ЛІНГВОКУЛЬТУРЕМИ В УКРАЇНСЬКІЙ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПРОЗІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, зазначено зв’язок дослідницької теми з науковою проблемою установи, у якій підготовлено працю, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету та завдання, окреслено методи та джерельну базу, схарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи,  вказано форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі ‒ «Теоретико-методологічні засади дослідження» ‒ визначено філософсько-методологічне підґрунтя розвитку лінгвокультурології, подано визначення поняття «лінгвокультурема», здійснено розмежування понять «лінгвокультурема» та «лінгвокультурний концепт», окреслено критерії ідентифікації лінгвокультурем, принципи та методи їхнього аналізу, схарактеризовано мову української соціально-психологічної прози як джерельну базу лінгвокультурологічних досліджень.

Ключем до розуміння культурних цінностей народу крізь призму мовленнєвих моделей художніх творів стають лінгвокультурологічні дослідження. Їхнім філософсько методологічним підґрунтям є теоретичні положення вчених  про зв’язок мови та культури, концепції антропоцентричної парадигми в сучасній лінгвістиці та міждисциплінарних лінгвістичних напрямах, зокрема  лінгвокультурології як самостійній галузі мовознавства.

Ідеї вивчення культури крізь призму  мови (В. фон Гумбольдта, О. Потебні, Е. Сепіра, Б. Лі Уорфа) були покладені в основу нової галузі лінгвістики, яка сформувалася наприкінці ХХ ст. на межі лінгвістики та культурології і в працях російського дослідника В. Воробйова отримала назву «лінгвокультурологія». У дефініції поняття «лінгвокультурологія» вчений акцентує увагу на синтезувальному характері науки, яка дозволяє вивчати взаємодію культури й мови в процесі їхнього функціонування, досліджувати вияви культури народу, зафіксовані в мові. Терміном «лінгвокультурологія» послуговуються й інші лінгвісти (Н. Арутюнова, Ф. Бацевич, В. Маслова, О. Селіванова, Ю. Степанов, В. Телія) та вносять свої корективи  у його визначення. 

Визначальними у дефініції «лінгвокультурологія» є поняття «мова» та «культура», які відповідно розглядаються як система репрезентацій культурних цінностей, що відображає їх мовну та позамовну семантику, та як спосіб репрезентації дійсності.

Взаємозв’язок мови та культури вивчається і в інших суміжних галузях досліджень, зокрема етнолінгвістиці, лінгвокраїнознавстві тощо. Тому розвідки вчених характеризуються суперечливими поглядами щодо місця лінгвокультурології у парадигмі лінгвістичних наук.

В. Воробйов визначає лінгвокультурологію як найбільш узагальнену галузь знань інтегративного характеру, яка стала теоретичною базою лінгвокраїнознавства.  В. Телія розглядає лінгвокультурологію як розділ етнолінгвістики та розмежовує їх за  хронологічним аспектом дослідження, зокрема  синхронна орієнтація лінгвокультурології відрізняє її від етнолінгвістики, яка реконструює етнокультурні явища в діахронії. О. Хроленко розрізняє етнолінгвістику та лінгвокультурологію  як національне та універсальне. Вчений розглядає лінгвокультурологію як ядро системи лінгвокультурознавчих дисциплін, яку становлять етнолінгвістика, лінгвофольклористика, етнодіалектологія, етногерменевтика тощо. Притримуючись поглядів О. Хроленка, лінгвокультурологію визначаємо як галузь знань мовознавчої науки, яка на основі синтезу та систематизації художньо виражального матеріалу покликана з’ясовувати механізми взаємодії мовних та культурних чинників у соціокультурному середовищі.

Похідним від лексеми «лінгвокультурологія» є означуване слово «лінгвокультурологічний», яке є паронімом до двох інших ‒ «лінгвокультуремний» та «лінгвокультурний». У наукових термінопоняттях  їх вживання часто не розрізняється.  Проте, зважаючи на деривацію ознак, уточнюємо їхнє функціонування: «лінгвокультурологічний» стосується понять, пов’язаних з лінгвокультурологією як наукою («лінгвокультурологічне поле»; «лінгвокультурологічна інтерпретація»; «лінгвокультурологічні одиниці»), «лінгвокультурний» ‒ безпосередньо визначає взаємозв’язок мови та культури («лінгвокультурна ситуація», «лінгвокультурний концепт»), а запропонований у дисертації термін «лінгвокультуремний» є похідним від «лінгвокультурема» («лінгвокультуремні одиниці»).