Кулієв А.Ю. Віктимологічна профілактика насильницьких злочинів проти особистості

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, відображено  ступінь її наукової розробленості, зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, викладаються положення наукової новизни та розкривається практичне значення досягнутих у ході дослідження  результатів, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Насильницька віктимізація і віктимність населення|» складається з трьох| підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Процес віктимізації населення| і його| основні чинники|» присвячений аналізу визначень віктимізації, запропонованих вітчизняними і зарубіжними вченими, кримінологами і криміналістами.

Виходячи з цих визначень, можна зробити висновок, що віктимізація| є віктимологічним поняттям, яке має двоєдине значення. По-перше, воно означає сам процес перетворення потенційної жертви на реальну, а по-друге – кінцевий і сукупний результат заподіяної | шкоди в різних її видах.

У підрозділі розглядаються основні внутрішні та зовнішні віктимологічні чинники, які впливають на ризик віктимізації|. Вказується, що взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх віктимогенних чинників злочинності відбувається на фоні певної ситуації, що передує або сприяє скоєнню злочину.

Визначаються основні показники віктимізації, які слід враховувати під час| проведення статистичних досліджень і складання на їх підставі віктимологічних оглядів. До цих показників належать стан віктимізації|, структура віктимізації|, динаміка віктимізації, географія, екологія і топографія віктимізації. 

У результаті автор робить висновок, що поняття "віктимізація" виходить за межі власне теоретичних конструкцій термінологічного апарату віктимології, воно є надзвичайно важливим і в практичному плані. До того ж, крім аналітичних, прогностичних і профілактичних завдань, ставить за мету розробку статистичної бази, вкрай актуальної сьогодні для налагодження діяльності органів внутрішніх справ.

У підрозділі 1.2. «Діагностика ступеня| віктимності населення»  йдеться про те, що хоча віктимологія є вченням про жертву злочину, ключовим поняттям кримінальної віктимології більшість учених все ж таки вважають віктимність|. І це очевидно, оскільки аналіз віктимності| та її складових дає змогу глибше зрозуміти феномен жертви, розробити необхідні та соціально обґрунтовані заходи щодо віктимологічної профілактики кримінальних проявів. Крім того віктимність як значне соціальне явище привертає велику увагу дослідників, оскільки разом із причинами й умовами вона певною мірою обумовлює існування злочинності та сприяє скоєнню злочинів.

У даному підрозділі зроблено спробу вирішити ряд теоретичних проблем, пов'язаних із віктимністю|, зокрема таких, як визначення суті віктимної поведінки, співвідношення віктимності| та злочинності, проблема визначення видів віктимності|.

Проаналізувавши рівні віктимності|, що виокремлюються у кримінологічній літературі, автор пропонує власне визначення індивідуальної віктимності | в наступній редакції.

Індивідуальна віктимність| – об'єктивно існуючі в конкретній людині особливі соціальні, психологічні або біофізичні властивості, які виражаються в сукупності відхилень від безпечної поведінки і способу життя, що призводить до перетворення особи в деяких життєвих ситуаціях на жертву певного виду злочинів в умовах, коли була реальна і очевидна для повсякденної свідомості можливість уникнути цього.

Автор зазначає, що імовірнісна природа віктимності| полягає в тому, що вона все ж таки не є природженою або незмінною, фатальною властивістю особи. За різних обставин віктимність| може по-різному проявлятися в однієї і тієї самої особи, і навпаки, у різних осіб – за однакових або схожих обставин. Разом із тим імовірнісна природа віктимності| жодним чином не дає підстав недооцінювати її. Навпаки, вона збільшує потребу наукових і практичних досліджень віктимності|, які на статистичному рівні дають змогу відповісти на головне питання віктимології: чому і через які саме причини й умови  одні особи опиняються поза результатом кримінальної ситуації, а інші, навпаки, стають жертвами злочинів.

У підрозділі розглядається проблема детермінації віктимної поведінки, вказується, що процес детермінації віктимної поведінки – це складна взаємодія різноманітних форм зв’язків, не тільки причинних, а й функціональних, статистичних, зв’язку стану тощо. За детерміністського підходу віктимність являє собою результат не однозначного впливу одного з факторів, а складної, багатопланової детермінації.

У підрозділі 1.3. «Поняття жертв злочинів, їх класифікація та типологія» розглядається сутність поняття жертви та її роль в механізмі скоєння злочину, а також підкреслюється важливість типологічних і класифікаційних рішень у теорії і практиці  профілактичної діяльності. 

У результаті аналізу поняття «жертва»  у дослідженні стверджується, що воно ширше, ніж термін «потерпілий» і з позиції віктимології правильніше використовувати саме його.

Автор розглядає проблему співвідношення зумовленості та свободи волі у віктимній поведінці жертви.

У роботі звертається увага на існування взаємозворотного зв'язку між типологічними і класифікаційними рішеннями. Типологічні рішення є необхідною базою для побудови тих або інших класифікацій жертв – залежно від їх підстав, мети і завдань. Типологія на відміну від класифікації виступає як  диференціація типів складних явищ, що дає можливість виділяти більш-менш однорідні одиниці та відбирати індивідуальні величини одного і того ж виду.

При цьому вказується, що віктимологічна типологія повинна відображати генезисний| зв'язок між особою та поведінкою жертви, з одного боку, і з другого – між поведінкою злочинця до та під час скоєння злочину.

У підрозділі наводиться докладний аналіз і характеристика класифікацій жертв, запропонованих вітчизняними і зарубіжними авторами.

Дисертант вказує, що подальше вдосконалення класифікаційних рішень, типологізація| причинно-наслідкових зв'язків між діями винних, поведінкою потерпілих і наслідками, які настали та утворюють структуру злочинного діяння, стануть дедалі більш реальними й ефективними передумовами для прогнозування індивідуальної поведінки потенційних жертв і адекватного профілактичного реагування.

В результаті дослідження автор робить висновок, що жертва злочину, наукові основи поводження з нею стають необхідним елементом розвитку сучасної концепції кримінальної і віктимологічної політики, профілактики злочинності та інших форм поведінки, що відхиляється.

Розділ 2 «Віктимологічні аспекти| профілактики насильницьких| злочинів проти| особистості» складається із трьох| підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття і характеристика віктимологічної профілактики» присвячений аналізу понятійної категорії «віктимологічна| профілактика», а також спробі визначити місце віктимологічного елементу в системі запобіжного впливу на злочинність.

 У роботі автором визначається, що віктимологічна профілактика – це специфічна діяльність державних та соціальних інститутів. Вона виражається в загально-соціальних і спеціальних заходах запобігання, спрямованих на зниження індивідуальної та масової віктимності| шляхом усунення або зменшення певної (віктимної) схильності, а також відновлення або активізації захисних властивостей потенційних жертв злочинів, що врешті-решт сприяють забезпеченню їхньої безпеки.

У підрозділі вказується, що віктимологічна профілактика включає заходи, спрямовані: по-перше, на усунення, зменшення і нейтралізацію обставин, що сприяють віктимізації|; по-друге, на зниження особистісної і рольової віктимності|; по-третє, на підвищення опірності й протидії злочинним посяганням; по-четверте, на девіктимізацію| осіб,  постраждалих від злочину.

Дисертант пропонує розглядати запобігання віктимізації| і девіктимізацію| як два самостійні види віктимологічної профілактики. Девіктимізація спрямована на нейтралізацію або усунення негативних наслідків віктимізації|, повноцінну ресоціалізацію конкретних жертв злочину, а також профілактику рецидивної віктимізації. У свою чергу, запобігання віктимізації – це діяльність, спрямована на виявлення й усунення детермінант, здатних безпосередньо формувати віктимну особу, а також на припинення процесу віктимізації осіб, які знаходяться на межі, щоб стати жертвою злочину.

У результаті дослідження можна дійти висновку про те, що віктимологічний напрям органічно входить до системи запобіжного впливу дії на злочинність тією мірою, якою поведінка потерпілого включається в механізм чинників, що обумовлюють, супроводжують злочини або сприяють їх здійсненню.| Але, незважаючи на це, він має свої особливості, що і дає підстави розглядати його як самостійний напрям запобіжної діяльності у галузі боротьби зі злочинністю.

 У підрозділі 2.2. «Основні напрями| загальної віктимологічної профілактики насильницьких| злочинів проти| особистості» проаналізовано запобігання злочинам на загально-соціальному рівні. Функціонально і за своїм змістом загально-соціальне запобігання й віктимологічна профілактика – поняття практично ідентичні. В обох випадках йдеться про об'єктивне забезпечення умов, що зменшують ризик скоєння злочинів і знімають криміногенні чинники. Віктимологічна профілактика на загально-соціальному рівні доповнює вказані умови орієнтацією на усунення віктимних або, як їх ще називають, віктимогенних| чинників.

Підкреслюється, що загально-соціальне запобігання здійснюється за допомогою заходів економічного, політичного, організаційного та правового характеру, основним завданням яких не є боротьба зі злочинністю і, зокрема, профілактика злочинів. 

Розглядається комплекс концептуальних заходів і напрямів, які можуть сприяти підвищенню ефективності загальної віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості.

У підрозділі 2.3. «Індивідуальна віктимологічна профілактика насильницьких| злочинів проти| особистості» вказується, що індивідуальна віктимологічна профілактика базується на заходах загальної профілактики, доповнює їх та посідає особливе місце в загальній системі запобіжних засобів ґрунтуючись, головним чином, на двох напрямах:

-         виявлення найбільш віктимного контингенту – об'єкта профілактики (тобто осіб, які через особливості поведінки та їх особистісні характеристики можуть виявитися найбільш вірогідними жертвами насильства) і визначення імовірнісного прогнозу віктимності| окремих громадян або видових груп на основі типологічних методів;

-         нейтралізація негативного впливу на цих осіб на різних стадіях і в різних формах (навчання, виховання, контроль, забезпечення особистої безпеки), що має кінцевою метою корекцію або усунення віктимності| в окремих громадян.

Дисертант вказує, що індивідуальною віктимологічною профілактикою є  цілеспрямована робота з конкретними особами, які, виходячи з їх поведінки або сукупності особистісних якостей, можуть з найбільшою вірогідністю виявитися жертвами злочину, яка здійснюється на основі поєднання соціальної допомоги, забезпечення безпеки і виховання.

На відміну від загальної віктимологічної профілактики, індивідуальна профілактична дія з метою нейтралізації небезпечної ситуації спирається на позитивні зміни поведінки особи (компоненту ситуації), якій загрожує небезпека, а ці зміни плануються і реалізуються в ході індивідуальної виховної роботи.

У підрозділі розглядається проблема інформаційного забезпечення організації профілактичної роботи, підкреслюється, що форми і методи виявлення її об'єктів певним чином відрізняються від традиційних форм, які використовуються у кримінологічній профілактиці. Специфічними є і джерела отримання необхідної для цієї роботи інформації.

З метою вирішення вищезгаданих проблем у підрозділі вказується, що конкретні заходи виявлення потенційних потерпілих та організації стосовно цих осіб профілактичної роботи повинні ґрунтуватися на тих, що вже мають місце, типологіях| і класифікаціях потерпілих, враховуючи при цьому умови й обставини ситуації скоєння злочину, аналіз яких також дасть можливість окреслити напрям профілактичної дії.

Розділ 3 «Основні напрями| віктимологічної політики держави|» складається із трьох| підрозділів.   

У підрозділі 3.1. «Поняття і характеристика віктимологічної політики держави|» обґрунтовується точка зору про те, що віктимологічна профілактика злочинів, а також питання поводження з жертвами злочинів не мають набувати форми стихійно спалахуючих акцій, що носять багато в чому спекулятивний характер, а повинні здійснюватися у формі особливої державної політики – віктимологічної політики.

На основі аналізу понять «політика», «соціальна політика», «кримінальна політика» та «кримінологічна політика» обґрунтовується необхідність виділення віктимологічної| політики і введення цього терміна в науковий обіг.

Віктимологічна політика – це основоположні ідеї, принципи, настанови, що реалізуються державою, широким колом її суб'єктів, здійснюються на правовій основі з відповідним ресурсним забезпеченням, спрямовані на підвищення рівня суспільної безпеки, скорочення (обмеження) віктимності| суспільства, а також на відшкодування збитків, реабілітацію і захист реальних жертв злочинів.

Автор вказує, що тенденції цивілізованого розвитку суспільства свідчать:  центральною проблемою здійснення правосуддя в соціумі є забезпечення принципу справедливого поводження з жертвою злочину. Таким чином, віктимологічна політика об'єктивно стає ядром сучасної правової політики в цивільному суспільстві.

За результатами дослідження зроблено висновок, що українська віктимологічна політика повинна сприяти формуванню в державі загальних принципових положень організації поводження з жертвами злочину, подальшій їх конкретизації в нормах-принципах, які регламентують окремі сторони взаємодії жертв злочину з системою кримінальної юстиції і конкретні механізми реалізації таких прав, що відповідають загальновизнаним міжнародним нормам і стандартам у цій галузі.

На думку автора, вбачається за можливе розділити весь спектр проявів віктимологічної політики на два основоположні напрями. Такими напрямами є віктимологічний захист і віктимологічна допомога.

У підрозділі 3.2. «Віктимологічний захист| як напрям| віктимологічної політики» визначається, що існуюча система кримінальної юстиції не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, які склалися в Україні, і не забезпечує належного стану правопорядку, ефективного захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань на соціальні цінності, права і законні інтереси.

 В небезпечних і кримінальних ситуаціях потерпілі, як засвідчує проведене дисертаційне дослідження, в переважній більшості випадків поводяться пасивно й не чинять опору злочинцям. Однією з причин такої поведінки є багаторічна бездіяльність і брак правової освіти громадян про можливість і умови застосування заходів громадянського самозахисту, які деталізуються в кримінально-правових інститутах необхідної оборони, крайньої необхідності, правомірного спричинення шкоди при затриманні особи, яка  вчинила злочин, та інших галузевих інститутах українського законодавства. Крім того, відчувається гостра необхідність у вирішенні ще цілої низки питань, які стосуються недосконалості як нормативної бази в частині поводження та захисту потенційних жертв злочину, так і у сфері правозастосовної| практики.

У підрозділі 3.3. «Віктимологічна допомога| як напрям| віктимологічної політики» вказується, що в Україні, на відміну від ряду західних країн, проблема надання жертвам злочинів моральної, психологічної, правової, матеріальної та іншої допомоги перебуває в зародковому стані. В результаті аналізу зарубіжного досвіду віктимологічного впливу на злочинність у дисертації визначається необхідність значної систематичної роботи, спрямованої на приведення вітчизняного законодавства в галузі захисту прав потерпілих у відповідність загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Розглядаються проблеми, пов’язані з відшкодуванням потерпілому шкоди, заподіяної злочином. Аналізуючи сучасну українську нормативно-правову базу, автор робить висновок, що в Україні існує достатньо передумов для застосування програм відновного правосуддя на різних стадіях кримінального процесу.

Висловлюється необхідність всебічно залучати суспільні рухи і недержавні установи та організації, які спеціалізуються у наданні інформаційної, психологічної, реабілітаційної, медичної, правової і матеріальної допомоги жертвам злочинів.