| Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження, сформульовано мету та завдання, висунуто основні положення, що виносяться на захист, окреслено матеріал дослідження та методи його аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.
У першому розділі – "Категорія ввічливості як компонент процесу комунікації в корейській мові" – проводиться аналіз та з’ясовується питання щодо комунікативного аспекту категорії ввічливості сучасної корейської мови. Зокрема визначаються такі поняття, як комунікативна категорія, мовленнєвий етикет і його національно-специфічні особливості, а також розглядаються основні підходи до поняття лінгвістичної ввічливості.
Комунікативна діяльність людини забезпечується сукупністю механізмів її свідомості, що становлять комунікативну свідомість. Таким чином, комунікативна свідомість виступає сукупністю ментальних комунікативних категорій, що визначають прийняті в суспільстві норми та правила комунікації. Під комунікативними категоріями мовознавець І.А. Стернін розуміє загальні комунікативні поняття, що упорядковують знання нації, індивіда про норми та правила комунікації. Основним значенням комунікативних категорій стає забезпечення, організація мовленнєвої діяльності індивіда в суспільстві. Категорія містить певне концептуальне знання про комунікацію (інформаційний аспект), а також "прескрипції", приписи щодо здійснення комунікативного процесу (правила спілкування).
В основу світогляду та світосприйняття кожного народу покладено власну систему предметних значень, соціальних стереотипів, когнітивних схем, тому національний світогляд, що є віддзеркаленням дійсності, проявляється в мові – лексиці, фразеології, граматиці, дискурсі, про що свідчать результати численних досліджень. Таким чином, спілкування людей завжди відбувається в межах певної культури із використанням конкретної етнічної мови, неповторних мовних картин світу, а також законів спілкування, напрацьованих у межах цієї мови та культури. Національно-культурні чинники мають істотний вплив як на елементи мовного коду, так і на безпосередній процес спілкування, на структуру комунікативного акту та його складові.
Специфікою мови кожної культурної спільноти визначається система етикетних форм спілкування, символів, образів тощо. У свою чергу в мовленні кожної людини, в арсеналі її комунікативних засобів значне місце посідає мовленнєвий етикет, що розглядається як система усталених форм спілкування, прийнятих відповідно до соціальних ролей комунікантів і моральних норм поведінки людей у суспільстві, коли, з одного боку, такі норми регулюють, а з іншого боку, виявляють стосунки між членами даного суспільства приблизно за такими векторами: свій – чужий, старший – молодший, далекий – близький, знайомий – незнайомий тощо. У мовленнєвому етикеті передається соціальна інформація про адресанта й адресата, детермінуються ступінь їхнього знайомства, особисті стосунки (за умови знайомства), стосунки за віком, службовим становищем, вказується, в яких умовах (офіційних або неофіційних) відбувається спілкування тощо.
Національно-культурна специфіка мовленнєвої поведінки проявляється в тому, що стилістичні засоби, які мають типову стилістичну маркованість, у різних культурах можуть бути пов’язані з нетотожними комунікативними ситуаціями, з різними стереотипами поведінки. Категорія ввічливості відображає правила та норми етикету, що становлять суттєву частину мовленнєвої ввічливості в східних культурах.
У корейській мові існує досить розвинута лексико-граматична (власне мовна) категорія ввічливості, різні мовні рівні якої передають ієрархічне поняття більшої чи меншої формальності, прямолінійності та шанобливих форм ставлення до адресата. У даній мові наявна значна кількість словотворчих, морфологічних, лексичних засобів, за допомогою яких утворюються форми вираження ставлення мовця і до адресата, і до об’єкта мовлення – від найввічливішої, офіційної, нейтральної до дружньої та фамільярної. Форми ввічливості – це мовні засоби вираження різного роду соціальних (у широкому значенні цього слова) стосунків між мовцем, його співбесідником і людьми, про яких іде мова. Виходячи з цього, форми ввічливості можна визначити як найбільш відповідні до ситуації і статусу співрозмовників мовленнєві форми, що передають коректне та шанобливе ставлення учасників спілкування. Відповідність мовленнєвих форм до ситуації зумовлюється як індивідуально, так і культурою, традиціями кожної конкретної країни.
Способи вираження ввічливості в різних мовах значною мірою залежать від ієрархічної структури суспільств, у яких ці мови функціонують, від прийнятих ними моделей соціальної поведінки, від того, яку роль відіграє категорія ввічливості у процесі комунікації в конкретному суспільстві.
Категорію ввічливості можна розглядати не лише як форму етикету, але й як певний код до взаєморозуміння всередині групи. Таким чином, як зазначає російський мовознавець В.М. Алпатов, наявність соціальних рангових і групових відмінностей стабілізується та усвідомлюється через мовленнєву поведінку, особливо через вживання форм ввічливості.
Таким чином, у категорії ввічливості корейської мови втілюються форми соціально-мовленнєвих традицій, що виступають сигналами соціального спілкування. Система етикетних форм у мовленні корейців відзначається особливою складністю й відображає соціальну структуру корейського суспільства, в якому до цього часу наявні пережитки феодально-патріархальних відносин, що існували колись. Складність проблеми посилюється ще й тим, що соціальні стосунки між членами суспільства передаються не лише лексично, але й граматично, тобто це позначається й на структурі конструйованого речення. Прояв шанобливого ставлення до адресата є принципом успішного процесу комунікації, в якому віддзеркалюються комунікативні традиції конкретного етносу.
У другому розділі – "Система рівнів і форм категорії ввічливості сучасної корейської мови" – докладно розглядається й аналізується категорія ввічливості сучасної корейської мови, характерні особливості, притаманні певній формі та рівню, з чітким розмежуванням значення тієї чи іншої форми, що належить до системи мови; проводиться аналіз комунікативних ситуацій і правил вживання ввічливих форм, що залежать від екстралінгвістичних факторів, а також пропонується можливий переклад українською мовою засобів категорії адресиву сучасної корейської мови.
Серед корейських фахівців, що досліджували категорію ввічливості, найбільш відомими є Чхве Хйонбе, Хо Ун, Лі Хісин, Кан Боксу, Ю Чханкюн, Кім Мінсу, Нам Гісім, Квон Чжеіль, Сон Хомін, Лі Чжухень, Ім Хобін. Вони дотримуються традиційного підходу, їх дослідження побудовані переважно за морфологічним принципом і є таксономічними за своїм методом, тому в них досить незначна увага приділяється класифікації та пошуку відповідної назви певним лінгвістичним маркерам категорії ввічливості. Автори також не пояснюють належним чином, чому мовець змушений обирати той чи інший рівень ввічливого ставлення. У своїх працях корейські лінгвісти Ко Йонгин, Кім Чжонтхек, Со Чжонсу, Сон Гічхоль, Со Чжонмок, Хан Гіль, Кан Гюсон, Кім Чжонсук, Лі Чжонбок, Кім Тхейоп, Лі Юнха та ін., досліджуючи категорію ввічливості корейської мови, особливо велику увагу приділяють проблемі класифікації та диференціації форм ввічливості за рівнями. Представники американської кореїстики С. Мартін і Р. Ховелл спробували зробити етнографічний та соціолінгвістичний аналіз рівнів ввічливості корейської мови.
У російськомовних наукових працях питання категорії ввічливості залишалося поза увагою науковців і тому практично не досліджувалося. Відомий мовознавець О.О. Холодович лише згадує про існування в корейській мові категорії ввічливості, проте він визначає її як категорію особистого ставлення чи орієнтації.
В Україні дослідженням корейської мови займаються Л.Г. Скалозуб, яка досліджує фонетику корейської мови, Ю.Л. Мосенкіс займається питанням походження корейської мови та її місцем у генеалогічній класифікації мов, Р.І. Синишин вивчає кореїзми в українській мові, однак категорія ввічливості ще не була предметом спеціального дослідження.
У першому пункті другого підрозділу другого розділу – "Проблема диференціації рівнів і форм категорії ввічливості в корейській мові" – проводиться аналіз варіантів класифікації форм і рівнів категорії шанобливого ставлення сучасної корейської мови, що їх пропонують різні фахівці. При цьому головна увага приділялася таким моментам: які саме шанобливі форми автор класифікації відносить до кожного конкретного рівня ввічливості і чому; за якими критеріями проводилася класифікація; відзначаються основні переваги та недоліки існуючих варіантів класифікації; пропонується власний варіант структурної класифікації форм і рівнів категорії ввічливості корейської мови. Очевидно, що корейські мовознавці все ще не мають одностайної думки, скільки рівнів нараховує категорія адресиву, в якому ієрархічному порядку їх розташувати та як охарактеризувати. На нашу думку, проблема полягає в існуванні різних підходів до трактування дружньої (хейочхє) та інтимної (панмаль) форм особистого ставлення до адресата. Однак, спираючись на опрацьований матеріал, ми дійшли висновку, що дружню та інтимну форми не можна виключати із сучасної категорії ввічливості корейської мови, оскільки саме вони є найбільш вживаними в повсякденних комунікативних ситуаціях.
Таким чином, у дисертації представлено авторську класифікацію форм за рівнями ввічливості, при розробці якої, безсумнівно, враховано концепції корейських лінгвістів. Окрім того, було запропоновано власну інтерпретацію назв форм, рівнів і стилів категорії ввічливості.
Так, зважаючи на диференціацію комунікативних ситуацій за ознаками формальності/неформальності, слушним буде розрізнити граматичні ввічливі форми за формальним і неформальним стилями. У кожному з таких стилів слід виокремити відповідні рівні та форми шанобливого ставлення. Тому до формального стилю зараховано наступні рівні: високий (ачжунопхім), звичайний високий (йєсанопхім), звичайний низький (йєсаначчхум) і низький (ачжуначчхум); до неформального стилю – загалом високий (турунопхім) і загалом низький (туруначчхум).
На кожному рівні існує своя ввічлива форма, граматичні засоби якої виражають в мовленні ставлення до слухача у певній ситуації спілкування. Тому вважаємо, що до високого рівня належить шаноблива форма (хапсйочхє), звичайного високого – ґречна (хаочхє), звичайного низького – фамільярна (хагечхє), низького – проста (херачхє), загалом високого – дружня (хейочхє), загалом низького – інтимна (хечхє / панмаль) форми. Таким чином, нараховується шість рівнів ввічливості категорії адресиву сучасної корейської мови, чотири з яких належать до формального стилю, а два – до неформального, для кожного рівня подано відповідну граматичну форму з українською назвою.
Рівні та форми ввічливості корейської мови представлені у систематизованому вигляді. Дослідники зазвичай виокремлюють два види граматичних категорій ввічливості: категорія ввічливості по відношенню до адресата (комунікативний аспект) або так звана категорія адресиву (термін "адресив" запропонований В. Котаньським, який вживав його в значенні, що відповідає поняттю "адресивна форма") передає ставлення мовця до співрозмовника; і суб’єктно-об’єктна категорія ввічливості або категорія гоноративу – до осіб, про яких іде мова (семантичний суб’єкт і/або об’єкт дії).
Ввічливе ставлення до адресата висловлювання – це мовленнєве вираження ввічливості залежно від оцінювання соціального статусу та віку співбесідника. Граматична система форм ввічливості існує насамперед у дієслові, а також предикативному прикметнику та зв’язці. Категорія гоноративу – це вираження ввічливості до предмета спілкування в даній комунікативній ситуації.
Шаноблива форма (хапсйочхє) високого рівня (ачжунопхім) категорії ввічливості корейської мови чітко демонструє позицію мовця та слухача, а саме: різницю за соціальними критеріями, тобто розмежування на старшого за статусом, віком, посадою, рангом тощо та молодшого, зважаючи на стосунки комунікантів – дружні, малознайомі та ін. Ця форма передає найбільш ввічливе ставлення адресанта до слухача повідомлення. Вона використовується співрозмовниками у формальних, офіційних ситуаціях спілкування під час першої зустрічі, знайомства, окрім цього її вживання можливе в підручниках для школярів молодших класів та в листах ділової кореспонденції. Типовими граматичними засобами реалізації даної форми в мовленні є афікси: мніда / симніда, мнікка / симнікка, сіпсіо / исіпсіо, січжійо, сіпсіда / исіпсіда.
Основними екстралінгвістичними факторами, що впливають на функціонування та вживання засобів шанобливої форми категорії ввічливості, можна вважати статус, рівень знайомства співрозмовників, а в окремих випадках вік комунікантів і умови, в яких відбувається спілкування. Крім того, з проаналізованого матеріалу видно, що фактори статусу та віку можуть розглядатися як рівнозначні. Проте, коли ступінь знайомства виступає визначальним критерієм у виборі даної форми, фактори статусу та віку нівелюються.
Ґречну форму (хаочхє) звичайного високого рівня (йєсанопхім) категорії адресиву корейської мови застосовують, коли мовець, вищий за статусом, прагне продемонструвати своє ввічливе ставлення до адресата повідомлення. Однак ми приходимо до висновку, що ця форма не є широковживаною сучасними носіями корейської мови. Типовими комунікативними ситуаціями вживання ґречної форми шанобливого ставлення до адресата є застосування її старшими за посадою, рангом мовцями щодо молодших, одного віку та співробітників, що займають однакову посаду. Граматичними засобами реалізації цієї форми в мовленні виступають афікси: со, ио / о, гурйо, иу, псіда.
Таким чином, основними критеріями у виборі мовцем засобів ґречної форми категорії ввічливості є: вік, статус і ступінь знайомства комунікантів; у деяких випадках статус і вік розглядатимуться як рівні між собою умови. Оскільки ця форма досить часто вживається в процесі службово-професійної діяльності, де посада часто залежить від вислуги років працівника.
Основною сферою використання фамільярної форми (хагечхє) звичайного низького рівня (йєсаначчхум) категорії ввічливості вважаються побутові комунікативні ситуації, учасниками яких виступають комуніканти, що перебувають у родинних стосунках. Проте головною умовою вживання засобів вираження ввічливості фамільярної форми є вік адресата, який має становити понад 30 років. Типовими граматичними засобами реалізації форми в мовленні є афікси: не, льсе, мсе, нинга / нга, ке.
Отже, визначальними немовними факторами у виборі засобів фамільярної форми категорії ввічливості є ступінь знайомства та вік комунікантів. При цьому, у переважній більшості випадків, ступінь знайомства співрозмовників характеризуватиметься як "добре знайомі" комуніканти. Однак, і мовець, і адресат повинні зважати, що використання фамільярної форми можливе лише за умови відповідного віку.
Проста форма (херачхє) низького рівня (ачжуначчхум) категорії адресиву функціонує в корейському мовленні, коли у переважній більшості випадків мовець виступає старшим за віком і статусом, а реципієнт – значно молодший за нього. Крім того, застосування простої форми спостерігається також у періодичних виданнях, газетах і журналах, у більшості підручників, наукових працях тощо, що можна пояснити так: по-перше, через просторово-часовий розрив між читачем і автором, на відміну від усної комунікації, газетний дискурс розлогіший, повніший, аргументованіший, тому друковані матеріали – газети, журнали тощо – вважаються менш спрямованими на адресата; по-друге, із суто практичних міркувань – вживання простої форми дає можливість зекономити місце в тексті. Однак, наприклад, зачитуючи опубліковану статтю, доповідь на науковій конференції, виступаючому необхідно змінювати всі форми предикативного дієслова, вираженого засобами простої форми, на засоби шанобливої форми, в протилежному випадку виступ розглядатиметься як прояв неповаги з боку доповідача, що може призвести до комунікативної девіації. Типовими граматичними засобами реалізації даної форми в мовленні є афікси: нинда / нда, нингуна / гуна, ні / ині, ниня / ня, (о)ра, (и)ра, (и)рйомуна, рйом, чжа, чжаккуна.
Таким чином, основними екстралінгвістичними чинниками у виборі засобів простої форми категорії ввічливості виступають статус і вік комунікантів (зокрема простежується значна різниця у статусах співрозмовників, а отже, і у віці), тоді як ступінь знайомства, відходячи на периферію, майже не впливає на обрання мовцем даної форми.
До неформального стилю категорії адресиву належать: дружня (хейочхе) та інтимна (хечхє) форми ввічливості. Дружню форму (хейочхе) загалом високого рівня (турунопхім) охарактеризовано як універсальний засіб спілкування та прояв ввічливого ставлення, оскільки її вживання не обмежується такими чинниками, як соціальний статус, позиція, посада, ранг або вік комунікантів. Граматичним засобом реалізації даної форми в мовленні виступає афікс йо. Нами робиться припущення, що сучасні корейські мовці тяжіють до використання дружньої форми загалом високого рівня, що полегшує досить складний вибір відповідного до конкретної комунікативної ситуації рівня ввічливості категорії адресиву корейської мови.
Інтимна форма (хечхє) загалом низького рівня (туруначчхум) категорії ввічливості вживається мовцем, що займає вищу позицію за віковим чи статусним показниками, стосовно адресата у певній ситуації спілкування. Використання граматичних засобів цієї форми можливе також партнерами по комунікації, чиї міжособистісні стосунки характеризуються як тісні дружні, приятельські. Проте вікова різниця в 1-2 роки може стати суттєвим чинником при виборі засобів спілкування. Типовими граматичними засобами реалізації інтимної форми в мовленні є афікси: о, а, йо, я.
Третій підрозділ другого розділу – "Суб’єктно-об’єктна категорія ввічливості корейської мови" – присвячений розгляду та аналізу гоноративної категорії ввічливості сучасної корейської мови, що пов’язана із ставленням мовця до суб’єкта чи об’єкта дії або стану в певній комунікативній ситуації. У категорії гоноративу можна виокремити три групи грамем: ввічливо-суб’єктні (гоноративні або шанобливі), ввічливо-об’єктні (депрециативні або скромні) та нейтральні (що не мають спеціальних маркерів).
Гоноративні форми належать до меліоративного типу шанобливого ставлення, коли лексема, що має комунікативне значення, "звеличує" об’єкт шанобливого ставлення. Депрециативні форми – це пейоративний тип шанобливого ставлення – самоприниження мовця, тобто ввічливо-об’єктні форми вживаються лише тоді, коли суб’єкт дії – сам мовець або особа, яка має відношення до нього, наприклад, член його сім’ї (звідси і характеристика їх як "скромних" або депрециативних). Нейтральні форми водночас негоноративні та недепрециативні – вони не несуть ніякої інформації щодо шанобливого ставлення адресанта до семантичного суб’єкта/об’єкта повідомлення.
Ввічливо-суб’єктні форми використовуються для характеристики дії шанованих (на погляд мовця) осіб, які займають вищу позицію стосовно адресанта у даній комунікативній ситуації. Очевидно, що гоноративні форми не вживаються у реченнях, в яких відсутня друга чи третя особи – семантичний суб’єкт дії або стану. І навпаки, ввічливо-об’єктні форми вживаються лише тоді, коли суб’єктом дії виступає сам мовець або особа, яка має відношення до нього.
У третьому розділі – "Паралінгвістичні засоби вираження ввічливості в сучасній корейській мові" – досліджено та проаналізовано невербальні засоби вираження ввічливості в сучасній корейській мові (зокрема етикетні та дейктичні жести).
Протягом періоду становлення та розвитку самої мови невербальна функція рухів тіла, в свою чергу, набула однозначного характеру в межах конкретного колективу, як певна підсистема з її внутрішніми закономірностями, що пов’язані за характером взаємодії із суто мовною структурою. Постійний супровід звуку різноманітними жестами з самого початку був і завжди залишається для людини невід’ємною частиною комунікації.
Мовознавець Г.Ю. Крейдлін поділяє жести на великі семантичні класи – комунікативні та симптоматичні жести. Комунікативними жестами вважаються одиниці, що несуть інформацію, яку адресант у комунікативному акті намагається передати адресату. Серед комунікативних жестів розрізняють також два функціонально-семантичних підкласи: дейктичні жести, тобто такі, що в своїй семантиці містять вказівку на учасників актуальної ситуації спілкування, на об’єкт чи його параметри, місце або час, відповідні щодо даної ситуації; а також етикетні жести, тобто ті, які передають інформацію про структуру колективу, до якого належить адресант, або інформацію про тип комунікативної ситуації; решта жестів об’єднується в один клас загальних або загально-комунікативних жестів.
Невербальні засоби комунікації, що передають певне ставлення до співрозмовника, можна вважати одним із компонентів категорії ввічливості. Оскільки кожне речення або повідомлення адресанта так чи інакше супроводжується паралінгвістичним компонентом: жестом, виразом обличчя, рухами та поставами тіла чи відстанню до співбесідника.
У дисертації досліджено та проаналізовано 22 корейських етикетних та дейктичних жести, що можуть вважатися ввічливими і певним чином диференційовано передавати різноманітні соціальні стосунки, а також ставлення одного комуніканта до іншого. Такі жести, на нашу думку, належать до категорії ввічливості як її невербальний компонент. У складі невербальних засобів етикету розрізняють одиниці, що обслуговують ввічливе, церемонно-ввічливе та побутово-невимушене спілкування. Зазвичай вони супроводжують або замінюють мовленнєві вислови, причому під час процесу ввічливої та церемонно-офіційної комунікації виступають, як правило, обов’язковими елементами комплексних (жестово-мовленнєвих) комунікативних одиниць. Прикладами корейських дейктичних жестів можуть слугувати жести підзивання рукою, вказування пальцем тощо. До етикетних належать жести вітання та прощання, такі, наприклад, як уклін, рукостискання, помахи рукою тощо. В нашому дослідженні жести були згруповані за стилістичним принципом: стилістично-нейтральні або ввічливі одиниці, потім офіційно-церемонні, повсякденно-побутові та фамільярні.
Виходячи з результатів довготривалих спостережень, ми помічаємо, що корейці схильні порушувати інтимну зону співрозмовника в процесі комунікації; для привернення уваги комуніканта досить часто торкаються одягу потенційного співрозмовника, зокрема, притримують адресата повідомлення за рукав. Для виявлення свого дружнього ставлення корейці в процесі комунікації можуть поплескувати один одного по плечу, нозі тощо. Цей дотик вважається фамільярним і не прийнятний у публічному, офіційному спілкуванні, а його реалізація неможлива стосовно адресата, старшого чи вищого за соціальним статусом, позицією, посадою, віком тощо.
Отже, невербальні компоненти відіграють важливу роль у процесах організації, перебігу комунікації, впливають на її результат. Несучи значну частину комунікативної інформації, вони можуть сприяти, перешкоджати або навіть унеможливлювати міжособистісне спілкування.
|
