КУЛЬТУРНІ ІНДУСТРІЇ В КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЗМІН (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКИХ ВЕЛИКИХ МІСТ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено мету та завдання дослідження, об’єкт і предмет; вказано зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами і напрямами досліджень кафедри соціології управління Донецького державного університету управління; висвітлено достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій, наукове й практичне значення одержаних результатів та особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження культурних індустрій в умовах соціокультурних змін» – акцентується увага на інтерпретаційних можливостях культурно-аналітичного (соціокультурного) підходу, головним завданням якого є концептуальне обґрунтування єдності суспільства і культури. Формується нова соціокультурна реальність, тож акцент соціологів на детальному дослідженні процесів соціокультурної сфери є цілком виправданим. Соціокультурний підхід має свою специфіку. Він передбачає реалізацію міждисциплінарного бачення предмету, що зумовлює залучення різних концепцій і методів, породжує розмаїття наукових результатів. Його об’єктом стає рухливе суспільство, яке потребує цілісного знання.

Завдяки соціокультурному підходу вдається уникнути ранжування культур та їх поділу на «високі» й «низькі», отже, формується ставлення до культури тільки як до соціального феномену. Цей підхід розширює рамки культурного аналізу, об’єктами якого можуть стати суспільні групи з їх світосприйняттям, певною ідеологією, ментальністю й тими структурами соціального світу, якими послуговується окремий індивід.

Означена в підрозділі 1.1 – «Класична теоретична соціологія у осмисленні соціокультурних змін» – проблематика підходів до визначення культури в соціологічній традиції має подвійне розуміння – «традиційне» і «сучасне». Перше асоціюється з іменами дослідників М. Вебера та Е. Дюркгайма, які розглядали культуру в якості нематеріального аспекту функціонування модерного суспільства. Друге – фокусує погляд на аналізі конкретних культурних об’єктів, що розуміються в дусі антропології, французького структуралізму та британського культуралізму як матеріальне вираження культурних смислів і значень. У світлі цих теоретичних підходів перебувають процеси створення, поширення та споживання культурних об’єктів. Усе це разом визначає міждисциплінарність сучасного поля соціології культури й призводить до множинності «соціологій культури».

Подальші пошуки в царині соціологічних досліджень культури підштовхують до детального дослідження змін, що відбуваються в соціокультурній сфері, оскільки роль культури, зокрема в трансформаціях візуального образу міста, швидко змінюється. Другий підрозділ 1.2 – «Культурні індустрії та стратегії культурного розвитку сучасного міського середовища» – присвячено аналізу сучасного культурного розвитку міського середовища. Зауважимо, що все більшого значення в окресленій сфері набувають так звані «культурні індустрії» – явище нове, але досить вагоме для українського соціологічного дискурсу. Визначення культурних індустрій сьогодні є актуальним, оскільки вони впевнено посідають провідні позиції в економічному, соціальному і культурному розвитку великого промислового міста. Місто сьогодні постає «теплицею» культурних ресурсів. Воно є центром культурного виробництва, оскільки відбувається переорієнтація з виробництва традиційних промислових продуктів на виробництво продуктів із символічним, культурним навантаженням. Культурні індустрії дозволяють створювати нові робочі місця, сприяти реструктуризації виробництва, розбудовувати культурну економіку, відроджувати промислові міські райони та історичні пам’ятники й забезпечувати ефективну соціальну реабілітацію маргінальних груп населення. Виробництво та споживання населенням культурних товарів і послуг формує нові суспільні практики – виникають незалежні творчі спільноти, орієнтовані на креативний підхід до створення нового культурного середовища великого міста, і, як наслідок, нового способу життя.

Отже, використання культурних ресурсів спрямоване не на залучення зовнішніх джерел економічного зростання (туристів), а на мобілізацію внутрішніх ресурсів культурного виробництва й споживання. Це важливий стратегічний вибір, що визначає культурний вигляд і майбутнє сучасного міста.

Другий розділ – «Соціокультурний простір міста як поле розгортання культурних індустрій» – присвячено розгляду основних напрямків трансформації культурної політики в містах й аналізу поєднання культури та економіки в сучасному суспільстві. Культура сьогодні із набуттям самостійного статусу має величезне значення у формуванні суспільства, суспільних відносин і взаємодії. Експерти вивчають культурні ресурси, розроблюють управлінські технології і конкретні пропозиції щодо того, як культурна спадщина й актуальна культура здатні сформувати специфіку міста, змінити імідж території, зробити її привабливою як для місцевої громади, так і для туристів. У підрозділі 2.1 –  «Соціологічний аналіз поєднання культури та економіки в сучасному суспільстві» – обстежено концепції поєднання культури та економіки в сучасному суспільстві, сучасного культурного виробництва й підсумовано, що сучасна соціологічна теорія розглядає роль культури в економічній сфері під новим кутом зору. Зокрема, можна відзначити тенденцію до визнання пріоритетного значення культури під час виробництва товарів і послуг, що несуть у собі знакову цінність, тобто є культурним товаром. Автор відзначає різноплановість виробництва культурних товарів, аналіз якого в соціологічному дискурсі переважно зосереджується на структурно-символічному визначенні. З іншого боку, більшість соціологічних підходів останніх десятиліть, сформульовані Е. Ґідденсом, Ю. Ґабермасом, П. Бурдьє й Дж. Александером, приділяють особливу увагу комунікації, суб’єктності дії та значним змінам у функціонуванні західного суспільства. Ставлячи собі за мету осмислення складного, соціального порядку, ці теорії цілком можуть розглядатися як культурно-орієнтовані у своєму акцентуванні проблем глобалізації, постіндустріалізму, кризи ідентичності, суспільства ризику тощо.

Перетворення культури на арену інтенсивних соціологічних та економічних викликів складає один з найбільш цікавих аспектів сучасного соціуму. Соціологія культури стає однією з методологічних основ маркетингу. По-перше, це зумовлено тим, що споживча поведінка визначається нормами і цінностями культурного середовища, у якому існує покупець. По-друге, саме соціологія культури надає інструменти для ідентифікації та аналізу моделей і норм поведінки в межах одного із фундаментальних соціальних процесів – процесу обміну, співвідносить його з цінностями конкретного суспільства або соціальної групи. Означене слугує основою для формування особливого роду маркетингової технології – «розміщення товару» (product placement). Мається на увазі розміщення товару, наприклад, у художньому творі, зазвичай, літературно-художньому тексті або художньому (ігровому) фільмі.

Поглиблення й переплетення економічних і політичних процесів та явищ із культурними утворює нову якість суспільства. Сучасне суспільство стає більш комунікативним, а його культура насиченою безліччю змістів і значень. Така індустріалізація культурного виробництва змінює інститут культурного виробництва, руйнуючи колишні соціальні й культурні ієрархії.

Підрозділ 2.2 – «Основні напрямки трансформації культурної політики і культурної економіки в містах» – розкриває основні особливості вивчення міста як соціокультурного феномену. Автором зазначається, що на сучасному етапі суспільного розвитку великі промислові міста зазнають динамічних змін. Промисловість перестає бути головним джерелом надходження коштів у міську скарбницю, основні доходи сучасні міста одержують зі сфери послуг, туризму, функціонування культурних об’єктів тощо.

Реорганізація промислового інвестування, зміна технологій, зростаюча конкуренція серед міст і регіонів за життєві ресурси потребують вміння адаптуватися та формувати власну міську політику так, щоб ефективно реагувати на виклики часу. Тобто, зміни в економічній площині призводять до порушення актуального питання про напрями подальшого соціального розвитку та культурної трансформації промислових міст.

У третьому розділі – «Виробництво, трансляція і споживання символічних форм у міському просторі» – на основі емпіричних даних висвітлено, як саме у великому місті відбувається виробництво, трансляція та споживання символічних форм. Розглянуто соціальний простір великого міста, його символічні форми, а також суб’єктивні репрезентації (на прикладі міст Львова та Донецька). Значну увагу приділено культурним кластерам і культурній економіці.

У підрозділі 3.1 – «Соціальний простір великого міста: символічні форми та суб’єктивні репрезентації (Львів vs Донецьк)» – сучасні міста розглядаються у якості центрів й каналів глобальних потоків капіталу, товарів і послуг, людей, ідей, образів, які формують власне міську ідентичність. Для розуміння процесів, що відбуваються у свідомості громадян сучасного українського міста, доцільним є використання результатів дослідження «Ви та ваше місто (соціокультурний простір міста)», 2008 р., Львів та Донецьк. За даними дослідження, у ситуації, коли респонденти могли обирати стільки ідентичностей, скільки відповідало їх уяві про себе, близько 70% мешканців Львова віднесли себе до «львів’ян». Однак львівська міська ідентичність поступається національній, яку львів'яни обирають частіше. Для порівняння, мешканці Донецька визначають себе, насамперед, «представниками Донецька», а «українець» займає лише третю сходинку в ієрархії ідентичностей. Культурний розвиток цих двох українських міст відбувається за схожим сценарієм, проте з різними наголосами – у Львові на першому плані є приналежність до загальнонаціональної культури, яка доповнюється міською історичною пам’яттю про «український П’ємонт». Культурний розвиток Донецька зумовлений сильною регіональною самосвідомістю мешканців, тобто наголошується власна унікальність – «ми донеччани». Спільною рисою культурних процесів у Львові і Донецьку можна вважати ставлення до культури як до основи суспільного розвитку та розвитку міського середовища.

Підрозділ 3.2 – «Культурні кластери та культурна економіка великих міст (на прикладі Донецька)» – присвячено аналізу культурних кластерів як нового інструменту суспільного розвитку. Сучасне місто виступає як комунікативний майданчик творчих особистостей, що вільно й динамічно поєднуються для розв’язку різноманітних завдань. Показовими є результати проведених автором у березні-квітні 2011 р. інтерв’ю із представниками різних галузей культурних індустрій міста Донецьк. Опитування проводилось з метою виявлення ступеня володіння інформацією про розвиток культурних індустрій, про їх значення для міста (з погляду опитуваних) і визначення ставлення до культурних індустрій як потужного потенціалу міського розвитку. У якості головного результату опитування слід відзначити тенденцію до визнання потенціалу культурних індустрій як складника розвитку міського середовища. Респонденти наголошували на великому значенні реалізації культурних проектів для формування активної міської спільноти великих міст. Проте відзначались і певні труднощі, що зводились до низької уваги й недостатньо продуманої системи заохочень розвитку подібних галузей із боку місцевої влади. Як ще одну перешкоду респонденти вказували недостатній рівень готовності самого населення до культурних змін. Можливим поясненням цього може бути низька поінформованість мешканців про культурні проекти, що відбуваються в місті, а також недостатньо ефективна міська політика щодо залучення громади до місцевих творчих ініціатив.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що на території Донецька ще не сформовано середовище, яке змогло б стати джерелом вироблення креативного мислення і оформлення культурних кластерів як альтернативи індустріальному розвитку міських територій. Розвиток культурної сфери переважно розглядається крізь призму галузевого підходу і вбачається в розвитку традиційних установ і закладів культури (бібліотек, палаців культури, філармоній тощо). Інше велике місто, Львів, має власні особливості соціокультурного розвитку. Спільною рисою із Донецьком є пасивність міської громади, яка поступово відмовляється від власної культурної унікальності.

Отже, в обох містах на рівні як міської влади, так і громади, не в повній мірі присутнє розуміння значення культурних індустрій для розвитку міського середовища, залишається не розробленою теоретична база розвитку творчих секторів економіки, відсутньою видається нормативна база, що включає правові, фінансові й податкові механізми підтримки та розвитку культурних індустрій, бракує експертів і консультантів. Щоб привернути увагу різних гравців, залучити до формування ідей та їх реалізації місцеві творчі ресурси, пропонується реалізовувати інноваційні, практичні проекти. Для цього потрібно здійснювати як масштабні культурні проекти, так і проекти з підтримки сучасних мистецьких ініціатив на місцевому рівні. Необхідним елементом є здійснення аналітичної роботи (складання мапи ресурсів, виявлення інтересів), що сприятиме розвитку партнерства й дозволить задіяти до такої роботи експертів, здатних вплинути на лобіювання інтересів центру на місцевому та регіональному рівнях. Важливим є також залучення державного сектору через спільні проекти та інтереси, розвиток партнерства незалежних організацій на місцевому, регіональному, національному та міжнародному рівнях.