| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, з’ясовано методи дослідження та джерела фактичного матеріалу.
У першому розділі «Функціонально-семантичні засади виокремлення категорії допустовості» проаналізовано трансформацію поняття функціонально-семантичного поля (ФСП) у ФСК, з’ясовано логіко-семантичну природу допустового відношення та запропоновано його значеннєву диференціацію, визначено структурні особливості конструкцій з допустовою семантикою.
У 70-х рр. ХХ ст. значного поширення набули функціонально-семантичні дослідження, зумовлені теоретичною вагомістю і практичними потребами, адже будь-яке мовне явище потрібно вивчати через його функції, зважаючи на співвідношення між формальними і семантичними категоріями у процесі їхнього функціонування в мові. Такий підхід дає змогу пізнавати мовні одиниці в широкому контексті, відстежувати закономірності їхнього функціонування у взаємодії з елементами різних мовних рівнів на основі спільної семантики.
Одним з найбільших досягнень функціональної граматики вважають теорію ФСП О.В.Бондарка, яка досі залишається визначальною у функціональній лінгвістиці з огляду на можливість моделювати системи різнорівневих одиниць. В україністиці, починаючи з середини 90-х років ХХ ст., поняття ФСП трансформують в поняття ФСК. І.Р.Вихованець
на ІІІ Міжнародному конгресі україністів остаточно визначив термін ФСК як основний для категорійної граматики української мови.
Сучасна лінгвоукраїністика трактує ФСК як концептуально інтегровану систему різноярусних мовних і комунікативних засобів, що спроможні виконувати спільну функцію. Підставою для виділення будь-якої ФСК є її регулярна реалізація на різних рівнях мови. Функціонально-семантичні об’єднання граматичних та пов’язаних з ними лексичних елементів, які утворюють міжрівневі та різнорівневі ФСК, складаються з взаємопроникної системи функцій та засобів, що є основними поняттями функціональної граматики.
ФСК допустовості витлумачено як набір мовних засобів, які беруть участь в оформленні модальної семантики подоланої суперечності, що відображає в реченні зумовлене об’єктивною дійсністю та законами мислення значення, передане за допомогою семантико-синтаксичних мовних засобів. Таку сукупність засобів, які формують ФСК, визначає спільна семантична ознака, простежувана в явищах різних мовних рівнів. Вона має як граматичну, так і лексичну природу. Аналіз ФСК передбачає окреслення меж ядерної та периферійної зон. Спираючись на методи визначення ядра та периферії ФСК, констатуємо, що ядро ФСК допустовості утворює домінанта, яка:
1) є найбільш спеціалізованою для вираження цього значення – допустові семантико-синтаксичні відношення найточніше реалізовано у складнопідрядному реченні;
2) передає його найбільш однозначно – допустові семантико-синтаксичні відношення у складнопідрядному реченні виражають моносемантичні допустово-обмежувальні сполучники;
3) систематично використовується – найповніше відображає якісну специфіку ФСК допустовості та інтегрує семантичні елементи в складнопідрядне речення з підрядною допустовою частиною.
Усі інші засоби по-різному віддалені від ядра категорії, що залежить від їхньої вибірковості та послідовності використання для вираження семантики допустовості. Оскільки допустові семантико-синтаксичні відношення реалізують конструкції, що складаються з двох тверджень – вихідного, вираженого в головній частині складного речення, та спростованого, поданого в підрядній частині, то будь-які наступні трансформації базового речення передбачають збереження основних семантичних компонентів та його основної структурної схеми. Такими похідними структурами, які відповідають цим двом умовам, є складносурядні, безсполучникові та прості ускладнені речення, пор.: Незважаючи на те що була погана погода, ми вирушили в дорогу. – Була погана погода, однак ми вирушили в дорогу. – Була погана погода – ми все одно вирушили в дорогу. – Незважаючи на погану погоду, ми вирушили в дорогу. Проте повний перелік синтаксичних одиниць, які виражають усі можливі значеннєві різновиди допустових семантико-синтаксичних відношень, можна визначити лише після аналізу тих ФСК, які прилягають до ФСК допустовості. Це категорії, для яких характерні причиново-наслідкова, умовна, протиставна та суміжні з ними модальні семантики.
З’ясовуючи особливості допустових семантико-синтаксичних відношень, спираємося насамперед на твердження, що для допустової семантики характерне зіткнення двох версій – апріорної та актуальної. Наприклад, у реченні Новенький тримався впевнено і невимушено, хоч насправді він дуже хвилювався є апріорне твердження «якщо він тримається впевнено і невимушено, то він не хвилюється», яке заперечує актуальне твердження «однак насправді хвилюється», що відображає реальну ситуацію. Апріорне твердження виражає умовно-наслідкову залежність, можливу або ж звичну, тоді як актуальне – обмеження, заперечення, спростування чи пересилення цієї залежності. Спростовувати очікуване можна волею суб’єкта, об’єктивними обставинами чи можливим припущенням того, хто говорить.
Особливістю допустової семантики, як було зазначено вище, є поєднання, з одного боку, умовних, причинових та наслідкових відношень, а з іншого – обмежувальних та протиставних, зрідка – розділових. Іноді певні відношення переважають, стають домінантними, а інші виявлені імпліцитно. Тому проблемним є не лише визначення меж так званих «чистих» допустових відношень, але й мішаних, синкретичних.
Конструкції з допустовими семантико-синтаксичними відношеннями розрізняємо за характером та засобами зв’язку їхніх частин. У складнопідрядному реченні з підрядною допустовою частиною основним засобом зв’язку є підрядні семантичні сполучники, сполучнослівні єдності, сполучнослівно-сполучникові пари та аналітичні сполучні комплекси, у складносурядному – сурядні протиставні та розділові сполучники, у безсполучниковому – інтонація та модально-часова співвіднесеність дієслівних присудків, а в простому ускладненому реченні – допустові прийменники, сполучники та інтонація. Окрім цього, важливу роль відіграє послідовність структурних частин, якщо йдеться про складносурядні, а особливо – про безсполучникові речення.
У нашому дослідженні використано значеннєву диференціацію допустових семантико-синтаксичних відношень, що узагальнює спроби українських лінгвістів якнайдокладніше поділити ці відношення на семантичні різновиди. У складнопідрядному реченні виокремлено допустово-обмежувальні, допустово-протиставні, узагальнено-допустові, допустово-умовні, умовно-допустові та допустово-бажальні, у складносурядному і безсполучниковому реченнях – протиставно-допустові й розділово-допустові семантико-синтаксичні відношення.
Просте ускладнене речення з допустовою семантикою відрізняється від складнопідрядного тим, що основними засобами вираження допустовості в ньому є прийменниково-відмінкові форми, у яких семантичне навантаження припадає на відмінкову форму, а допустовий прийменник є виразником допустового семантико-синтаксичного відношення, пор.: Незважаючи на те що ми були втомлені, ми продовжували напружено працювати. → Незважаючи на втому, ми продовжували напружено працювати.
Під час аналізу простого ускладненого речення з допустовою семантикою враховуємо і його структурні особливості: прості двосуб’єктні речення корелюють лише з складнопідрядним реченням з допустово-обмежувальною частиною, а прості односуб’єктні – з усіма видами допустових складнопідрядних речень, крім допустово-бажальних, оскільки вони бувають лише двосуб’єктними.
Просте ускладнене речення частково завуальовує допустові семантико-синтаксичні відношення базової допустової конструкції, однак набуває і нових відтінків у значенні, що залежить від новоутворених сполучних засобів та семантичних трансформацій, яких зазнають частини допустового складнопідрядного речення.
У другому розділі «Ієрархія складних речень з допустовими семантико-синтаксичними відношеннями» розподілено складнопідрядні, складносурядні та складні безсполучникові речення між ядром, приядерною, периферійною та крайньою периферійною зонами ФСК допустовості, визначено місце та засоби вираження кожного значеннєвого різновиду допустового семантико-синтаксичного відношення у структурі складнопідрядного, складносурядного та безсполучникового речень.
Ядро ФСК допустовості формують складнопідрядні речення з підрядною допустовою частиною, яка передає семантику обмеження, спростування умовно-наслідкового зв’язку і приєднана допустово-обмежувальними сполучниками хоч (і), хоча (й), незважаючи на те що, дарма що, хай (і), нехай (і), попри те що, всупереч тому що. Характерними ознаками, які об’єднують складнопідрядні речення з такими сполучниками в одну групу, є: 1) здатність самостійно, без допомоги інших засобів диференціювати допустові семантико-синтаксичні відношення;
2) можливість поєднувати інформаційні частини, які передають обмеження умовно-наслідкових зв’язків; 3) значне поширення в усіх стилях сучасної української мови: Рушив до дверей, намагаючись іти струнко, хоч ноги заплітались (О.Гончар); Незважаючи на те що сестри жили далеко від центру, вони обожнювали свій район… (І.Роздобудько); І, настрілявшися, вертались ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас було (М. Рильський); Хай лине осінь в далях посмутнілих – Весняно нам всміхається блакить (В.Сосюра); Нехай життя момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі (І.Франко); У Киргизстані опозиція заявила про намір продовжувати акції протесту, всупереч тому що Центвиборчком визнав остаточні результати парламентських виборів (http://5.ua/newsline/ 186/0/5490/); Такий будинок прекрасно рятує людей від холоду, попри те що зроблений з криги (О.Савельєв).
Стилістичними варіантами допустово-обмежувальних сполучників є характерні для розмовного та художнього стилів бодай, хоть (і), хотя (й): Все одно від пайка не втечеш, бодай зі шкури ліз (В.Барка); Сказавши, круто повернувся I камень пудів в п'ять підняв, Хоть з праці трохи i надувся (І.Котляревський). Зрідка художня література засвідчує діалектні сполучники най(і), байка що: Читаю в кождій вільній хвилині і пробую навіть знов писати, най те мені не йде легко (О.Кобилянська); Уже хотіли Онуфрійчуки потай зговоритися з Полотнюками… та й віддати Северину за їхнього старшого сина Михайла. Байка, що той Михайло мало не на вісім років був молодшим (М.Матіос).
Найближче до ядерної зони ФСК допустовості розташовані складнопідрядні речення, підрядна частина яких, крім семантики обмеження, спростування прогнозованого наслідку, виражає найближчі до допустових протиставні та умовні семантико-синтаксичні відношення, тобто допустово-протиставні та допустово-умовні. Такі складнопідрядні речення формують приядерну зону ФСК допустовості. До цієї зони належать також складнопідрядні речення з виразним підсиленням узагальненого характеру змісту підрядної частини, у якій ідеться про результат, виразно протиставлений очікуваному. Така підрядна частина виражає узагальнено-допустові семантико-синтаксичні відношення.
У складнопідрядних реченнях з допустово-протиставними семантико-синтаксичними відношеннями підрядна частина, крім обмеження або усунення можливого наслідку, одночасно вказує на дії або стани, які протиставлені тому, про що сказано в головній частині. У підрядній допустово-протиставній частині, яка обов’язково розташована на початку складнопідрядного речення, використовують допустово-обмежувальні сполучники (крім дарма що, незважаючи на те що, попри те що та всупереч тому що), а в головній їм відповідають протиставні сполучники а, але, зате, однак (одначе), проте, та. Група допустово-протиставних сполучників є найбільшою за рахунок великої кількості можливих комбінацій допустових та протиставних сполучників, що, очевидно, зумовлене потребою передати в мові найрізноманітніші відтінки допустово-протиставних відношень. Напр.: Хоч ти і люба, а не добирайся до мого чуба! (Нар. тв.); І хоч нашому брату рядовому перепадає на фронті найбільше, зате після війни будеш собі вільним птахом (О.Гончар); І хоч її, непрохану, ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила (Л.Глібов); І хоча всіляко заспокоює себе, але неприємне почуття ворушиться всередині (М.Стельмах); Нехай відомий я поет, Але собі я невідомий (В.Сосюра); Нехай я отруєна злою журбою, та в пісні на всяку отруту є лік (Леся Українка); … хай тільки гасло поки що кинуто, зате ж настрій який…(О.Гончар); Хай слово мовлене інакше, та суть в нім наша зостається (П.Тичина).
У межах допустово-протиставних відношень згадані парні сполучники вживають здебільшого як синоніми, деякі – як стилістичні синоніми. До стилістичних синонімів належать застарілі сполучники хоть(і), хотя(і), нащо (на що), що виконують роль парного компонента допустово-протиставних сполучників: Хоть стіни білі i вікна ясні, а вид навкруги сумний, понурий, поганий… (І.Франко); Нащо вже Нестір був майстром проситися, але і йому раз у раз показували дорогу далі… (О.Гончар).
Іноді замість протиставних сполучників або й разом з ними вживають частки-актуалізатори все(усе) ж, все-таки (усе-таки), все(усе) ж таки, все(усе) одно, які підсилюють протиставлення частин допустового складнопідрядного речення: Хоч доля привела у город суєтливий добра і зла прикрашений вертеп, я все-таки люблю сіножаті і ниви, люблю широкий, тихий, рідний степ (Л. Глібов); Хоч i як тяжке для нього було завдання сповнити громадський засуд, усе-таки він у глибині свого серця радувався ним… (І.Франко).
Деякі лінгвісти (А.Г.Кващук, К.Ф.Шульжук) до допустових сполучників зараховують і вставні слова правда (щоправда), за допомогою яких приєднують підрядну допустову частину, що обмежує дію, виражену в головній: Правда, від поля вставали якісь голоси, щось промовляли, але він того слухати не хотів (М.Коцюбинський). Незважаючи на те що ці вставні слова можна замінити на допустово-обмежувальні сполучники, у реченнях із вставними словами переважає семантика протиставлення, а в реченнях із допустовим сполучником – допустово-протиставна, пор.: Хоч від поля вставали якісь голоси, щось промовляли, але він того слухати не хотів. Слова правда, щоправда так само, як і допустово-протиставні сполучники, супроводжуються протиставним сполучником, проте, виконуючи функцію складника сполучних засобів, набути статусу допустово-обмежувального сполучника не можуть, оскільки зберігають виразну семантику суб’єктивної оцінки, тобто залишаються насамперед вставними словами, що засвідчує пауза після них, позначена на письмі комою.
Допустово-умовні семантико-синтаксичні відношення в складнопідрядному реченні оформлені за допомогою сполучників хоч би (хоча б)… то (так), хай би… то(так), нехай би… то(так) та сполучнослівно-сполучникових пар де(б) не … то, звідки(б) не … то, куди(б) не … то, коли(б) не… то, скільки(б) не … то, хто(б) не … то, що(б) не… то, як(би) не… то, який(би) не… то: Хоча б він і захотів розігнути власні пальці, то вже не розігнув би (О.Гончар); Хай коли робить, то так, ненароком, мов для іграшки, а не від нужди (Панас Мирний); Та де ж, – хто не спита про Лук’яна, то кажуть: він під селом i досі голосує "за" (В.Барка); Що не робиться, то все на лучче (Нар. тв.). У диференціації допустово-умовних семантико-синтаксичних відношень визначальними є морфолого-семантичні чинники, завдяки яким стає можливим вираження гіпотетичності висловлення.
Від попередніх різновидів допустових семантико-синтаксичних відношень узагальнено-допустові відрізняють своєрідні засоби їх вираження – сполучнослівні єдності та сполучнослівно-сполучникові пари, до складу яких уходять займенникові сполучні слова і частки із семантикою спростування, заперечення (де не, звідки не, куди не, коли не, скільки не, хто не, що не, як не, який не) та протиставні сполучники. Частки б(би) умовного способу надають змісту речення характеру потенційності, нереальності: Де б не був, ніде не похилюся на землі ясній і трудовій (А.Малишко); Скільки не говорять про щастя, а його так мало на світі (М.Стельмах); … куди він не поткнеться – та всяк від реготу береться за живіт (Л.Глібов).
Слабкішу функціональну спроможність мають складнопідрядні речення з умовно-допустовими, допустово-бажальними, протиставно-допустовими та розділово-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями, які формують периферійну зону складнопідрядного речення у складі ФСК допустовості.
У складнопідрядному реченні з підрядною умовно-допустовою частиною визначальною є семантика зворотної зумовленості з потенційною або ірреальною допустовістю, яку виражають сполучники якщо і(й) … то, якщо навіть… то, якби і(й) … то, якби навіть… то, якби (ж)… то: Якщо й вимальовувалися йому будь-коли апокаліптичні видіння кінця світу, то ось одне з них! (П.Загребельний).
У складнопідрядних реченнях з допустово-бажальними семантико-синтаксичними відношеннями злилися допустове, протиставне, цільове або з’ясувальне семантико-синтаксичні відношення. Його виражають три основні допустово-бажальні сполучники – хоч (і)… аби, хай(і)… аби, нехай(і)… аби, за аналогією до яких можуть утворюватися сполучнослівно-сполучникові пари скільки не… аби; де не… аби; який не… аби. Такі складні речення характерні насамперед для усної мови, передусім усної народної творчості, зрідка їх надибуємо в художньому та публіцистичному стилях: Хоч у курені, аби до серця мені (Нар. тв.). Нехай пишуть по-своєму, аби тільки мене не чіпали (Газ.). Як там не боліла, аби не околіла (Нар. тв.).
Основною умовою появи протиставно-допустових семантико-синтаксичних відношень є взаємодія сурядних частин, в одній із яких висловлене твердження або припущення з можливим наслідком, а в іншій це твердження або припущення спростовують, обмежують чи заперечують. Важливу роль у реалізації цих відношень відіграють не так протиставні сполучники, як лексичне наповнення сурядних частин та частки-актуалізатори, характерні для допустових складнопідрядних речень: Сонце було вже високо, а в молодій сосні між рядами блищала росяна павутина (Г.Тютюнник); Я намагалася стримуватися, але за мить хвиля вже палахкотіла в горлі, потім – зашуміла в голові, шукаючи вихід (І.Роздобудько); Багато ума, та в кишені катма (Нар. тв.). У таких реченнях протиставні семантико-синтаксичні відношення домінують над допустовими.
Складне речення з розділово-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями більше тяжіє до складносурядних речень, оскільки дві його частини поєднані між собою повторюваними розділовими сполучниками хоч… хоч…, чи… чи…, а третя приєднана до них протиставними сполучниками а, але, зрідка так, які можуть опускатися: Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був! (Нар. тв.); Чи є вибори, чи немає, але Донбас залишається індустріальним серцем України (Газ.). Саме наявність третьої частини зі значенням, характерним для головної частини складнопідрядного речення з допустовим семантико-синтаксичним відношенням, а також вираження семантики узагальненого вибору дають підстави розглядати такі складносурядні речення в периферійній зоні складнопідрядного речення з узагальнено-допустовою частиною, а значення протиставлення зближує їх також і з допустово-протиставними складнопідрядними реченнями.
Виразниками допустового семантико-синтаксичного відношення між підрядною і головною частиною в складнопідрядному реченні, крім допустових сполучників, сполучнослівних єдностей та сполучнослівно-сполучникових пар, бувають аналітичні комплекси, до складу яких уходить похідний допустовий прийменник (всупереч/усупереч, на відміну, на противагу, попри, незалежно від), відмінкова форма вказівного займенника той (та, те, ті) та носій граматичного значення – сполучник (що, чи, або), сполучне слово (де, звідки, куди, коли, скільки, хто, який, як): Іншими словами, наша мета полягає у забезпеченні захисту Вашої персональної інформації, незалежно від того, де ця інформація була отримана … (ua.sun.com/win/privacy/). Саме допуск до нотаріальної діяльності стане прозорим і доступним, на відміну від того, що ми маємо зараз (www.partyofregions. org.ua/digest/47b048f8c641e/ view_print/). Кваліфікувати їх як допустові сполучники ще немає підстав, оскільки в них, по-перше, відчутний зв’язок з прийменниково-відмінковими формами, від яких вони утворені; по-друге, залишається домінантним вплив сполучників та сполучних слів, які супроводжують допустові прийменниково-відмінкові форми; по-третє, структурно вони належать до сполучних засобів складнопідрядних речень займенниково-співвідносного типу. Через громіздкість структури та слабку відтворюваність аналітичні комплекси обмежені у вжитку і характерні насамперед для книжних стилів.
Крайню периферійну зону ФСК допустовості в межах складного речення з допустовими семантико-синтаксичним відношеннями формують:
1) безсполучникові структури протиставно-допустової семантики, які ґрунтуються на запереченні, спростуванні одним компонентом очікуваного наслідку, висловленого в наступному компонентові. Такі структури є дериватами складносурядних речень з протиставно-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями: Котилася сльоза пекуча – ніхто її не витирав (М.Матіос); Піди до Кракова – всюди біда однакова (Нар. тв.). Для них характерна фіксована послідовність частин (така сама, як і в сполучниковому реченні з аналогічними відношеннями), лексичне протиставлення слів-наповнювачів та відповідний інтонаційний малюнок;
2) безсполучникові речення з розділово-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями, у яких дві предикативні частини (здебільшого предикати) протиставлені третій з прогнозованим наслідком. Вони побудовані за спільною схемою: у першій двочленній структурі – повторюваний предикат з часткою не, друга має характер виразного протиставлення: Плети не плети – я чув таких, як ти (Нар. тв.); Кум не кум – не лізь в горох (Нар. тв.); Але зітхай – не зітхай – інакше не буду (М.Коцюбинський).
У третьому розділі «Диференціація засобів реалізації допустових семантико-синтаксичних відношень у простому ускладненому реченні» обґрунтовано ідею простого ускладненого речення як периферійнішої щодо складнопідрядного речення синтаксичної конструкції в експлікації ФСК допустовості, розмежовано прийменниково-відмінкові форми та інші засоби вираження власне-допустової і синкретичної допустової семантики в простому ускладненому реченні.
До складнопідрядного речення з допустовими семантико-синтаксичними відношеннями у структурі ФСК допустовості найближче розташовані прості речення, ускладнені однорідними членами, що поєднані допустово-протиставними сполучниками. Такі речення є перехідним типом конструкцій між складними та простими реченнями, оскільки вони повністю зберігають не лише сполучні засоби вихідного складного речення, але й присудки його головної та підрядної частин. Речення, однорідні присудки яких поєднані допустовими сполучниками, є дериватами спільносуб’єктних складнопідрядних речень з допустово-обмежувальними (Але пісня, хоч і зривалася, мов підбитий птах, уже міцно чіплялася крильми за серце, переносила його у далекі краї, у віки, у печаль (М.Стельмах), допустово-протиставними (Хоть од Дідони плив поспішно, Та плакав гірко, неутішно (І.Котляревський), допустово-умовними (А тепер хоч би й спитав, то не отримав би відповіді… (П.Загребельний) та узагальнено-допустовими підрядними частинами (Скільки він не прислухався, не почув гомону праці (І.Франко). Прості речення, однорідні присудки яких поєднані протиставними сполучниками, прилягають до складносурядних речень з протиставно-допустовими (Кімнатка була зовсім манюсінька, але чиста, затишна й чепурна (І.Багряний) та розділово-допустовими відношеннями між їхніми частинами (Хотіла не хотіла Мелася, а відпустила братіка (Г.Квітка-Основ’яненко). Від базового складного речення більше віддалені прості речення, ускладнені другорядними членами речення (означеннями та обставинами), пов’язаними допустово-обмежувальними, допустово-протиставними, допустово-умовними та протиставно-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями: Керівництво будь-якої місії вибере сучасні досконалі машини, ніж старі, хоч і капітально відновлені (Газ.); І зник хоч не моментально, зате безслідно (Ю.Покальчук); Дома був, нехай одноманітний i прикрий, а поживний харч (В.Барка); Саме там вам запропонують їх цілу вервицю — варту книги рекордів якщо не Гіннесса, то України точно (Газ.); Перша вийшла за старого, однак багатого кавалера i проживала безжурно далеко від родичів (О.Кобилянська).
У структурі ФСК допустовості домінанту простих ускладнених речень становлять речення з прийменниково-відмінковими формами допустової семантики, які так само утворені з підрядної допустової частини, але вона зазнала складніших трансформацій: допустові сполучники перетворилися на допустові прийменники, а її присудок – на віддієслівний іменник. Прийменниково-відмінкові форми мають свою ієрархію у вираженні допустової семантики:
а) ядро прийменниково-відмінкових форм допустової семантики формують чотири форми з похідними моносемантичними прийменниками незважаючи на, усупереч/всупереч, незалежно від, наперекір: І я заснув нарешті, незважаючи на біль (Ю.Яновський); А визнання Російською Федерацією незалежності Південної Осетії та Абхазії відбулося всупереч резолюціям Ради Безпеки ООН… (Газ.); ЗМІ мають працювати в рівних умовах незалежно від фінансування (Газ.); Українці — це стародавня нація, яка вижила наперекір усім лихоліттям (Газ.);
б) до приядерної зони належить форма з похідним прийменником попри: А проте, попри всі втрати, українська культура й література вийшли з цієї тяжкої кризи сповненими нових сил і надій (В.Дончик);
в) периферійну зону утворюють відмінкові форми з прийменниками помимо, при: … вас жде кровава різанина, в якій, помимо всяких способів, ви мусите бути побиті (І.Франко); А тобi, при твоїй должностi, при своїй машинi, костюм он який – i таке дрантя... (Гр.Тютюнник).
г) дев’ять синкретичних допустових прийменниково-відмінкових форм належать до крайньої периферійної зони: за, поза, на противагу, на відміну від, без, крім, окрім, опріч, за винятком: Сього бажала вона за всяку цiну в свiтi! (О.Кобилянська); Леон ніколи не переминув поза звичайною чемністю показати Германові свою духовну вищість (І.Франко); На відміну від інших осередків гончарства Східного Поділля, у Барі неподільно до 1910-х років панує біле тло (Р.Петрушенко); Фінансова криза зміцнює курс долара, на противагу всім очікуванням (Газ.); Останні, до слова, вже два роки, як складають адмінпротоколи і без рішення Київради (Газ.); Кувейт не хоче від Iраку нічого, крім визнання та повернення полонених (Газ.); Кроликам нічого протиставити людині, крім своєї плодючості (О.Савельєв); Зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави, за винятком державних надходжень (Газ.). Такі речення корелюють зі складними, частини яких пов’язані протиставно-допустовими або допустово-протиставними семантико-синтаксичними відношеннями, а також зберігають первинну просторову семантику (прийменниково-відмінкові форми із за, поза), мають виразне значення вилучення (без, за винятком, крім, окрім, опріч), або виділення, протиставлення (на противагу, на відміну від).
У периферійній зоні простого ускладненого речення розташовані конструкції, ускладнені відокремленими другорядними членами речення, вираженими дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами чи одиничними дієприкметниками та дієприслівниками. Ця позиція зумовлена тим, що дієприкметники і дієприслівники, на відміну від прийменниково-відмінкових форм, більше завуальовують допустові семантико-синтаксичні відношення, якими пов’язані предикативні частини в базовому складному реченні. Вони є наслідком кількаразового згортання підрядної або сурядної частини складного речення з допустовою семантикою, пор.: Закон, незважаючи на те що був прийнятий ще місяць тому, так і не набув чинності → Закон був прийнятий ще місяць тому, але так і не набув чинності → Закон, прийнятий ще місяць тому, так і не набув чинності.
Мій знайомий постійно думає про повернення в село, хоч він має велику квартиру в місті → Мій знайомий постійно думає про повернення в село, хоч має велику квартиру в місті → Мій знайомий, маючи велику квартиру в місті, постійно думає про повернення в село. Характерною особливістю таких відокремлених другорядних членів речення є їхня похідність від предикатів та наявність слів-актуалізаторів, які підсилюють допустову семантику: Душа моя, розкрита до чужого горя, тепер замкнулася (М.Коцюбинський); ... її свiтлiсть холодно киває й виходить, навiть не вiдповiвши (В.Винниченко).
На основі виконаного дослідження зроблено такі висновки:
Семантичний стрижень, навколо якого сформовано ФСК допустовості, становить логічне співвідношення двох тверджень – апріорного (виражає умовно-наслідкову залежність з можливим, прогнозованим або ж звичним наслідком) та актуального (виражає обмеження, заперечення, спростування чи подолання цієї залежності).
У системі граматичних засобів української мови, що виражають допустові семантико-синтаксичні відношення, основна роль належить безпосереднім виразникам цих відношень – допустовим сполучникам, сполучнослівним єдностям, сполучнослівно-сполучниковим парам, аналітичним комплексам та прийменникам. Певну роль відіграє послідовність розташування частин у складнопідрядному та простому ускладненому реченні і лексико-семантичне наповнення їхніх компонентів.
Для структури ФСК допустовості характерний поділ на ядерну, приядерну, периферійну та крайню периферійну зони. Її ядро становить складнопідрядне речення з допустово-обмежувальними відношеннями між підрядною і головною частиною, бо воно найчіткіше передає базове співвідношення апріорного та актуального тверджень.
Приядерну зону цієї категорії формують складнопідрядні речення з допустово-протиставними, допустово-умовними та узагальнено-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями, периферійну – складнопідрядні речення з умовно-допустовими та допустово-бажальними семантико-синтаксичними відношеннями і складносурядні речення з протиставно-допустовими та розділово-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями.
До крайньої периферійної зони складного речення ФСК допустовості належать співвідносні із складносурядними – безсполучникові складні конструкції, частини яких пов’язані протиставно-допустовими та розділово-допустовими відношеннями.
Просте ускладнене речення має свою ієрархію засобів вираження допустових семантико-синтаксичних відношень, яка відрізняється від системи засобів, використовуваних у складнопідрядному та складносурядному реченнях.
Прості речення, ускладнені однорідними членами, є дериватами складнопідрядних речень з допустово-обмежувальними, допустово-протиставними, допустово-умовними та узагальнено-допустовими частинами і складносурядних речень з протиставно-допустовими та розділово-допустовими семантико-синтаксичними відношеннями. Такі прості ускладнені речення найтісніше пов’язані з базовими складними конструкціями, оскільки виразниками згаданих різновидів допустових семантико-синтаксичних відношень між однорідними присудками та другорядними членами речення є допустові сполучники або протиставні сполучники і лексико-семантичне наповнення компонентів сурядних частин.
Домінанту простого ускладненого речення як складника ФСК допустовості формують конструкції з прийменниково-відмінковими формами, які по-різному передають допустові семантико-синтаксичні відношення, що спричиняє їхню диференціацію на ядерні, приядерні, периферійні та крайні периферійні одиниці.
Периферійну зону простого ускладненого речення репрезентують речення з відокремленими другорядними членами, вираженими дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами чи одиничними дієприкметниками та дієприслівниками.
Окрім сполучників, сполучнослівних єдностей та сполучнослівно-сполучникових пар у складнопідрядних реченнях для вираження допустових семантико-синтаксичних відношень між підрядною і головною частиною вживають аналітичні сполучні комплекси, які ще не є системним явищем у сучасній українській мові, проте дедалі частіше трапляються як маркери цих відношень.
|
