| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання, розкривається практичне значення результатів дослідження, формулюються положення та висновки, які відображають наукову новизну дисертації.
У розділі 1 «Передумови криміналізації фальсифікації виборчих документів та документів референдуму» розглядаються історичні етапи розвитку інституту виборчих прав, який бере свої витоки із норм звичаєвого права, починаючи з давніх рабовласницьких держав, для яких характерним було безпосереднє голосування, що перетворилося згодом на станове представництво, паралельно з яким формувалася і цензова система.
Дисертанткою визначено, що основними передумовами криміналізації фальсифікації виборчих документів та документів референдуму є: а) суспільна небезпечність, що є найголовнішою та необхідною умовою криміналізації діяння і проявляється у загрозі заподіяння або у заподіянні шкоди виборчим та референдним правам; б) відносна поширеність фальсифікації виборчих документів та документів референдуму, про що свідчать дані судової статистики, які наведені вище; в) криміналізація фальсифікації виборчих документів та документів референдуму також обумовлена міжнародно-правовим досвідом необхідності та допустимості такої криміналізації, про що свідчить аналіз зарубіжного законодавства; г) можливість доведення факту вчинення діяння кримінально-процесуальними засобами (характерною рисою фальсифікації виборчих документів та документів референдуму є те, що вона, як правило, проявляється у фізичному, зовнішньому впливі на речі матеріального світу).
Дисертанткою зроблено висновок, що в нормах КК 1960 р. і КК 2001 р., які передбачали(ють) кримінальну відповідальність за фальсифікацію виборчих документів та документів референдуму, відбулися зміни щодо об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони, суб’єкта досліджуваних злочинів. Так, згідно з чинною редакцією у ч.ч. 1-3 ст. 158 КК поряд з виборчим правом об’єктом злочину є також право на референдум, а відповідно до ст. 128 КК 1960 р. об’єктом злочину є виборче право. Редакції ст. 128 КК від 28 грудня 1960 р., 12 січня 1983 р., 19 січня 1990 р. передбачали відповідальність за підробку, підлог виборчих документів та за завідомо неправильний підрахунок голосів. Чинна редакція ст. 158 КК об'єктивні ознаки фальсифікації описує в дванадцяти частинах. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.127 КК 1960 р. у всіх редакціях, а також передбаченого ч.ч. 1-3 ст.158 КК у редакціях від 5 квітня 2001 р., 15 травня 2003 р., характеризувалася лише прямим умислом. Чинна редакція ч.3 ст. 158 КК передбачає прямий умисел щодо діяння, а щодо наслідків – умисел або необережність. Суб'єктами фальсифікації виборчих документів у редакціях статті 128 КК від 28 грудня 1960 р., 12 січня 1983 р., 19 січня 1990 р., 5 березня 1993 р. визнавались член виборчої комісії, інша посадова особа. Згідно з чинною редакцією ч.1 ст.158 КК суб'єктом злочину є не лише член виборчої комісії, член комісії з референдуму, але й будь-яка інша особа.
Розділ 2 «Об’єктивні ознаки фальсифікації виборчих документів та документів референдуму» присвячений дослідженню змісту об’єктивних ознак фальсифікації виборчих документів та документів референдуму і складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Об’єкт фальсифікації виборчих документів та документів референдуму” визначається зміст безпосереднього об’єкта зазначеного злочину та встановлюється його співвідношення з родовим об’єктом злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав й свобод людини і громадянина.
В основу вивчення питання про об’єкт фальсифікації виборчих документів та документів референдуму покладено наукову концепцію Є.В. Фесенка та П.П. Андрушка, згідно з якою об’єктом злочину виступають соціальні цінності, основними компонентами (різновидами) яких є: 1) потерпілий – виборець; 2) виборчі (референдні) права; 3) соціальні зв'язки між членами виборчих (референдних) комісій та громадянами України, які мають активне виборче право; 4) предмет злочину – виборчі документи та документи референдуму.
У дисертації звертається увага на неоднорідність наукових поглядів щодо визначення безпосереднього об’єкта фальсифікації виборчих документів та документів референдуму. Враховуючи положення ціннісної теорії визначення об’єкта злочину, авторка робить висновок, що родовим об’єктом фальсифікації виборчих документів та документів референдуму є виборчі права громадян, які можуть бути визначені як поставлені під охорону держави соціальні цінності, що визначають порядок організації і проведення виборів. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч.ч. 1-3 ст. 158 КК, є встановлений законом порядок виготовлення, зберігання та використання виборчих документів та документів референдуму, який забезпечує організацію та проведення виборів і референдуму, правильний підрахунок голосів та встановлення результатів голосування, а також виборче право громадян (право обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради АР Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою), право на участь у референдумі. Дисертанткою зроблено висновок, що фальсифікація виборчих документів та документів референдуму є двооб’єктним злочином (додатковими об’єктами цього злочину є право власності, недоторканість життя та здоров’я, встановлений порядок діяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування, порядок використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації).
Авторкою встановлено, що виготовлення, зберігання, використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бюлетенів для голосування; підробка, використання завідомо підроблених виборчих документів та документів референдуму, вчинені членом виборчої комісії, комісії з референдуму, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії (блоку), членом ініціативної групи референдуму, мають різні видові об’єкти, а саме: 1) виборчі права; 2) права, які реалізуються під час участі у референдумі. Такий підхід обумовив доцільність закріплення складів цього злочину в різних статтях Особливої частини КК, зокрема, кримінальну відповідальність за посягання на виборчі права передбачити в ст. 158 КК, а за посягання на референдні права – у ст. 160 КК.
Крім цього, у дисертації зроблено висновок, що назва розділу V Особливої частини КК України не відповідає змісту видових об’єктів злочинів, передбачених даним розділом, і потребує зміни. На думку авторки, назва цього розділу може бути визначена як “Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина”, що найбільш повно відповідає змісту розділу.
У підрозділі 2.2 “Предмет фальсифікації виборчих документів та документів референдуму” проаналізовано зміст понять «документ» та «офіційний документ», а також їх співвідношення між собою.
На підставі аналізу цих понять обґрунтовується доцільність взяти їх за основу при характеристиці виборчих документів та документів референдуму. В процесі цього аналізу відзначається відсутність чітко закріпленого у законодавстві переліку виборчих документів та документів референдуму, що є серйозною вадою законодавства, викликає багато проблем у правозастосовчій практиці і не дозволяє правильно застосовувати норми кримінального права, які встановлюють відповідальність за фальсифікацію виборчих документів та документів референдуму. 1) включення їх в період виборчої кампанії або проведення референдуму до публічно-правової сфери і виборчих чи референдних правовідносин, одним із суб’єктів яких виступає держава в особі спеціально уповноваженого на це органу – виборчої комісії чи комісії з референдуму; 2) породження ними волевиявлення осіб, які визначають результати голосування на виборах чи результати референдуму; 3) створює, змінює або припиняє виборчі чи референдні правовідносини; 4) виконаний у письмовій або електронній формі; 5) містить реквізити, визначені Законами України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».
1) Дисертанткою запропоноване визначення поняття виборчий документ та документ референдуму, які пропонується закріпити у виборчому законодавстві. Під виборчими документами слід розуміти письмові і електронні носії публічної інформації, які віднесені в установленому порядку до сфери регулювання виборчих правовідносин, однією із сторін якої виступає держава (в особі спеціально створених виборчих комісій), які мають встановлені законом реквізити, що дають можливість ідентифікувати їх зміст і формальні ознаки. Під документами референдуму слід розуміти письмові і електронні носії публічної інформації, які віднесені в установленому порядку до сфери регулювання референдних правовідносин, однією із сторін якої виступає держава (в особі спеціально створених комісій з референдуму), які мають встановлені законом реквізити, що дають можливість ідентифікувати їх зміст і формальні ознаки.
Автором пропонується виключити із ч. 1 ст. 158 КК такий предмет злочину, як «відкріпне посвідчення», оскільки при проведенні позачергових виборів народних депутатів України відкріпні посвідчення, які є предметом злочину, передбаченого ч.1 ст. 158 КК, не виготовляються та не використовуються (ч. 7 ст. 102 Закону «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 1 червня 2007 р.). Використання відкріпних посвідчень у виборчому процесі на виборах депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» не передбачено. Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» також не передбачено використання відкріпних посвідчень.
У підрозділі 2.3 “Об’єктивна сторона фальсифікації виборчих документів та документів референдуму” розкриваються такі ознаки даного елемента складу злочину, як суспільно небезпечні діяння, суспільно небезпечні наслідки і причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і його наслідками.
Проведений аналіз змісту термінів (їх зворотів) «підроблення», «підробка», «виготовлення підроблених», «фальсифікація», які використовуються в КК для позначення вчинюваних з певним предметом злочину дій, дозволив дійти висновку про синонімічність даних термінів. Вбачається, що найбільш правильним для використання у КК є термін «підроблення», оскільки: а) він є більш широким за змістом порівняно з термінами «підробка», «виготовлення підроблених», «фальсифікація»; б) термін «підроблення» позначає не лише діяння, а й результат. У синонімічному ряду дане слово є стрижневим, домінантним, а отже, найбільш чітко визначає основний зміст, властивий членам синонімічного ряду, воно є носієм головних прикмет, спільних усім синонімам ряду; в) його застосування дозволить уникнути двозначності термінів «підробка» та «фальсифікація»; г) це дозволить уникнути зайвого використання іншомовних термінів, а саме терміну «фальсифікація»; д) використання одного терміна дозволить досягти простоти та зрозумілості положень закону, що в свою чергу значно полегшить діяльність правозастосовчих органів; е) зазначена пропозиція дозволить досягти бажаної для закону формули “одне поняття – один термін”.
Склад злочину, передбачений ч.2 ст. 158 КК України, є формально-матеріальним, оскільки поняття «підробка» охоплює результат дій у вигляді підроблених документів, що вказує на ознаки матеріального складу злочину, а використання завідомо підроблених виборчих документів та документів референдуму вказує на ознаки злочину з формальним складом. Поєднання таких ознак у конструкції одного юридичного складу злочину зумовлене тим, що його специфічна конструкція і конкретний зміст включають два альтернативні елементи, і одним із таких елементів є наслідки суспільно небезпечного діяння. Оскільки з урахуванням зазначеної альтернативності специфічна конструкція підробки включає наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони, даний склад розглядається як матеріальний; оскільки з урахуванням цієї альтернативності специфічна конструкція зазначеного складу злочину не включає зазначені наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони, даний склад розглядається як формальний.
Розділ 3 «Суб’єктивні ознаки фальсифікації виборчих документів та документів референдуму» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню питань суб’єкта та суб’єктивної сторони фальсифікації виборчих документів та документів референдуму.
У підрозділі 3.1 «Суб’єкт фальсифікації виборчих документів та документів референдуму» розкриваються загальні та спеціальні ознаки суб’єкта фальсифікації виборчих документів та документів референдуму.
Зазначається, що передбачений ч. 1 ст. 158 КК суб’єкт злочину є загальним, а передбачений ч.ч. 2-3 ст. 158 КК – спеціальним (член виборчої комісії, кандидат, його уповноважений представник, уповноважена особа політичної партії).
Визначення змісту ознак спеціального суб’єкта фальсифікації виборчих документів та документів референдуму потребує з’ясування, по-перше, змісту поняття “службова особа”, і, по-друге, правового становища членів виборчих комісій – Центральної, окружних, територіальних, дільничних.
У дисертації обґрунтовується, що член окружної, дільничної та територіальної виборчої комісії не є службовою особою, що зумовлено правовим статусом члена виборчої комісії. Всі обов’язки члена виборчої комісії (дотримуватися Конституції України, законів України з питань підготовки і проведення виборів; брати участь у засіданнях виборчої комісії; виконувати рішення виборчої комісії та обов’язки, покладені на нього згідно з їх розподілом у комісії), що передбачені виборчим законодавством, не охоплюють і не можуть охоплювати ознаки визначених у п. 1 примітки до ст. 364 КК функцій службової особи. Лише членів Центральної виборчої комісії можна вважати службовими особами, оскільки вони виконують функції представників влади та можуть виконувати організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки. Це, у свою чергу, потребує вдосконалення виборчого законодавства щодо визначення правового статусу та обов’язків членів виборчих комісій. Необхідно визначити на законодавчому рівні права та обов’язки голови окружних, територіальних та дільничних комісій, повноваження їх членів, чітко регламентувати порядок розподілу функцій між членами виборчої комісії.
У дисертації стверджується, що положення виборчого законодавства та законодавства про референдум обмежують визнання суб’єктами фальсифікації виборчих документів та документів референдуму лише членів виборчої комісії, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії (блоку), у зв’язку з чим не можна вважати службовими осіб, які мають відношення до виборів чи референдуму та обіймають посади командирів військових частин, капітанів суден, які знаходяться в плаванні.
У підрозділі 3.2 «Суб’єктивна сторона злочину фальсифікації виборчих документів та документів референдуму» досліджуються особливості змісту вини, мотиву та мети при вчиненні фальсифікації виборчого документа та документа референдуму.
Обгрунтовується, що закріплена в диспозиціях ч.ч. 1-3 ст. 158 КК ознака «завідомо» вказує на наявність прямого умислу особи, яка незаконно виготовляє, зберігає, використовує, підробляє незаконно виготовлені виборчі документи та документи референдуму.
Інтелектуальний момент підроблення охоплює усвідомлення суспільно небезпечного характеру підроблення виборчих документів та документів референдуму і передбачення його суспільно небезпечних наслідків. Усвідомлення передбачає: 1) обізнаність особи щодо можливості заподіяння у результаті підроблення виборчих документів та документів референдуму шкоди інтересам держави або окремим громадянам. Причому особа усвідомлює значущість цих інтересів, а, отже, їх знаходження під охороною закону; 2) розуміння особи, що вона здійснює активні дії, спрямовані на видозмінення або створення певної речі матеріального світу.
При вчиненні фальсифікації виборчих документів та документів референдуму винний передбачає не тільки суспільно небезпечні наслідки свого діяння, але й розвиток причинового зв’язку між діянням і злочинним наслідком.
Дисертанткою також розглядається питання про мету і мотиви вчинення злочину, передбаченого ч.ч. 1-3 ст. 158 КК. Обґрунтовується, що в диспозиції ч.1 ст. 158 КК України передбачена спеціальна мета вчинення злочину – використання завідомо незаконно виготовлених виборчих документів, а в ч.ч. 2-3 ст. 158 КК – використання завідомо підроблених виборчих документів та документів референдуму.
Розділ 4 «Проблеми кваліфікації фальсифікації виборчих документів і документів референдуму та її відмежування від суміжних злочинів» присвячений проблемам кваліфікації та питанням співвідношення даного злочину з суміжними злочинами. Так, обґрунтовується необхідність відмежування злочину, передбаченого ч.2 ст. 158 КК, від злочину, передбаченого ч.3 ст. 160 КК, за ознаками предмета злочину. Предмет злочину, передбачений ч.3 ст. 160 КК, за обсягом значно вужчий за предмет злочину, який визначений ч.2 ст. 158 КК, оскільки ч.2 ст. 158 КК України охоплює крім документів референдуму, які є також предметом злочину, передбаченого ст. 160 КК, ще й виборчі документи. Зміст таких ознак, як “підробка”, “підроблення” є однаковим для двох розглядуваних злочинів, тобто під підробкою виборчих документів, документів референдуму слід розуміти як фальсифікацію виборчого документа чи документа референдуму, так і внесення даних, що призводять до неправильного підрахунку голосів. Тому ч.2 ст.158 КК та ч.3 ст.160 КК співвідносяться між собою як загальна (ч. 2 ст. 158 КК) та спеціальна норми (ч. 3 ст. 160 КК), а вчинене за необхідних умов – кваліфікуватися за ч.3 ст. 160 КК.
У даному розділі авторка також зазначає, що склад злочину, передбаченого ч.ч. 1-3 ст. 158 КК, є суміжним зі складами злочинів, передбачених ст. 358 та ст. 366 КК. Встановлено, що розмежування складів цих злочинів здійснюється за ознаками безпосередніх об’єктів злочину, предмета злочину, об’єктивної сторони та суб’єкта злочину. На думку дисертантки, неоднозначність у підходах при застосуванні вказаних норм обумовлюється, зокрема, відсутністю в законодавстві чітко визначеного змісту поняття «виборчий документ», «документ референдуму», «офіційний документ».
Відмежування фальсифікації виборчих документів та документів референдуму від злочину, передбаченого ст. 366 КК України, пропонується здійснювати за ознаками об’єкта, предмета і суб’єкта цих злочинів. Обґрунтовується, що виборчий документ та документ референдуму є різновидом офіційного документа. Суб’єктом злочину, передбаченого ч.ч. 2-3 ст. 158 КК, є член виборчої комісії, комісії з референдуму, кандидат, його уповноважений представник, уповноважена особа політичної партії (блоку), член ініціативної групи референдуму. Водночас суб’єктом злочину, передбаченого ст. 366 КК, є лише службова особа.
Розмежування потребують також склади фальсифікації виборчих документів, документів референдуму та склади злочину, передбаченого ст. 358 КК України. Предметом злочину, передбаченого ст. 358 КК, є посвідчення, підроблені печатки, штампи чи бланки документів підприємств, установ чи організацій, а предметом злочину, передбаченого ч.ч. 1-3 ст. 158 КК, – виборчі документи та документи референдуму. Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 358 КК, є загальним, а передбачений у ч.ч. 2-3 ст. 158 КК – спеціальним.
У дисертації розвинуті підходи щодо темпоральної конкуренції кримінально-правових норм, прийнятих у різний час, якими передбачається відповідальність за одні й ті ж дії (зокрема, передбаченими ст. 158 КК у редакції від 23 червня 2006 р. та передбаченими у ст. 160 КК).
У розділі 5 «Проблеми призначення покарання за фальсифікацію виборчих документів та документів референдуму» обґрунтовується альтернативний характер санкцій у ч.ч. 1-3 ст. 158 КК, що дозволяє суду при призначенні покарання ефективно застосовувати принципи кримінального права, враховуючи всі фактичні обставини вчиненого та уникаючи застосування покарання, пов'язаного з позбавленням волі на певний строк чи обмеженням волі. Авторкою проаналізовані санкції норм кримінального законодавства зарубіжних країн, які передбачають відповідальність за фальсифікацію виборчих документів та документів референдуму. Аналіз санкцій, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 158 КК України, свідчить, що передбачений цими частинами злочин законодавець визнає злочином середньої тяжкості. Це дозволяє йому застосовувати покарання, які є альтернативними позбавленню волі, широко застосовувати штраф, виправні роботи, обмеження волі тощо, і з огляду на це конструювати не одиничні, а альтернативні санкції, які надають можливість обирати найбільш оптимальну міру покарання з урахуванням конкретних особливостей злочину і особи, що його вчинила.
|
