МЕТОД ПРОЕКТІВ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНОЗНАВЧИХ ПРЕДМЕТІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми й вибір теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу, визначено завдання, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію дослідження та впровадження його результатів у навчальний процес загальноосвітніх шкіл.

У першому розділі – “Теоретичні основи формування життєвої компетентності учнів засобом проектного навчання” – проаналізовано педагогічну, методичну, психологічну літературу здійснено і на підставі синтезу аналітичної інформації складено номенклатуру сутнісних ознак життєвої компетентності і на її основі побудовано функціональну модель життєвої компетентності, обґрунтовано життєво-компетентнісний потенціал методу проектів як інноваційної педагогічної технології, життєтворчі можливості українознавчих предметів, охарактеризовано період ранньої юності як “формативні роки”.

Життєтворчість є особливою, вищою формою виявлення творчої природи людини, яка сприяє самостійному творчому вибору особистістю стратегії життя, розробці життєвих планів і програм, вибору та використанню засобів, необхідних для реалізації її індивідуального життєвого проекту, і виступає чинником здобуття життєвої компетентності. Це є найпоширенішою концепцією педагогіки життєтворчості, прихильниками якої є О. Бєлєнок, П. Горностай, В. Доній, І. Єрмаков, Т. Єрмаков, Г. Ковганич, В. Ляшенко, І. Мартинюк, В. Мозговий, Г. Несен, І. Олейничук, М. Олейничук, Є. Павлютенков, О. Папу, Д. Пузіков, С. Смольнікова, Н. Соболєва, Л. Сохань, І. Степаненко, І. Тараненко, В. Циба, Г. Фрейман та ін.

Виходячи із сучасних тлумачень поняття життєвої компетентності, зроблено висновок про доречність його розгляду в контексті компетентнісного (життєтворчого) підходів, тому трактуємо життєву компетентність як складне утворення, що охоплює уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях; здатність обирати адекватні та ефективні способи розв’язання життєвих проблем; знання своїх особистих якостей, своїх достоїнств і недоліків; здатність до самовдосконалення та самозмін; здатність розуміти й оцінювати інших людей, встановлювати з ними адекватні способи спілкування, проявляти толерантність у стосунках; уміння керувати собою й обставинами свого життя.

Наведені положення стали теоретичною базою дослідження. Результатом аналізу педагогічної літератури й синтезу матеріалу було складання номенклатури складових життєвої компетентності. Було відмічено, що педагоги, розглядаючи різні ракурси питання, чітко не структурують зазначені складові, тому ми дійшли висновку про необхідність створення функціональної моделі життєвої компетентності відповідно до вимог наукового дослідження (рис. 1).

У зв’язку із зміною освітніх парадигм (предметно зорієнтованої на особистісно зорієнтовану) останнім часом стають популярними технології, що ґрунтуються на інноваційних засадах. Аналіз теоретичних і методичних напрацювань К. Баханова, Т. Беркалієва, С. Гончаренка, І. Гусь, О. Дем’яненка, І. Дичківської, І. Єрмакова, Ю. Загуменнова, Є. Заір-Бека, І. Зозюк, І. Іонової, Г. Ісаєвої, І. Калмикової, С. Клепка, Г. Ковганича, В. Корнєєва, Н. Крилової, С. Кримського, В. Логвіна, І. Олейничук, О. Паламарчука, О. Пєхоти, Л. Пироженко, І. Погорілої, Є. Полата, Г. Селевка, С. Сисоєвої, Г. Столяренка, Г. Токмань, О. Тряпіциної, А. Хуторського, М. Чанової, С. Шацького, Г. Шварца, С. Шевцової, Л. Шелковича дозволив зробити висновок, що метод проектів є інноваційною (особистісно зорієнтованою) педагогічною технологією. Однак на сьогодні в дидактиці метод проектів розроблений лише з погляду створення певного об’єкту, продукту пошукової, дослідницької діяльності учнів.