Глибиннопсихологічні витоки агресивності особистості (на матеріалах активного соціально-психологічного навчання)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету та завдання, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи, наведено дані про апробацію роботи.

У першому розділі “Проблема агресії та її дослідження у психології” розкривається зміст феномену агресії, на основі аналізу наукової літератури виявлено той факт, що у суспільстві підвищилася актуальність дослідження феномену агресії спеціалістами у сферах: освіти, дитячої та практичної психології, психологічної служби, зокрема, психокорекції. Особливо ґрунтовно представлено в дисертації ті теоретичні підходи, в яких реалізується цілісний підхід до розуміння та дослідження психіки в контексті проблеми агресії та соціальних деформацій поведінки. Поданий в першому розділі теоретичний матеріал переконує у фундаментальній ролі психоаналітичної концепції, в якій пріоритет відводиться дуалізму інстинктів життя і смерті. Агресія і лібідо належать до первинних потягів, які існують паралельно. Представлена українська психоаналітична література, що ілюструє зміст патографій визначних митців − представників української культури: Т. Г. Шевченка, Івана Франка, І. Нечуя-Левицького та ін. В полі зору дослідження знаходились науково-психологічні праці О. Потебні, Д. Овсяннико-Куликовського, А. Халецького та ін. Основні психоаналітичні висновки стосовно особистісної проблематики, яка певною мірою визначала спрямування їх творчості, стосуються феномену Едіпової залежності суб’єкта та його тривожності.

Агресія є архаїчною формою вираження страху, що формується в ранній період розвитку суб’єкта. Її може посилювати тривожність, що веде до оцінки будь-яких подій як ворожих, шкідливих чи загрозливих. У першому розділі графічно представлено зміну частоти трьох форм агресії у дітей.

Психічний розвиток передбачає завуальованість вираження агресії, що обумовлюється обмеженням її соціальними нормами та функціонуванням особистісних цінностей, які сприяють уникненню прямого вираження агресії у експресивно-руйнівних діях.

Вагомим в даному розділі є параграф “Мотивація агресивної поведінки суб’єкта”, у якому розкриваються глибиннопсихологічні витоки агресії, що не завжди адекватно усвідомлюються особою. Аналіз мотивації дозволяє віднайти взаємозв’язки між першопочатковими умовами виникнення агресії та розвитком наступних тенденцій агресивних дій, що дозволяє психологам здійснювати психокорекцію. Оскільки мотиваційний фактор несе функцію прогнозування, то його розуміння є надзвичайно важливим у контексті розв’язання проблеми упередження та профілактики агресії суб’єкта. Розкриття проблеми агресії в даному параграфі потребувало аналізу робіт З. Фрейда, К. Лоренца, Е. Фромма, Ж.–Ж. Русо, Т. Гоббса, Л. Берковітца, Д. Майєрса, С. Фешбаха, М. Кляйн, Ж. Лакана, В. Штекень, А. Адлера, Дж. Долларда, С. Шпільрейна, К. Хорні, Р. Грінсон, Х. Хекхаузена та ін.

Дослідження доводить, що соціальні норми можуть впливати на типовість проявів агресивних форм поведінки та на частоту агресивних проявів у взаєминах людей різної національності. За умов неусвідомлюваності мотивів агресивної поведінки, їх першопричин, агресія може набувати характерологічних ознак для певної особи. Таким чином, агресивність пов’язана із особистісними характеристиками суб’єкта та амбівалентними почуттями до інших людей.
В контексті аналізу агресії у тварин особливу значущість мають роботи К. Лоренцо, як і теорія З. Фрейда для розуміння несвідомих детермінант агресії у людей.

У наступному параграфі “Біологічний підхід до дослідження агресії” висвітлюються основні ідеї М. Елбі, Х. Томе, К. Лоренца, Х. Кунца а саме, що агресивні дії детерміновані переважно ендогенно як у тварин, так і у людей.

Останніми роками у зв’язку із стрімкими соціально-політичними змінами у суспільстві підвищилася актуальність дослідження феномену агресії спеціалістами в сферах освіти, дитячої та практичної психології. Особливої значимості набувають ті теоретичні підходи, в яких реалізується цілісний підхід до розуміння та дослідження психіки в контексті проблеми агресії та соціальних деформацій поведінки. Проблема агресії завжди була об’єктом спостережень як в рамках наукових біологічних досліджень, так і в більш широкому плані як частина історії, що насичена війнами між народами, громадянськими та расовими протиборствами, релігійними гонитвами, злочинами, пов’язаними з геноцидом.

Дослідження глибиннопсихологічних витоків агресії звертає увагу на формування агресивних тенденцій в період раннього дитинства. Крім того, хоча суворість виховних заходів в минулому була спрямована на нівелювання та упередження агресії у дітей, проте ігнорувалися глибиннопсихологічні витоки цього феномену. Засоби ж впливу на особу в психокорекційній групі позбавлені суворості, притаманної схоластичній системі, вони спонукають до конструктивних змін та бажаного упередження прояву в поведінці агресивних тенденцій.

На теоретичному та емпіричному матеріалі доводиться факт наявності Едіпової залежності та її деструктивні впливи на розвиток та формування психіки суб’єкта впродовж усього його життя, що має вияв у проявах агресії.

У другому розділі “Аналіз об’єктних відношень суб’єкта у контексті дослідження феномену агресії” провідна роль у формуванні об’єктних відношень відводиться механізмам інтроекції та проекції. В ракурсі дослідження об’єктних відношень розкриваються взаємозв’язки між агресією і сексуальністю. Зокрема, розглядається еволюція сексуальності через процес підкори агресивності лібідним потягам, розкриваються істотні ознаки потягів, яким відповідає сексуальність. Зростання системи психологічних захистів сприяє імперативності впливу на поведінку об’єктних відношень, що деструктурує психіку та посилює вираженість особистісної проблеми, епіфеноменом якої є агресивні форми поведінки. Об’єктні відношення знаходяться поза варіативністю об’єктів-заміщень первинного лібідного об’єкту (матері, батька, родичів). Матеріал другого розділу засвідчує зв’язок глибиннопсихологічних витоків агресії з Едіповою залежністю, яка породжує тенденцію “до психологічної імпотенції” та “до психологічної смерті”.

Аналіз наукової літератури засвідчує особливий внесок М. Кляйн у розробку об’єктних відношень. Ведені нею поняття “хорошого” (позитивного) і “поганого” об’єкта знаходить вираження у феноменах внутрішньої суперечливості особистості, амбівалентності її почуттів до лібідних об’єктів та перенесення цих почуттів на значимих людей.

Результати дослідження, представлені в другому розділі, дозволяють констатувати той факт, що “Я” підлягає закономірностям функціонування за участі об’єктних відношень. Такі закономірності спрацьовують на латентному рівні, поза контролем свідомості суб’єкта. Саме це великою мірою визначає: а) об’єктивну та індивідуально неповторну сутність цілісної психіки; б) потребу суб’єкта в наданні йому психоаналітичної (корекційної) допомоги; в) доступність цілісного пізнання психіки в глибиннопсихологічному ракурсі. Аналіз відмінності між об’єктними відношеннями, властивими різним особам, дозволяє констатувати: результати дослідження, що представлені в даному розділі, незмінно пов’язані з феноменом „взаємодії” і феноменом „ставлення” до об’єкта. В той же час “ставлення до об’єкту”, яке актуалізує механізми проекції, ідентифікації, згущення, зміщення та ін., може дозволити дослідити провідні тенденції спонтанної активності суб’єкта, що задаються саме об’єктним відношенням. Останнє обумовило дослідження агресії суб’єкта в її індивідуально-неповторних характеристиках методом роботи з “предметною моделлю”. Предметна модель “Яйце”, яка була використана в дослідженні, навантажена архетипною символікою, що породжує спонтанну емоційну ініціативність особи, яка працює з даним предметом. Сталість предмета та можливість порівняння результатів двох осіб з одним і тим самим об’єктом дозволяє здійснити науковий аналіз та виявити специфічно-індивідуальні характеристики глибинних витоків агресії конкретного суб’єкта. Представлене дослідження дозволило виявити позитивні та негативні об’єктні відношення, пов’язані відповідно з процесами ідентифікації та дисоціації.

Саме робота суб’єкта з предметом (об’єктом), в який ним вноситься індивідуально-неповторний сюжетний зміст, дозволила дослідити різницю між морально-етичним та науково-аналітичним підходами. Саме останній відкриває можливості пізнання глибиннопсихологічної детермінації поведінки суб’єкта та стверджує наявність в ній індивідуально-неповторних (суб’єктних) якостей, що можуть детермінуватися специфікою об’єктних відношень.

У другому розділі доводиться необхідність психокорекційного втручання з метою надання допомоги суб’єкту в усвідомленні особливостей семантики власних інваріантів поведінки, пов’язаних з об’єктними відношеннями, їх амбівалентністю та агресивністю.

У третьому розділі “Проблеми глибиннопсихологічних витоків агресії (аналіз емпіричного матеріалу)”розкрито глибиннопсихологічне розуміння агресії шляхом висвітлення психоаналітичних засад поставленої в дисертації проблеми; здійснено порівняльну характеристику тенденцій “мортідо” та “лібідо”. Акцентується увага на побудженнях лібідо із середини самого суб’єкта та на зорієнтованості агресії на зовнішні об’єкти, хоча при цьому присутній нерозривний зв’язок агресії з цілями Его та Супер-Его.

Агресія проходить стадії розвитку спільно з розвитком дитини. На початковій (немовлячій) стадії розвитку переважає лібідо (любов, ніжність), пізніше почуття любові набуває дискретності, що пов’язано з формуванням амбівалентних почуттів суб’єкта.

Матеріал першого параграфу даного розділу дозволяє зробити висновок, що для агресії не існує прив’язаності до певного об’єкта, як це властиво лібідо. Разом з тим, відсутність певної прив’язаності агресії до конкретного об’єкта не знімає проблему формування “об’єктних відношень”, про що більш детально йшлося у другому розділі.

Представлений у третьому розділі емпіричний матеріал відображає роботу в групі АСПН на заключному етапі психокорекційно зорієнтованих занять, зорієнтованих на нівелювання мортідно-агресивних тенденцій суб’єкта. Дослідницький матеріал даного розділу дисертації, виступає швидше не в якості “голої” емпірики, а слугує певною моделлю роботи психолога в групі активного соціально-психологічного навчання, тому має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення.

Перший параграф доводить можливості глибинного самоаналізу особами, що пройшли курс активного соціально-психологічного навчання та опанування засад психодинамічної теорії. Зокрема, в даному дисертаційному дослідженні вперше у практиці психокорекції використано метод самоаналізу учасників АСПН за допомогою неавторського (чужого) малюнку. Результати такого прийому виявилися позитивними і дозволили об’єктивувати як практичну, так і теоретичну підготовленість учасників АСПН в галузі глибинної психології. Емпіричний матеріал, представлений у третьому розділі, засвідчує не лише знання теорії, а й ілюструє вміння, що були засвоєні в групі та використані в процесі самоаналізу, саморефлексії, самопізнання в контексті феномену “агресія”.

Зміст третього розділу дозволяє зробити висновок, що психодинамічна теорія, що знаходить вираження в “Моделі внутрішньої динаміки психіки”, сприяє розширенню соціально-перцептивного інтелекту суб¢єкта, розвитку його рефлексивних знань, а метод АСПН – глибиннопсихологічній психокорекції, яка спроможна нівелювати агресивні тенденції суб’єкта.

Неповторність стенографічного матеріалу, представленого у третьому розділі, з періодичними аналітико-корекційними коментарями та науково-аналітичними інтерпретаціями психолога може виступати своєрідним зразком практичного проведення групової психокорекції з глибиннопсихологічною орієнтацією, наукового аналізу та висновків про глибинні несвідомі передумови агресії суб’єкта. Результатом такої роботи було прояснення істотних характеристик феномену агресії та функційних особливостей його прояву у спілкуванні. Учасники групи АСПН розкрили новий ракурс сприйняття агресії, здолавши обмеження його бачення лише в рамках емоційно-адективної злоби, відкритої експресії, агресивності.

Представлений в даному розділі матеріал засвідчує величезну роль Едіпового періоду розвитку суб’єкта та його залишкових явищ у вигляді механізмів, що детермінують агресивну поведінку та недоброзичливість у ставленні до людей. Кожного разу така детермінація має індивідуально-неповторний сюжет, який нерідко набуває доленосного значення. Проте в цій неповторності є спільні тенденції, які детермінуються глибиннопсихологічними витоками агресії, а саме: тенденція “до психологічної смерті” та “до психологічної імпотенції”, які суперечать тенденціям “до життя” та “до людей”. Саме психокорекція за методом АСПН дозволяє зменшити дієвість перших з вищевказаних тенденцій та відкрити перспективи для розвитку других. Іншими словами, завдяки усвідомленню деструктивних тенденцій нівелюється їх енергетична сила та збільшується сила “Я” суб’єкта.

Результати проведеного дисертаційного дослідження, представлені у третьому розділі, доводять, що поглиблення розуміння агресії мало два аспекти: практичний та науковий. В практичному аспекті провідною ідеєю було вичленування спільних та відмінних рис в лібідних та агресивних потягах різних суб’єктів. Виявлено, що на реалізацію обох потягів в суспільстві накладаються обмеження, які виявляються в різних опосередкованих формах. Тому нормальний та аномальний розвиток психіки з певними деструкціями не може бути адекватно сприйнятий та зрозумілий без вивчення взаємодії конструктивних (лібідних) та деструктивних (мортідних) тенденцій поведінки в їх цілісності. Аналіз дослідного матеріалу засвідчує, що типові прояви агресії пов’язані з ситуаціями, коли суб’єкт або сам не спроможний задовольнити потреби, або ж цьому не сприяє оточення.

Дослідження доводить доцільність застосування психологом прийому, який актуалізує мотивацію навчання через інтегрування досвідного аспекту кожної особи з науково-аналітичною інтерпретацією матеріалу.

Впродовж представлення емпіричного матеріалу аналітико-корекційні коментарі психолога розкривають істотні аспекти проблеми агресії відносно індивідуально-неповторних проблем групи АСПН, які вони вербалізували у своїх розповідях на тему “Агресія”.