КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування кримінально-виконавчого законодавства України в частині регламентації правового регулювання порядку та умов виконання і відбування кримінальних покарань було здійснено 11 липня 2003 р. з прийняттям Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України). У ньому вперше сформовано нову систему норм, які передбачають виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, і регулюють порядок виконання та відбування покарання у виді громадських робіт (статті 36–37 КВК України).

Зміст цього покарання полягає в тому, що громадські роботи є одним із новітніх «винаходів» у системі покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, вони не є джерелом поповнення бюджету органів місцевого самоврядування і виконуються не на користь потерпілого від злочину, а на користь суспільства, їх мета – запобігання злочинності і сприяння ресоціалізації засудженого шляхом примусової безоплатної праці.

Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді громадських робіт полягає в тому, що суб’єктом їх виконання є кримінально-виконавча інспекція ДДУПВП; місця громадських робіт визначаються органами місцевого самоврядування; проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого покладається на органи внутрішніх справ; виконуються вони засудженим на безоплатній основі, у вільний від основної роботи чи навчання час та не більше як чотири години на день; ці роботи є суспільно корисними і спрямовані на формування у засудженого поваги до суспільства та до громадських інтересів; призначення покарання у виді громадських робіт передбачено лише за злочини невеликої тяжкості і не скасовуються навіть у разі, коли винна особа тимчасово не працює або не навчається; громадські роботи є альтернативою до інших основних видів покарання; покарання у виді громадських робіт є специфічним видом покарання, який застосовується не до кожної винної особи; звільнення від відбування покарання у виді громадських робіт можливе лише на підставі ст. 84 КК (за хворобою), ст. 85 КК (на підставі закону про амністію або акта про помилування) та ч. 3 ст. 37 КВК (стосовно особи, яка після постановлення  вироку визнана інвалідом першої або другої групи чи досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною).

За офіційними даними УКВІ ДДУПВП, за останні п’ять років простежується тенденція до зростання призначення покарання у виді громадських робіт (щодо інших видів покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція). Так, якщо 2004 року було засуджено 1103 особи, то 2005 року – 1243 особи, відповідно, 2006 року – 1477 осіб, 2007 року – 1582 особи, 2008 року – 2153 особи, а на 1 листопада 2009 року – 2947 осіб. Цей аналіз дає підстави стверджувати, що у 2010 р. вказані показники можуть суттєво збільшитися, що є позитивною тенденцією призначення аналізованого виду покарання, а в майбутньому призведе до зменшення питомої ваги покарань у виді позбавленням волі на певний строк. Важливого значення кримінально-виконавчій характеристиці покарання у виді громадських робіт надає наука кримінального та кримінально-виконавчого права. Питання законодавчого визначення і практичного застосування цього виду покарання, а також загальні питання вчення про покарання, що мають безпосереднє відношення і до громадських робіт, досліджувалися у роботах відомих вітчизняних учених, серед яких праці Л.В. Багрій-Шахматова, В.А. Бадири, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, І.Г. Богатирьова, І.А. Вартилецької, М.Г. Вербенського, В.К. Грищука, Т.А. Денисової, О.М. Джужи, О.Г. Колба, В.О. Корчинського, І.В. Красницького, М.І. Мельника, В.О. Меркулової, В.О. Навроцького, В.Г. Павленка, В.І. Рудніка, А.Х. Степанюка, О.В. Ткачової, В.М. Трубникова, Б.М. Телефанка, С.Я. Фаренюка, М.І. Хавронюка, П.Л. Фріса, С.В. Черкасова, Н.П. Черненок, С.І. Халимона, Д.С. Шияна, І.С. Яковець та інших.

Водночас плідна робота науковців не вирішила всіх спірних питань, проблематика громадських робіт як виду покарання була і залишається актуальною для науки кримінального, кримінально-виконавчого права, оскільки саме від ступеня наукової розробленості відповідних проблем значною мірою залежить і адекватність законодавчого визначення цього виду покарання та ефективність його практичного виконання.