КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ВИКЛЮЧНОЇ (МОРСЬКОЇ) ЕКОНОМІЧНОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі викладено загальну характеристику роботи, актуальність теми дослідження, значущість наукової проблеми, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, його емпірична база, сформульовано наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, розкрито теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація щодо їх апробації.

Перший розділ «Соціальна обумовленість кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони» складається із двох підрозділів і присвячений теоретичним основам забезпечення охорони суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі засобами кримінального права.

Положення підрозділу 1.1. «Ґенеза організації процесу кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони» створюють концептуальний базис для подальшого дослідження проблем кримінально-правового захисту суверенних інтересів та прав прибережної держави у виключній (морській) економічній зоні.

З’ясовано, що інститут правової охорони та захисту виключної (морської) економічної зони у тому вигляді, в якому він існує сьогодні, зароджувався під час розвитку національної практики з розширення особливих прав прибережної держави на прилягаючі морські простори.

Установлено, що первісно виключна (морська) економічна зона розумілася як частина морської території, що належала тій чи іншій державі з обов’язковою юридичною прив’язкою до всього, що відбувалося у цих водах. Необмежені характеристики національного суверенітету та контролю над морськими просторами, диверсифікація форм та заходів національного примусу привели до прагнення послідовної уніфікації режиму існування та охорони виключної (морської) економічної зони.

При цьому обмеження прав контролю та охорони в цілому було здійснено, перш за все, з урахуванням економічних інтересів прибережних держав. Сама поява режимів «спеціальних зон» пояснюється бажанням прибережних держав здійснювати та захищати свої економічні права у відкритому морі за межами територіальних вод.

До кінця ХVІІІ ст. жодна з країн не наважувалася офіційно закріпити своє право проводити кримінально-правову політику в спеціальних морських зонах, хоча в ряді випадків остання мала місце. Так, у ХІХ ст. прибережні держави в односторонньому порядку встановлюють санкції за порушення своїх економічних інтересів. При цьому типовою санкцією була конфіскація суден з вантажем.

Ще у 1925 р. питання компетенції держав щодо злочинів, які було скоєно за територією держави, Комітетом експертів Ліги Націй було визнано проблемними. Проблема залишається актуальною і сьогодні.
У деяких випадках кожна держава поширює свої права і юрисдикцію
щодо територій, які не знаходяться у межах державного кордону. Це привело до актуалізації питань вивчення характеристик юрисдикційних процесів у кримінально-правовій доктрині.

Відомо, що інтенсифікація та глобалізація економічних процесів привела до поширення прав деяких держав на частину відкритого моря, що прилягає до їхніх територіальних вод, в результаті чого з’явився інститут виключної (морської) економічної зони, який має не внутрішньодержавний,
а міжнародно-правовий режим забезпечення прав зацікавленої прибережної держави на природні ресурси цієї частини морського середовища.

Розвиток юридичної регламентації концепції виключних (морських) економічних зон та їх охорони приходиться саме на 40–80 рр. ХХ ст., коли держави узгоджено встановлювали зони економічних інтересів, поширюючи свої права на природні ресурси, які знаходяться як на дні, так і на водних просторах відкритого моря.

Функціональним призначенням економічної зони є захист економічних інтересів прибережної держави і насамперед – інтересів у сфері рибальства. Прагнення деяких латиноамериканських держав на встановлення необмеженого суверенітету над зонами відкритого моря привело до того, що в 1982 р. міжнародне морське право у Конвенції ООН з морського права дійшло логічного консенсусу, визначивши інститут виключної (морської) економічної зони та пріоритети й обмеження його охорони у сьогоднішньому вигляді. На початку ХХІ ст. 96 держав створили власні виключні економічні зони та 25 держав декларували існування власних зон рибальства протягом 200 морських миль уздовж берегів.

У підрозділі 1.2. «Нормативні передумови кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони в Україні» у світлі характеристик режиму кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони розглянуто стан та особливості реалізації суверенних прав держави на даній території.

Дослідження базується на розумінні того, що морські райони, які прилягають до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать їй, становлять виключну (морську) економічну зону України, ширина якої складає до 200 морських миль, відлічених від тих же вихідних ліній, що і територіальне море.

Суверенітет прибережної держави поширюється на поверхню і надра територіального моря, а також на повітряний простір над ним, та має бути обмеженим за цим лімітом. Але обмеження суверенних прав прибережної держави у виключній (морській) економічній зоні згідно з Конвенцією ООН з морського права 1982 р. не стосується створення й використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту і збереження морського середовища. Саме цими напрямками обмежена кримінально-правова компетенція прибережної держави.

При систематизації характеристики діючого законодавства встановлено, що уповноважені органи здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення охорони виключної (морської) економічної зони, відповідно до Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», Положення про порядок охорони суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні, хоча принцип свободи відкритого моря, який поширюється на виключну (морську) економічну зону, і той факт, що судна у відкритому морі (а рівно у виключній (морській) економічній зоні) залишаються під юрисдикцією тієї держави, прапор якої вони несуть, виключає, як правило, прояв влади з боку будь-якої держави щодо іноземних суден. Але із цього правила існують виключення, створені в інтересах усіх морських держав. До таких виключень належать право на огляд і право переслідування по гарячих слідах.

Природно, що примусові дії проти іноземних суден у відкритому морі (й у виключній (морській) економічній зоні) не допускаються, за винятком випадків, коли примусові дії здійснюються з метою припинення злочинів, що мають міжнародний характер (піратство, тероризм, екоцид тощо) і являють собою загрозу морським судам будь-якого прапора, або коли порушені суверенні чи виключні права прибережної держави щодо режиму виключної (морської) економічної зони. Це, однак, не означає, що прибережна держава має кримінальну юрисдикцію при охороні своїх суверенних прав у повному обсязі, так само, як не означає і протилежного. Так, судно може піддатися переслідуванню і зупинці у виключній (морській) економічній зоні, якщо це судно або особа, яка знаходиться на ньому, порушили закони прибережної держави під час перебування у межах її внутрішніх, територіальних чи архипелажних вод, а також у випадках порушення суверенних прав і виключної юрисдикції щодо її континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони.

Охорона виключної (морської) економічної зони України і забезпечення її міжнародно-правового режиму – це міжгалузевий правовий інститут, який існує на стику морського, міжнародного і кримінального права. Одними із найдієвіших методів цього інституту були і залишаються кримінально-правові засоби охорони інтересів прибережної держави.

Отже, з точки зору кримінального права проблематика охорони виключної (морської) економічної зони включає питання формування джерельної бази відповідальності, характеристик спеціального режиму
виключної (морської) економічної зони, кримінально-правові характеристики суверенних та ексклюзивних, забороняючих та примусових прав прибережної держави, імунітетів від юрисдикції, прав та свобод інших держав, спеціальних правових заходів щодо консервації та утилізації живих ресурсів, захисту морського середовища.

Iз вступом в силу у січні 2009 р. Конвенції ЮНЕСКО про охорону підводної культурної спадщини, держави-учасниці конвенції (Україна − з 2006 р.) забезпечують охорону об’єктів підводної культурної спадщини, які розташовано у виключній (морській) економічній зоні, що вимагає і внесення певних змін до характеристик кримінально-правового регулювання проблеми.

Другий розділ «Режим кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони України», складається із двох підрозділів і присвячений дослідженню механізмів забезпечення фактичної кримінально-правової охорони інтересів держави у виключній (морській) економічній зоні України.

У підрозділі 2.1. «Принципи, методи і стан забезпечення кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони України» досліджено характеристики поняття обмеження суверенітету та юрисдикційних повноважень прибережної держави із кримінально-правової точки зору.

Аналіз поняття «кримінально-правова охорона» стосовно виключної (морської) економічної зони прибережної держави свідчить, що такого поняття немає у жодному з універсальних договорів (конвенцій), а також у двосторонніх угодах між державами. Висвітлення проблем забезпечення безпеки виключної (морської) економічної зони України привело до розгляду інституту охорони виключної (морської) економічної зони як форми реалізації суверенних прав прибережної держави на захист від транснаціональних злочинів.

Злочини, що вчиняються у виключній (морській) економічній зоні, як правило, торкаються економічних інтересів України, порушують її права на використання ресурсів виключної (морської) економічної зони, порушують найважливіші інститути кримінально-правового захисту: особисту, економічну, екологічну та суспільну безпеку, здоров’я населення, безпосередньо посягають на мир, безпеку людства і міжнародний правопорядок. З огляду на те, що межі суверенітету і кримінально-правової юрисдикції прибережної держави обмежені кордонами її території, а стосовно своєї виключної (морської) економічної зони об’єктом охорони можуть бути тільки «суверенні права» або «виключна юрисдикція» (тільки функціональна), застосування сили з метою охорони цієї частини відкритого моря має зовсім іншу юридичну природу, ніж застосування сили для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави.

Розглянуто принципи: обмеженого застосування сили при охороні виключної (морської) економічної зони; обмеження юрисдикції держави над іноземними морськими суднами у виключній (морській) економічній зоні; делімітаційного вирішення морських просторів, що знаходяться під охороною; «взаємодії компетентних органів при охороні виключної (морської) економічної зони»; міжнародно-правової відповідальності держав при охороні виключної (морської) економічної зони, які у цілому є передумовами обмеження кримінально-правового примусу у даній сфері.

З’ясовано, що перехід від ексклюзивної кримінально-правової юрисдикції прибережної держави до формування передумов комплексного забезпечення безпеки людства, екологічної, економічної та особистої безпеки та міжнародного правопорядку є логічним та послідовним за умов існування транснаціональної злочинності та процесів глобалізації.
Окрема позиція має бути присвяченою охороні морської та культурної спадщини.

Первісно об’єктом охорони виключної (морської) економічної зони є суверенні економічні права і виключна юрисдикція держави щодо ресурсів виключної (морської) економічної зони, а також міжнародно-правовий режим свободи і безпеки судноплавства, пов’язані з класичним переліком злочинів, які вчиняються на території зони: піратство, морський тероризм, порушення режиму континентального шельфу, незаконний вилов риби тощо.

Дослідження сучасного стану охорони виключної (морської) економічної зони України свідчать про те, що останнім є безпека зони як стан захищеності живих та неживих натуральних ресурсів, мінеральних ресурсів, енергії, що виробляється у межах зони з вітру, води, течії, штучних споруд, предметів та об’єктів морської (підводної) культурної спадщини.

Саме визначення ексклюзивних повноважень прибережної держави на охорону ресурсів виключної (морської) економічної зони і морської (підводної) культурної спадщини та її послідовна апроксимація у діюче кримінальне законодавство України надають можливості поширеного забезпечення захисту інтересів держави.

Визначено особливості правового становища учасників кримінально-правових правовідносин (суб’єкти, треті особи) виключної (морської) економічної зони та надано їхні характеристики.

Виявлено, що обмежене застосування принципу територіальності має місце при вчиненні злочину в межах континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони іноземним громадянином, причому положення ст. 8 Кримінального кодексу України при недостатньому відображенні суб’єктного складу у диспозиціях конкретних складів злочинів (ч. 2 ст. 244)
не завжди надають можливості адекватного вирішення питання щодо притягнення іноземних громадян до відповідальності за конкретні злочини.

Існуючі пропозиції щодо уніфікації діючого законодавства України в частині надання виключних юрисдикційних повноважень щодо притягнення до кримінальної відповідальності за злочини на території виключної (морської) економічної зони (як, наприклад, зроблено законодавцями Грузії, частково Туреччини та Молдови) не можуть бути сприйнятими у повному обсязі.

Так, проблема кримінально-правової юрисдикції держави у виключній (морській) економічній зоні залежить від послідовного вирішення питань щодо можливості переведення обсягу кримінальної заборони з юрисдикції, обмеженої положеннями міжнародного права, до повної національної юрисдикції України. Шляхи вирішення цього питання можуть бути пов’язаними як з уточненням характеристик принципу територіальності у кримінальному праві, так і з встановленням у відповідних додатках до ст. 6 КК України переліку злочинів, вчинення яких на території виключної (морської) економічної зони карається за законами України.

Але, по-перше, така трактовка суперечить міжнародним зобов’язанням України, по друге – саме специфіка об’єкта охорони передбачає застосування особливого режиму криміналізації із встановленням місця вчинення злочину як системної ознаки криміналізації діяння (як, наприклад, було зроблено законодавцем шляхом формування диспозиції ч. 1 ст. 243 КК України), що може бути вчиненим у виключній (морській) економічній зоні України.

Підрозділ 2.2. «Характеристика злочинів, що посягають на інтереси України як прибережної держави, та перспективи посилення кримінально-правового захисту інтересів України у виключній (морській) економічній зоні» присвячений юридичній характеристиці злочинів, які посягають на інтереси виключно прибережної держави, та злочинів транснаціонального типу і спрямованості, які вчиняються на території виключної (морської) економічної зони.

У системі норм, які регламентують кримінальну відповідальність за злочини проти живих та неживих натуральних ресурсів, мінеральних ресурсів, енергії, що виробляється у межах зони з вітру, води, течії, штучних споруд, предметів та об’єктів морської (підводної) культурної спадщини, що знаходяться на території виключної (морської) економічної зони, можуть бути виокремленими злочини проти довкілля, проти безпеки руху та експлуатації транспорту, проти власності.

Здійснений юридичний аналіз відповідних складів злочинів указує на те, що держава, з огляду на прогалини юридико-технічного характеру, не завжди у змозі захистити свої права у повному обсязі. Залишаються не вирішеними до кінця питання відповідальності за злочини, пов’язані з незаконним видобутком у виключній (морській) економічній зоні сировини, матеріальних ресурсів, енергії, археологічних та інших культурних цінностей.

Це вимагає внесення послідовних змін до діючого кримінального законодавства у випадках необхідності більш чіткого опису механізмів кримінально-правового захисту юрисдикційних повноважень держави.

Не виключається також внесення відповідних змін до законодавства, яке стосується кримінально-правової протидії злочинам міжнародного характеру, оскільки саме міжнародна кримінально-правова політика сьогодення вимагає вирішення питань розробки механізмів нормативів, гарантій, заборон, обмежень, відповідальності та контролю за транснаціональні злочини та злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Такий кримінально-правовий контроль за реалізацією прав та за виконанням зобов’язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій надасть можливості більш ефективно протидіяти транснаціональній злочинності, зважаючи на принцип «обмеженого застосування сили під час охорони виключної (морської) економічної зони».

Разом із тим інститут охорони виключної (морської) економічної зони і забезпечення її міжнародно-правового режиму буде змінюватися згодом. Справа у тому, що виключній (морській) економічній зоні кожної прибережної держави, у тому числі й України, можуть вчинятися різного роду злочини, які за юрисдикційними повноваженнями можна поділити умовно на чотири групи: злочини, що посягають на суверенні права та інтереси прибережної держави у вільній економічній зоні; злочини проти миру та безпеки людства, транснаціональні злочини, інші злочини, що переслідуються за законами країни прапора, чи згідно з положеннями міждержавних угод тощо.

Отже, є можливими послідовні зміни режиму кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони, що належатимуть до його методів, суб’єктів, правової бази рівно настільки, наскільки будуть ускладнюватися суспільні і міжнародні відносини з розподілу ресурсів Світового океану, континентального шельфу, забезпечення безпеки міжнародного співтовариства.

З огляду на це, увага акцентується на перспективних напрямках розвитку механізму кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони, серед яких виокремлюються: встановлення обумовленостей правового регулювання та застосування кримінально-правової охорони виключної (морської) економічної зони, підстав, умов, порядку криміналізації та переслідування за вчинення відповідних діянь, розробка обґрунтованих пропозицій з удосконалення кримінально-правового регулювання захисту режиму безпеки виключної (морської) економічної зони.