Иванов А.В. Эксперт по делам об административных правонарушениях
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження; розкриваються його методологічні та теоретичні засади; визначається особистий внесок здобувача, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію, публікацію основних положень роботи, її структуру та обсяг.
Розділ 1«Правова детермінація феномена «експерт у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Спеціальні знання як фактор, що обумовлює можливість участі їх носіїв в юрисдикційному провадженні: загально-правова характеристика. Експертиза в адміністративно-деліктному провадженні як форма використання спеціальних знань» розглянуто правову категорію «спеціальні знання», проаналізовано погляди вчених-юристів щодо правильності розуміння та тлумачення цього поняття, наголошено на необхідності розмежування понять «спеціальні знання» та «спеціальні пізнання», останнє з яких отримало авторське визначення.
На підставі аналізу діючого законодавства України та значного обсягу наукової правничої літератури кримінально-правового, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та адміністративно-процесуального змісту запропоновано власне тлумачення терміна «експертиза у провадженні в справах про адміністративні правопорушення».
Підкреслено важливість розширення процесуального статусу експерта і акцентовано увагу на необхідності нормативного закріплення визначення експертизи, її різновидів, процесуальної форми її призначення, процесуальних вимог щодо оформлення результатів експертизи, зокрема вимог до змісту висновку експерта, чіткого порядку дослідження висновку експерта уповноваженими суб’єктами, що здійснюють провадження у справі про адміністративне правопорушення.
У підрозділі 1.2 «Історіографія дослідження адміністративно-правового статусу експерта у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині» доведено, що на відміну від кримінально-правової та цивільно-правової наук в адміністративному праві досліджень, безпосередньо присвячених характеристиці правового статусу експерта, не було, і ця прогалина зберігається до цього часу. Увага вчених-адміністративістів постійно зосереджується або ж на фрагментарному аналізі статусу цього суб’єкта під кутом зору характеристики всіх суб’єктів провадження, або ж на окремих процесуально-правових властивостях його статусу, що, у свою чергу, зумовлює відсутність надійного наукового фундаменту для нормотворчої діяльності щодо відповідної сфери відносин і, як наслідок, недосконалість законодавства та проблеми у його застосуванні.
На підставі ґрунтовного аналізу праць вітчизняних дослідників різних історичних періодів зроблено висновок про певну етапність доктринального дослідження правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення і виділено такі із них: перший – 50-80 рр. ХХ ст.; другий – 80-90 рр. ХХ ст.; третій – з кінця 90-х рр. ХХ ст. і дотепер.
Визначено характерні риси кожного з названих етапів, а також доведено необхідність проведення подальшого наукового аналізу адміністративно-правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення із урахуванням досягнень попередніх доктринальних здобутків, урахуванням вимог часу та посиленням спеціалізації наукового пошуку.
Розділ 2 «Статус експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Характеристика основних елементів правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» зазначено, що Конституція України (ст. 3) пріоритетним обов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав та свобод людини, тому одним з найважливіших аспектів формування правової держави та здійснення судово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпечення правового статусу особи. Дисертантом проведено узагальнення вироблених юридичною доктриною підходів до розуміння поняття «правовий статус» та його співвідношення із суміжними правовими поняттями, визначення елементів правового статусу. Особливу увагу приділено теоретичним та практичним аспектам змісту таких визначальних елементів правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення як його права, обов’язки та гарантії.
На підставі аналізу теоретичних і практичних аспектів прав та обов’язків експерта в адміністративно-деліктному провадженні зроблено висновок про необхідність перегляду, оновлення та розширення кола прав і обов’язків експерта у досліджуваному провадженні.
У підрозділі 2.2 «Експерт в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення» на підставі аналізу структурних зв’язків системи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення встановлено особливості правового статусу експерта у даному провадженні. Зокрема, шляхом аналізу його місця у вказаній системі суб’єктів визначено місце експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення у класифікаційному розподілі відповідних суб’єктів, а також окреслено зв’язки (внутрішні та зовнішні), що існують між експертом та іншими суб’єктами у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Проведене наукове дослідження ґрунтується на узагальненні та систематизації напрацювань вчених-адміністративістів щодо системи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, чинних та перспективних законодавчих положень, що дозволило сформулювати власну думку з досліджуваної проблематики.
У підрозділі 2.3 «Особливості участі експерта на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення» доведено, що для встановлення правового статусу експерта, окреслення найбільш суттєвих особливостей його діяльності при залученні до розгляду адміністративних правопорушень, необхідно визначити поняття «провадження у справах про адміністративні правопорушення» та кількість стадій, які воно включає. Аналіз досягнень адміністративно-правової доктрини щодо вказаної проблематики дав дисертанту підстави підтримати традиційне розуміння відповідного провадження та поділ останнього на чотири стадії, а саме: 1) порушення провадження та адміністративне розслідування; 2) розгляд справи та винесення постанови; 3) оскарження (опротестування) постанови; 4) виконання постанови.
Окреслено проблеми, які виникають під час участі експерта у адміністративно-деліктному провадженні, а також вироблено конкретні пропозиції щодо їх усунення у межах конкретних стадій провадження.
Розділ 3«Шляхи вдосконалення законодавчого регулювання участі експерта в провадженні в справах про адміністративні правопорушення» містить два підрозділи.
У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід щодо нормативного визначення статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» зроблено акцент на тому, що неабияку роль у процесі поглибленого вивчення засад участі всіх суб’єктів адміністративно-деліктного провадження, в тому числі й експерта, повинен відігравати порівняльно-правовий аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства у частині врегулювання відповідних відносин.
Ґрунтовно проаналізовано низку адміністративно-деліктних актів (в тому числі й кодифікованих) таких зарубіжних країн як: Азербайджанська Республіка, Російська Федерація, Республіка Молдова, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, країни Балтії, Республіка Словенія, Республіка Болгарія, Королівство Данії, Республіка Сербія та інші), сформульовано конкретні пропозиції щодо можливості запозичення деяких зарубіжних законодавчих положень Україною. Дисертант пропонує насамперед зосередити увагу на кодифікаційних актах Російської Федерації та Республіки Казахстан як таких, що містять багато обґрунтованих положень щодо кола потенційних експертів, особливостей останніх; які встановлюють права, обов’язки, засади відповідальності, процесуальні засади призначення та проведення експертизи, її різновиди, оформлення її результатів тощо.
Висловлено застереження щодо особливостей використання зарубіжного досвіду з досліджуваних питань у процесі вітчизняної нормотворчої діяльності.
У підрозділі 3.2 «Перспективи нормативного регулювання статусу експерта у провадженні в справах про адміністративні правопорушення» наголошено на необхідності реформування законодавчого регулювання участі експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. При цьому проведений аналіз проектів нормативних актів дав дисертанту підстави для встановлення певних тенденцій у формулюванні можливої моделі процесуальної складової майбутнього кодифікованого адміністративно-деліктного акта щодо визначення статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Наголошено на необхідності подальшого розширення правового статусу експерта у досліджуваному провадженні. Сформульовано конкретні пропозиції з цього питання.
