ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ ПЕРСПЕКТИВ У РАННІЙ ЮНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет, гіпотезу, завдання дослідження, його методологічну основу та методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження особливостей формування життєвої перспективи особистості” – здійснено аналіз науково-теоретичного матеріалу з даної проблеми, роботи вітчизняних і зарубіжних дослідників. В результаті аналізу визначено сутність основних понять дослідження – психологічного часу, психологічного віку, життєвого шляху людини. Розкрито психологічний зміст раннього юнацького віку як визначального періоду життєвого самовизначення й формування життєвої перспективи особистості.

Аналіз існуючих наукових підходів до дослідження феномену індивідуального життєтворення показав, що дана проблема викликає широкий дослідницький інтерес на різних рівнях наукового пізнання: – як на філософському, так і на загально – та конкретно-науковому, що вказує на її значущість.

Зокрема, під різними кутами зору досліджувався психологічний час та його сприймання як основа перцепції власного життя індивідом. В ході наукових пошуків досліджувалася оцінка часових інтервалів у ситуативному масштабі (В.Вундт, Г.Гельмгольц, Ф.Дондерс, Дж.Екснер, Е.Тітченер, П.Фресс), подієвої наповненості й насиченості життєвого шляху (Г.Б.Башкіроова, А.І.Рабін, Н.Д.Вайнштейн, Ю.А.Шрейдер,), а також сприйманні часу у біографічному діапазоні (Б.Г.Ананьєв, Ш.Бюлер, П.Жане, І.С.Кон, К.Левін, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн В.Г.Панок, Т.М.Титаренко,) і причиново-наслідкових міжподієвих зв’язках (Є.І.Головаха, О.О.Кронік, Б.Й.Цуканов, З.О.Шабарова).

Разом з тим, що стосується життєвого шляху, увага дослідників зосереджувалася на декількох аспектах. Зокрема, вчені акцентували увагу на структурі й “одиницях” життєвого шляху, виокремлюючи вікові фази (Ш.Бюлер), біографічні ступені (П.Жане), кризи (Е.Еріксон), філогенетичні стадії (С.Холл), події (Б.Г.Ананьєв, Л.Й.Анциферова), ситуації (С.Л.Рубінштейн, К.О.Абульханова-Славська, В.І.Уварова, О.Ю.Коржова), соціальні ситуації (Е.Берн, П.А.М’ясоїд), миттєвості (В.А.Роменець, І.П.Маноха), соціальні ролі (Т.М.Титаренко, В.Г.Панок), вчинки (В.А.Роменець), цикли, етапи, зміни, періоди, уривки (Р.М.Лернер, М.Рофф, П.Ржичан, Т.М.Титаренко).

Багато вчених у своєму баченні підтримують ідею єдності, цілісності життєвого шляху (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Ш.Бюлер, П.Жане, Г.С.Костюк, С.Л.Рубінштейн, В.А.Роменець, Г.С.Сковорода, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва).

При вивченні життєвого шляху диференціюються такі психологічні феномени:

–  характер, талант, життєва спрямованість, життєвий досвід та їх репрезентація – життєдіяльність (Б.Г.Ананьєв, К.А.Абульханова-Славська, С.Л.Рубінштейн, К.В.Шорохова); пограничні ситуації, драматичні життєві колізії (екзистенціальна психологія); сни і мрії, фантазії і спогади, реальні відчуття, оцінки, настрої, враження (В.А.Роменець, І.П.Маноха);

–  особистісні цілі, цінності (Ш.Бюлер, В.В.Москаленко); глибинні потреби в істині, добрі, красі, любові, обдарованості (А.Маслоу, Р.Мей, К.Роджерс, А.Роше);

–  соціальні фактори, зокрема економічний рівень країни; головні прагнення особистості, її інтереси (Х.Томе); соціальна активність особистості (М.Й.Боришевський, О.В.Киричук,В.Г.Панок).

Дослідження життєвого шляху людини диференціюються також за первинними, вихідними припущеннями. Зокрема:

-      існує вроджене прагнення людини до самоздійснення (Ш.Бюлер); особистісному розвитку властива самодетермінація (А.Маслоу, К.Роджерс, Р.Мей, А.Роше), самовизначення – готовність людини свідомо і самостійно планувати й реалізовувати перспективи свого розвитку (О.Ю.Пряжнікова); життєвий шлях проходить процес становлення (Т.М.Буякас); мірою самореалізованості індивіда є психологічний вік (Є.І.Головаха, О.О.Кронік);

-      особистість – суб’єкт життєвого шляху (Б.Г.Ананьєв), митець власного життя (К.А.Абульханова-Славська, Т.Є.Рєзнік, Ю.М.Рєзнік, О.С.Васильєва, О.О.Демченко, Е.Фромм,); людині властива життєтворчість (Л.В.Сохань);

-      творчість життя і свобода нерозривні (М.О.Бердяєв, Е.Фромм, В.Франкл, К.Хорні). Свобода – внутрішня необхідність. Свобода – “феномен повного внутрішнього самовизначення” (О.О.Пузирей). Вільна людина, опредмечуючи смисли, долає час (В.П.Зінченко); особистість змінює себе як світ, як суверенну тотальність, оскільки має інтенцію, сутнісне прагнення до розвитку, свободи, самоактуалізації (Г.О.Балл, В.О.Моляко, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко).

-      цикли та етапи життя повторюються. Особистість засвоює нові соціальні ролі, виконує їх і поступово покидає (Т.М.Титаренко);

-      інтегральними елементами життєтворчості людини є і її життєва програма як цілісна модель життєвого шляху,що відображає життєві цілі та способи їх реалізації (Л.В.Сохань); життєва стратегія – мистецтво ведення власного життя, пошуку і здійснення унікального сенсу (К.А.Абульханова-Славська, В.О.Моляко, Е Фром.); траєкторія життєвого шляху – внутрішньо зумовлена лінія, у яку можуть інтегруватися всі зміни, що відбуваються (С.Д.Максименко); доля – самодетермінована логіка життя (Л.Н.Коган, С.Л.Рубінштейн, Г.С.Сковорода);

-      Визначальну роль у формуванні сценарію життя відіграє соціальна ситуація розвитку особистості і її життєвого шляху (Е.Берн, Л.Ф.Бурлачук, Л.С.Виготський, В.Г.Панок). Розмаїття вчинків постає як єдиний учинок, що дорівнює життєвому шляху людини (В.А.Роменець);

-      механізмом особистісного життєвого генезису є потреба в ідентифікації (М.Кляйн). Особистості притаманна здатність до персоналізації – ідеальної представленості своїх рис в інших людях (А.В.Петровський);

-      проблема життєвого самовизначення співвідноситься і з питанням професійного самовизначення (В.В.Рибалка, Д.Сьюпер, Б.О.Федоришин). Самореалізація – це праця, мета якої – досягнення людиною досконалості у тому, що вона покликана робити (А.Маслоу);

-      особистість активно впливає на обставини свого життя, тобто потенційною можливістю розвитку особистості є життєва перспектива – загальна спрямованість імовірних найважливіших подій (Т.М.Титаренко, В.Г.Панок).

Крім того, у першому розділі розглянуто особливості ранньої юності як визначального періоду розгортання життєтворчих процесів, формування життєвої перспективи особистості. Наукові пошуки вчених, які досліджували дані феномени, диференціюються, зокрема, за такими підходами:

-          центральне новоутворення раннього юнацького віку – життєве самовизначення, особистість з’ясовує свої стосунки зі світом, прагне віднайти в них своє місце (Л.І.Божович, О.М.Леонтьєв, В.Ф.Моргун, Л.С.Славіна);

-      рання юність – це передусім криза ідентичності, яка призводить до послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень (Е.Еріксон, Л.В.Сохань); головною проблемою цього вікового етапу є пошук смислу власного існування, своєї необхідності у житті. Його супроводжують страх самотності; бажання особистого щастя, кохання, створення сім’ї; професійне самовизначення (І.П.Маноха);

-      рання юність – етап початкової соціалізації особистості, що забезпечує імовірність її самореалізації (М.М.Заброцький, В.В.Москаленко); рання юність – період, коли ставлення до себе як детермінанта саморозвитку особистості проявляється у новій якості – як ставлення до людини, що взаємодіє з іншими людьми (Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук, О.В.Скрипченко);

-      в період ранньої юності закладається фундамент ціннісних орієнтацій, вимальовується проекція головних напрямків пошуку в самореалізації на інших вікових етапах (К.Е.Ушинський); це період “вростання індивіда в культуру”, у певні форми життя суспільства, які існують у вигляді етики, релігії, науки, мистецтва (Л.С.Виготський, Е.Шпрангер,)

-      у ранній юності закладаються основні складові життя – професійні інтереси, політичні вподобання, стиль поведінки, характер спілкування (В.В.Давидов, І.С.Кон);

-      у ранньо-юнацькому віці людина вперше вчиться оволодівати перспективами свого життя. Мрії, прагнення, пошуки ідеалу – все це сприяє поступовому створенню все більш реальних життєвих планів, що “заземлюються” на виборі професії (Є.І.Головаха, В.Г.Панок, Т.М.Титаренко); у ранній юності проходить “первинне” професійне становлення і розвиток особистості (В.О.Бодров); рання юність започатковує професіоналізацію як процес професійного становлення і одну із сторін соціалізації (А.К.Маркова, О.П.Єрмолаєва);

-      у період ранньої юності зростає усвідомлення себе як неповторної особистості. Основний психологічний здобуток ранньої юності – відкриття індивідом власного внутрішнього світу (М.М.Заброцький); у ранній юності відбувається важливий процес розвитку самосвідомості – формування особистісної ідентичності, почуття індивідуальної самототожності та цілісності (Г.О.Балл, Т.М.Титаренко); основною відмінністю соціальної ситуації розвитку у ранній юності – є вибір життєвого шляху (І.Ю.Кулагіна, В.Ф.Моргун, С.Д.Максименко, В.Г.Панок, Т.М.Титаренко).

Таким чином, резюмуючи проаналізований матеріал, можна сказати, що рання юність трактується як віковий період у якому відбувається вироблення індивідом системи стійких поглядів на світ і своє місце у ньому, а також особистісного й професійного самовизначення. Проблема самовизначення тісно пов’язана з більш глобальним питанням життєвої перспективи особистості.

Саме визначальною “місією” раннього юнацького вікового періоду при формуванні життєвої перспективи можна обґрунтувати доцільність проведення дослідження, метою якого є різнобічне, багатовекторне вивчення життєвої перспективи старшокласників і студентів з урахуванням як внутрішніх (індивідуально-психологічних), так і зовнішніх (соціально-психологічних) факторів.

У другому розділі – “Дослідження основних чинників формування життєвої перспективи у ранній юності” – проаналізовано методичні аспекти вивчення життєвої перспективи у ранньому юнацькому віці, розглянуто психодіагностичний інструментарій дослідження, обґрунтовано його структуру й алгоритм, а також характер експериментальної вибірки.

При виборі дослідницького контингенту ми керувалися тим, що у свідомості представників різних соціальних і вікових груп (соціально-статусних категорій) представлено певний, відмінний часовий порядок, “розклад” основних подій життя, що, закономірно, детермінує спосіб життєвого самовизначення, життєтворчу специфіку й самобутність формування життєвої перспективи особистості (О.О.Кронік, Є.І.Головаха, Т.М.Титаренко, В.Г.Панок). Це зумовило доцільність вибору у якості експериментальної вибірки представників різних соціальних груп раннього юнацького віку – школярів і студентів. В експерименті брали участь 244 школярі 11-го класу й 256 студентів 1-го та 2-го курсів ВНЗ.