Кальченко Т.Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, визначається його мета і завдання, об’єкт, предмет, методологічна та науково-теоретична база, зв’язок з науковими програмами, показані теоретична та практична значимість одержаних результатів, їх впровадження та апробація, наведені дані про публікації і структуру дисертації.

Перший розділ – “Кримінологічні засади протидії злочинності неповнолітніх в Україні” – містить два підрозділи, в яких охарактеризовано організаційно-правові засади запобігання злочинів, що скоюються неповнолітніми. Розглянуто систему заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного попередження злочинності серед неповнолітніх, які за своїм характером і змістом визначаються найбільш гуманними, актуальними та ефективними, враховуючи їх зв’язок з рядом загальнонаціональних та регіональних програм спрямованих на протидію злочинності серед неповнолітніх в Україні.

У підрозділі 1.1. “Загальносоціальне запобігання злочинам неповнолітніх” дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування визначення заходів загальносоціального запобігання злочинам неповнолітніх, які безпосередньо не спрямовані на попередження злочинів, але є матеріальною і духовною основою протидії криміногенним факторам, що обумовлюють злочинність неповнолітніх. Визначено що даний вид виступає як засіб, за допомогою якого в суспільстві досягається зниження рівня та обмеження масштабів злочинності. Попередження злочинності серед неповнолітніх в роботі розглянуто як соціально-правовий процес, що знижує та обмежує антисуспільні явища, породжені злочинністю, який забезпечується всією сукупністю заходів, що здійснюються державними органами, спеціальними органами та установами а також громадськістю. Визначено, що реалізація загальносоціальних заходів попередження злочинності забезпечує позитивні зрушення суспільства, всебічний розвиток тих чинників суспільства, які спеціально не направлені на усунення або нейтралізацію причин злочинності, але сприяють вирішенню цієї задачі шляхом створення умов, що виключають або нейтралізують дію криміногенних факторів, Ці заходи носять багатоцільовий характер і, вирішуючи глобальні задачі, не можуть не переслідувати мету попередження злочинності в цілому.

В підрозділі 1.2. “Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам неповнолітніх” автором розглянуто систему заходів спеціально-кримінологічного запобігання, які безпосередньо спрямовані на ліквідацію джерел формування особи неповнолітнього злочинця.

Автором, з урахуванням позицій вчених, висловлено особистий погляд щодо поняття спеціально-кримінологічного попередження, що базується на реальній проблемі запобіжного впливу відносно специфічної категорії громадян – неповнолітніх, які знаходяться в особливих умовах, середовищах перебування, мають свій специфічний правовий статус, і відносно них застосовуються специфічні заходи і засоби впливу. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів серед неповнолітніх розглядається як комплексна діяльність державних, у тому числі правоохоронних, органів, установ та спеціальних закладів, за участю широкого кола громадських організацій та формувань, окремих фахівців та представників суспільних об’єднань щодо організації та здійснення ранньої профілактики (виявлення та нейтралізації причин, умов, інших детермінант злочинності серед неповнолітніх на мікросоціальному, груповому та індивідуальному рівнях), відвернення злочинів на стадії виявлення наміру чи готування до злочину, а також на етапі припинення розпочатої протиправної (у тому числі злочинної) діяльності. Тому у досліджені розглянуто конкретний перелік спеціальних органів та установ що виступають в якості суб’єктів які, безумовно, спроможні залучати до цієї діяльності інших неспеціалізованих суб’єктів і створювати цілісну, професійно-орієнтовану систему запобігання злочинів та інших правопорушень серед неповнолітніх. Визначено, що спеціально-кримінологічне запобігання злочинів, які скоюються неповнолітніми, здійснюється спеціальними органами та установами в процесі виконання ними своїх професійних функцій за допомогою спеціально-кримінологічних заходів.

У другому розділі – “Спеціальні органи та установи, які ведуть боротьбу зі злочинністю неповнолітніх”, що складається з дев'яти підрозділів, окреслено коло спеціалізованих суб’єктів, безпосередньо утворених для здійснення заходів щодо запобігання злочинам неповнолітніх, розглянуто їх законодавче забезпечення та визначено основні принципи, напрямки та специфіку діяльності.

У підрозділі 2.1. “Законодавче забезпечення діяльності спеціальних органів та установ для неповнолітніх” розглянуто основні положення Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” на яких базується дане дослідження, а також згідно якого визначилась структура системи спеціальних органів та установ для неповнолітніх в Україні в сучасний період.

Відзначаючи практичну значимість законодавства про запобігання злочинності, разом з тим автор відмічає недосконалість існуючого правового регулювання цього питання. Основним недоліком, вважається несистематизованість правових норм, що мають профілактичне значення. Те, що вони містяться у різних правових актах, виданих у різний час і на різних рівнях, ускладнює їх використання на практиці, збільшує можливість різночитання, неправильного тлумачення, помилок у застосуванні та інших небажаних наслідків. Автор наголошує на необхідності прийняти спеціальну програму про запобігання злочинності серед неповнолітніх, в якій знайшли б відображення завдання і основні принципи цієї діяльності, права і обов’язки всіх суб’єктів попередження злочинності (а не тільки спеціальних органів, служб та установ), основні її рівні і сфери, юридично значимі форми, заходи і засоби запобігання злочинам та інші питання. На думку автора, з прийняттям такої програми роль спеціальних органів та установ у запобіганні злочинності серед неповнолітніх також істотно зросте.

У підрозділах 2.2.–2.9. комплексно розглянуто коло спеціалізованих суб’єктів, які безпосередньо утворені для здійснення заходів щодо запобігання злочинам неповнолітніх, а також визначено і сформульовано організаційно-правові засади діяльності спеціальних органів та установ для неповнолітніх, які за своїм призначенням реалізують запобіжний вплив. Проаналізовано ряд актуальних теоретичних і практичних проблем організаційної діяльності кримінальної міліції у справах неповнолітніх, шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації неповнолітніх, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, приймальників-розподільників і виховно-трудових колоній для неповнолітніх, судів, притулків та інших органів і установ, які здійснюють профілактичну діяльність у межах своїх професійних обов’язків щодо злочинності неповнолітніх. Визначено їх місце в системі органів державної влади, правове положення та функції. Проаналізовано систему правових норм, що визначають повноваження посадових осіб спеціальних органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх у сфері їх профілактичної діяльності, а також зроблено пропозиції відносно вдосконалення їх діяльності по кожному з суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх.

У третьому розділі – “Взаємодія спеціальних органів та установ і громадськості у запобіганні злочинам неповнолітніх”, який складається з двох підрозділів, автор здійснив аналіз основних принципів, напрямків та форм взаємодії суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх.

Зазначивши що ефективність взаємодії може бути досягнута лише при обов’язковому дотриманні певних умов. Перш за все, повинні бути визначені взаємодіючи ланки, їх завдання та обсяг взаємодії, чітко розподілені функціональні обов’язки, обрані форми взаємодії та визначені конкретні виконавці, яким повинні бути роз’яснені поставлені перед ними спільні завдання. Автор наголошує на необхідності забезпечити обмін взаємною інформацією, визначити способи та засоби зв’язку між взаємодіючими ланками. Підкреслюючи, що контакти з громадськістю створюють можливість для організації та проведення різноманітних заходів профілактичного характеру.

У підрозділі 3.1. “Принципи взаємодії суб’єктів профілактики злочинів неповнолітніх”, автором визначено основні принципи взаємодії між органами внутрішніх справ, спеціальними органами та установами, громадськими формуваннями та іншими суб’єктами протидії злочинності якими є законність, науковість, плановість, гласність.

Принцип законності полягає у безумовному виконанні взаємодіючими суб’єктами в процесі реалізації своїх повноважень законів і підзаконних нормативних актів. Принцип науковості відображається у прагненні взаємодіючих сторін виробляти найбільш правильні рішення на підставі осмислення набутого досвіду взаємодії у справі боротьби зі злочинністю з позицій сучасних наукових поглядів. Також важливим принципом, на якому будується взаємодія з громадськістю, є принцип плановості. Він дозволяє взаємодіючим суб’єктам враховувати в своїй роботі різні обставини, ефективно використовувати функціональні можливості. Планування попереджувальних заходів – одна з найбільш характерних ознак цілеспрямованості зусиль всіх взаємодіючих суб’єктів запобігання злочинності, управління ними. Крім того, в сучасних умовах діяльності спеціальних органів та установ а також служб у справах неповнолітніх, важливим напрямком роботи яких є встановлення тісних зв’язків з державними організаціями, колективами громадськості та населенням, як підстави для попередження правопорушень та злочинів, принципового значення набуває принцип гласності. Гласність, як принцип взаємодії передбачає: по-перше, відкритий характер взаємовідносин між суб’єктами попереджувальної діяльності; по-друге, створення і функціонування надійної системи інформаційного забезпечення взаємодіючих суб’єктів; по-третє, наявність умов для розповсюдження інформації про результати взаємодії, про цілі їх спільної роботи, виникаючих перед ними проблемах. Багато інших принципів взаємодії також реалізуються у самому процесі діяльності спеціальних органів та установ для неповнолітніх, служб у справах неповнолітніх та інших суб’єктів які працюють з неповнолітніми.

У підрозділі 3.2. “Форми участі громадськості у запобіганні злочинам неповнолітніх” автор доходить висновку, що форми участі громадськості у напрямку протидії злочинності серед неповнолітніх дуже різноманітні і дають можливість охопити майже всі ланки попереджувальної роботи, починаючи від виявлення та усунення причин і обставин, що сприяють вчиненню злочинів, і закінчуючи виправленням, перевихованням та влаштуванням неповнолітніх правопорушників.

В роботі розглянуто основні напрямки попереджувальної діяльності різних органів, громадських організацій та формувань, які існували раніше, і позитивний досвід яких було б доцільно використовувати сьогодні. Удосконалено наукові підходи щодо здійснення аналізу ефективності комплексних заходів запобігання та вирішення проблем у сфері розвитку форм взаємодії спеціальних органів та установ з громадськістю та іншими суб’єктами в процесі протидії злочинності.

Враховуючи те, що певною мірою зруйнована система попередження злочинності з боку громадськості, яка існувала в часи радянської влади, автор пропонує відновити діяльність тих об’єднань, товариств, організацій, що позитивно показали себе у напрямку протидії злочинності серед неповнолітніх. Зокрема, розгорнути роботу по створенню мережі громадських формувань у вигляді центрів для організації дозвілля неповнолітніх, підліткових клубів, фізкультурно-оздоров­чих комплексів, культурно-виховних закладів, роботи з неблагополучними сім’ями тощо.