КАРАЧЕНЦЕВ СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено: її зв'язок із науковими програмами, планами, мету й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів; наведено відомості про апробацію результатів й публікації.
Розділ 1 «Професійне захворювання як різновид соціального ризику» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Визначення професійного захворювання та критерії відмінності його від нещасного випадку на виробництві» проаналізовано й узагальнено погляди вчених на визначення професійного захворювання. Здійснено аналіз законодавства про професійні захворювання. Зроблено висновок про те, що професійне захворювання є різновидом соціальних ризиків. На відміну від нещасних випадків вони складають самостійну групу соціальних ризиків. Наголошено на тому, що професійне захворювання серед професійних ризиків є дуже небезпечним. Аналізуючи теорію соціальних ризиків, автор погоджується з думкою Б. І. Сташківа, який образно зауважив, що соціальні ризики передають естафету соціальним випадкам, які в нормативних актах трансформуються в юридичні факти.
Автор виділяє відмінності нещасних випадків від професійних захворювань: 1) нещасні випадки виникають внаслідок раптового впливу на організм, тоді як професійне захворювання – це результат тривалої дії виробничих факторів; 2) нещасний випадок є очевидним явищем і розслідується негайно, а профзахворювання виникає внаслідок дії прихованих шкідливостей; 3) нещасний випадок, як правило, завжди є результатом недотримання правил з охорони праці як з боку підприємства, так і з боку працівника, а профзахворювання виникають з вини роботодавця; 4) наслідки нещасного випадку можна ліквідувати зусиллями лікарів загальної медицини, тоді як профзахворювання лікують фахівці, які мають спеціальну підготовку – профпатологи.
Дисертант доводить, що розслідування професійних захворювань є більш складним процесом і вимагає об’єднаної участі як представників підприємства, так і відповідних лікарів.
У підрозділі 1.2 «Історичний розвиток вчення про розслідування професійних захворювань та встановлення їх зв’язку з умовами праці» відзначено, що професійні захворювання відомі людству здавна. Ще Гіппократ започаткував опис професійної патології, вперше склав перелік існуючих на той час так званих «свинцевих професій», та докладно описав клініку отруєнь свинцем. Автор прийшов до висновку, що в ті часи колегіальне розслідування причин захворювань не проводилося. Опис професійної патології фактично складався на базі тривалих спостережень осіб, які мали відношення до медицини й стану здоров’я осіб, працюючих у шкідливих умовах.
Після інтенсивного розвитку промисловості у XVII-XIX ст. підвищується рівень професійної захворюваності в багатьох країнах Європи і спостерігається активізація наукових досліджень з цих питань. Важливе значення мала книга лікаря А. Н. Нікітіна «Болезни рабочих с указанием предохранительных мер» (1847). Особливо слід виділити дев’ятнадцятитомну працю «Материалы по обследованию фабрик и заводов Московской губернии» (ХХ ст.), у якій автори (Ф. Ф. Ерісман, О. В. Погожев, Є. М. Дементьєв та інші) дали оцінку здоров’я 114 тис. робітників. За величезним фактичним матеріалом ця робота була і залишається унікальною.
Організація інститутів промислової медицини, спеціалізованих клінік професійних захворювань (у Харкові – 1923 р., у Ленінграді і Москві – 1924 р.) та заснування на їх базі наукових шкіл з підготовки спеціалістів сприяли підвищенню якості експертизи працездатності осіб, які мають професійні хвороби.
19 лютого 1925 року Наркоматом охорони здоров’я був затверджений перший Перелік професійних захворювань, який дисертант вважає не вичерпним.
Із затвердженням 10 серпня 1993 року постановою Кабміну України №623 «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, установах і організаціях» було впорядковано розслідування професійних захворювань. Ним було усунено такий недолік, як обмеження повноважень роботодавців щодо участі у цьому процесі.
У підрозділі 1.3 «Правова характеристика Переліку професійних захворювань» визначено, що Перелік професійних захворювань, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року №1662, є основним нормативним актом, на підставі якого комісія визнає захворювання професійним.
Перелік складався та переглядався під впливом національної практики і міжнародних документів. Доведено, що він не є вичерпним. Якщо виявлене у працюючих в шкідливих умовах захворювання має змішану етимологію (професійну та непрофесійну), його слід розглядати як професійне, але при цьому слід враховувати відповідні дані, наведені у санітарно-гігієнічній характеристиці умов праці.
Досліджено співвідношення між Переліком і актами МОП. Обґрунтовано висновок, що ратифікація Конвенції №18 МОП 1925 р. і Конвенції №121 МОП 1964 р. сприятиме підвищенню рівня безпеки та гарантій своєчасного відшкодування компенсацій потерпілим від хвороб.
Доводиться необхідність активного використання, поряд з Переліком, Міжнародної карти захворювань, що містить перелік професій, які несуть в собі загрозу професійних захворювань. З метою активної реалізації вимог ст. 29 КЗпП України пропонується використовувати Міжнародну карту для ознайомлення працівників з умовами праці.
Доцільно використовувати, на думку автора, досвід європейських країн, у яких діагноз «професійна хвороба» визначається наявністю захворювання за часом, який людина пропрацювала на роботі зі шкідливими умовами праці.
Розділ 2 «Порядок розслідування професійних захворювань та встановлення причинного зв’язку з умовами праці» містить три підрозділи.
У підрозділі 2.1 «Повноваження та обов’язки роботодавця у розслідуванні професійних захворювань» досліджено зміст повноважень та обов’язків роботодавця у процесі проведення розслідування професійних захворювань. Доведено, що у цьому процесі беруть участь різні суб’єкти: роботодавці, представники Фонду, лікарі-профпатологи, представники профспілок, сам потерпілий та інші особи та органи. На відміну від розслідування нещасних випадків, розслідування професійних захворювань є більш складним і тривалим. Автор піддає критиці положення про те, що цей порядок не поширюється на осіб, які уклали цивільно-правові угоди про працю.
Зроблено висновок, що фактично зміст санітарно-гігієнічної характеристики визначає роботодавець. Ця інформація носить об’єктивний характер, відображена в документах, а тому її зміст можна оскаржити до суду.
Доведено доцільність врахування практики діяльності Фондів соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань країн СНД по фінансуванню медичних оглядів та атестації робочих місць.
У підрозділі 2.2 «Форми участі лікувально-профілактичних закладів у встановленні зв’язку профзахворювання з умовами праці» аналізується роль лікувально-профілактичних закладів у розслідуванні хронічних професійних захворювань.
Лікувально-профілактичний заклад повинен при підозрі на професійне захворювання направити працівника на консультацію до лікаря-профпатолога, який може для встановлення остаточного діагнозу направити хворого до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу (із переліку, затвердженого наказом МОЗ України №133 від 25.03.2003 р). У складних та спірних ситуаціях матеріали надсилаються до Інституту медицини праці.
Оскільки у встановленні зв’язку захворювання з умовами праці істина може проявитися і через тривалий період при віддалених результатах, дату виникнення захворювання слід пов’язувати з датою висновку МСЕК..
Доведено, що медична деонтологія в клініці професійних хвороб має свої особливості, адже законодавство вимагає від лікарів, які запідозрили професійне захворювання, негайно повідомити санітарно-епідеміологічні органи та направити хворого до спеціалізованих профпатологічних установ.
У підрозділі 2.3 «Правові наслідки встановлення у працівника професійного захворювання» проаналізовано порядок складання акта П-4, в якому визначається особа, на яку буде покладено обов’язок виконувати всі приписи комісії.
З метою збереження здоров’я, призупинення розвитку захворювання та попередження нових його проявів працівника слід відсторонити від роботи. Доведено, що в таких випадках слід зберігати на період відсторонення заробітну плату, адже відсторонення викликане виробничими факторами.
Запропоновано доповнити статтю 46 КЗпП ще однією підставою для відсторонення – виявлення професійного захворювання.
Розділ 3 «Вирішення спорів, пов’язаних з розслідуванням професійних захворювань» складається з двох підрозділів, у яких досліджено правовий механізм розгляду спорів, що виникають в процесі встановлення причинного зв’язку між умовами праці та характером захворювання.
У підрозділі 3.1 «Форми участі профспілок у врегулюванні суперечок з питань розслідування професійних захворювань» проаналізовано форми участі профспілок у розслідуванні профзахворювань та розбіжностей з цих питань.
За Статутом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та роботодавцями. Статут не розподіляє обов’язки між роботодавцями, представниками трудящих та державою. Представники профспілок активно виступають проти необґрунтованого обвинувачення працівників у порушенні ними правил з охорони праці, проти приховування нещасних випадків та профзахворювань. Завдяки професіоналізму та наполегливості представників профспілок у судах вдається захистити права та інтереси багатьох потерпілих та членів їх сімей.
Наголошено на тому, що профспілковий представник має в обов’язковому порядку бути запрошеним на засідання МСЕК, оскільки він може об’єктивно оцінити ситуацію з причинами професійного захворювання та в усякому разі сприяти неупередженому аналізу ситуації.
Профспілки попереджають виникнення страхових випадків шляхом звернень до владних та інших структур. Пропонується поновити попередню редакцію статті 265 КЗпП, у якій пердбачалася відповідальність службових осіб, винних у перешкоджанні діяльності профспілок.
Забезпеченню виникнення трудових спорів з питань встановлення професійної патології сприяє й участь профспілок у Національній тристоронній соціально-економічній раді (НТСЕР), статус якої змінено Законом України «Про соціальний діалог в Україні». Вона стала постійно діючим органом, що утворюється Главою держави.
З метою посилення ролі профспілок у захисті потерпілих від нещасних випадків уповноваженому представникові від профспілок надано можливість представляти позицію профспілок на засіданнях Уряду під час розгляду питань, що стосуються соціально-трудової сфери. НТСЕР займає активну позицію щодо вирішення цих проблем.
У підрозділі 3.2 «Особливості судового порядку розгляду скарг, пов’язаних з розслідуванням професійних захворювань» аналізуються повноваження судових органів у можливості розглядати позови та скарги щодо змісту актів П-4 та їх скасування. Суди за позовами регіональних відділень виконавчої дирекції Фонду приймали рішення про визнання недійсними та скасування таких актів. Проти цієї практики виступали профспілки, адже вона суперечить законодавству.
Право на оскарження мають роботодавці, потерпілий або члени його сім’ї, і цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає. Позицію Верховного Суду України, який не визнав Фонд належним суб’єктом оскарження змісту актів Н-1, Н-5, автор визнає правильною.
Насамкінець, обґрунтовано висновок, що судові органи не мають повноважень скасовувати висновок лікарів про причину захворювання, зв’язок з умовами праці, тимчасову непрацездатність та рішення про тривалість хвороби. Суд може скасувати висновок лише при наявності процедурних порушень (відсутність кворуму, результатів лабораторних аналізів, санітарно-гігієнічної характеристики умов праці тощо).