КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ДІЯЛЬНІСТЬ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЧИ ГРОМАДЯНИНА, ЯКИЙ ВИКОНУЄ ГРОМАДСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК (ст. 350, 352 КК України)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України проголошує, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави.

Чільне місце в такому утвердженні й забезпеченні належить діяльності службових осіб та громадян, які виконують громадський обов’язок. І чим ефективнішою буде їх діяльність, тим успішніше громадяни зможуть реалізувати свої права і свободи. Водночас на ефективність діяльності службових осіб та громадян, які виконують громадський обов’язок, впливає низка чинників. Один із них – кримінально-правова охорона такої діяльності, передбачена ст. 350 та ст. 352 Кримінального кодексу (КК) України.

Стан цієї кримінально-правової охорони не можна визнати задовільним. Так, у ст. 350 КК України, в якій встановлена відповідальність за погрозу або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, кримінально-правова охорона зазначених осіб не завжди рівнозначна. В одних випадках діяльність цих осіб кримінально-правовою охороною забезпечується лише в момент здійснення такої діяльності, в інших – у будь-який час. Те саме стосується і кримінально-правової охорони осіб, вплив на яких може суттєво позначитися на діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок. Так, у ч. 1 ст. 350 КК України передбачена, зокрема, відповідальність за погрози або насильство тільки щодо близьких службової особи. Неповнота кримінально-правової охорони діяльності службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, виявляється і в обмеженому переліку в ст. 350 КК України тих діянь, які визначені як злочинні. Наприклад, у ч. 1 ст. 350 КК України відповідальність встановлена лише за погрозу заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зміст такої погрози може неоднозначно сприйматись як обома сторонами конфлікту, так і працівниками правоохоронних та судових органів при розслідуванні й судовому розгляді кримінальної справи, порушеної за ч. 1 ст. 350 КК України.

Неоднозначно сприймається і кримінально-правова охорона власності службової особи та громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 352 КК України). Так, у ч. 2 ст. 352 КК України вжито словосполучення «дії ... що спричинили загибель людей», що передбачає різне тлумачення. Крім того, зміст диспозицій ст. 350, 352 КК України в частині забезпечення кримінально-правовою охороною осіб, вплив на яких може позначитися на діяльності службової особи чи громадській діяльності громадянина, викликає запитання: чому в ст. 352 КК України встановлена відповідальність за знищення або пошкодження майна саме близьких родичів службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, а у ст. 350 КК України – за погрози або насильство щодо близьких зазначених осіб? Також недосконалою є юридична техніка описання кримінально-правових заборон у ст. 350, 352 КК України.

Зауважимо й те, що в окремих статтях КК України встановлена відповідальність за фактично однакові посягання на діяльність різних осіб: службових осіб та громадян, які виконують громадський обов’язок (ст. 350, 352); працівників правоохоронних органів (ст. 345, 347); суддів, народних засідателів, присяжних (ст. 377, 378); захисників та представників особи (ст. 398, 399). Проте об’єктивні вияви таких посягань в окремих випадках визначені не на користь кримінально-правової охорони саме службових осіб та громадян, які виконують громадський обов’язок. Не на користь останніх інколи передбачені й покарання за такі діяння.

Вивчення судової та слідчої практики застосування ст. 350, 352 КК України  показало, що в низці випадків допускаються помилки при кваліфікації діянь, передбачених цими статтями. Зокрема, це стосується визначення потерпілих від злочинів, з’ясування об’єкта посягання. 

Безумовно, що такий стан кримінально-правової охорони діяльності службових осіб та громадян, які виконують громадський обов’язок, практики застосування норм про відповідальність за посягання на діяльність цих осіб вимагає його наукового осмислення на монографічному рівні. Це і зумовило вибір теми дисертації.

Комплексно питання кримінально-правової охорони діяльності службової особи та громадянина, який виконує громадський обов’язок, на рівні встановлення її в рамках чинного КК України не досліджувалось. У радянський період це питання вивчалося в рамках проблеми злочинів проти порядку управління. Цьому присвятили свої наукові праці М. І. Бажанов, В. О. Владимиров, П. Ф. Гришанін, М. І. Загородников, Г. Ф. Поленов, В. В. Сташис та ін.

Після прийняття КК України 2001 р. проблеми кримінально-правової охорони діяльності різних службових осіб були предметом окремих досліджень. Наприклад, проблеми кримінально-правової охорони діяльності працівників правоохоронних органів досліджувалися В. І. Осадчим, питання кримінально-правової охорони діяльності судових органів – В. В. Кудрявцевим. У 2007 р. була захищена дисертація І. І. Давидович «Кримінально-правова охорона представників влади і громадськості, які охороняють громадський порядок». Однак у цій роботі автор охопила досить широке коло питань (досліджено норми, передбачені ст. 342, 343, 345, 347–349, 350, 352 КК України). Окремі проблемні питання залишилися поза рамками цього дослідження. Низку питань щодо кримінально-правової охорони діяльності службових осіб та громадян, які виконують громадський обов’язок, дисертантом розглянуто в іншому аспекті.

Деякі питання кримінально-правової охорони діяльності службових осіб та громадян, які виконують громадський обов’язок, досліджували у своїх наукових працях й інші вчені. Вагомий внесок в їх наукову розробку зробили В. Т. Дзюба, Л. В. Дорош, П. С. Єлизаров, М. П. Журавльов, П. В. Замосковцев, В. А. Клименко, С. М. Корабельников, М. І. Мельник, М. І. Хавронюк та ін.

Безсумнівно, роботи цих науковців мають значну наукову та практичну цінність. Проте в повному обсязі питання кримінально-правової охорони діяльності службової особи та громадянина, який виконує громадський обов’язок, не розв’язані й потребують вирішення в рамках дисертаційного дослідження.

Теоретичну основу дослідження становили праці з кримінального права вітчизняних та зарубіжних авторів як минулого, так і сучасності. Зокрема, наукові роботи П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова, П. А. Вороб’я, В. О. Глушкова, В. К. Грищука, Н. О. Гуторової, О. М. Джужі, О. М. Костенка, М. Й. Коржанського, В. М. Кудрявцева, В. М. Куца, С. Я. Лихової, П. П. Михайленка, В. А. Мисливого, М. І. Мельника, В. О. Меркулової, А. А. Музики, В. О. Навроцького, В. І. Осадчого, М. І. Панова, А. В. Савченка, В. В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова, В. Я. Тація, В. П. Тихого, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка, Н. М. Ярмиш, С. С. Яценка та ін.