боришевським, Л.І. Ломако, О. Норовим, О.В. Сухомлинською. В їхніх працях розроблено сучасні підходи до класифікації цінностей, їх ієрархії, процесу формування (мотиви, стимули, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, поведінка), розглядаються психологічні умови їх формування. Формування цінностей у школярів досліджували В. Андріяшин, Т.В. Бутківська, Т. Ващенко, Н.І. Ганнусенко, В.Є. Гурін, В. Зворський, Ж.О. Омельченко, Е.О. Помиткін, О.В. Турянська.

Найважливішою людською цінністю є здоров’я, яке розглядається як умова свободи життя. Його досліджували В.І. Берзінь, Л.С. Гармаш, В.І. Ільїніч, Н.І. Коцур, С.В. Лапаєнко, Н.П. Панкратьєва, М. Попов, І.В. Поташнюк, Ю.В. Шиленко. Спільним у їхніх працях є розгляд ставлення до здоров’я як до цінності, що обумовлює формування ціннісної установки на зміцнення й удосконалення особистого та суспільного здоров’я.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми свідчить, що до цього часу головним чином вивчалися різні аспекти формування загальнолюдських, гуманістичних цінностей особистості, проте категорія «здоров’я» як особистісна цінність серед них не розглядалася. У наукових працях останніх років досліджувалися окремі питання психічного, фізичного, духовного здоров’я; формування, збереження і зміцнення здоров’я школярів з урахуванням системи цінностей, і відповідно, психологічний механізм формування уявлень про здоров’я як про особистісну цінність залишився поза увагою дослідників.

Відсутність у вітчизняній і зарубіжній літературі розробок з проблеми формування в учнів молодшого шкільного віку уявлень про здоров’я як особистісну цінність вказала на необхідність проведення наукових досліджень з даної проблеми. Наше дослідження спрямоване на розробку і апробацію такого експериментального навчання з основ здоров’я, яке сприяло б ефективному формуванню уявлень про здоров’я в учнів початкової школи.

У другому розділі – «Організація, проведення та аналіз результатів констатувального експерименту» подано програму і методику дослідження на етапі констатувального експерименту, розкрито психологічні особливості уявлення про здоров’я у молодших школярів.

Програмою констатувального етапу експерименту передбачалося провести психолого-діагностичний моніторинг здоров’я дітей молодшого шкільного віку; визначити уявлення учнів, їх батьків і вчителів про здоров’я; з’ясувати, яке місце займає здоров’я серед соціальних й особистісних цінностей у школярів молодших класів.

Для визначення критеріїв фізичного здоров’я ми використовували програму «Школяр». У результаті визначення фізичного здоров’я за антропометричними
та медико-біологічними показниками учнів молодших класів в кількості 120 чоловік були одержані такі дані: 6,8 % осіб мають рівень фізичного здоров’я високий
та вищий середнього, 52,1 % обстежуваних школярів мають середній рівень фізичного здоров’я, 41,1 % учнів мають рівень фізичного здоров’я нижчий середнього та низький.

Стан психічного здоров’я молодших школярів оцінювався за результатами анкетування, тестування, спостережень, опитувань, бесід з учителями й батьками.

В результаті встановлено, що високий рівень тривожності мають 28,5 % учнів, середній – 62,3 %, низький – 9,2 %. Дослідження самооцінки виявили 64,8 % школярів з адекватною самооцінкою, із заниженою – 16,2 %, із завищеною – 19 %. Спостереження показали, що діти з адекватною самооцінкою активні, бадьорі, комунікабельні, із заниженою – невпевнені в собі, ранимі, підвищено тривожні,
із завищеною – самовпевнені, критичні до інших.

Згідно з результатами дослідження виявилося, що для учнів молодших класів найбільшими стресорами є: розлади у сім’ї (33,4 %); втрата батьків (28,1 %); зміни умов життя (18,5 %); народження молодших дітей (10,3 %); поява у сім’ї нерідних батьків (9,7 %).

Рівень духовного розвитку учнів визначався за методикою Е.О. Помиткіна «Визначення рівня духовного розвитку школярів». Ми встановили, що високий рівень духовного розвитку мають 21,6 % досліджуваних учнів, у 45,4 % – рівень духовності перебуває у стадії розвитку, у 33 % школярів рівень духовності низький.

Отже, проведені нами дослідження виявили в основному факти середнього
та низького стану різних компонентів здоров’я учнів молодших класів.

Дані, отримані у процесі діагностики здоров’я учнів, були занесені
у «Психолого-педагогічну карту учня», які допомогли нам спланувати навчально-виховний процес з урахуванням рівня розвитку кожного школяра. Зміни, що відбувалися у стані здоров’я дітей, систематично фіксувалися, що сприяло успіху
в навчанні, оздоровчій роботі, корекції психічного стану дітей, попередженню конфліктних ситуацій, формуванню міжособистісних відносин.

Для з’ясування психологічних особливостей уявлень про здоров’я у молодших школярів нами було проведено анкетування, тестування, індивідуальні бесіди, опитування, спостереження. У процесі дослідження ми з’ясовували ставлення молодших школярів до власного здоров’я, їхню мотивацію до його зміцнення, рівень знань з основ здоров’я і ступінь його сформованості, а також вивчали практичні уміння й навички щодо збереження і зміцнення здоров’я.

Результати констатувального етапу експерименту показали, що переважна більшість учнів не розуміє сутності здоров’я і має про нього уявлення на побутовому рівні, а також не володіє необхідними валеологічними уміннями й навичками. Так, на початку експерименту не було виявлено учнів з високим рівнем знань про збереження і зміцнення здоров’я. Середній рівень знань мали 55 % школярів і 45 % учнів – низький. Для досліджуваних учнів характерне розмаїття однобічних поглядів, відсутнє чітке уявлення про тенденції свого здоров’я і бажання краще турбуватися про свій організм.

В процесі дослідження ми з’ясовували, як молодші школярі розуміють зміст категорії загальнолюдські та особистісні цінності та яке місце займає здоров’я серед соціальних цінностей.

Так, школярі серед загальнолюдських цінностей назвали: дружбу (72 %), чесність (67 %), знання (62 %), працю (58 %), добрі стосунки (50 %), життя (43 %), здоров’я (38 %), сім’ю (36 %), щастя (28 %), а серед особистісних – батьків (63 %), учіння (60 %), матеріальний достаток (51 %), щастя (42 %), здоров’я (24 %), чесність (23 %), самостійність (20 %). Як бачимо, 38 % школярів приймають здоров’я
як загальнолюдську цінність і тільки 24 % – як особистісну. Це свідчить про те, що 76 % учнів не приділяють достатньої уваги своєму здоров’ю та не усвідомлюють його значущості.

Для поглибленого вивчення цінностей, які на сучасному етапі є пріоритетними для учнів, було застосовано опитувальник «Життєві цінності» та методику «Ціннісних орієнтацій» М. Рокича. Нами були підраховані середні показники значень вибору кожної цінності. Серед найважливіших життєвих цінностей було обрано учіння (63 %), щастя (44 %), здоров’я батьків (35 %). Наступні місця посіли такі цінності, як матеріальний достаток (28 %) та особисте здоров’я (23 %). Останні місця набули – визнання з боку інших (5 %), мистецтво (4,5 %), самовдосконалення (4 %).

Проведене інше дослідження (за методикою М. Рокича) дозволяє також визначити які цінності є головними для більшості учнів молодшого віку. До високого рангу ввійшли такі цінності: наявність добрих і вірних друзів (53 %), матеріально забезпечене життя (44 %). Третє і четверте рангові місця належать щасливому сімейному життю (39 %) та здоров’ю (29 %). Наступне місце займає суспільне визнання (23 %). Останні рангові місця – це краса природи й мистецтва (15 %)
та життєва мудрість (13 %).

Отже, порівнюючи результати, отримані різними методами дослідження, бачимо, що учні недостатньо усвідомлюють значущість здоров’я для своєї життєдіяльності, суспільна цінність здоров’я ними «не привласнена», не набула особистісної цінності.

Результати аналізу анкетних відповідей, індивідуальних бесід, спостереження порівнювалися із сучасними типами ставлення особистості до свого здоров’я. Згідно з наявним розподілом особистостей на чотири типи ставлення до власного здоров’я
у нашому дослідженні виявлені такі особливості. У 65,4 % учнів відсутні значні потреби у зміцненні здоров’я, вони переконані, що здоров’ям керувати неможливо (байдужий тип ставлення до здоров’я). 26,5 % дітей сприймають здоров’я як необхідність, але не усвідомлюють його соціальної значущості. Їх дії у цьому напрямку безсистемні, і вони легко можуть відмовитися від оздоровчої діяльності
у певних умовах (спонтанно-діяльнісний тип ставлення до здоров’я). 8,1 % обстежуваних школярів оцінюють здоров’я як соціально значуще явище, у них сформована потреба в зміцненні здоров’я, але оздоровча діяльність не має системного характеру (пасивний тип ставлення до здоров’я). Жоден з учнів активно не займається профілактично-оздоровчою діяльністю для збереження і зміцнення власного здоров’я (активно-діяльний тип ставлення до здоров’я).

Підсумки наших досліджень дають змогу зробити висновок, що у дітей молодшого шкільного віку переважає безпосередньо-відчуттєве ставлення до свого здоров’я. У цьому віці ставлення до здоров’я ще не аналізується, тобто воно (ставлення) не включається в смислову структуру. Переважання емоційних суджень про здоров’я обумовлено конкретно-ситуативним характером розумових операцій
у дітей цього віку. Так, добре здоров’я діти пов’язують з гарним харчуванням, дотриманням режиму дня, з підкоренням вимогам дорослих тощо. Поглиблений аналіз навколишньої дійсності і пізнання її сутності формується у дитини в кінці молодшого шкільного віку. З формуванням логічного мислення підвищується усвідомлення дитиною своїх фізичних і психічних можливостей. В цей період
у дитини з’являється підвищена цікавість до свого тіла. Усвідомлене піклування дитини про своє здоров’я проявляється вже у виробленні нею певної стратегії поведінки зі збереження і зміцнення свого здоров’я. Це систематичне дотримання гігієнічних норм і правил, не надмірне і вибіркове харчування, знайомство
зі спеціальною літературою тощо.

Аналіз результатів вивчення уявлень батьків про здоров’я та як вони ставляться до проблеми формування й забезпечення здоров’я дітей показав, що 32,4 % батьків беруть активну участь у формуванні здоров’я своїх дітей, 48,5 % – мало цікавляться проблемою збереження й зміцнення здоров’я, 13,1 % – ця проблема не турбує (6 % опитуваних взагалі не дали відповіді на запитання). Жоден з батьків не оцінив здоров’я своєї дитини як «добре», 72 % вважають його «задовільним», а 28 % – «поганим». Батьки відмічають, що найбільш діти хворіють на гострі респіраторні захворювання, алергію, захворювання шлунково-кишкового тракту, інфекційні хвороби. На психічні розлади й втому дитини вказали батьки, які мають напружені стосунки або певні непорозуміння у відносинах з дитиною, це – 22 %. Батьки зауважують, що їм самим не вистачає знань про збереження здоров’я (61 %). Інформацію вони дістають в основному із засобів масової інформації (52 %) та
зі спеціальної літератури (43 %). І тільки 5 % опитуваних батьків звертаються
до консультацій фахівців.

Оскільки більшість батьків не звертається по кваліфіковану допомогу
у вирішенні проблеми збереження й зміцнення здоров’я дітей, а використовує загальні поверхові рекомендації, які пропонуються в основному засобами масової інформації, то вони мають низький рівень знань і не володіють методами формування здоров’я у дітей. Досвід і отримані експериментальні дані показують, що самим батькам без всебічної допомоги школи проблему збереження й зміцнення здоров’я дітей не вирішити, це підтверджено в ході експериментального дослідження.

Отже, сучасна сім’я має стати однією з головних ланок у забезпеченні
й формуванні здоров’я дитини, створенні достатніх умов для фізичного, морального й духовного розвитку. Разом з тим сучасна сім’я і сама потребує психологічної, педагогічної та культурологічної допомоги. Цю допомогу певною мірою і мають забезпечити навчальні заклади.

У результаті спостережень під час уроків, бесід та анкетування вчителів з’ясувалось, що вони мають вкрай низький рівень знань з питань збереження
і зміцнення здоров’я і майже не дбають про власне здоров’я та здоров’я своїх вихованців. Серед причин такого стану – низький рівень валеолого-педагогічної підготовки вчителів з питань сутності здоров’я та їхня недооцінка психологічної
і валеологічної освіти в процесі навчально-виховної роботи.

Аналіз стану досліджуваної проблеми в експериментальних школах показав, що у початковій школі посилилась увага до процесу формування у молодших школярів уявлень про здоров’я, але при цьому відсутня цілеспрямована, комплексна робота з прищеплення валеологічних умінь і навичок, застосовуються одноманітні форми й методи роботи з формування культури здоров’я, відчувається недостатня увага до діяльнісних форм роботи з молодшими школярами, спостерігаються організаційно-методичні труднощі, не завжди враховуються психологічні особливості дітей, не застосовуються корекційно-розвивальні форми роботи
з учнями.

За результатами констатувального етапу експериментального дослідження ми визначили критерії (когнітивний, мотиваційний, діяльнісний) та відповідні їм показники сформованості у молодших школярів уявлень про здоров’я. На основі критеріїв та їхніх показників виділено три рівні сформованості у молодших школярів уявлень про здоров’я: високий, середній, низький.

Виходячи з результатів констатувального експерименту, визначено завдання формувального етапу експерименту – розробити експериментальну програму
та комплекс методичних прийомів і завдань з основ здоров’я для формування в учнів молодшого шкільного віку уявлень про здоров’я; здійснити порівняльний аналіз ефективності застосування розробленої програми.

У третьому розділі – «Особливості формування у молодших школярів уявлення про здоров’я у навчально-виховному процесі» розкрито зміст формувального етапу експерименту, подано теоретичні засади експериментального навчання й виховання, визначено методику формування уявлень про здоров’я
у молодших школярів, викладено аналіз результатів експериментальної роботи.

На основі результатів констатувального етапу дослідження нами була розроблена експериментальна корекційно-розвивальна програма та навчально-методичне забезпечення для учнів та рекомендації для вчителів і батьків. Програма передбачала експериментальну перевірку змісту навчання основам здоров’я, різних форм і методів роботи з формування уявлень про здоров’я у молодших школярів
у навчально-виховному процесі. Вона включала удосконалення навчально-виховного процесу шляхом валеологізації, поліпшення гігієнічних умов життєдіяльності учнів
у навчально-виховному процесі, організацію позанавчальної діяльності з формування валеологічних умінь і навичок, проведення систематичного медико-психологічного моніторингу здоров’я учнів, залучення батьків до спільної валеологічної роботи.

Наша експериментальна програма охоплювала такі напрямки психолого-педагогічної системи роботи – діагностичний, освітній, виховний, організаційний, оздоровчо-профілактичний, корекційний.

Діагностичний – включав психолого-діагностичний моніторинг (вивчення стану здоров’я дітей; проведення спостережень, опитувань, тестування, анкетування, бесід з метою з’ясування існуючих в учнів уявлень про здоров’я); психолого-педагогічну діагностику сімей (вивчення психологічного клімату, фактори впливу сімейного середовища на здоров’я дітей, рівень підготовки батьків до формування уявлень про здоров’я у дітей тощо); програму вивчення рівня знань з основ здоров’я та ступінь його сформованості у молодших школярів.

Освітній напрямок передбачав навчання основам здоров’я – набуття елементарних знань, умінь і навичок дотримання режиму дня, особистої гігієни, загартування організму, гігієнічне навчання (правильне харчування, догляд за зубами тощо), отримання основ знань про фізичну культуру, навчання життєвим навичкам (керування емоціями, розв’язання конфліктів тощо), профілактика травматизму, дотримання правил безпеки. Цей напрямок реалізується шляхом проведення уроків
з «Основ здоров’я» і «Фізичної культури»; введення валеологічного матеріалу
в предмети шкільного курсу; проведення додаткових занять з основ здоров’я.

Виховний напрямок, тобто виховання й формування культури здоров’я – виховання в учнів особистісних, морально-вольових і психологічних якостей,
які сприяють збереженню і зміцненню здоров’я, формування уявлень про здоров’я
як цінність, розвиток позитивної мотивації на здоров’я, підвищення відповідальності за власне здоров’я, здоров’я сім’ї, суспільства. Здійснюється через навчальну
і позанавчальну діяльність (проведення позакласних і позашкільних валеологічних заходів – свят, «Днів здоров’я», фестивалів, конкурсів, змагань тощо).

Організаційний напрямок передбачав створення таких безпечних умов перебування, навчання й роботи у школі, які вирішують завдання раціональної організації навчально-виховного процесу (з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей, гігієнічних вимог, відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини).

Оздоровчо-профілактичний напрямок роботи спрямований на розв’язання завдань зміцнення здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, загартовування, гімнастика, фізкультхвилинки, рухливі
і спортивні ігри, змагання, дні здоров’я, спортивні свята, турпоходи, прогулянки
на свіжому повітрі тощо.

Корекційний. Цей напрямок включав різні форми корекційно-розвивальної роботи з учнями – навчально-ігрові заняття, психологічні ігри, тренінгові заняття; методи групової роботи – психогімнастика, групова дискусія, рольова гра тощо.

Ці напрямки роботи включали три етапи:

-        перший етап (оціночно-орієнтувальний). На цьому етапі роботи вивчалися
та аналізувалися гігієнічні умови життєдіяльності учнів у навчально-виховному процесі; виявлялися інтереси та цінності учнів, їх ставлення до свого здоров’я; проводилася діагностика здоров’я учнів молодших класів; з’ясовувалися уявлення учнів, їх батьків і вчителів про здоров’я та місце здоров’я серед соціальних
і особистісних цінностей;

-        другий етап (програмно-цільовий) передбачав розробку експериментальної програми, навчально-методичного забезпечення для учнів і вчителів, використання практичних умінь і навичок в її реалізації, виховання самодисципліни, самостійності, включення дітей і дорослих у спільну оздоровчу діяльність. На цьому етапі здійснювалося розширення системи знань про основи здоров’я, формування уявлень про здоров’я у молодших школярів;

-        третій етап – індивідуалізації та вдосконалення – відображав зрілість реалізації довготермінової життєвої програми з використанням знань про здоров’я, передачу набутого досвіду своєму найближчому оточенню. На цьому етапі здійснювалося впровадження корекційно-розвивальної програми в практику роботи початкової школи.

Згідно з експериментальною програмою навчально-виховна робота проводилась на уроках з «Основ здоров’я», «Фізичної культури» та інших уроках шляхом включення відповідних тем у шкільні предмети, психотренінгів, валеологічних пауз. Так, на уроках «Я і Україна», математики, української мови, літератури, навколишнього світу, трудового навчання, образотворчого мистецтва передбачалося поглиблення знань і формування валеологічних навичок з таких питань, як виконання правил особистої гігієни учнів, організації режиму дня, приготування домашніх завдань, раціонального харчування, загартування та ін.

Експериментальні уроки з «Основ здоров’я» проводились один раз на тиждень протягом року і були інтегративними за своїм змістом. Їх провідна мета – формування в учнів уявлень про здоров’я як особистісної цінності та свідомого ставлення до свого здоров’я, а також оволодіння навичками безпечної поведінки. Зазначена мета курсу з «Основ здоров’я» передбачала вирішення таких завдань:

-        формування уявлення про здоров’я як єдиного цілого;

-        розкриття значення здоров’я для життя людини;

-        виховання бережливого ставлення до свого здоров’я як найвищої соціальної і особистісної цінності;

-        розширення знань дітей з валеології;

-        формування позитивної мотивації щодо збереження і зміцнення свого здоров’я та безпечної поведінки.

У процесі апробації розробленої формувальної програми ми використали модифіковану нами структуру уроку, яка виявилася оптимальною саме для уроків
з основ здоров’я. Важливим моментом уроків було використання різних методів навчання (практичних, ігрових, пізнавальних, ситуаційних, змагальних; тренінгів, психогімнастики тощо). З метою удосконалення знань, умінь і навичок обов’язковим було створення ігрових ситуацій, які навчають дітей фізичній і психічній саморегуляції. Особливістю валеологічного навчання було виконання практичних завдань психолого-валеологічного спрямування: психологічні методики, психотренінги та валеохвилинки.

Окрім зазначених уроків, проводились додаткові заняття один раз на місяць протягом року і мали назву: «Рости здоровим» (1 кл.), «Твоє здоров’я» (2 кл.), «Школа здоров’я» (3 кл.), «Уроки здоров’я» (4 кл.). Їх провідна мета – забезпечити теоретичну основу формування уявлень про здоров’я в учнів, сформувати позитивну мотивацію, створити систему поглядів, переконань і планів на близьку та віддалену перспективу щодо збереження та зміцнення свого здоров’я. На цих заняттях предметом уваги досліджуваних ставали теоретичні й практичні питання з основ здоров’я. На заняттях учні знайомились і на практиці засвоювали комплекси вправ оздоровчої фізкультури, дихальної гімнастики, вправ для очей, вчились правильно організовувати своє робоче місце в класі й вдома, оволодівати уміннями проводити самохронометраж та оцінювати свій режим дня та проводити на основі цього його корекцію. Школярі вправлялись у здатності оцінювати й проводити корекцію свого психоемоційного стану, засвоювати основи безконфліктного спілкування. Учні вчились здійснювати тестування своєї працездатності, оцінювати отримані дані, визначати особливості її змін в різні періоди навчально-виховного процесу.

Регулярно проводилася позакласна та позашкільна робота з навчання дітей культурі здоров’я, фізичної культури, гігієнічного виховання, формування культурно-гігієнічних навичок і профілактики шкідливих звичок (обгризання нігтів, смоктання пальців, витирання носа рукою, втягування носом нежиті, плювання на землю тощо). У будь-яку пору року проводились рухливі ігри, спортивні свята й змагання,
«Дні здоров’я», екскурсії, походи, виховні заходи оздоровчого спрямування
на свіжому повітрі.

Окрім цього здійснювалася спільна робота педагогічного колективу з батьками дітей. Постійно працювала «Школа для батьків», де проводилися тренінги, лекції
і бесіди на різноманітні теми, запрошувалися медики, психологи, вчені. Батькам були запропоновані такі форми співпраці зі школою, як участь у диспутах, конференціях
з досвіду роботи, вечорах запитань і відповідей, практичних семінарах, виступи
з лекціями перед іншими батьками, організація спортивних змагань, свят, олімпіад
і конкурсів, керівництво секціями та гуртками (разом із фахівцями), проведення екскурсій та походів вихідного дня тощо. Усе це допомагало батькам визначити своє ставлення до здоров’я членів своєї сім’ї і свого особистого, сформувати позитивну орієнтацію на зміцнення та збереження здоров’я, створювати у сім’ї такий позитивний мікроклімат, який цьому сприятиме, допомогти дітям навчитися дбати про своє здоров’я.

Для підвищення психолого-педагогічного й валеологічного рівнів учителів, для них проводились тренінги, семінари, науково-практичні конференції. Питання валеологічного змісту висвітлювалися на методичних об’єднаннях, педагогічних радах, зборах.

Проведена експериментальна робота виявила позитивні тенденції з формування у молодших школярів уявлень про здоров’я як особистісної цінності.

Рівень сформованості уявлень про здоров’я як особистісної цінності визначався за даними психолого-педагогічної карти учнів, за рівнем знань про здоров’я,
за результатами бесід, тестів, відповідей на запитання анкет, за результатами спостережень життєдіяльності учнів. При визначенні рівня сформованості уявлень про здоров’я використовувалися також спостереження за поведінкою школярів
в різних умовах навчально-виховного процесу, при проведенні валеологічних заходів, які потребували від них прийняття рішень про певні дії або вчинки. Ці дії і вчинки давали уявлення про рівень сформованості мотиваційно-смислової сфери, суб’єктивних моделей розуміння сутності основ здоров’я, сукупності валеологічних умінь і навичок.