основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок із науковими планами, мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Корупція в Україні (політико-кримінологічні аспекти)» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Феноменологія корупції» авторка на основі дослідження явища корупції в Україні виявила такі ознаки корупції, що підтверджують формування кризового типу корупції на сучасному етапі розвитку Української держави, який поглиблює кризу в усіх інших сферах суспільного життя і вимагає особливих прогресивних стратегій протидії корупції в Україні. Визначено, що такі прояви корупції зумовлюють механізм корупційних відносин, характер корупційної злочинності в сучасній Україні.

Дослідження форм проявів корупції в Україні дало підстави визнати, що корупція становить серйозну загрозу національній безпеці держави, є індикатором економічного, соціального, політичного стану держави, веде до порушення принципу верховенства права, порушує закони соціальної справедливості, руйнує принципи чесного правосуддя. При цьому встановлено

той факт, що корупція в Україні розглядається як модель політичних й економічних відносин, що не зводиться до хабарництва, а використовується як спосіб ведення політичних та економічних справ у державі.

На основі аналізу поняття корупції встановлено, що ефективність протидії корупції взагалі залежить від правильного її розуміння. Визначено, що в широкому сенсі корупція охоплює собою різного роду зловживання службовими повноваженнями задля досягнення певних корисливих цілей. Один із сучасних підходів у цьому питанні з погляду світоглядної ідеї природної цілісності світу дозволив визначити корупцію як посягання на публічну владу, що полягає у свавільному (протиприродному, тобто всупереч законам соціальної природи) її використанні в приватних (корпоративних) інтересах. Авторкою доведено, що саме такий підхід створює підвалини для формування прогресивних напрямів протидії корупції в Україні. Визнано, що дослідження корупції, як проблеми політичної кримінології, дозволяє виявити нові шляхи вирішення цієї проблеми. Поряд із цим встановлено, що корупцію не завжди можна пояснити кримінально-правовою мовою. Причина полягає в тому, що корупція настільки швидко поширюється й «адаптується» до змін у соціально-політичних, економічних сферах життєдіяльності суспільства, що законодавець просто не встигає віднаходити ефективні нормативні важелі у стримані цього процесу.

У підрозділі 1.2 «Причини та умови корупційної злочинності» зазначається, що на сьогодні кримінологія не має загальних даних, які б давали повне уявлення про причини та умови корупційних злочинів. Зокрема, ґрунтуючись на теорії соціального натуралізму, основною причиною корупції визнано низький рівень політичної культури у суспільстві.

Доведено, що для з’ясування всіх причин і умов корупційної злочинності необхідно визначити негативні соціальні явища, які є у причинному зв’язку з ними. Обґрунтовано вплив «фонових» явищ на динаміку корупційної злочинності, у зв’язку з чим вирішувалась проблема співвідношення та взаємозв’язку злочинних проявів і некриміналізованої (фонової) поведінки в механізмі корупційних відносин через дослідження таких форм дозлочинної поведінки, як порушення норм суспільної моралі, вчинення корупційних адміністративних правопорушень.

Встановлено, що оскільки злочинність вплетена в тканину суспільних відносин, слід визначити і особливості цих відносин, дослідивши економічні, соціальні, політичні та інші закони розвитку суспільного життя. У зв’язку з цим визнано, що історичні особливості розвитку країни, її економічна, політична, духовна основа впливають на характеристики соціального середовища і соціальні явища, що розвиваються в ньому, у тому числі й злочинність. Встановлено, що в межах Української держави відмінності злочинності визначаються специфікою явищ соціально-економічного, соціально-культурного, організаційно-управлінського, правового характеру, їх взаємодією. Відповідно

зроблено висновок, що жодна країна не може автоматично взяти у іншої систему боротьби зі злочинністю.

У підрозділі 1.3 «Корупція як проблема політичної кримінології» визначено політичні аспекти породження корупційної злочинності та політичні засоби протидії їй. Обґрунтовано необхідність охоплення предметом політичної кримінології дослідження будь-яких видів злочинності, в тому числі й корупційної, а не лише злочинності в політичній сфері, як це визначено російською кримінологічною наукою.

На підставі дослідження явища корупції в Україні встановлено такі політичні аспекти породження корупційної злочинності. Визначено, що формування певних політичних мотивів у вчиненні корупційних діянь, у тому числі в отриманні високих посад в обхід законних процедур, в усуненні політичних конкурентів створюють політичні причини корупції. Поряд із цим різні форми службових зловживань для боротьби з політичними суперниками, тобто політична розправа з політичними опонентами, в такий спосіб є корупційним явищем. Такі політичні мотиви формують додаткові політичні причини корупції.

Враховуючи те, що відхилення політичної поведінки вважається формою прояву політичної корупції, формування такого способу поведінки також віднесено до політичних причин корупції. При цьому визнано, що формування належного рівня політичної культури буде сприяти усуненню таких відхилень і причин незаконного використання правлячою політичною елітою державних ресурсів, що називається політичною корупцією і вважається однією з найнебезпечніших форм такої. Також встановлено, що окремі форми політичної корупції можна вважати політичними причинами корупції в будь-якій сфері, до яких належать політичний протекціонізм, політична спекуляція, використання адмінресурсу під час проведення виборчої компанії.

Визнано, що до політичних причин корупції можна віднести непрозорий характер виборчих компаній, внаслідок яких до влади приходять особи, схильні до зловживань і корупційної поведінки, сприяє цьому і недосконале виборче законодавство. Встановлено, що за таких умов владу одержують особи, які не повинні обіймати державні посади за своїми діловими та особистими якостями, що можна назвати незаконним привласненням влади.

Також встановлено залежність особливих форм прояву корупції від форми політичного правління і політичного режиму держави, що дає підстави вбачати в цьому політичні причини корупції. Зокрема, та виявлена особливість, що в закритих авторитарних і тоталітарних системах корупція переважно зосереджена в органах виконавчої влади, що притаманне і українському суспільству, дає підстави стверджувати, що в Україні дають взнаки залишки попередніх режимів. За умов тяжіння до авторитарної системи в Україні, коли легше приховати набуття первісного капіталу за рахунок державного майна, та, відповідно, незацікавленість високопосадовців у демократичних перетвореннях, дозволяє віднести цей факт до політичних умов корупції.

Встановлено, що політичну кризу в державі через появу нових незаконних форм господарювання, політично заангажованих правоохоронних та судових органів можна вважати політичними причинами корупції. Зокрема, сюди можна віднести такий спосіб розвитку бізнесу за умов його злиття з владою, коли поєднуються фінансово-політичні та корпоративні інтереси, і при владі залишаються «потрібні» люди, позбавлені належного рівня політичної культури. З огляду на те, що політична воля визнається основним фактором протидії корупції, її відсутність віднесено до політичних причин корупції. До чинників, що зумовлюють її вияв поряд із характером існуючої політичної системи, розвиненістю демократичних інститутів суспільства, віднесено рівень правосвідомості громадян. Останній фактор, на наш погляд, є вирішальним, адже саме відповідний рівень правосвідомості, а також рівень політичної культури всіх громадян, у тому числі й політичного керівництва держави, буде формувати належну мотивацію в антикорупційній політиці держави. До політичних факторів корупції віднесено і прорахунки в політиці реформування Української держави, і неналежну наукову обґрунтованість здійснюваної антикорупційної політики.

На підставі аналізу політичних аспектів породження корупційної злочинності визначено політичні аспекти протидії їй через скасування інституту депутатської недоторканності, врегулювання механізму цивілізованого лобіювання інтересів у парламенті, встановлення інституту політичної відповідальності та інші політичні інститути. Тут визначено, що призначення і роль політичних партій у житті суспільства дозволяє переконатися у необхідності їх залучення до даного процесу. Адже, реалізуючи антикорупційні ініціативи через своїх представників у владі, політичні партії мають всі необхідні важелі впливу на здійснення політичного курсу держави в цій сфері, у першу чергу, через законотворчу діяльність, засоби поширення інформації і впливу на громадську думку. Отже, аналіз політичних та передвиборчих програм, ідейних платформ провідних політичних партій та організацій дозволяє відвести важливу роль цим інститутам у процесі протидії корупції в Україні.

Таким чином, реалізація зазначених антикорупційних стратегій зусиллями провідних політичних інститутів і залучення їх до здійснення загальнодержавної антикорупційної політики через свої представництва на місцях дасть змогу отримати більш ефективні результати антикорупційної діяльності по всій країні в цілому.

Розділ 2 «Політико-кримінологічна характеристика особи, яка вчиняє корупційні злочини» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Суб’єкти корупційних злочинів» визначено характеристику і класифікацію таких суб’єктів.

Встановлено, що злочинна форма поведінки особи, яка вчиняє корупційні злочини, зумовлюється її особливостями, визначення яких дозволяє віднайти ефективні засоби протидії корупційній злочинності.

Визначено, що до таких особливостей, які впливають на ступінь суспільної небезпеки корупційного злочину, слід віднести наявність владних повноважень, рівень органу, в якому працює особа, соціальні умови. При цьому слід враховувати той факт, що однакові соціальні умови по-різному впливають на особистість, і відповідно, поведінка особи, в першу чергу, залежить від внутрішніх чинників сприйняття зовнішніх умов, а саме від її волі і свідомості. З іншого боку, певні особливості соціального статусу особи ускладнюють притягнення її до відповідальності, зокрема, депутатський та інші імунітети.

Обґрунтовано, що класифікація осіб, які скоїли корупційні злочини, може проводитись за тими критеріями, що є характерними саме для цієї криміногенної групи: за визначеною спрямованістю їх діяльності, за ознакою соціального статусу, переважанням індивідуальних психологічних рис.

У підрозділі 2.2 «Кримінологічна характеристика особи, яка вчиняє корупційні злочини» визначено особливі риси такої особи, які впливають на ступінь суспільної небезпеки скоєних нею злочинів і дозволяють відшукати найбільш ефективні засоби запобігання формуванню криміногенних мотивів у неї та протидії корупції в цілому.

Обґрунтовано виділення за ознакою міри суспільно неприйнятної спрямованості три типи особистості злочинця, який вчиняє корупційні злочини: асоціальний, антисоціальний та суспільно небезпечний, де в першому випадку такі прояви будуть мати випадковий або навіть винятковий характер, можливо навіть лише у випадку вимагання хабара і не завдавати суттєвої шкоди суспільним інтересам; в другому випадку такі прояви не будуть носити постійного характеру, де особа буде вдаватись до таких діянь нечасто і при виникненні конфлікту між приватним і державним інтересом зазвичай надасть перевагу державному; і в третьому випадку – хабарництво та інші види зловживань вже утворюють злочинний промисел і завдають суттєву шкоду інтересам суспільства і вчиняються постійно.

Встановлено, що при виникненні мотиву до скоєння корупційних злочинів важливе значення має система ціннісних орієнтацій у особи, на формування якої суттєво впливає рівень її культури, моральності. Ефективним чинником в даному процесі будуть виступати засади культурологічної концепції протидії злочинності, запровадження яких сприяло б відновленню панування моральних цінностей у суспільстві. При цьому визначено, що правову культуру публічних службовців не можна відокремлювати від правової культури громадян, соціальних груп, адже у механізмі корупційних відносин присутні дві сторони: службовець – кого підкупають і звичайний громадянин – який підкупає, тому звичайні громадяни, їх правова культура також є визначальним у процесі реалізації таких відносин.

Обґрунтовано необхідність створення відповідних умов зовнішнього середовища, зокрема, створення відповідних засад формування етики поведінки під час здійснення службових повноважень, належного відомчого та громадського контролю за дотриманням цих вимог, що позначиться на виборі способу поведінки особи, у якої вже сформувалась криміногенна орієнтація, на користь правомірної поведінки, адже коли особа перебуває у середовищі, де

корупційна поведінка вважається неприйнятною і засуджується оточуючими, то для реалізації свого злочинного наміру вже підстав майже не залишається.

У підрозділі 2.3 «Політичні аспекти характеристики особи, яка вчиняє корупційні злочини» визначено політичні чинники, що впливають на формування криміногенної мотивації такої особи та визначають зміст політико-правових засобів протидії корупції.

Обґрунтовано, що аналіз політичної форми свідомості особи є кримінологічно значимим для з’ясування політичних аспектів характеристики особи, яка вчиняє корупційні злочини. Встановлено, що негативні антисуспільні елементи суспільної свідомості особи знаходяться у постійній взаємодії з позитивними, що стосується і політичних чинників. Тут пропонується існуючу мінливість такої взаємодії використати для посилення впливу позитивних елементів свідомості при виборі способу поведінки у конкретній життєвій ситуації. Важливим чинником за таких умов буде виступати, на наш погляд, належний рівень соціальної, у тому числі політичної культури особи.

Виявлено ознаки кризи політичної культури в українському суспільстві, які є характерними для особи, яка вчиняє корупційні злочини, що вимагає застосування невідкладних заходів із підвищення рівня такої культури через просвітництво, залучення громадськості, ЗМІ.

Розділ 3 «Політико-кримінологічні основи протидії корупції в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Загальна характеристика протидії корупції в Україні» визначено принципи, сучасні концепції протидії корупції.

Обґрунтовано важливість процесу протидії корупції проводити на підставі принципів системності, глобальності, наукової обґрунтованості, практичної значущості.

Доведено ефективність застосування принципів культурологічної концепції протидії корупційній злочинності через виховання належного рівня соціальної, у тому числі політичної культури в українському суспільстві. Для успішної реалізації зазначеної концепції запропоновано застосувати поряд із антикримінальними окремі сучасні соціальні технології, і забезпечити їх науковий рівень, зокрема, через створення науково-дослідного Інституту політичної кримінології.

Запропоновано для забезпечення процесу виховання належного рівня соціальної культури громадян запровадити державну програму формування антикорупційної культури громадян України, передусім, через підвищення загального рівня моральності і духовності суспільства.

У підрозділі 3.2 «Політичні аспекти протидії корупції в Україні» визначено політичні чинники системи антикорупційних заходів, їх характеристика та аналіз.

Обґрунтовано необхідність дотримання принципу позапартійності професійної служби, який проголошено у законодавстві більшості зарубіжних країн, що, з одного боку, слугує неупередженості в діяльності службовців і виступає однією з важливих засад професійної етики службовців, а з іншого –

створює умови для нейтралізації політичних причин корупції взагалі. Визначено, що його зміст полягає в обмеженні впливу на публічних службовців при виконанні ними службових обов’язків окремими партіями, політичними рухами чи громадськими організаціями і в обмеженні використання публічної служби для політичної кар’єри, зокрема, залученні підлеглих до передвиборчої компанії, що є характерною ознакою і часто використовується при проведенні таких компаній в Україні. Доведено, що закріпленню даного принципу буде сприяти встановлення інституту політичної відповідальності та скасування інституту депутатської недоторканності.

Визначено, що до політичних засобів протидії корупції можна також віднести реалізацію антикорупційних програм політичних партій, підвищення рівня професійності посадовців, адже від рівня професійності залежить рівень доброчесності, а відповідно, і рівень їх політичної культури, і рівень поширеності корупції в цілому в державі.

У підрозділі 3.3 «Кримінологічні аспекти протидії корупції в Україні» досліджено найбільш ефективні кримінологічні засоби антикорупційної діяльності в державі.

Визначено, що побудова відносин у сфері службової діяльності саме на природних законах мінімізує прояви зловживання владою в суспільстві. До таких законів віднесено закони вільної конкуренції, рівності, незловживання правами. Встановлено, що, окрім зазначених, природні закони формуються в процесі життєдіяльності суспільства, норми яких відповідають стану розвитку суспільства. А ті члени суспільства, які вже мають належний рівень соціальної культури, здатні самостійно створювати нові природні закони.

Доведено, що саме виховання висококультурної нації сприятиме протидії протиприродним явищам у суспільстві, у тому числі корупції і корупційній злочинності. І запровадження принципів доброчесності в сфері реалізації владних повноважень та реалізація просвітницьких заходів серед всіх верств населення буде сприяти вихованню належного рівня соціальної, у тому числі політичної культури всіх учасників суспільних відносин.

Обґрунтовано, що формуванню належного рівня соціальної культури буде сприяти проведення громадської просвіти в усіх сферах діяльності держави, що також буде виховувати громадян у напрямі прихильності нормам права. Ідеологія, заснована на вихованні почуття громадського обов’язку, прагненні бути корисним суспільству й усвідомленні цінності особистого матеріального добробуту як похідного від добробуту суспільного, дасть можливість сформувати необхідний рівень соціальної, у тому числі політичної культури суспільства.

Саме використання такого наукового підходу в антикорупційній діяльності буде сприяти ефективності протидії корупції в цілому.