КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РОЗГОЛОШЕННЯ ТАЄМНИЦІ УСИНОВЛЕННЯ (УДОЧЕРІННЯ) ТА НЕЗАКОННІ ДІЇ ЩОДО УСИНОВЛЕННЯ (УДОЧЕРІННЯ): АНАЛІЗ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами, мета і завдання, об’єкт та предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів дослідження, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Соціальна обумовленість кримінально-правової охорони усиновлення (удочеріння) та інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» складається з трьох підрозділів. Серед факторів, сукупність яких, на думку дисертанта є необхідними і достатніми для обґрунтованості існування кримінально-правових норм, що мають за мету охорону суспільних відносин в сфері усиновлення (удочеріння) та інших форм влаштування дітей-сиріт виокремлено і досліджено наступні: 1) соціальні (визначають стан розвитку суспільства, рівень суспільної свідомості населення щодо усиновлення, інших форм сімейного влаштування і виховання дітей-сиріт, а також дослідження педагогів, психологів та соціологів щодо вирішення цієї соціальної проблеми шляхом використання сімейних форм виховання; 2) нормативно-правові (відображають правову регламентацію державою суспільних відносин, що складаються у сфері влаштування дітей-сиріт і знаходять закріплення у нормах сімейного та інших регулятивних галузей права, а також наявність в системі законодавства кримінально-правових норм, що мають за мету захист правовідносин, які складаються і функціонують у сфері влаштування дітей-сиріт; 3) кримінологічні (визначають характер та ступінь суспільної небезпечності злочинів, передбачених ст.ст. 168, 169 КК, а також можливість і необхідність кримінально-правових заходів боротьби з ними з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності цих діянь і тієї шкоди, яку вони спричиняють суспільству й окремим його суб’єктам). Доведено та аргументовано доцільність встановлення та збереження в КК кримінальної відповідальності за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) та незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння).

Розділ 2. «Об’єкт злочину і предмет розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (стаття 168 КК України). Об’єкт незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) (стаття 169 КК України) містить чотири підрозділи. У підрозділі 2.1. «Об’єкт злочину: загальна характеристика» на підставі аналізу точок зору вчених-криміналістів щодо трактування загального вчення про об’єкт злочину, дисертант приходить до висновку, що під об’єктом слід розуміти суспільні відносини, які поставлені під охорону кримінального закону. У підрозділі 2.2. «Родовий і видовий об’єкти розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) і незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)» дисертант відстоює підхід, згідно з яким об’єкт злочину прийнято класифікувати на загальний, родовий, видовий (у певних випадках) та безпосередній об’єкти злочинів. Родовим об’єктом злочинів, передбаченого розділом V Особливої частини КК, визнано суспільні відносини, які забезпечують захист та реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина. Констатується, що ці суспільні відносини мають досить складну структуру,  доволі широкі за обсягом і включають у себе низку однорідних і одночасно  різних за змістом суспільних відносин, які об’єднуються у єдиний комплекс суспільних відносин, що і утворюють родовий об’єкт. Зроблено висновок, що ці відносини з урахуванням їх відмінних рис слід віднести до категорії видових об’єктів, кожний із яких співвідноситься із родовим об’єктом як ціле і частина. Ними є: 1) виборчі права; 2) трудові права; 3) права на об’єкти інтелектуальної власності; 4) інші особисті права та свободи людини та громадянина; 5) сімейні відносини; 6) свобода совісті. Враховуючі особливості цих видових об’єктів, на які посягають різні групи злочинів, запропоновано систему злочинів проти виборчих, трудових, інших особистих прав і свобод людини та громадянина, передбачених розділом V Особливої частини КК, поділити на наступні групи: 1) злочини у сфері виборчих прав (статті 157, 158, 158¹, 158², 159, 159¹, 160 КК); 2) злочини у сфері трудових прав (статті 170, 171, 172, 173, 174, 175 КК); 3) злочини в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності (статті 176, 177 КК); 4) злочини, які посягають на інші особисті права та свободи громадян (статті 161, 162, 163, 182, 183, 184 КК); 5) злочини проти сім’ї (статті 164, 165, 166, 167, 168, 169 КК); 6) злочини проти свободи совісті (статті 178, 179, 180, 181 КК). Наведено аргументи, що суспільні відносини в сфері сім’ї не охоплюються суспільними відносинами у сфері конституційних прав і свобод людини і громадянина, виходять за їх межі і тому утворюють самостійний вид суспільних відносин. На цій підставі в порядку de lege ferenda пропонується виокремити групу суспільних відносин проти сім’ї в якості самостійного родового об’єкту і помістити відповідні кримінально-правові норми, в яких встановлювалася б відповідальність за посягання на ці відносини, у самостійний розділ Особливої частини КК із назвою «Злочини проти сім’ї, прав та інтересів неповнолітніх». У підрозділі 2.3. «Безпосередній об’єкт розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) і незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)» з огляду на родовий та видовий об’єкти, зазначено, що спільним у вказаних злочинів є те, що вони вчиняються у сфері усиновлення (удочеріння), проте все ж таки мають різні безпосередні об’єкти. Безпосереднім об’єктом злочину розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) визнано суспільні відносини, в сфері сім’ї, які складаються з приводу усиновлення (удочеріння) як форми влаштування дітей-сиріт і пов’язані із забезпеченням збереження таємниці усиновлення (удочеріння). Дисертантом зроблені наступні висновки щодо структури суспільних відносин та механізму посягання на них. Суб’єктами (учасниками) зазначених суспільних відносин є: усиновителі (удочерителі); дитина, яку бажають усиновити (удочерити); органи опіки та піклування; служба у справах дітей; судові органи; медичні заклади; нотаріуси; консульські установи; заклади освіти тощо. Предметом цих суспільних відносин є таємниця усиновлення (удочеріння). Змістом соціального зв’язку є обов’язок не розголошувати таємницю усиновлення (удочеріння) суб’єктами (учасниками) суспільних відносин або іншими особами, яким стало відомо про усиновлення (удочеріння). Безпосереднім об’єктом злочину незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) є суспільні відносини, в сфері сім’ї, пов’язані із встановленим законодавством України порядком влаштування дітей-сиріт: усиновлення (удочеріння), опіки, піклування чи їх передача на виховання в сім’ю громадян. Суб’єктами (учасниками) зазначених суспільних відносин є: дитина-сирота; особи, які бажають усиновити (удочерити); встановити над дитиною опіку,  піклування або, які бажають взяти дитину на виховання в сім’ю (прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу); органи опіки та піклування; служба у справах дітей; судові органи; медичні заклади; нотаріуси; консульські установи; заклади освіти тощо. Предметом суспільних відносин виступає встановлений законодавством України порядок влаштування дітей-сиріт: усиновлення (удочеріння), опіки та піклування чи передача дитини на виховання в сім’ю громадян. Змістом соціального зв’язку є – обов’язок громадян не вчиняти дій, які порушують встановлений законодавством України порядок усиновлення (удочеріння), встановлення опіки або піклування чи передачі дитини на виховання в сім’ю громадян. Механізм заподіяння шкоди основним безпосереднім об’єктам полягає у тому, що суб’єкт посягає на предмет суспільних відносин, у зв’язку із чим злочинного впливу зазнає і соціальний зв'язок між їх учасниками. Тим самим заподіюється шкода суспільним відносинам, які існують у сфері усиновлення (удочеріння) та при інших формах влаштування дітей-сиріт, а відтак і заподіюється шкода правам та законним інтересам усиновителів (удочерителів), або (і) усиновленій (удочеріненій) дитині. Підрозділ 2.4. «Таємниця усиновлення (удочеріння) як предмет злочину» присвячено двом аспектам проблеми предмета злочину – загальному поняттю предмета злочину в кримінальному праві і конкретному визначенню предмета злочину, передбаченого ст. 168 КК. Зазначається, що розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) має притаманний йому предмет, на що безпосередньо вказано у КК. Ним є таємниця усиновлення (удочеріння) – під якою дисертантом розуміється сукупність інформації щодо усиновлення (удочеріння), яка за бажанням усиновителів (удочерителів) не підлягає розголошенню з метою захисту  прав та законних інтересів дитини та усиновителів (удочерителів). З огляду автора, предмет злочину, передбачений ст. 168 КК характеризується такими ознаками як соціальна, фізична, юридична і таємність. Соціальна ознака таємниці усиновлення (удочеріння) вказує її неподільний зв'язок із суспільними відносинами у сфері сім'ї, які виникають з приводу збереження таємниці усиновлення (удочеріння). Фізична ознака є свідченням існування суспільних відносин, яка знаходить своє втілення, як правило, у вигляді матеріальних об’єктів – паперових документів (рішення суду щодо усиновлення (удочеріння), реєстрація в органах РАЦСу, довідки, висновки фахівців тощо.) а також у нематеріальному вигляді – комп’ютерна інформація, електронні данні, електронні документи, які знаходяться в базі даних Міністерства соціальної політики, органах суду, опіки (піклування), РАЦСів, інша словесна (вербальна) інформація щодо усиновлення (удочеріння). Юридична (нормативна) ознака вказує на те, що предмет злочину передбачено у кримінальному законі в якості обов’язкової ознаки відповідного складу злочину. Таємність є спеціальною ознакою, і якщо вона відсутня, то це вказує на відсутність складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності за ст. 168 КК. Вказана ознака обумовлена видовим та безпосереднім об’єктами злочину і означає обмежений режим доступу до інформації, що становить таємницю усиновлення (удочеріння). Таємниця усиновлення (удочеріння) за бажанням усиновителів (удочерителів) передбачає проведення широкого кола заходів, вказаних у Сімейному кодексі щодо унеможливлення її розголошення та ознайомлення з нею третіми особами. Особи, яким інформація, що становить таємницю усиновлення (удочеріння) стала відома у зв’язку з виконанням ними їх службових або професійних обов’язків, або особи, які мають доступ до такої інформації, зобов’язані її не розголошувати. Порушення такого обов’язку буде свідчити про вчинення суспільно небезпечного посягання на суспільні відносини в сфері сім’ї, які складаються з приводу усиновлення (удочеріння) і збереження в таємниці вказаної форми влаштування дітей-сиріт.

Розділ 3. «Об’єктивна сторона розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (стаття 168 КК України) і незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) (стаття 169 КК України) містить три підрозділи. У підрозділі 3.1. «Поняття об’єктивної сторони злочину: загальна характеристика» розглянуто зміст та ознаки цього елементу складу злочину, що притаманні всім злочинам, у тому числі передбачених ст.ст. 168, 169 КК. Визнано, що  диспозиції останніх є бланкетними і їх зміст та ознаки, у тому числі й ознаки об’єктивної сторони визначаються як нормами, закріпленими у відповідних статтях Особливої частини КК (ст.ст. 168, 169) так і в інших законах та в підзаконних нормативно-правових актах, що регулюють усиновлення (удочеріння) та інші форми влаштування дітей-сиріт. Доведено, що досліджувані злочини мають формальний склад і тому визнаються закінченими з моменту вчинення дії або (хоча б однієї із злочинних дій), що утворюють об’єктивну сторону цих злочинів. У підрозділі 3.2. «Об’єктивна сторона розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)» сформульовано висновок, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони розглядуваного злочину є дія (активна форма поведінки особи), яка визначена в законі терміном «розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)». Запропоновано авторське визначення даного терміну – це доведення будь-яким способом до відома третіх (сторонніх осіб) всупереч волі усиновителя (удочерителя), а у випадках, передбачених законом – без згоди органів опіки або піклування інформації, яка становить таємницю усиновлення (удочеріння). Третьою (сторонньою) вважається особа, яка не наділена згодою усиновителя (удочерителя) на отримання інформації, що є таємницею усиновлення (удочеріння), а у випадку їх смерті – за відсутністю згоди органів опіки або піклування на її розголошення. Обов’язок не розголошувати таку таємницю, крім кримінального закону (ст. 168 КК) закріплений й у ст. 226 Сімейного кодексу та входить до змісту професійних, службових функціональних обов’язків, що випливають з підзаконних нормативно-правових актів, які зобов’язують таких осіб зберігати та не розголошувати таємницю усиновлення (удочеріння), яка стала їм відома у зв’язку з виконанням ними професійних або службових обов’язків. Незаконний характер діяння полягає у відсутності будь-яких дійсних (належних) підстав для розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) і доведення її до відома будь-якої третьої (сторонньої) особи. При цьому дана особа не має на отримання цієї інформації ні дійсного, ні уявного права. У підрозділі 3.3. «Об’єктивна сторона незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)» доведено, що об’єктивну сторону даного злочину складають альтернативні незаконні дії, які виражаються у: 1) незаконній посередницькій діяльності щодо усиновлення (удочеріння), 2) незаконній посередницькій діяльності щодо передачі дитини під опіку, піклування; 3) незаконній посередницькій діяльності щодо передачі дитини на виховання в сім’ю громадян; або 4) інших незаконних діях щодо усиновлення (удочеріння), 5) інших незаконних діях щодо передачі дитини під опіку, піклування, 6) інших незаконних діях щодо передачі дитини на виховання в сім’ю громадян. Незаконність стосовно кожної із вказаних в законі в альтернативі дій означає що особа, яка вчиняє посередницьку діяльність або інші незаконні дії у сферах здійснення усиновлення (удочеріння), встановлення опіки, піклування чи при передачі дитини на виховання в сім’ю громадян не має ні дійсного, ні уявного права на їх вчинення. У таких випадках завжди має місце порушення порядку і правил установлених чинним законом усиновлення (удочеріння), передачі дитини під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян. Тому встановлення таких дій вимагає звернення крім кримінального закону до інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.

При дослідженні об’єктивної сторони доведено, що має місце термінологічна невідповідність назви норми Особливої частини КК змісту об’єктивної сторони зазначеного злочину. Встановлено, що крім незаконної посередницької діяльності щодо усиновлення (удочеріння) та інших незаконних дій, об’єктивна сторона вказаного злочину передбачає також відповідальність й за інші форми влаштування дітей-сиріт: за незаконні дії щодо передачі дитини під опіку (піклування) та незаконні дії щодо передачі дитини на виховання в сім’ю громадян. Вони є самостійними видами (в альтернативі) суспільно небезпечних і протиправних посягань на встановлений порядок влаштування дітей-сиріт і не охоплюються назвою статті 169 КК, саме тому пропонується назва цієї статті  (див. висновок).

Розділ 4. «Суб’єктивна сторона розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (стаття 168 КК України) і незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) (стаття 169 КК України)» містить два підрозділи. У підрозділі 4.1. «Поняття суб’єктивної сторони злочину: загальна характеристика» розглянуто загальні положення щодо вини у формі умислу, надано аналіз її інтелектуальної та вольової ознак. Обґрунтовано, що вказані злочини вчиняються лише з прямим умислом. У підрозділі 4.2. «Вина, мотив,  мета розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) і незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)» присвячено аналізу інтелектуальної та вольової ознак вказаних злочинів. Змістом інтелектуальної ознаки при розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) виступають: 1) усвідомлення ознак предмета злочину, у тому числі таємності інформації щодо усиновлення (удочеріння); 2) усвідомлення фактичної сторони діяння, що вчинюється і полягає у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння); 3) усвідомлення суб’єктом злочину відсутності згоди усиновителів (удочерителів) на розголошенням таємниці усиновлення (удочеріння) і у порушенні заборони такого розголошення; 4) усвідомлення суспільної небезпечності діяння і (хоча би у загальних рисах) об’єкта злочину розголошення таємниці усиновлення (удочеріння). Зміст інтелектуальної ознаки прямого умислу при незаконних діях щодо усиновлення (удочеріння) полягає у: 1) усвідомленні суб’єктом суспільної небезпечності діяння і хоча би у загальних рисах об’єкта злочину, а також і в усвідомленні ним протиправності (протизаконності) цих дій. Це означає, що винна особа розуміє, що вчиняє всупереч встановленому законом порядку дії, які є незаконними щодо усиновлення (удочеріння), встановлення опіки (піклування) чи передачі дитини на виховання в сім'ю громадян. Особа повинна усвідомлювати відсутність у неї права на вчинення вказаних незаконних дій. Вольова ознака вказаних злочинів полягає, що особа бажає вчинити дії, які вона усвідомлює і тим самим спричинити шкоду об’єкту кримінально-правової охорони. Мотив та мета вчинення цих злочинів не є обов’язковими ознаками цих складів злочинів, але мають ураховуватись при призначенні покарання.

Розділ 5. «Суб’єкт розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (стаття 168 КК України) і незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) (стаття 169 КК України)» складається із двох підрозділів. У підрозділі 5.1. «Поняття суб’єкта злочину: загальна характеристика» розглянуто риси, спільні для суб’єктів обох злочинів, які в цілому притаманні загальному суб’єкту. До них належать: особа фізична, осудна, яка до його вчинення досягла віку кримінальної відповідальності (у даному випадку – шістнадцять років). У підрозділі 5.2. «Ознаки спеціального суб’єкта розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) і незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)» розглянуто спеціальні ознаки суб’єкта цих злочинів, який згідно із законодавчим описом є спеціальним – службовою особою. Аргументується підвищена суспільна небезпечність дій, вчинених службовою особою, що й обумовило включення даної ознаки до кваліфікованих складів досліджуваних злочинів – у ч. 2 ст. 168 КК та ч. 2 ст. 169 КК.

У розділі 6. «Кваліфікуючі ознаки, що обтяжують відповідальність за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (стаття 168 КК України) і незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (стаття  169 КК) України» розглянуті ознаки, які передбачені ч. 2 ст. 168 та ч. 2 ст. 169 КК, зокрема: 1) розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, 2) розголошення таємниці усиновлення (удочеріння), якщо воно спричинило тяжкі наслідки, 2) незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння), вчинені щодо кількох дітей, 3) незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) вчинені повторно, 4) незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) за попередньою змовою групою осіб, 5) незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) з використанням службового становища, 6) незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Надано аналіз вказаних кваліфікуючих ознак, розкрито їх зміст та істотні риси. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення кваліфікуючих ознак розглядуваних складів злочинів, а саме: розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) вчинене безпосередньо щодо неповнолітньої усиновленої (удочеріненої) особи, незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) вчинені організованою групою та з низьких мотивів, або з метою вилучення у потерпілого органів або тканин для трансплантації, насильницького донорства чи проведення незаконних дослідів над дитиною. Це обумовлене тим, що наявність цих обставин значно підвищує суспільну небезпечність вчиненого. Одночасно обґрунтовується пропозиція щодо необхідності виключення із переліку кваліфікуючих ознак розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) вчинене працівником медичного закладу, оскільки обов’язок збереження таємниці усиновлення (удочеріння) покладається на всіх осіб, які мають відношення до здійснення усиновлення (удочеріння).