Кричківський Олег Михайлович. Конкуренція кримінально-правових норм при призначенні покарання

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, його методологічні засади; розкрито наукову новизну одержаних результатів; сформульовано основні положення, які винесено на захист, наведено дані щодо їх апробації.
Розділі 1 “Загальнотеоретичні засади дослідження конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Розвиток вчення про конкуренцію кримінально-правових норм при призначенні покарання” розглянуто розвиток конкуренції норм при призначенні покарання у радянський та пострадянський періоди. Встановлено, що радянський період характеризується значними науковими розробками питань, пов’язаних із проблемами конкуренції кримінально-правових норм, та з’ясовано, що науковці увагу акцентували переважно на конкуренції в межах кваліфікації злочинів (В.П. Малков, К.С. Хахуліна). Натомість проблеми конкуренції норм кримінального права під час призначення покарання не мали належного наукового дослідження.
Визначено, що пострадянський період характеризується актуалізацією дослідження та вирішення теоретичних і практичних проблем, що виникали при подоланні конкуренції кримінально-правових норм під час призначення покарання, оскільки кримінальне законодавство було доповнено цілою низкою нових правил призначення покарання. Водночас ряд проблем майже не вивчався або ж на сьогодні вони залишаються дискусійними в науці кримінального права. До таких віднесено такі питання: про об’єкт та обсяг поняття конкуренції кримінально-правових норм; співвідношення такої конкуренції з призначенням покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків; різновиди конкуренції та правила їх подолання тощо.
У підрозділі 1.2 “Поняття конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання” встановлено, що широке тлумачення та значна кількість запропонованих у науці дефініцій поняття “конкуренція” створює проблему визначення співвідношення таких понять, як конкуренція норм, конкуренція статей, конкуренція законів, конкуренція складів злочинів.
Акцентовано на важливості вирішення питання про об’єкт конкуренції в кримінальному праві та проаналізовано позиції з цього приводу науковців. Установлено, що переважно таким об’єктом визначають правову норму, статтю, нормативно-правовий припис, кримінально-правове положення, закон чи склад злочину. Доведено, що найбільш дискусійними серед зазначених підходів є віднесення до об’єкта конкуренції норми права, нормативно-правового припису та статті кримінального закону. Встановлено, що ці поняття співвідносяться між собою, відповідно, як зміст (норма права), внутрішня форма (припис) і зовнішня форма (стаття). З огляду на це визначено, що у відносини конкуренції вступає зміст, тобто об’єктом конкуренції взагалі і під час призначення покарання зокрема виступає норма права.
На підставі встановлення істотних ознак конкуренції кримінально-правових норм шляхом перенесення ознак родового поняття на видове з уточненням змісту видових ознак було сформульовано поняття конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання.
У підрозділі 1.3 “Відмінність конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання від суміжних понять” проводиться відмежовування конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання від правозастосовної конкретизації норм, сукупності норм про призначення покарання, правил призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, нормативної колізії та від заміни кримінальних покарань.
З’ясовано, що конкуренція кримінально-правових норм при призначенні покарання та правозастосовна конкретизація норм співвідносяться між собою як загальне (правозастосовна конкретизація норм) та окреме (конкуренція норм)).
Наголошено, що основною розмежувальною ознакою між конкуренцією кримінально-правових норм та сукупністю норм про призначення покарання є те, що із декількох норм, які вступають у відносини конкуренції, застосуванню підлягає лише одна з них, яка обирається за правилами подолання конкуренції, а при сукупності норм про призначення покарання – декілька; допоміжною розмежувальною ознакою можна визнати відсутність взаємозамінного зв’язку між нормами, які вступають у такі відносини.
Встановлено, що правила призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків конкурують із іншими правилами лише на першому етапі, коли здійснюється призначення покарання за кожний злочин, що входить у множинність. При призначенні остаточного покарання конкуренція відсутня.
Запропоновано призначення покарання розмежовувати від заміни покарань за такими критеріями, як: нормативне закріплення, суб’єкт здійснення, юридична підстава виникнення, мета та час виникнення.
Розділ 2 “Види конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання та правила їх подолання” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Види конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання розглянуто питання про можливу сферу виникнення такої конкуренції, тобто її обсяг загалом. Доведено, що конкуренція кримінально-правових норм виникає в процесі правозастосування, коли наявні й усі інші ознаки, які становлять її зміст, незалежно від того, що саме має місце: чи кваліфікація злочинів, чи призначення покарання, чи вирішення іншого питання, пов’язаного із застосуванням кримінально-правових норм.
Проведено класифікацію видів конкуренції кримінально-правових норм на основі її істотної ознаки – наявності двох (або більше) кримінально-правових норм, які одночасно претендують на застосування при врегулюванні одного й того самого питання, пов’язаного із визначенням виду і/або розміру (строку) покарання. За цим критерієм виокремлено: 1) конкуренцію загальної і спеціальної норм, де відбувається підпорядкування за обсягом; 2) конкуренцію декількох спеціальних норм між собою, де відсутнє підпорядкування між кожною із них, але наявність такого підпорядкування відбувається з єдиною загальною нормою; 3) конкуренцію загальної і виняткової норм, де існує відношення контрадикторності, при якому виняткова норма виходить за межі загальної; 4) конкуренцію спеціальної і виняткової норм, де існує відношення контрадикторності, при якому виняткова норма виходить за межі спеціальної.
У підрозділі 2.2 “Правила подолання конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання”, виходячи з правової природи конкуренції, механізму її виникнення та з таких логічних відношень між обсягами понять, як підпорядкування й контрадикторність, аргументовано доцільність закріплення в кримінальному законі конкретних правил подолання конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання. Такими правилами запропоновано визнати такі: 1) при конкуренції загальної та спеціальної норм перевага віддається спеціальній нормі; 2) при конкуренції декількох спеціальних норм між собою перевага віддається спеціальній нормі, що створює найбільш сприятливе становище для винного; 3) при конкуренції загальної та виняткової норм перевага віддається винятковій нормі; 4) при конкуренції спеціальної і виняткової норм перевага віддається винятковій нормі.
Акцентовано на тому, що визначення пріоритетної спеціальної норми в процесі застосування правил подолання конкуренції декількох спеціальних норм при призначенні покарання викликає в судовій практиці суттєві труднощі. Встановлюючи в такій ситуації норму, якій віддається перевага, суд має виходити з конституційного положення, згідно з яким всі сумніви тлумачаться на користь особи, яка вчинила злочин. На підставі цього визначення більш сприятливої норми має здійснюватися шляхом встановлення тієї, що найбільше звужує межі санкції. Якщо ж декілька спеціальних норм однаково звужують ці межі, то застосуванню підлягає норма, правові наслідки застосування якої є більш сприятливі для винної особи.
Розділ 3 “Форми подолання конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Поняття форм подолання конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання” з’ясовано, що, враховуючи семантичне значення терміна “форма”, форми подолання конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання є зовнішнім виявом призначення покарання при конкуренції норм та перебувають у зв’язку зі своєю сутністю й змістом. Сформульовано поняття форм подолання конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання та з використанням наступного критерію – підсумок визначення меж покарання, що пов’язаний із застосуванням однієї з декількох конкуруючих норм; виокремлено форми подолання конкуренції кримінально-правових норм при призначенні покарання. Запропоновано до таких форм зараховувати: 1) призначення покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) змішану, тобто призначення покарання у межах і/або з виходом за нижні межі, установлені в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 3) призначення покарання з виходом за межі, встановлені у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
У підрозділі 3.2 “Призначення покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин” розглядається конкуренція загальної і спеціальної норм. За предметом регулювання спеціальні конкуруючі норми, які досліджувались у цьому підрозділі, ми поділили на дві групи: 1) норми, які закріплюють обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань (ч. 4 ст. 49, ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч. 2 ст. 64 КК); 2) норми, які регулюють правила призначення окремих видів покарань неповнолітнім (ст. 98-102, крім ч. 3 ст. 99 КК). При цьому норми із першої групи вступають у відносини конкуренції лише з правилом, згідно з яким суд призначає покарання у межах санкції статті (загальна норма – п. 1 ч. 1 ст. 65 КК), а норми з другої групи, окрім вказаного правила, конкурують із нормами, закріпленими в розділі Х КК України. Така конкуренція виникає між нормами, передбаченими ч. 2 ст. 56, ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 60 та ч. 2 ст. 63 КК України (загальні), та нормами, закріпленими, відповідно, в ч. 1 ст. 100, ч. 2 ст. 100, ст. 101, ч. 1 ст. 102 КК України, у випадку, коли в санкції статті не визначена нижня межа для таких видів покарань, як громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк, і коли злочин вчинено неповнолітнім або конкуренція загальної і спеціальної норм виникає між ч. 2 ст. 56 і ч. 1 ст. 100 КК України та ч. 1 ст. 57 і ч. 3 ст. 100 КК України, коли суд при призначенні покарання у виді громадських робіт неповнолітньому вирішує питання про тривалість їх відбування протягом дня або при призначенні виправних робіт встановлює відсоток відрахувань, що стягуються в дохід держави.
У підрозділі 3.3 “Призначення покарання у межах і/або з виходом за нижні межі, установлені у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин” досліджуються спеціальні норми, передбачені в ч. 3 ст. 43, ч. 2, 3 ст. 68 та в ст. 69-1 КК, які конкурують із загальною нормою, закріпленою в п. 1 ч. 1 ст. 65 КК. До спеціальних норм, які теоретично в різних комбінаціях можуть конкурувати між собою, віднесено п’ять груп норм, що закріплені в: 1) ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ст. 98, ч. 1 ст. 99, ч. 2 ст. 102; 2) ч. 3 ст. 43; 3) ч. 2, 3 ст. 68; 4) ст. 69-1; 5) ч. 2 ст. 99, ч. 1, 2 ст. 100, ст. 101, п. 1-4 ч. 3 ст. 102 КК. Вказані норми можуть конкурувати лише із нормами з іншої групи. Та й то не з усіма і не з усіма групами.
У підрозділі 3.4 “Призначення покарання з виходом за межі, установлені у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин” доводиться, що до виняткових норм, які вступають у відносини конкуренції, потрібно віднести норми, закріплені в ч. 2 ст. 53, ст. 69 та ч. 2, 3 ст. 99 КК України. Залежно від виходу судом за нижні чи верхні межі, установлені у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, виняткові норми ми поділяємо на: 1) норми, які встановлюють правила, пов’язані з виходом за нижні межі, установлені у санкції статті (ст. 69, ч. 2 ст. 99 КК); 2) норми, які встановлюють правила, пов’язані з виходом за верхні межі, установлені у санкції статті (ч. 2 ст. 53, ч. 3 ст. 99 КК). Загальною нормою, що конкурує із винятковими, є правило, відповідно до якого суд призначає покарання в межах санкції (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК). Серед визначених двох груп виняткових норм у відносини конкуренції зі спеціальними нормами вступають лише норми, які встановлюють правила призначення покарання, пов’язані з виходом за нижні межі, установлені у санкції статті (ст. 69, ч. 2 ст. 99 КК). При цьому норма, передбачена в ст. 69 КК, конкурує із усіма спеціальними нормами, а норма, встановлена в ч. 2 ст. 99 КК України, лише з правилами про призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 2, 3 ст. 68 КК) та за наявності обставин, що пом’якшують покарання (ст. 69-1 КК).