Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / КУЛЬТУРОЛОГИЯ / Теория и история культуры
Название: | |
Альтернативное Название: | М. Хоткевич и украинская театральная культура конца XIX - начала ХХ века |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету та завдання дисертації, визначено її об’єкт і предмет, зв’язок з науковими програмами, науково-теоретична новизна отриманих результатів та їх практичне значення. У Розділі 1 «Стан наукової розробки теми та методи дослідження» розкрито стан вивченості теми, аналізується література з даного питання, етапи і проблематика дослідження творчого надбання Г.М. Хоткевича. А також визначається концепція, джерельна база, методологія і методи дослідження. Підрозділ 1.1. «Етапи та тенденції критичного осмислення творчості Новий етап критичного осмислення творчості Г.М. Хоткевича, позначений вищим рівнем узагальнення і поглибленим вивченням окремих областей його діяльності розпочався у 1990-і рр. Останнім часом намітилась тенденція до масштабного і детального висвітлення окремих аспектів творчої діяльності Г.М. Хоткевича. Але попри все у творчій біографії митця досі залишається чимало прогалин, які не осмислені науковцями. Критичний аналіз стану наукового дослідження теми показав, що серед всього загалу наявних наукових праць помітний відчутний брак робіт, які б висвітлювали театральну діяльність митця у всіх її різноманітних проявах. Джерела, які містять загальну характеристику театральної творчості Г.М. Хоткевича не багаточисельні. До них належать праці загальноісторичного характеру та короткі довідки в енциклопедичних виданнях: «Український драматичний театр: Нариси в двох томах» (1959-1967), «Театральная энциклопедия» (1967), «История Украинской СССР: В 10 томах» (1983), «Українська радянська енциклопедія» (1985), «Митці України: Енциклопедичний довідник» (1992), «Енциклопедія українознавства» (1994), Огляд літератури про життя і творчість Г.М. Хоткевича дає підстави констатувати, що його театральна діяльність як цілісне і самобутнє явище, його цілком оригінальна концепція театру не знайшли належного висвітлення в наявних дослідженнях як творчості самого Г.М. Хоткевича, так і в працях загальноісторичного характеру. Досі не визначено місце і значення творчої спадщини митця в галузі театру в загальному контексті розвитку української театральної культури. У підрозділі 1.2. «Методологія та методи дослідження» визначається наукова стратегія дослідження. Обґрунтовується використання системного підходу до розкриття процесу розвитку культури в цілому і театрального мистецтва зокрема. Провідним у стратегії дослідження театральної концепції Г.М. Хоткевича став культурологічний підхід, який передбачає звернення до методів філософії, логіки, соціології, мовознавства, психології, семіотики, історичним методам, а також до таких аналітичних процедур міждисциплінарного плану як структурно-функціональний підхід. Теоретичну основу роботи склали праці М. Германа, М. Бахтіна, Розділ 2 «Драматургія Гната Хоткевича – як цілісне і самобутнє мистецьке явище та проблеми її втілення» складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Жанрово-стильові особливості драматургії Гната Хоткевича» проведено аналіз драматургії Г.М. Хоткевича, визначено її жанровий і стильовий діапазон. Драматургічна спадщина Г.М. Хоткевича, яка налічує понад 30 п’єс, інсценізації, переробки і переклади – явище достатньо оригінальне і самобутнє. До певної міри вона стала відображенням тих естетичних і світоглядних зрушень, мистецьких пошуків, що спостерігались в українській драматургії на початку ХХ ст. Шлях Хоткевича-драматурга проліг від модернізму через романтичний етнографізм до «оновленого» реалізму. Свою творчість він розпочав з психологічного драматичного малюнка («Чи потрібне?» – 1899) і завершував монументальною історичною тетралогією («Богдан Хмельницький» – 1929), охопивши широкий діапазон тем: звертався до пізнання психіки людини, її душевного стану, відгукувався на соціально-політичні проблеми сучасності, сягав глибин народного світосприйняття, завзято цікавився визначними історичними постатями і подіями «давно минулих днів». Щодо жанрового спектру, Г.М. Хоткевич більше тяжів до драми, існував задум трагедії і, здається, зовсім не було комедій, за винятком п’єси гуцульського циклу «Прахтикований жовнір» та п’єси за мотивами творів В. Шекспіра «Втішна і чудова комедія про сера Джона Фоолстефа». На особливу увагу заслуговують створені драматургом п’єси-хроніки («Лихоліття», «На залізниці», «Село в 1905 році»), аналогів яким в українській драматургії не було, та розробка на новому рівні історичної тематики. Дебют Г.М. Хоткевича в літературі, в тому числі у драматургії, припав на добу, яка характеризується кризою українського народництва та раннім модернізмом. Саме ці протилежні течії окреслили його мистецькі уподобання та естетичні пошуки раннього періоду творчості. Якщо в прозі його модерністські захоплення практично обмежуються однією збіркою («Поезією в прозі»), то в драматургії це були далеко не поодинокі випадки, які в першу чергу характеризуються експериментами в галузі психологізму та жанротворення. До цього циклу належать твори різної тематики, різних жанрів і стилів, написані в різний час, хоча їх більшість належать до першого періоду творчості: драматичний малюнок «Чи потрібне?» (1899), драматичний малюнок «Емігранти» (1906), психологічний етюд «Люблю женщину» (1912-1913), драми «Люди, люди...» (1901), «Море» (1906-1909), «Щастя» (1921), «Василій Жучков» (рік написання не відомий). У психологічних п’єсах Складний і тернистий процес формування літературно-естетичних поглядів згодом привів Принцип монтажу та контрастне поєднання сцен, дій між собою, епізація драми будуть притаманні також історичним п’єсам Г.М. Хоткевича. Його драматургічна спадщина налічує чимало задумів історичних п’єс – «Рогнідь», «Довбуш», «Молодий Криштоф», «Святополк окаянний», «Пристрасти», «О полку Ігоревім», «Декабристи», «Етапи», «Богдан Хмельницький», інсценізація «Чорної ради» П. Куліша, переробка «Верховинців» Ю. Коженьовського. Створюючи історичні драми, автор прагнув історичної достовірності, проводив попередньо глибокі дослідження, детально вивчав історичні першоджерела. У цих творах він ішов тим же шляхом стильових пошуків, який був притаманний усій його драматургії: від надмірно натуралістичного зображення в ранній драмі «Пристрасти» (1900), через етнографічність та героїко-романтичні мотиви в «Довбуші» (1909) до багатошарової реалістично-психологічної тетралогії «Богдан Хмельницький» (1929), а «О полку Ігоревім» (1926) наскрізь просякнута образною символікою. Головним надбанням історичних творів митця є потяг до епічності, зображення конкретних подій на широкому соціально-історичному фоні, напруженість дії і ретельна розробка масових сцен, за допомогою яких автор відтворюватиме картину історичної дійсності. У минулому драматург шукав коріння духовності, культурної традиції, витоки народної самосвідомості. Історичні драми Окрім оригінальних драматичних творів мистецький доробок Г.М. Хоткевича включає в себе інсценізації, переклади та переробки творів світової літератури. Він створив інсценізації: «Йом-Кіпур» за В. Короленком, «Чорна рада» за П. Кулішем, «8000 км під водою» та «Острів таємниць» за Загалом драматургія Г.М. Хоткевича – явище неоднорідне і неоднозначне. В ній модерністські елементи різноманітних стилів співіснують з побутовими, фольклорно-етнографічними. Не менше, ніж пекучі проблеми сучасності його цікавлять історичні події і визначні історичні діячі. Драматургія Г.М. Хоткевича показова для мистецьких шукань доби, які розгорталися між двома основними напрямами: з одного боку на збереження національно-культурної ідентичності, а з другого на загальноєвропейський літературний процес. Підрозділ 2.2. «Сценічна доля творів драматурга». Г.М. Хоткевич багато уваги приділяв сценічності своїх п’єс, враховуючи власний режисерський досвід, відчайдушно прагнув побачити їх на сцені. Однак більшість з них не має сценічної історії, досі залишається і сприймається лише як літературний текст. Розповідь про сценічну долю драматичних творів Г.М. Хоткевича – це, скоріше не історія їх сценічного прочитання, а історія спроб їх втілити, які, на жаль, частіше так і залишались лише спробами. Неодноразово на заваді сценічному втіленню драматичних творів Г.М. Хоткевича ставала цензурна заборона. Відтворення історії і особливостей тих вистав, які все ж таки вдалось здійснити, ускладнюється майже повною відсутністю фактологічного матеріалу. Невеличкі дописи в пресі, що лише засвідчують сам факт постановки драматичного твору і не дають можливості скласти уявлення про виставу, режисерську інтерпретацію та акторське виконання; розпорошені в мемуарній та епістолярній спадщині поодинокі згадки – власне, все, що є у розпорядженні дослідників. За винятком п’єс гуцульського циклу, побачити світло рампи судилось небагатьом драмам У 1928 р. Держвидав видав «Список дозволених до вистав п’єс», в якому, окрім оригінальних п’єс Г.М. Хоткевича, дозволяються до постановки по всіх театрах, як професійних так і аматорських, його переробки. Колективи РСТ-ів з великою охотою використовують запропонований матеріал, який створювався автором саме із урахуванням можливостей і особливостей аматорських гуртків, народних театрів. Збереглись відомості про постановку «Все не в лад» Мольєра у Красноградському РСТ-і в сезоні 1926 р. «Ото ревнощі» Мольєра в переробці Г.М. Хоткевича йшли в 1928 р. на сценах аматорських театрів в с. Заіченці на Полтавщині та в с. Солоніцевка на Харківщині, а в 1929 р. її постановку здійснив драмгурток робклубу міста Пирятин. В 1930 р. драмгурток смілянських цукроварень Харкова поставив в переробці Г.М. Хоткевича п’єсу В. Гюго «Король бавиться». П’єса Г.М. Хоткевича «Втішна і чудова комедія про сера Джона Фоолстефа», написана за мотивами творів В. Шекспіра, була поставлена в Харківському Театрі Революції М. Терещенком в березні 1933 р. Звернення до творчості Г.М. Хоткевича також було в планах «Березоля». Проте театр цікавив не драматичний твір письменника, а прозовий. Керівництво театру доручило А. Бучмі поставити «Камінну душу» в сезоні 1930-1931 рр. Але вже вкотре планам щодо втілення творів Останні зацікавлення зі сторони театрів творчістю письменника не випадково датуються початком 1930-х рр. Саме в цей час розпочинається цькування Г.М. Хоткевича, заборона видавати та виставляти його твори. Але навіть після реабілітації творчої спадщини Г.М. Хоткевича театри не поспішали втілювати його п’єси на сцені. Навіть в період захоплення забороненою драматургією, до якої на початку 1990-х рр. охоче почали звертатись театри, незалежно від її якості, ім’я Таким чином, у процесі дослідження драматургічної спадщини Г.М. Хоткевича було віднайдено і узагальнено чимало фактологічного матеріалу, невідомого раніше, уточнено дати і обставини написання драматичних творів, подана їх оцінка критикою і сучасниками. Вперше проаналізовано рукописні драматичні твори митця, які спростовують стереотипне уявлення про його драматургію як побутово-етнографічну і засвідчують, що коло його творчих експериментів набагато ширше усталених рамок і охоплює найновіші мистецькі течії часу, в який він творив. Зібрані і підсумовані, розрізнені по різноманітних виданнях відомості щодо сценічної історії драматичних творів Розділі 3 «Г.М. Хоткевич – актор, режисер, організатор театральної справи». Г.М. Хоткевич був наділений непересічними акторськими здібностями, які могли б, розвинувшись, принести йому славу драматичного артиста, проте вдачу він мав таку, що не дозволяла йому зосереджуватись лише на чомусь одному і саме в цьому була своєрідність його творчої особистості. І найголовнішим в його житті було не досягти успіху самому, а відкрити таланти в народних глибинах. Глибоко переконаний у просвітницькому призначенні театру, яке він пропагував непохитно і послідовно все життя, Г.М. Хоткевич віддав свої сили і свій непересічний акторський хист аматорській сцені. Вся театральна діяльність Г.М. Хоткевича проходила в площині аматорства і майже ніколи не стикалась із театром професійним. Обстоюючи ідею народного театру, Г.М. Хоткевичу вдалося дати спільноті свою модель такого театру не тільки в теорії, а й на практиці. У підрозділі 3.1. «Від перших аматорських вистав до організації першого в Україні Робітничого театру» на основі архівних джерел, відгуків у періодичних виданнях, мемуарної літератури, епістолярної спадщини відтворюється шлях, який пройшов Г.М. Хоткевич від улаштування сільських та аматорських вистав на Харківщині до організації першого в Україні Робітничого театру в Харкові. З його ім’ям безпосередньо пов’язана організація і діяльність кількох аматорських колективів на Харківщині: аматорського театру в селі Дергачі, товариства аматорів студентів Харківського технологічного інституту та студентів Харківського університету, аматорського гуртка у с. Печеніги та ін. Але початком серйозної театральної діяльності стала організація Робітничого театру при харківському Народному домі. Театр народився з небагаточисельного театрального гуртка робітників Паровозобудівельного заводу, заводів Гельфріх-Саде, Мельгозе та інших, який виник в 1902 р. Новий етап розвитку колективу настав з його переходом в 1903 р. до щойно збудованого Народного дому. Перехід Робітничого театру в Народний дім створив сприятливі умови для його розвитку. Він став найпомітнішим серед інших в Народному домі і першим колективом подібного роду в Україні. В Робітничому театрі по-справжньому виявились режисерські здібності Г.М. Хоткевича. Стиль вистав був реалістичним, режисер, спираючись на традиції театру корифеїв, сумлінно дбав про відповідність до зображуваної епохи театральних костюмів, барвистість декорацій, етнографічну та побутову точність. Вистави були насичені співами й танцями, широкого ужитку набули сценічні ефекти. Рецензенти вистав підкреслювали дружній ансамбль виконавців, що свідчить про велику роботу проведену режисером. Робітничий театр став уособленням тих вимог, які Г.М. Хоткевич висував до театрального мистецтва загалом. Він організував колектив, що прилучаючись до національної культури сам ніс її в широкі робітничі маси. За недовгий час свого існування він став відомий і популярний не тільки в робітничому середовищі, а був помітним явищем у театральному житті міста. Досвід, набутий У підрозділі 3.2. «Гуцульський театр як втілення ідеї «щиро народного театру» акцент зроблено на естетичних, мистецьких засадах колективу, які були відбитком ідеї Г.М. Хоткевича про «щиро народний театр» та на драматичних творах, створених спеціально для репертуару театру. Гуцульський театр став другим театральним дітищем митця, виплеканим з народних талантів. Працюючи з аматорами Г.М. Хоткевичу, як і в Робітничому театрі, довелось обіймати всі можливі і навіть неможливі театральні посади – режисера і педагога, художника і декоратора, директора і композитора, а найголовніше бути головним натхненником і пропагандистом цього колективу. Спеціально для Гуцульського театру Г.М. Хоткевич написав три оригінальні п’єси, що побудовані виключно на фольклорно-етнографічному матеріалі – етнографічну «Гуцульський рік», в якій відтворюється життя гуцула протягом календарного року із усіма звичаями, віруваннями, обрядами, забобонами; фантастичну «Непросте», де, здається, зібрано всю гуцульську демонологію та словесну «Прахтикований жовнір», побудовану на основі гуцульських казок. Також для потреб свого театру Г.М. Хоткевич пристосовує написану раніше історичну драму «Довбуш». Гуцульські п’єси Г.М. Хоткевича – явище неординарне. Сюжет у цих п’єсах, крім драми «Довбуш», не відігравав якоїсь помітної ролі, за своєю будовою вони нагадували п’єси-лібрето. Основним їх моментом є картини народного життя, і всі вони сповнені надзвичайно цікавим фольклорним та етнографічним матеріалом, який в авторській обробці набув образно-символічного, поетичного звучання. До появи п’єс Г.М. Хоткевича фольклорно-етнографічні елементи були, хоча й суттєвою, проте все ж складовою частиною драматичного твору. Українська драматургія ще не знала випадку, коли весь драматичний твір був би підкорений обрядовому дійству, без піклування про сюжет. І саме фольклорно-етнографічна особливість вистав Гуцульського театру зробили його самобутнім явищем в історії української культури. Незважаючи на короткочасність свого існування, Гуцульський театр став найоригінальнішим зразком народного театру не тільки в Галичині, але й на всій Україні і в слов’янському світі. Визначною особливістю театру була безпосередність, природність і невимушеність його виконавців. Самі малоосвічені й здебільшого неписемні, у скруту й негоду, виконавці Гуцульського театру несли освіту і культуру іншим. Своєю грою, злагодженим ансамблем, який часом підіймався до висот «правдивого артизму», ретельно розробленими і відтвореними масовими сценами актори-аматори полонили серця навіть вибагливого глядача столичних міст, а вплив, який їх творчість справляла на простих, таких же як і вони селян, мав непересічне культурне і суспільне значення. У створених на основі гуцульських п’єс Г.М. Хоткевича виставах теза «театр з народу і для народу», здається, досягла свого апогею – споконвічна творчість самого народу, перлини його генію, оброблені і втілені у формах мистецтва, через творчість акторів-аматорів знову поверталась до народу. Отже, дослідження театральної практики Г.М. Хоткевича дозволило розкрити засади і принципи, які висував митець до театрального мистецтва загалом і, які лягли в основу його власної моделі «щиро народного театру», втіленої в життя. Театр, як і будь-яка інша форма творчості не визначались Г.М. Хоткевичем як мета, лише як засіб самореалізації національного суб’єкта. Більш того, поряд з іншими видами творчості і мистецтва, театр має можливість безпосереднього впливу на публіку, а тому його освітнє значення для митця було неоціненним. Театр як засіб просвітництва, і просвітництва саме на національному ґрунті – головна теза його концепції театру. До певної міри вона стала відображенням тих естетичних і світоглядних зрушень, мистецьких пошуків, що спостерігались в українській культурі на межі ХІХ–ХХ ст. У Розділі 4 «Г.М. Хоткевич – театральний критик та історик театру» оцінюється театрознавчий доробок митця – виступи з критичними статтями у періодичних виданнях та історичні монографії і розвідки. Підрозділ 4.1. «Оцінка театрального процесу у періодичних виданнях» присвячено аналізу критичних статей Г.М. Хоткевича, що були вміщені у періодичних виданнях, а також поглядів на мистецтво театру, висловлених у спогадах, листах та художніх творах. Як критик він був безкомпромісний і безжалісний (навіть до визнаних авторитетів), коли спотворювалась українська мова, перетворюючись на суржик, коли митці розмінювались на дешеві сценічні ефекти заради «зборів», гребуючи почуттям міри й естетичного смаку. За критичними рядками відчувається людина, що добре знається на театральній практиці, знає закони сцени з власного досвіду. Помітна обізнаність автора із сучасними йому дослідженнями з історії театру, теорії драми та із загальноєвропейським літературним, театральним процесом. У статтях Г.М. Хоткевича збереглися роздуми не тільки про українську драматургію й стан театру на межі ХІХ–ХХ ст., а також висловлювання про мистецтво актора, врешті про саму критику. Характеризуючи стан українського театру, Г.М. Хоткевич у своїх статтях говорить про засилля малоестетичних українських труп. Більшістю таких товариств керують не благородні пориви, які спонукали до творчості корифеїв, а «спекулятивний дух, смашний шматок «хліба з маслом». Щодо вимог, які критик висував до мистецтва актора, він, на його думку, має бути в першу чергу освіченим, пройнятим національною ідеєю. Як не дивно, віддаючи перевагу акторам-аматорам в своїй практичній театральній роботі, Г.М. Хоткевич виступає за професіоналізацію сценічного мистецтва, необхідність обов’язкової освіти, «без котрої і талан не талан». Одна з причин критичного становища українського театру, на думку Хоткевича-критика, є недбалість і лінощі тих, хто має авторитетний вплив на сцену (драматургів, режисерів). Аналізуючи нові драматичні твори у своїх критичних оглядах, Г.М. Хоткевич обстоював позиції еволюції української драми, вітав її бажання ввійти до загальноєвропейського кола, але не будь-яким шляхом, він виступав категорично проти сліпого наслідування і плагіату. Невизначеність естетичної платформи нової генерації українських драматургів, стилістичний і ідейний хаос позначались, на думку критика, на якості драматичних творів. Нова драма, на переконання Г.М. Хоткевича, повинна бути дійсно новою і за зовнішніми ознаками і за внутрішнім змістом. До того ж, у своїх пошуках нової драматичної форми, нового вирішення внутрішнього конфлікту драми, молоді драматурги за зауваженням критика зовсім не враховували театральної практики, рівня розвитку виконавського мистецтва, адже для втілення нової драми потрібен і новий актор, якого український театр на той час ще не виховав. Розчарування в українській літературі, театрі, відчуття кризи, «переходової доби» поєднуються у Театрально-критичний доробок Г.М. Хоткевич кількісно не дуже великий, але його внесок у розвиток вітчизняного театрознавства вагомий і значущий, враховуючи особливість складної ситуації в українському театрі на межі століть, яку він почасти схарактеризував. Г.М. Хоткевич залишив нам свідоцтво очевидця становлення нової української драми. Він точно і доказово вказував на хиби і неточності, притаманні новим творам, визначав хвороби українського театру, українського артиста. В його критиці артист-художник часом переважав аналітика та саме в цьому полягає її своєрідність і привабливість. Підрозділ 4.2. «Наукові монографії з історії театру». Відстоюючи тезу про народні джерела походження театру, Г.М. Хоткевич прагнув розкрити ці народні основи і традиції його розвитку в своїх наукових дослідженнях з історії театру. Історично склалось так, що довгий час вони були виключені з наукового обігу. Як правило, в цьому контексті згадувались лише друковані праці «Народний і середньовічний театр Галичини» (Держвидав, 1924) і «Театр 1848 року» (Рух, 1932), але це далеко не повний перелік. Не меншу вартість для історії українського театру мають: стаття «Гуцульський театр» («Діло», 1911) та «Спогади з театральної діяльності», які побачили світло лише в 1966 р., де автор старанно, детально змальовує кожний етап створення і діяльності Робітничого і Гуцульського театрів, описує загальнотеатральну ситуацію тих часів, висловлює своє бачення театрального мистецтва загалом і українського театру, зокрема. До кола історичних робіт безперечно відноситься дуже цікава, змістовна передмова до перекладу Належне місце в ряді досліджень з історії українського театру займають наукові праці Г.М. Хоткевич був першим, хто відкрив «квітку й перлину індійського театру» «Шякунталю» Калідаси та ознайомив з історією індійського театру і драми українців. Вступна стаття
Протягом всього життя і всієї своєї творчості Г.М. Хоткевич багато в чому був першовідкривачем. В українському театрознавстві його ім’я стоїть серед піонерів науки. Можливо, пізніші дослідження більш змістовні та глибокі, але цінність наукових розвідок |