ІМПЕРАТИВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ ПОТОКАМИ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

(1)                  ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито її зв’язок із науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження управління трудовими потоками» проаналізовано концептуальні підходи до управління людськими ресурсами; досліджено теоретичні основи визначення сутності трудових потоків у системі регулювання ринку праці; визначено структуру та стадії функціонування трудових потоків, їх класифікаційні ознаки.

У результаті дослідження існуючих концептуальних підходів до управління людськими ресурсами доведено, що традиційне та комплексне управління цими ресурсами не відповідає сучасним вимогам суспільного розвитку, оскільки не враховується висока динаміка їх руху, а наукові дослідження переважно зводяться до розгляду лише окремих аспектів і форм руху людських ресурсів.

Обґрунтовано, що негативний вплив світової економічної кризи, трансформація відносин і високий рівень конкуренції на ринку праці (зростання внутрішньої мобільності робочої сили на противагу зовнішній, кардинальні зміни в соціально-трудових відносинах зайнятості під впливом поширення нестандартних форм зайнятості та умов наймання, формування нових систем мотивації персоналу) обумовлюють зростання рухливості людських ресурсів на світовому, національних, регіональних і локальних ринках праці зокрема.   

З урахуванням результатів дослідження здійснено систематизацію концептуаль­них підходів до управління рухом людських ресурсів (рис. 1). Визначено передумови формування інтегрального підходу до управління рухом людських ресурсів на ринку праці, який ґрунтується на принципах стратегічного управління на основі взаємодії трудових, матеріальних, фінансових та інших логістичних потоків, що дозволило встановити наявність підґрунтя застосування категорії «трудовий потік» до поняття «рух людських ресурсів на ринку праці». Доведено, що трудовий потік слід розглядати, з одного боку, як складову потокових процесів, що відбуваються на ринку праці відповідно до ієрархічного рівня управління (мікро-, мета-, мезо- і мегарівнів), а з іншого – як сукупність людських ресурсів, що переміщуються між відповідними об’єктами (ринками праці, сферами зайнятості, територіями, видами економічної діяльності, підприємствами) в результаті інтеграль­ного впливу факторів соціально-економічного розвитку та стану ринку праці за одиницю часу. Трудові потоки утворюють людські ресурси, які в певний період перебувають у процесі руху на ринку праці або за його межами, але не в стані стабільності.

Встановлено структуру і стадії руху трудових потоків (формування, перерозподіл та скорочення), враховуючи поліпотоковий характер їх формування, а також унікальність трудового потоку завдяки індивідуальним особливостям осіб, які його утворюють. При цьому окремі індивіди, які утворюють трудові потоки, є не лише носіями робочої сили, але і наділені психофізіологічними, соціальними, культурними, релігійними, політичними та іншими властивостями, які комплексно визначають конкурентоспроможність індивідів на ринку праці.

Обґрунтовано, що формування трудового потоку, коли здійснюється первинне його утворення і вливання в поточний ринок праці (у складі осіб працездатного віку та безробітних, які шукають роботу), перебуває під впливом факторів демографічного ха­рактеру (відтворення населення є основним джерелом формування трудових потоків), а також стану національного ринку праці та рівня соціально-економічного розвитку національної економіки, погіршення яких змушує такі категорії населення, як підлітки, студенти, пенсіонери, шукати роботу і вступати в трудовий потік, що формується.

Доведено, що на сучасному етапі суспільного розвитку на перерозподіл трудових потоків, який відбувається на внутрішньому (мікро- та метарівні управління) та зовнішньому ринках праці (мезо- та мегарівні управління), найбільше впливають процеси, пов’язані з трансформацію зайнятості, а саме модифікацією традиційних і виникненням абсолютно нових її форм, серед яких домінує неповна зайнятість, що одержала назву запозиченої праці (різновидами якої є аутсорсинг і аутсафінг персоналу, які в більшості випадків ототожнюються з нетиповою формою зайнятості, що ускладнює відстеження трудових потоків).

Визначено, що на стадії скорочення трудового потоку відбувається зменшення його розмірів, тобто формуються вихідні потоки, рух яких обумовлений відпливом людських ресурсів, що закріплюються за робочим місцем, або тих, які залишають ринок праці та переходять до категорії економічно неактивного населення.