КЛИМКІН ВАЛЕРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКІЙ ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, його методологічну, наукову та емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, а також наведено дані щодо апробації результатів дослідження, публікацій та структури дисертації.
Перший розділ «Проблеми визначення та ретроспективного аналізу кримінологічних засад запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності в Україні» містить два підрозділи і присвячений визначенню теоретико-методологічних витоків аналізу кримінологічних засад запобігання
насильницькій пенітенціарній злочинності, ретроспективному огляду досліджень теоретичного та нормативного забезпечення в цій сфері.
Підрозділ 1.1. «Теоретико-методологічні витоки аналізу кримінологічних засад запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності» складається з двох пунктів, у яких обґрунтовано доцільність розгляду кримінологічних засад запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності через концепт кримінологічної системи та висвітлена специфіка цього виду кримінальності.
У пункті 1.1.1. «Кримінологічна система: сутність та зміст» доведено, що за умови накопичення значного об’єму даних щодо опису злочинності та її окремих проявів, особливостей запобігання їм, виникає потреба систематизації результатів наукових розробок, що є можливим завдяки використанню концепту кримінологічної системи, яка інтегрує традиції правового регулювання, специфіку правосвідомості, стереотипів поведінки, пов’язаних із сприйняттям злочинності та її запобіганням. Запропоновано розуміння кримінологічної системи, на підставі чого виділено кримінологічні засади запобіжної діяльності – теоретичне обґрунтування, нормативне забезпечення та практична організація запобігання злочинності.
У пункті 1.1.2. «Поняття та специфіка насильницької пенітенціарної злочинності: постановка проблеми» обґрунтовано плідність особистісного підходу до розуміння злочинності. Враховуючи сучасні погляди на насильницький та пенітенціарний різновиди злочинності, їх системні зв’язки, запропоновано розуміння насильницької пенітенціарної злочинності, виокремлено та проаналізовано головні особливості цього виду кримінальності в контексті феномену соціально-психологічної деструктивності. З огляду на провідні наукові позиції визначено понятійний апарат щодо запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності як різновиду запобіжної діяльності.
Підрозділ 1.2. «Теоретичні та нормативно-правові аспекти досліджень кримінологічних засад запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності: ретроспективний огляд» складається з двох пунктів, які присвячено розвитку теоретичного обґрунтування кримінологічних засад запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності та нормативного забезпечення в цій сфері, починаючи з кінця XIX ст. дотепер, з виокремленням п’яти основних етапів з притаманними кожному з них особливостями.
У пункті 1.2.1. «Дослідження кримінологічних засад запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності в науковій літературі» з’ясовано, що, залежно від панівних напрямів розвитку юридичної науки та соціального запиту, у різні періоди увага акцентувалася на організації діяльності з виконання покарання, соціальних та психологічних аспектах індивідуального та групового існування особи в умовах ізоляції, кримінологічній характеристиці, особливостях детермінації та нормативно-правовому забезпеченні діяльності з виконання покарання у виді позбавлення
волі. Встановлено, що в Україні інтенсивна розробка питань запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності починається після 2000 р., але через надмірну кількість проблемних аспектів увага дослідників була приділена розв’язанню окремих питань в цій сфері.
У пункті 1.2.2. «Розвиток нормативного забезпечення запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності» запропоновано аналіз нормативного забезпечення запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності, проведений відповідно до періодизації теоретичного забезпечення вивчення кримінологічних засад запобігання цьому виду злочинності. Виокремлено базові документи, характерні для кожного з періодів. З’ясовано, що нормативно-правова база запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності дотепер не є систематизованою, не відображає рівня теоретичного обґрунтування запобіжної діяльності та не відповідає потребам практики.
Другий розділ «Кримінологічна характеристика насильницької пенітенціарної злочинності як теоретична складова запобіжної діяльності» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню сучасного стану та причинного комплексу насильницької пенітенціарної злочинності.
У підрозділі 2.1. «Стан насильницької пенітенціарної злочинності в Україні» за допомогою верифікації джерел емпіричної інформації, з огляду на стан пенітенціарної злочинності в Україні, яка складає понад 93% злочинів, вчинених спецконтингентом, надано кримінологічну характеристику сучасного стану насильницької пенітенціарної злочинності. Зважаючи на високу латентність (до 90%) з домінуванням природного та штучного її різновидів, з’ясовано, що питома вага насильницьких злочинів у пенітенціарній злочинності - близько 35% з тенденцією до збільшення; у структурі переважають побої і мордування, тілесні ушкодження, статеві злочини; злочини вчиняються переважно в колоніях середнього і максимального рівнів безпеки з помітним зростанням навесні. Встановлено багатовимірність ціни цього виду злочинності.
З’ясовано, що насильницька пенітенціарна злочинність найбільш яскраво виявляється у середовищі засуджених чоловіків. Поряд із цим розглянуто особливості насильницьких проявів серед засуджених жінок та неповнолітніх, специфіку організованих проявів насильницької пенітенціарної злочинності.
Проаналізовані закономірності процесу віктимізації жертв насильницьких пенітенціарних злочинів з виокремленням їх типових ознак (кримінально-правових, соціально-демографічних, соціально-психологічних) та видів їх віктимності (тюремно-стратаційної, кримінально-видової, комунікативної).
Підрозділ 2.2. «Причинний комплекс насильницької пенітенціарної злочинності: загальний підхід та основні елементи», який включає чотири пункти, присвячено розробці та аргументації авторського підходу до причинного комплексу насильницької пенітенціарної злочинності в Україні.

У пункті 2.2.1. Причинність насильницької пенітенціарної злочинності в Україні: загальний підхід» доводиться, що особистісний підхід, обраний як базовий до розуміння злочинності, надає можливості системного розгляду причин та умов насильницької пенітенціарної злочинності з відповідним структуруванням їх сукупностей. Представлено та обґрунтовано бачення сучасного причинного комплексу насильницької пенітенціарної злочинності як багаторівневої внутрішньо структурованої сукупності чинників, що дозволяє виокремлювати причини, які пропонується диференціювати за двома критеріями: за характером – на об’єктивні та суб’єктивні; за рівнем – на загальні, особливі та специфічні. Доводиться, що умови насильницької пенітенціарної злочинності можуть бути тільки об’єктивними та підлягають диференціації за рівнем на загальні, особливі та специфічні.
У пункті 2.2.2. «Особа засудженого, що вчиняє насильницькі злочини в місцях позбавлення волі, та її місце у причинному комплексі насильницької пенітенціарної злочинності» доводиться принципове значення, яке посідає особистість насильницького пенітенціарного злочинця у причинному комплексі цього виду кримінальності. Наведено кримінологічну характеристику особи насильницького пенітенціарного злочинця, виокремлено та проаналізовано її специфічні ознаки. Представлено типовий кримінологічний портрет насильницького пенітенціарного злочинця чоловічої статі. Встановлено та розглянуто характерні особливості особистості неповнолітніх засуджених (насилля як наслідок прагнення до самоствердження, залучення до кримінальної субкультури), засуджених жінок (переважання емоційних спонук в поведінці), а також членів організованих злочинних структур в місцях позбавлення волі, які вчиняють насильницькі злочини (обов’язкова належність до кримінальної субкультури).
У пункті 2.2.3. «Об’єктивні причини насильницької пенітенціарної злочинності» підкреслюється взаємозв’язок суб’єктивних та об’єктивних причин. Наголошується, що об’єктивними причинами насильницької пенітенціарної злочинності загального рівня, у першу чергу, є соціально-економічні протиріччя, що хоча і набувають особливого вираження в пенітенціарній сфері, однак як такі визначають всі види кримінальності. На особливому рівні основне місце відводиться пенальному конфлікту, який є закономірним для позбавлення волі як прояву феномену ізоляції від суспільства; об’єктивною причиною специфічного рівня пропонується вважати кримінальну субкультуру як прояв самоорганізації засуджених та сприятливий ґрунт для організованих форм кримінальності в місцях позбавлення волі.
У пункті 2.2.4. «Умови насильницької пенітенціарної злочинності» обґрунтовується, що умови як щільно пов’язані між собою загальні, особливі та специфічні об’єктивні чинники, не породжуючи насильницької пенітенціарної злочинності, впливають на розвиток причинно-наслідкових зв’язків. Виокремлено умови загального, особливого та специфічного рівнів,
охарактеризовано їх місце та роль у причинному комплексі насильницької пенітенціарної злочинності в Україні.
Третій розділ «Проблеми та перспективи запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності в Україні» складається із чотирьох підрозділів та присвячений аналізу сучасного стану організації запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності, дослідженню міжнародно-правових актів та досвіду зарубіжних держав щодо основних аспектів запобігання цьому виду злочинності, визначенню перспективних напрямків запобігання їй в Україні.
У підрозділі 3.1. «Правові та організаційні проблеми функціонування суб’єктів запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності в Україні», спираючись на сучасну концепцію запобігання злочинності, з огляду на домінування спеціально-кримінологічної складової у запобіганні насильницькій пенітенціарній злочинності, сформовано сукупність суб’єктів запобіжної діяльності, яка поєднує державні органи та інститути громадянського суспільства. Представлено аналіз правових та організаційних питань їх функціонування у теоретичному, нормативному та практичному аспектах. На підставі цього виокремлено концептуальні проблеми запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності в Україні на сучасному етапі.
У підрозділі 3.2. «Міжнародно-правовий вимір запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності» проаналізовано міжнародно-правові акти в сфері запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності, з огляду на їх класифікацію за територіальним (загальні (універсальні) та європейські) та сутнісним (акти загального характеру та спеціалізовані акти) принципами. Виокремлені та піддані аналізу основні аспекти додержання правил поводження із засудженими та запобігання злочинності в пенітенціарних установах України, визначено низку концептуальних проблем нормативного та прикладного характеру в цій сфері. Наголошено на стратегічному напрямі розвитку регулювання відносин у пенітенціарній системі - входженні до європейського пенітенціарного простору.
У підрозділі 3.3. «Досвід зарубіжних країн у запобіганні насильницькій пенітенціарній злочинності» розглянуто досвід низки зарубіжних країн, добір яких обумовлено їх політичним та культурним впливом, можливістю типізації підходів до спеціально-кримінологічного запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності в контексті національних кримінологічних систем, вагомістю досвіду для українського контексту. Наголошено, що оцінку цього досвіду доцільно здійснювати за узагальненим станом даного виду злочинності та особливостями спеціально-кримінологічного запобігання їй. З’ясовано, що країни Європи в рамках політики гуманізації умов утримання та ресоціалізації засуджених надають перевагу технічному оснащенню місць позбавлення волі та залученню засуджених до праці; Китай робить ставку на жорсткі каральні заходи підтримання дисципліни; США акцентують увагу на технічному та організаційному напрямах досягнення максимального рівня безпеки у в’язницях; у РФ, що робить акцент на нормативному регулюванні запобіжної діяльності, ситуація подібна до вітчизняної.
У підрозділі 3.4. «Перспективні напрямки вдосконалення запобігання насильницькій пенітенціарній злочинності в Україні» наголошується, що реформування запобіжної діяльності вимагає не стільки вдосконалення усталених підходів, скільки критичного аналізу потенціалу країни. Пропонується низка напрямів, які відповідають розвитку кримінологічної систему України. Ці напрями, здійснення яких зачіпає основні аспекти буття насильницької пенітенціарної злочинності, органічно поєднують вплив на зниження рівня насильницької пенітенціарної злочинності шляхом формування сприятливого соціально-психологічного простору та створення належного рівня захисту та безпеки особи від злочинних насильницьких посягань у місцях позбавлення волі.