Ма Сюй. Методические основы подготовки иностранных студентов в вузах Украины к руководству хоровыми коллективами
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання, окреслено його методологічну та теоретичну основу, охарактеризовано методи дослідної роботи, висвітлено її наукову новизну та практичне значення, а також наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідно-експериментальної роботи. У першому розділі – «Теоретично-історичні основи підготовки керівників хорових колективів в Україні та Китаї» – здійснено порівняльний аналіз ретроспективи становлення хорового мистецтва в двох країнах. Історичні джерела українського хорового мистецтва та освітньо-хорової системи, висвітлені в роботах науковців (О. Бенч-Шокало, М. Гордійчук, Н. Горюхіна, А. Гуменюк, Я. Iсаєвич, А. Кречківський, О. Шреєр-Ткаченко та ін.), свідчать про багаті витоки української хорової культури: стародавні традиції народного гуртового співу та сучасної фольклорно-виконавської творчості, літургійне хорове мистецтво в його одноголосних та багатоголосних, літургійних і позалітургійних формах, розмаїття жанрів професійно-світського хорового музикування. Схарактеризовано основні етапи становлення методики підготовки керівників хорового співу, закладені в підвалинах сімейного та гуртового музикування, в лоні церковно-монастирської освіти; визначено значущість діяльності освітянсько-хорових центрів – Острозької, Києво-Могилянської академій, Братських шкіл, осередків музичної освіти запорізьких козаків, аналізу діяльності яких присвятили дослідження В. Іванов, А. Мартинюк, О. Скопцова, В. Черкасов та ін. Відзначено плідну діяльність засновника українського класичного музичного мистецтва М. Лисенка та його послідовників: М. Демуцького, О. Кошиця, М. Леонтовича, К. Стеценка в становленні українського хорового мистецтва та традицій хорового диригування. Розкрито процес організації музично-освітніх навчальних закладів в Україні в 19-20-х століттях, відзначено роль видатних діячів хорового мистецтва минулого та сучасності: А. Авдієвського, В. Іконника, Г. Верьовки В. Газинського, М. Гобдича, Д. Загрецького, К. Пігрова, Г. Ліознова, Ю. Любовича, Є. Савчука та ін.; визначено головні здобутки сучасної хорової освіти у вищих навчальних закладах України. 7 Аналіз розвитку хорової культури в Китаї здійснено на засадах праць В. Виноградова, Чжоу І, Лю Янь, Цзинь Чжунмін, Г. Шнеєрссона, в яких відзначено високу художню цінність співочої культури Китаю, закладеної в тисячолітній історії народу, її роль як підґрунтя державної системи навчання музики. Ретроспективний аналіз показав, що головною формою китайського співочого мистецтва було одноголосся. Натомість, досить поширеним було його колективне виконання, що й створило, вірогідно, передумови до швидкого розповсюдження хорового багатоголосся серед китайського населення на початку 20-го століття, інтерес до його розвитку в музичної спільноти у період активізації контактів Сходу із Заходом, а також уможливило досягнення високої якості творчих досягнень сучасних співочих колективів, сприяло створенню власної національно-хорової школи та системи підготовки хорових диригентів. Розглянуто сутність понять «хоровий колектив» та «керівництвом хоровим колективом». Огляд праць відомих методистів та вчених склав основу уточнення уявлень про хор як про творчий колектив співаків-однодумців, який діє на засадах творчої співпраці з керівником – хоровим диригентом. В основу уточнення сутності заняття «керівництвом хоровим колективом» покладено напрацювання в галузі загальної теорії управління (А. Файоль), дослідження, присвячені PR (зв'язків з громадскістю) (М.Тихонов, Ж. Тощенко, А. Асаулов, П. Єрофеєв, М. Єрофеєв, В. Королько), основам менеджменту в сфері культури й мистецтва (Н. Краснокутська, М. Мескон, Є. Пілялін, А. Шевирєв). Управління розуміється як здійснення взаємопов'язаних функцій передбачення-планування, організації, розпорядництва, координації та контролю, забезпечення цілеспрямованого впливу на особистість та колектив задля досягнення поставлених завдань та кінцевої мети. Виокремлено головні аспекти управління творчими колективами: розробка привабливої перспективної мети діяльності та усвідомлення її суспільної значущості; формування сприятливого психологічного клімату для самореалізації й статусної визначеності кожного члена творчої групи; налагодження комунікативно-творчих стосунків між учасниками колективу; встановлення певного стилю спілкування між керівником і членами колективу, психологічна підтримка діяльності тощо. Виходячи з цього, під керівництвом хоровим колективом розуміється особливий спосіб управління співаками як особистостями, що утворюють колективний суб'єкт творчо-виконавської діяльності. Керівництво хоровим колективом відбувається на основі відповідальності за творчий стан та розвиток співаків і хору, прогнозування й забезпечення успішної самореалізації останнього в соціально-культурному середовищі. Історичний огляд становлення специфіки діяльності керівника хорового колективу дозволив встановити, що його функції та зміст діяльності поступово збагачувались. Започаткування керівництва колективними діями музикантів спочатку стосувалось їх координації у часі (відтворення метричної пульсації), сьогодні охоплює вирішення завдань художньо-творчого, освітньо-виховного, організаційно-управлінського, суспільно-корисного спрямування. 8 У обґрунтуванні функцій сучасного керівника хоровим колективом враховувались праці науковців, в яких висвітлювалась сутність роботи з хоровим колективом (С. Казачков, Лі Хай, К. Ольхов, К. Птиця, Чжай Хуань). Ці дослідники, поряд із методистами й практиками (К. Пігров, І. Мусін, К. Тевлін, П. Чесноков), звертають увагу на багатофункціональність діяльності хорового диригента, характеризуючи її як організаційну, виховну, методично- формувальну, музикознавчу, навіть, за думкою І. Живова, режисерську, яка полягає у керівництві колективним творчим процесом. Встановлено, що традиційно визначаються сфери діяльності хорового диригента та відповідні напрямки його підготовки: виконавсько-технологічний, методично-виховний, диригентсько-творчий. Визнається, що сучасний стан культурного буття, збагачення можливостей інформаційно-комунікативного середовища, засобів популяризації музичного, зокрема хорового мистецтва, оновлення форм і способів управління відбиваються на розширенні повноважень та обов’язків хорового диригента, збагаченні його управлінських функцій. Про це свідчить і досвід методистів та практиків, їх думки щодо значущості організаційно-керівних завдань, які виникають у сучасній хоровій дійсності та потребують свого розв’язання (М. Гобдич, Є. Бондар, Н. Кьон, Н. Селезнева, З. Софроній). Зазначене дозволило акцентувати увагу на важливості організаційно- прогностичної функції сучасного керівника хорового колективу, пов’язаної з виконанням ним обов’язків художньо-адміністративного, репрезентативно- менеджерського, проективно-соціального спрямування. Підготовка студентів до виконання організаційно-прогностичної функції забезпечує їх орієнтацію в культурно-мистецьких умовах сучасного суспільства, вміння налагоджувати культурно-просвітницьку, рекламно-презентаційну діяльність, мистецько-ділові контакти та забезпечувати спонсорську підтримку хорового колективу. Виходячи з викладеного вище, у складній та багатоплановій діяльності хорового диригента виділяємо чотири провідні функції: — виконавсько-технологічну, зміст якої полягає в опануванні основами диригентсько-мануальної техніки, навичками вокального інтонування; спроможністю застосовувати інструментальні форми музикування в репетиційному режимі та в роботі над хоровою партитурою на інструменті; — формувально-виховну, яка полягає у вихованні творчого колективу, формуванні вокально-хорових навичок його учасників та підготовці хору до сценічного виконавства; — організаційно-прогностичну, яка виражається у здатності розробляти стратегію розвитку хору, забезпечувати його активну діяльність та успішну соціально-культурну самореалізацію, бути лідером творчого колективу, налагоджувати культурно-просвітницьку, рекламно-презентаційну діяльність, забезпечувати спонсорську підтримку хорового колективу; — інноваційно-продуктивну, яка реалізується у всіх різновидах його діяльності: у процесі інтерпретації хорового твору та її сценічному, сумісно з хором, втіленні, в розробці інноваційних прийомів і засобів роботи із хоровими 9 співаками, у процесі організаційно-проективної діяльності, актуалізації просвітницько-мистецької діяльності колективу. Функціонально-компоненту модель організації навчального процесу представлено Рис.1. У другому розділі – «Методичні засади підготовки іноземних студентів до керівництва хоровими колективами» – визначено пріоритетні наукові підходи до побудови навчально-виховного процесу. Виходячи з необхідності врахування специфіки художнього менталітету студентів-іноземців, стану їхньої підготовленості до оволодіння фаховою діяльністю, завдань, які мають бути вирішені у навчальному процесі, пріоритетними підходами встановлено: гуманістичний, особистісно-орієнтований, полікультурний, системний, компаративістський, компетентнісний. Розглянуто педагогічні принципи підвищення ефективності підготовки іноземних студентів до керівництва хоровими колективами, а саме: гуманізації навчального процесу; зв'язку змісту освіти з життям; активності суб'єкта навчання; індивідуально-особистісного підходу до професійної підготовки здобуткам сучасної педагогічної науки, технологічним можливостям музичної освіти. На цих засадах було визначено конкретно-педагогічні принципи, що відігравали настановну роль у розробці змістової частини підготовки майбутнього керівника хорових колективів, а саме: — художньо-музичної толерантності; — спрямованості змісту підготовки майбутнього фахівця на задоволення музично-духовних потреб суспільства; — стимуляції самостійності та творчої ініціативи майбутніх фахівців у типових видах хормейстерсько-керівної діяльності; — удосконалення індивідуально-фахових здібностей і властивостей керівника хорового колективу; — системного підпорядкування змісту мистецької освіти досягненню мети – підготовці компетентного фахівця; — відповідності змісту підготовки актуальним здобуткам сучасної науки і музичного мистецтва; — творчої взаємодії суб’єктів музично-освітнього процесу. Обґрунтовано педагогічні умови, за яких підготовка іноземних студентів до керівництва хором буде більш успішною, а саме: — сприяння адаптації студентів-іноземців до нових соціальних і культурних умов життя й навчання; — вдосконаленням організаційно-методичного забезпечення навчального процесу з урахуванням особливостей попередньої підготовки студентів- іноземців, специфіки їх художнього менталітету та сприйняття змісту навчання, а також їх очікувань щодо підготовки до фахової діяльності;
