КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УРЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Cучасний етап державотворення ставить перед наукою конституційного права значну кількість питань, пов’язаних із необхідністю законодавчого закріплення статусу вищого колегіального органу виконавчої влади – уряду. Радянська наука державного (конституційного) права не приділяла значної уваги питанням урядової діяльності. Причинами цьому було зосередження основної уваги на розробці теорії повновладдя рад народних депутатів та провідної ролі у здійсненні управлінських процесів партійних органів. В умовах становлення незалежності держави практично були відсутні серйозні теоретичні дослідження правового статусу уряду, що могли бути покладені в основу майбутнього законодавства щодо правового регулювання організації його діяльності.

Ставлячи за мету побудувати в Україні демократичну, правову державу, необхідно враховувати досвід країн, що вже тривалий час функціонують на засадах народовладдя, поділу влади, політичного та ідеологічного плюралізму. Йдеться про країни західної демократії. Разом з тим у процесі державного будівництва важливим є врахування не тільки позитивного їх досвіду, а й практики урядування в державах з тоталітарним режимом. Це необхідно з тих міркувань, що не так давно в державному управлінні нашої країни використовувались авторитарні методи керівництва. Тому важливим є виявлення тенденцій урядової діяльності.

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена як її недостатньою теоретичною розробленістю, так і практичною значущістю проблем у цій сфері відносин. У юридичній літературі існують фахові роботи, в яких висвітлюються окремі аспекти організації діяльності уряду, розкриваються деякі елементи його статусу. Але узагальнюючих робіт щодо правового статусу уряду, тим більше виконаних у порівняльно-правовому аспекті, немає. Компаративіський підхід до дослідження статусу уряду сприятиме заповненню теоретичних прогалин і вдосконаленню законодавства щодо конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до цільової комплексної програми “Права людини і проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування” № 0186.0.070865.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні коплексної розробки теорії конституційно-правового статусу уряду, правового регулювання його діяльності в зарубіжних країнах та формулювання рекомендацій по вдосконаленню законодавства щодо конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України; заповненні теоретичних прогалин, які мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблематики.

Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:

·                    встановити правову природу виконавчої влади та визначити місце і роль уряду в її здійсненні;

·                    визначити поняття конституційно-правового статусу уряду та дослідити його основні струтурні елементи;

·                    з’ясувати принципи, на яких побудована діяльність уряду в зарубіжних країнах;

·                    виявити фактори, що впливають на конституційно-правовий статус уряду в зарубіжних країнах на сучасному етапі державотворення;

·                    здійснити аналіз форм і напрямів взаємовідносин уряду з парламентом;

·                    дослідити взаємовідносини уряду з главою держави;

·                    висвітлити порядок формування та припинення діяльності уряду в зарубіжних країнах;

·                    проаналізувати склад уряду, роль і значення його складників у здійсненні урядової діяльності;

·                    дослідити повноваження уряду в зарубіжних країнах та виявити тенденції розвитку урядової компетенції.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері організації та функціонування уряду в зарубіжних країнах.

Предметом дослідження є законодавство, правові звичаї та інші правові джерела в сфері організації та діяльності уряду, питання його реалізації та вдосконалення.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати конституційно-правовий інститут уряду в динаміці його становлення і розвитку. Із спеціальних методів дослідження в роботі використовувалися: системний – для визначення ролі й місця уряду в механізмі державної влади взагалі, і у виконавчій владі зокрема;  порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння нормативно-правового регулювання діяльності уряду в зарубіжних країнах; системно-структурний та формально-логічний – для виділення та дослідження чинників, які впливають на становлення і розвиток законодавства у сфері організації та діяльності уряду та його реалізацію; історичний – для аналізу етапів розвитку законодавства у сфері діяльності уряду та надання його загальної характеристики; статистичний – для з’ясування рівня активності уряду та його членів у реалізації наданих повноважень;  соціологічний – для визначення тенденцій владного впливу на суспільні процеси з боку уряду; метод тлумачення норм конституційного права – для з’ясування та роз’яснення змісту правових норм, що регулюють діяльність уряду в зарубіжних країнах.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці таких радянських учених-юристів як: Б.М. Габричидзе, І.П. Іллінський, Ю.М. Козлов, Н.С. Крилова, М.О. Крутоголов, І.М. Кузнєцов, Б.М. Лазарєв, О.О. Мішин, П.І. Савицький, В.М. Селіванов, Б.О. Страшун, Ю.О. Тихомиров; сучасних українських учених: В.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, А.З. Георгіца, В.П. Колісник, Ю.М. Коломієць, Л.Т. Кривенко, О.Д. Крупчан, Н.Р. Нижник, В.Ф. Погорілко, В.О. Серьогін, С.Г. Серьогіна, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, М.В. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.Д. Яворський; російських дослідників: К.В. Арановський, М.В. Баглай, Н.О. Богданова, І.М. Гомеров, Л.М. Ентін, Д.Л. Златопольський, М.О. Ісаєв, Д.Б. Катков, Є.В. Корчиго, О.О. Кутафін, О.А. Лукашева, М.Н. Марченко, М.І. Матузов, Н.О. Михалева, М.О. Могунова, М.О. Сапронова, В.Є. Чиркін; західних учених: Ф. Ардан, Р. Барнет, Д.Д. Басу, П. Бромхед, А. Демішель, Ф. Демішель, Дж.Д. Дениелс, М. Дюверже, Ч. Едрейн, Ж.-П. Жакке,  К. Зонтхаймер, М. Пікемаль, Л.Х. Радеба, В. Робінсон, Дж. Уілсон, К. Хессе; дореволюційних дослідників: О.Д. Градовський, Ф.Ф. Кокошкін та ін.

Емпіричну базу дослідження складають: практика діяльності урядів у зарубіжних країнах, Кабінету Міністрів України, Конституція України, конституції зарубіжних країн, поточне законодавство зарубіжних країн і України, підзаконні нормативно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертаційна робота є першим в Україні на сучасному етапі комплексним науковим дослідженням конституційно-правового статусу уряду, в якому сформульовано низку понять, концептуальних теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо вдосконалення статусу цього органу:

1. У дисертації по-новому дається поняття виконавчої влади, яка розглядається як одна з гілок державної влади, основним призначеням якої є організація виконання законів та інших нормативно-правових актів, реалізація зовнішньої та внутрішньої політики держави, охорона прав і свобод людини й громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і наділених відповідною компетенцією органів.

2. Уперше наведено аргументи, що специфіка конституційно-правового статусу уряду визначається особливістю його правової природи як колегіального органу влади: по-перше, всередені уряду не спостерігається рівності між його членами; всю повноту відповідальності за діяльність уряду несе прем’єр-міністр. Разом з тим, поряд із статусом членів колегіального органу влади – уряду, його члени є ще, як правило, керівниками самостійних центральних органів виконавчої влади – міністерств, департаментів, відомств. При цьому розділити ці два складники досить важко. Оскільки, з одного боку, втілення в життя урядових рішень є обов’язком члена уряду як керівника того чи іншого відомства, а з іншого – наявність можливостей у розробці та прийнятті рішень уряду є необхідною умовою виконання обов’язків міністра з управліня певною сферою державної діяльності.

3. Уперше дано визначення конституційно-правового статусу уряду як складної системоутворюючої державно-правової категорії, що визначає нормативно закріплене та реально втілене на практиці положення уряду в системі владних взаємовідносин з іншими суб’єктами конституційного права, насамперед, з іншими вищими державними інституціями, і становить сукупність таких основних елементів: правосуб’єктність уряду, принципи його діяльності, компетенція, склад та статус окремих членів уряду, відповідальність уряду за свою діяльність.

4. Уперше виділяються та аналізуються фактори, що впливають на конституційно-правовий статус уряду, а саме: форма правління держави, форма територіального устрою, політичний режим, національна виборча система та електоральна кульура громадян, особисті якості (харизматичність) прем’єр-міністра, історичні умови формування конституційного законодавства та стан національної політичної системи.

5. Уперше стверджується, що тенденцією у взаємовідносинах між урядом і парламентом у зарубіжних країнах є поступове перебирання урядом на себе провідної ролі в законотворчості. Причиною цоьму є вплив теорії „раціоналізованого парламентаризму” на законотворчий процес. Зазначається, що практична втрата парламентом самостійності і передача багатьох повноважень у законодавчій сфері уряду прямо суперечить принципу народовладдя, який є вихідною засадою конституційного ладу сучасної демократичної держави.

6. На основі аналізу процесу та процедури створення уряду в зарубіжних країнах детально досліджені всі етапи цього процесу. Пропонується запровадити на рівні Конституції України процедуру „пробних мандатів”, що заключається в почерговому наданні мандату на формування уряду лідерам партій, які в результаті парламентських виборів отримали місця в парламенті. Це дозволить зробити процедуру формування парламентсько-урядової коаліції більш оперативною, а дії суб’єктів процесу формування коаліції більш конструктивними та відповідальними.

7. По-новому розкрита система принципів діяльності уряду в зарубіжних країнах, до яких у державах з усталеними демократичними традиціями відносяться принципи законності, демократизму, поділу влади, гласності, колегіальності, професіоналізму та відповідальності.

8. Надаються додаткові аргументи щодо того, що, попри виділення в структурі центральної урядової влади зарубіжних країн декількох рівнів (вестмінстерська система урядування – безпосередньо уряд, кабінет міністрів і, так званий, внутрішній кабінет), ключовим органом залишається кабінет (рада) міністрів. Метою ж використання різних термінів є більш чітке розмежування сфери колективної відповідальності кабінету та сфери індивідуальної відповідальності прем’єр-міністра і членів кабінету.

9. Обгрунтоване положення про суттєвий вплив міжнародних інтеграційних процесів на сферу та зміст компетенції уряду. У зв’язку з посиленням інтеграційних процесів у межах Європейського Союзу уряди країн-членів ЄС почали відігравати більш значущу роль у зовнішньополітичній сфері. Проявом цієї тенденції стало збільшення числа урядових органів, що займаються зовнішньою політикою, та розширення сфери зовнішньоекономічної діяльності уряду (урядові займи, реалізація програм допомоги країнам, що розвиваються тощо).

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:

-                                  у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії конституційно-правового статусу уряду;

-                                  у сфері правотворчості можуть бути враховані як теоретичний матеріал при розробці й прийнятті законів України та інших нормативно-правових актів, що визначають конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України;

-                                  у правозастосовній діяльності – для оптимізації форм і методів діяльності Кабінету Міністрів України;

-                                  у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, навчально-методичних рекомендацій з конституційного права України, у викладанні курсу конституційного права України, у науково-дослідній роботі студентів;

-                                  у правовиховній роботі серед населення дисертація може слугувати підвищенню правової культури народних депутатів України, посадових осіб виконавчої влади та громадян України, формуванню у них демократичного світогляду в політико-правовій сфері відносин.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на: науковій конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 25-26 грудня 2002 р.); науковій конференції молодих учених та здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 26-27 грудня 2003 р.); а також обговорювалися на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у семи наукових працях: п’яти статтях у фахових виданнях та двох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на дев’ять підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків по дисертації та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок, із них основного тексту – 178 сторінок. Кількість використаних джерел – 212.