| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито стан її наукової розробленості та зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що складають наукову новизну роботи, висвітлено її емпіричну й методологічну основи, вказано на практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо їх апробації.
Розділ 1. «Об’єкт та предмет знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» містить три підрозділи. У підрозділі 1.1. «Об’єкт знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» досліджено суспільні відносини, які зазнають шкоди від злочинних діянь, спрямованих на руйнування майна вказаних осіб. Робиться висновок, що зміст родового й безпосереднього об’єктів таких посягань визначається зв'язком останніх з виконанням правоохоронцем службових обов’язків: лише за його наявності ними може бути визнано відносини, які охороняються Розділом XV Особливої частини КК «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян».
З урахуванням відмінностей між суспільними відносинами, що охороняються положеннями розділу XV Особливої частини КК, серед них виділено такі, що утворюють видовий об’єкт передбаченого ст. 347 КК знищення або пошкодження майна – відносини, що складаються з приводу правильного виконання працівниками правоохоронних органів своїх службових обов’язків. Основний безпосередній об’єкті цього посягання в дисертації визначено як відносини, що забезпечують працівникам правоохоронних органів можливість безперешкодно виконувати свої службові обов’язки при реалізації правоохоронних функцій органу, в якому вони проходять службу, як одну з передумов їх службової діяльності, а додатковий обов’язковий об’єкт – як суспільні відносини власності, в яких власником або законним володільцем виступає вказаний у ст. 347 КК потерпілий. Розкрито механізм злочинного посягання на зазначені об’єкти. Предметом злочинного впливу в ньому визнано соціальний зв'язок між суб’єктами суспільних відносин правоохоронної діяльності (соціально значущу діяльність правоохоронця, яку злочинець прагне змінити).
У підрозділі 1.2. «Характеристика потерпілого від знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» обґрунтовується, що ідентифікація потерпілого як працівника правоохоронного органу чи його близького родича можлива виключно з урахуванням спрямованості посягання на соціально значущу правомірну діяльність правоохоронця. При цьому вказівку в ст. 347 КК на «близьких родичів» як потерпілих визнано недосконалим формулюванням, яке не дозволяє кваліфікувати як посягання, фактично спрямовані проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян випадки впливу на діяльність працівника правоохоронного органу через заподіяння майнової шкоди близьким йому особам, які не перебувають з ним у родинних зв’язках. Проаналізоване поняття «працівник правоохоронного органу». Вказано, що службові обов’язки осіб, яких воно характеризує, можуть полягати не лише у безпосередній реалізації правоохоронних функцій відповідного органу («зовнішньосистемній діяльності») а й у забезпеченні функціонування останнього («внутрішньосистемній діяльності» – наприклад, контролі керівника за підлеглими). Обов’язковою ознакою потерпілого в складі знищення або пошкодження майна, передбаченого ст. 347 КК, визнано правомірну «зовнішньосистемну» службову діяльність працівника правоохоронного органу.
На підставі аналізу практики застосування ст. 347 КК та відповідних положень теорії кримінального права дисертант звертає увагу, що ст. 347 КК захищає не лише сферу виконання правоохоронцем своїх обов’язків, а й реалізацію ним в межах своєї компетенції наданих прав. Запропоновано врахувати цю обставину в ч. 1 ст. 347 КК, замінивши в її диспозиції словосполучення «у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків» словосполученням «у зв'язку зі службовою діяльністю цього працівника».
У підрозділі 1.3. «Майно, що належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам, як предмет злочину» розглядаються юридична, економічна та фізична ознаки такого предмету. Обґрунтовано, що для наявності ознак передбаченого ст. 347 КК предмету злочину пріоритет має не економічна цінність майна, яке руйнує винний, а ступінь впливу цього руйнування на діяльність працівника правоохоронного органу. Предметом в складі цього злочину може визнаватися й майно незначної вартості, руйнування якого, у зв’язку із особливим значенням його для потерпілого, здатне суттєво вплинути на службову діяльність правоохоронця.
Розділ 2 «Об’єктивна сторона знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» містить три підрозділи. У підрозділі 2.1. «Суспільно небезпечне діяння як ознака знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» сконцентровано увагу на головній ознаці об’єктивної сторони передбаченого ст. 347 КК складу злочину – діянні, що виражається в знищенні або пошкодженні майна. Розглянуто ознаки, які надають діянню кримінально-правового значення. Знищення майна, що належить працівникові правоохоронного органу, визначається автором як суспільно небезпечний та протиправний руйнуючий вплив на вказане майно, здатний припинити його фізичне існування або незворотно вивести його із господарського обігу. Пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу, визначається як суспільно небезпечний та протиправний руйнуючий вплив на майно, який частково або тимчасово перешкоджає можливості користуватися ним за його цільовим призначенням. Доведено, що знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу може виражатися й у формі бездіяльності.
У підрозділі 2.2. «Суспільно небезпечні наслідки як ознака знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» відзначено, що негативні зміни суспільних відносин у сфері авторитету органів державної влади (в т.ч. правоохоронної діяльності) мають нематеріальний характер, у зв’язку із чим їх встановлення емпіричним шляхом при кваліфікації злочину за ст. 347 КК практично неможливе. Тому ознакою об’єктивної сторони його складу є лише наслідки, які проявляються в сфері додаткового обов’язкового об’єкта (майнова шкода). Обґрунтовано, що для основного складу умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу, зумовленого виконанням ним службових обов’язків (ч. 1 ст. 347 КК) певні кількісні показники шкоди не є обов’язковими. Тому навіть відносно незначне пошкодження майна правоохоронця може кваліфікуватися, за наявності інших ознак складу злочину, за ст. 347 КК. Водночас, великий розмір такої шкоди є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони знищення (пошкодження) майна працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів як злочину проти власності, передбаченого ст. 194 КК (якщо посягання не має зв’язку з виконанням ним своїх службових обов’язків – наприклад, коли майно пошкоджене з метою приховати сліди крадіжки з квартири близького родича працівника правоохоронного органу).
У підрозділі 2.3. «Інші ознаки об’єктивної сторони знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, та їх значення для кримінальної відповідальності» дисертант аналізує обстановку, місце, час, способи знищення чи пошкодження майна. З’ясовано можливий вплив на кваліфікацію акту руйнування майна працівника правоохоронного органу часу й обстановки його вчинення: 1) знищення (пошкодження) майна, вчинене до виконання правоохоронцем службових обов’язків може бути кваліфіковане за ст. 343 КК і ст. 347 КК, якщо воно є формою перешкоджання їх виконанню; 2) знищення (пошкодження) майна під час виконання правоохоронцем своїх обов’язків як елемент опору йому підлягає кваліфікації за ст. 347 КК та ч. 2 ст. 342 КК; 3) знищення (пошкодження) майна після виконання правоохоронцем службових обов’язків кваліфікується лише за ст. 347 КК.
Оскільки певний (загальнонебезпечний) спосіб є ознакою кваліфікованого (ч. 2 ст. 347 КК) виду умисного знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам, дисертант робить висновок, що до основного складу цього посягання (ч. 1 ст. 347 КК) входить діяння, вчинене будь-яким способом, крім загальнонебезпечного, у зв’язку із чим спосіб визнано його обов’язковою ознакою.
У розділі 3 «Суб’єкт знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» аналізуються ознаки, що характеризують особу, здатну нести кримінальну відповідальність за суспільно небезпечні діяння, якими знищується або пошкоджується майно, яке належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам. Розглянувши критерії встановлення віку кримінальної відповідальності з 14-ти років (здатність особи усвідомлювати фактичні об’єктивні ознаки й суспільну небезпечність певних злочинів, значна їх поширеність серед підлітків, підвищена суспільна небезпечність), автор робить висновок про невідповідність першим двом з них встановлення такого віку щодо суб’єкта передбаченого ч. 2 ст. 347 КК злочину, оскільки наявність обтяжуючих обставин (таких, як загальнонебезпечний спосіб, заподіяння тяжких наслідків та ін.) не обов’язково кореспондує достатньому ступеню усвідомлення підлітком у віці від 14-ти до 16-ти років фактичних об’єктивних ознак і характеру суспільної небезпечності знищення (пошкодження) майна, вчиненого у зв’язку з правомірною службовою діяльністю правоохоронця, не зумовлює здатності особи зрозуміти сутність відносин правоохоронної діяльності та особливості охорони інтересів їх суб’єктів. Тому мінімальний вік щодо суб’єкта передбаченого ч. 2 ст. 347 КК злочину запропоновано встановити в розмірі 16-ти років.
Розділ 4 «Суб’єктивна сторона знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» складається з двох підрозділів. У підрозділі 4.1. «Вина як ознака знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» аналізується зміст інтелектуальних і вольових ознак, які утворюють основний зміст суб’єктивної сторони знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам. Розглядаючи вину щодо передбаченого ст. 347 КК злочину автор дійшов висновку, що для психічного ставлення до передбаченого в ній знищення (пошкодження) майна потерпілого як форми впливу на правомірну службову поведінку правоохоронця є характерним прагнення винного настання результату у виді майнової шкоди, усвідомлення останньої як необхідного засобу впливу на відносини правоохоронної діяльності. Вина в складі цього злочину характеризується прямим умислом. Обґрунтовується, що усвідомленням винного охоплюється фактичний і соціальний зміст вчинюваного, обставини, що характеризують об’єкти злочину, його предмет, а також характеристику потерпілого – приналежність його (чи його близького родича) до працівників правоохоронного органу.
Відзначаються особливості кваліфікації (як сукупності злочинів – за ст. 347 та ст. 343 КК) випадків руйнування майна, яке належить працівникові правоохоронного органу, що виражають бажання винного перешкодити останньому виконувати службові обов'язки або добитися прийняття незаконних рішень.
Аналізується можливість фактичної помилки при посяганнях, які знищують або пошкоджують майно, що належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам. Розглянуто помилку в об’єкті, помилку в предметі, помилку в особі потерпілого при вчиненні передбаченого ст. 347 КК злочину та сформульовано рекомендації щодо правильної кваліфікації вчиненого при наявності таких помилок.
У підрозділі 4.2. «Мотив та мета при вчиненні знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» доведено, що лише мотив (на відміну від мети) є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони передбаченого ст. 347 КК злочину. Дисертант доводить, що зміст спонук до руйнування майна, вчиненого у зв’язку з правомірною службовою діяльністю правоохоронця, визначає мотив цього злочину. Невдоволення поточною чи майбутньою службовою діяльністю правоохоронця визначає мотив злочину як прагнення змінити, припинити чи попередити її. При невдоволенні службовою діяльністю, яка мала місце в минулому, мотивом стає помста за неї. Підкреслено, що мотиви передбаченого ст. 347 КК знищення чи пошкодження майна визначаються суспільно-негативними (низькими) спонуканнями помсти саме за правомірну службову діяльність особи.
Розділ 5 «Проблеми диференціації та реалізації кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків» складається з двох підрозділів. У підрозділі 5.1. «Кваліфікуючі ознаки як засіб диференціації кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» піддано аналізу обставини, які зумовлюють істотну зміну ступеню суспільної небезпеки вказаного злочину та визначають його кваліфікацію за ч. 2 ст. 347 КК.
Загальнонебезпечність способу знищення (пошкодження) майна, яке належить працівникові правоохоронного органу, розглянута у вузькому (як здатність загрожувати лише життю й здоров’ю людей) та в широкому (як здатність створювати загрози заздалегідь невизначеному колу об’єктів кримінально правової охорони – життю, здоров'ю особи, громадській чи екологічній безпеці тощо) значеннях. При цьому доведено, що стосовно ознак передбаченого в ч. 2 ст. 347 КК злочину така властивість способу повинна розглядатися саме у широкому значенні.
Розглянувши такі способи знищення або пошкодження майна, як підпал та вибух, автор наголошує, що вони є різновидами загальнонебезпечного способу знищення (пошкодження) майна. Зроблено висновок, що кваліфікуючими обставинами злочину згідно з ч. 2 ст. 347 КК є лише загальнонебезпечні (а не будь-які) вибухи та підпали. Вказано, що формулювання диспозиції ч. 2 ст. 347 КК сприяє неоднозначному тлумаченню такої кваліфікуючої ознаки умисного знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, як «загибель людей»: одними фахівцями з кримінального права вона розглядається як заподіяння смерті одній особі або будь-якій (невизначеній) кількості потерпілих, іншими ж пов’язується із настанням смерті щонайменше двох осіб (факт заподіяння смерті одній людині в такому випадку розглядається як вид тяжких наслідків). Дисертантом підтримано пропозиції про доцільність уточнення диспозиції ч. 2 ст. 347 КК шляхом формулювання в ній вказаної кваліфікуючої ознаки словами «спричинили загибель людини».
У підрозділі 5.2. «Проблеми реалізації кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам» констатується, що засудження винного, поєднане з реальним відбування призначеного йому судом покарання – найбільш поширена форма реалізації кримінальної відповідальності за ст. 347 КК порівняно із іншою її формою – засудженням винного, поєднаним зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням. Проаналізовано санкції ст. 347 КК, порівняно їх із санкціями, встановленими за інші види умисного знищення або пошкодження майна, пов’язаного з правомірною службовою або громадською діяльністю потерпілого (ст.ст. 352, 378, 399 КК), а також за умисне знищення або пошкодження майна як злочин проти власності (ст. 194 КК). Дисертантом звертається увага на те, що санкція ч. 1 ст. 347 КК є найменш суворою з тих, що порівнювалися, хоч при цьому вказаний в її диспозиції злочин не можна визнати найменш небезпечним з посягань, передбачених вказаними вище нормами. Показано, які негативні наслідки для забезпечення кримінально-правового захисту сфери правоохоронної діяльності тягне невідповідності санкції ч. 1 ст. 347 КК небезпеці посягання, за вчинення якого її передбачено. Обґрунтовано, що для забезпечення справедливості санкції ч. 1 ст. 347 КК, узгодження її зі ступенем суспільної небезпеки умисного знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку із виконанням цим працівником службових обов’язків, доцільно орієнтуватися на види й розміри покарань, встановлені законом за умисне знищення (пошкодження) майна судді у ч. 1 ст. 378 КК. Формулюються пропозиції щодо внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 347 КК.
Дисертантом здійснено аналіз практики призначення судами покарання за ст. 347 КК, зокрема, врахування при цьому загальних засад цього призначення згідно із ст. 65 КК. Встановлено, що з передбачених у ч. 1 ст. 347 КК основних покарань обмеження волі було призначене 43,75 % засудженим, арешт – 31,25 % штраф – майже 25 % засудженим. При дослідженні особи винного виявлено, що у переважній більшості випадків засуджені за умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, вчинене у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, є особами чоловічої статі (майже 95 %), 47,6 % засуджених за цей злочин характеризувалася до вчинення злочину за місцем проживання та (або) роботи позитивно (14,3 % засудженим була дана посередня, і 4,8 % – негативна характеристика), а 28,5 % засуджених мають на утриманні неповнолітніх дітей. Ніде не працювали на час вчинення злочину 14,28 % засуджених.
Відзначено, що призначаючи покарання за ст. 347 КК суди визнавали пом’якшуючими його обставинами як ті, що названі в ч. 1 ст. 66 КК (щире розкаяння – у 52,4% вироків, активне сприяння розкриттю злочину – у 33,3% вироків, добровільне відшкодування шкоди – у 23,81 %, повне чи часткове визнання вини – у 19,05 % вироків), так й інші, які в зазначеній нормі не передбачено (щодо 19 % засуджених було враховано як пом’якшуючу обставину вчинення злочину вперше або перше притягнення до кримінальної відповідальності, щодо 20 % – позитивну характеристику підсудного за місцем проживання та (або) роботи). Щодо 62% засуджених за умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу враховане як обставина, що обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння.
|
