ГЛИБИННІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПСИХІЧНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ СУБ’ЄКТА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об’єкт, предмет, визначено мету і завдання наукового пошуку, сформульовано гіпотезу, викладено базові методологічні та теоретичні положення, з’ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено відомості стосовно апробації результатів дослідження. 

У першому розділі – ″Феномен дезадаптації як предмет психологічного дослідження″ – висвітлено результати аналізу науково-аналітичних та літературних джерел з проблеми дослідження феномену дезадаптації. 

Вивчення феномену дезадаптації у психології засвідчує, що його виникнення  пов’язують: з дією захисних механізмів (З. Фрейд, А. Фрейд, К. Хорні, Е. Фромм та ін.); з порушенням гомеостазу особи і середовища (Б. М. Алмазов, Т. Г. Дічев, С. Раттер, А. А. Налчаджян, О. П. Вертоградов та ін.); з внутрішнім конфліктом (М. М. Алексенко, К. С. Лебединська, М. С. Іванов, Н. Холланд); з тривогою (Ф. Б. Березін, А. В. Калуєв, П. Хакслі); виділяють його як наслідок високого ступеня соціалізації (О. І. Зотова, І. К. Кряжева, Т. Шибутані, І. Калайков). У соціальній психології (Д. Доллард, І. Гусєв,  Б. М. Алмазов, Ю. Б. Можгинський, М. Раттер, В. Г. Степанова, В. Л. Васильєва) явище дезадаптації представлено через вияви асоціальної поведінки (різні види залежностей: ігрова, алкогольна, наркотична, кримінальна та ін.). У науковій літературі визначають такі види дезадаптації: психологічну та  соціально-психологічну. Спільним для них є неспроможність пристосуватися до будь-якої життєвої ситуації та нездатність психіки особи прийняти умови, що змінилися. Деструктивними наслідками дезадаптації  можуть бути хвороби, регресія та девіантна поведінка.

Презентований у розділі аналіз науково-психологічних джерел дозволив констатувати взаємозв’язок дезадаптації з феноменом когнітивного дисонансу (Р. Зойнік, Д. Майєрс, І. Л. Арістова). Останнє й доводить, що дезадаптивна поведінка пов’язана з когнітивними процесами, які зумовлюють сприйняття суб’єктом реального світу. Порушення когнітивного балансу породжує дисонанс, який знаходить вияв у відчутті дисгармонії, внутрішнього дискомфорту, неможливості адаптуватися до актуальної ситуації, що виражає неузгодженість компонентів структури психіки. Отже, суб’єкт зацікавлений у пошуку інформації, яка б підтвердила правильність його дій та усунула внутрішній дисонанс. Така поведінка індивіда може привести до страху перед відчуттям порушення рівноваги та зумовити тенденцію до уникнення невдач, яка конкурує з прагненням до успіху.

Доведено взаємозв’язок дезадаптації з психофізіологічними особливостями розвитку особи (Л. Берталанфі, С. Б. Семічев, Ю. О. Александровський, Д. І. Дубровський, В. В. Ковальов, Г. Крістал), що виявляється в інволюції, регресії до попередніх стадій розвитку, невідповідності особливостей та потреб організму зовнішнім умовам його існування. У науковій літературі дезадаптація окреслюється як стан динамічної невідповідності між живим організмом і зовнішнім середовищем, що призводить до порушення фізіологічного функціонування, зміни форм поведінки, розвитку патологічних процесів у психіці суб’єкта. Встановлено, що системі психічної адаптації властиві як статичні, так і динамічні характеристики, пізнання яких можливе через наявність у глибинно-психологічному пізнанні  вірогідного прогнозування. З’ясовано, що дезінтеграція психічних механізмів породжує виникнення індивідуальної та соціальної суб’єктивності особи, яка виявляється у викривленні сприйняття реальності. Доведено, що сприйняття реальності суб’єктом пов’язане з такою активністю, яка задається функціями  ″акцептора результатів дії″, що здійснює прогнозування та зумовлює пошукову активність, націлену на адаптацію дій відповідно до поставленої мети.

Аналіз теоретичного матеріалу (М. М. Алексенко, М. С. Іванов, І. С. Кон, В. Ф. Лєвічева, К. С. Льюїс, Р. Мертон, М. Ф. Шурупова) дозволяє констатувати, що науковці звертали увагу на парадоксальні форми дезадаптації. До них можна віднести: девіантну, кримінальну форми поведінки, алкоголізм, наркоманію, комп’ютерну залежність, азартні ігри, членство у неформальних субкультурах. Відступи від реальності (створення власних ″уявних світів″ (комп’ютерні ігри), певні філософії життя) дозволяють особі ″терапевтуватися″ від травматичних переживань дитинства. За таких умов, з точки зору об’єктивного спостерігача, суб’єкт, якому властива така парадоксальна адаптація, належить до неформальних груп (приміром, живе у світі комп’ютерних ігор), є дезадаптованим, у той час як сама особа не відчуває дезадаптації та дисонії з реальним світом.

У другому розділі – ″Емпіричне дослідження глибинно-психологічних детермінант дезадаптації суб’єкта″ ­– розкрито методологію глибинно-психологічної психокорекції, що поєднує психодинамічну теорію з відповідним інструментальним діагностико-корекційним аспектом роботи за методом АСПН, програма та методика якого достатньо презентовані в посібниках Т. С. Яценко. Останнє дозволило більшою мірою зосередити зусилля на структурно-семантичному аналізі результатів глибинно-психологічного пізнання в групах АСПН, що відображає стенографічний матеріал. Емпіричне дослідження включало в себе використання таких методик: психоаналіз комплексу тематичних малюнків, психоаналітична робота із застосуванням предметних моделей та неавторського малюнка.

У дослідженнях та практиці діагностико-корекційного процесу АСПН передбачалось забезпечення атмосфери захищеності особи, що сприяло спонтанності її поведінки в умовах мінімізації зовнішньо-спонукальних стимулів до активності. Системність та цілісність використання різних методичних прийомів дозволили забезпечити пізнання внутрішньої детермінованості поведінки, що входило до предмета дослідження та сприяло об’єктивуванню  глибинних детермінант поведінки, яка зумовлює руйнування стосунків, агресивність та конфліктогенність взаємин. Аналіз результатів дослідження доводить значущість едіпової ситуації для формування глибинних джерел дезадаптації, що пов’язано з утратою емоційної близькості з первинним лібідним об’єктом та розвитком автоматизованих форм психологічних захистів. Травматичні переживання дитинства фіксуються у психіці суб’єкта, зумовлюючи виникнення деструктивних тенденцій ″до слабкості″, ″до психологічної імпотенції″ та ″до психологічної смерті″, що виявляються в регресивних формах поведінки. Дезадаптивна поведінка пов’язана з утратою суб’єктом власної тотожності, що знаходить вияв у ригідності, стереотипності мислення та поведінки, відсутності креативності та нерозвинутості соціально-перцептивного інтелекту. На рис. 1. схематично представлено узагальнення результатів структурно-семантичного аналізу емпіричного матеріалу, одержаного в процесі АСПН, що ілюструє зв’язок травмівних переживань дитинства з виникненням дезадаптації.