КЛІНІЧНИЙ СТАН ТА МЕТАБОЛІЧНИЙ СТАТУС КУРЧАТ-БРОЙЛЕРІВ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК МІДІ

Краткое содержание

Дослідження проводилися протягом 2001–2004 рр. в науковій лабораторії кафедри гігієни тварин ім. А.К.Скороходька, експериментальній базі кафедри годівлі сільськогосподарських тварин і технології кормів
ім. П.Д.Пшеничного НАУ, лабораторії Інституту хімії поверхні НАНУ та віварії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Завданням першого досліду було удосконалити спосіб одержання комплексних сполук міді з метіоніном, гліцином та лізином і вивчити їх фізико-хімічні властивості.

У другому досліді досліджували вплив метіонату, гліцинату, лізинату та сульфату міді на активність травних ферментів підшлункової залози, слизової оболонки тонкого кишечника курчат-бройлерів і фармакопейного пепсину в умовах in vitro. Для цього було використано три концентрації метіонату, гліцинату та лізинату міді з урахуванням добової потреби птиці в міді, а саме добова потреба – 14,0; 7,0 та 14,0 мг/л відповідно, зменшена та збільшена у 2 рази від добової потреби кількість цих речовин. Розчин сульфату міді вводився в інкубаційне середовище у концентрації, що відповідала добовій потребі курчат бройлерів у міді. За контроль слугувало інтактне середовище.

У третьому досліді вивчали токсичність метіонату, гліцинату та лізинату міді для лабораторних мишей за LD₅₀. Для цього було використано білих лабораторних мишей–аналогів живою масою 18-20 г, віком 1,5 місяця. Всі досліджувані сполуки вводили мишам перорально одноразово. Для визначення LD₅₀ гліцинату, метіонату та лізинату міді було сформовано 15 груп мишей по шість голів у кожній. Після введення відповідної дози сполук, протягом 3-7 діб спостерігали за поведінкою тварин, їх руховою активністю, споживанням корму та води, і враховували кількість загинувших.

У четвертому досліді вивчали клінічний стан, гематологічні показники, метаболічний статус, функціональний стан органів та кумулятивну здатність міді при введенні лабораторним щурам метіонату, гліцинату і лізинату міді. Для цього було відібрано 40 голів клінічно здорових лабораторних щурів-аналогів, з яких сформували дев’ять дослідних і одну контрольну групи по чотири голови у кожній. Тваринам контрольної групи вводили per os сульфат міді протягом 42 діб у дозі, яка відповідає добовій потребі щурів у міді, а дослідних – метіонат (перша, друга і третя дослідні групи), гліцинат (четверта, п’ята і шоста) та лізинат міді (сьома, восьма і дев’ята дослідні групи) в кількостях, що відповідали добовій (друга, п’ята і восьма дослідні групи), зменшеній (перша, четверта і сьома) та збільшеній у 2 рази (третя шоста і дев’ята дослідні групи) потребі тварин у міді.

У п’ятому досліді вивчали ефективність застосування метіонату, гліцинату та лізинату міді при вирощуванні курчат-бройлерів. З цією метою було відібрано 80 голів добових курчат кросу Кобб-500, яких за принципом аналогів розподілили на чотири групи (контрольну та три дослідні) по 20 голів у кожній. Курчатам контрольної групи у складі комбікорму згодовували сульфат міді, а птиці дослідних груп – метіонат у кількості 23,0 (перша група), гліцинат – 15,0 (друга група) та лізинат міді – 22,0 мг/кг корму (третя група).

Фізико-хімічні властивості метіонату, гліцинату та лізинату міді досліджували загальноприйнятими методами (Жаровський Ф.Г. та ін., 1984). Токсичність одержаних комплексних сполук міді з амінокислотами визначали за методом Першина та Міллера і Тейнтера (Беленький М.Л., 1963), клінічний стан і гематологічні показники у тварин – загальноприйнятими методами (Чумаченко В.Ю. та ін., 1990), активність ліпази й пепсину – за описом Предтеченского В.Е. и др. (1963); вміст загального білка в плазмі крові – за Go elly S. et all. (1949), білкові фракції сироватки крові – турбідиметричним методом; концентрацію глюкози, сечовини, загальних ліпідів, церулоплазміну – використовуючи набори хімічних реактивів фірми ”Lachema” (Чехія) та ”Філісіт діагностика” (Україна) за описом Камышникова В.С. (2000); активність АсАТ та АлАТ – за Капетанаки К.Г. (1962); активність амілази – за описом Кондрахина И.П. и др. (1985), ГГТ – за Ceriotti G. (1972), СДГ – за описом Прохоровой М.И. (1982), ЛДГ – за методом Bergmeyer H.U. (1974); вміст міді у кормах, воді, тканинах та посліді птиці – методом атомної абсорбції за         Price W.J. (1972). Статистичну обробку отриманих результатів здійснювали за Кокуниным В.А (1975), використовуючи комп’ютерну програму М.Ехсеl.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Одержання та фізико-хімічні властивості метіонату,

гліцинату і лізинату міді

Використовуючи дані щодо будови молекул та фізико-хімічних властивостей амінокислот, неорганічних та органічних солей міді, вдосконалено окремі стадії синтезу комплексних сполук міді, що дало можливість одержати метіонат (Cu(Met)₂·2H₂O), гліцинат (Cu(Gly)₂·2H₂O) та лізинат (Cu(Lys)₂ 2HCl·2H₂O) міді.

Джерелом міді в реакціях комплексоутворення був сульфат міді, а лігандами – незамінні амінокислоти – метіонін, гліцин і лізин. Таке поєднання незамінних для птиці амінокислот з міддю сприяло досить високому виходу кінцевого продукту реакції, який становив для метіонату міді – 85%, гліцинату міді – 90 і лізинату міді – 87%. Наявність смуг поглинання в спектрах комплексних сполук міді з амінокислотами, зміна їх положень та інтенсивності свідчать про утворення зв’язку між молекулами амінокислот та іоном металу.

Встановлено, що метіонат міді аморфна речовина блакитного кольору, має специфічний запах, приємно солодкуватий на смак, гліцинат міді – яскраво блакитний порошок з легким специфічним запахом, злегка солонуватий на смак, а лізинат міді – порошок яскраво блакитного кольору, із специфічним запахом. Встановлено, що рН водних розчинів метіонату, гліцинату та лізинату міді знаходиться в межах 6,54–6,75. Гліцинат і лізинат міді добре розчиняються у воді (14,33 та 281,67 г/л відповідно) і 0,1н розчині соляної кислоти (15,50 та 465,00 г/л відповідно), а метіонат міді – малорозчинна сполука (менше
0,001 г/л). З підвищенням температури води до 40°С розчинність гліцинату міді у воді зростає в 1,6 раза, в 0,1н розчині соляної кислоти – в 1,7 раза, а лізинату міді – в 1,3 раза порівняно з аналогічними показниками у воді при 20°С. Загальна кислотність розчину метіонату міді становила 1,33±0,41, гліцинату – 0,30±0,04 та лізинату – 66,00±7,48 ммоль/л.

Враховуючи одержані результати, можна передбачити, що комплексні сполуки міді з амінокислотами не змінюватимуть органолептичні показники корму та не впливатимуть на рН вмістимого травного каналу.