МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВІДБОРУ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ КРАЄЗНАВЧОЇ СКЛАДОВОЇ КУРСУ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В 7-8 КЛАСАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дисертаційної роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, подано відомості про апробацію та впровадження результатів наукової роботи.

У першому розділі «Теоретико-методичні засади дослідження» розкрито психолого-педагогічні й історико-методичні підходи до формування краєзнавчої складової шкільної освіти як предмета історико-методичного дослідження, визначено методичні принципи відбору і структурування краєзнавчого змісту курсів історії України у 7-8 класах, висвітлено методичні особливості організації пізнавальної діяльності учнів з опанування краєзнавчою складовою навчального матеріалу.

Проведений аналіз психолого-педагогічної, дидактичної, методичної, історичної та краєзнавчої літератури свідчить, що на різних етапах розвитку української держави ідеї краєзнавства визнавались педагогами важливою та необхідною складовою навчально-виховного процесу. Ключовими питаннями у проблемі формування краєзнавчої складової змісту шкільної освіти було становлення краєзнавства як науки, педагогічного явища, дидактичного принципу. На початок ХХ століття краєзнавство сформувалось як науковий напрям у царині місцевої історії та педагогічний принцип у навчанні та вихованні. Педагогічні напрацювання 20–30-х років ХХ ст. стали необхідним підґрунтям виокремлення шкільного краєзнавства як окремого педагогічного феномена, узагальнення його сутності, принципів, функцій та формування краєзнавчої складової змісту шкільної освіти. Основними принципами вивчення краю визначались: дослідницький характер краєзнавчої роботи, світоглядна цінність краєзнавчого матеріалу, комплексний підхід до вивчення краю.

Краєзнавство як принцип навчання і складова змісту освіти найбільш продуктивно було реалізовано засобами комплексної системи, що передбачала ознайомлення учнів із природою та суспільним середовищем, що їх оточує, за блоками: «праця» – «природа» – «суспільство». У комплексних програмах краєзнавство було окремим навчальним предметом, напрямом позакласної діяльності і невід'ємною складовою змісту програм з інших предметів, до яких включались відомості про природничо-географічні умови певної території, виробничу діяльність людини і соціокультурне життя, структуровані за рівнями «село – місто – регіон».

У 30-ті роки ХХ ст. така модель краєзнавства поступово змінилась на радянську, яка фактично панувала у системі шкільної освіти та реалізовувалась у шкільних програмах і навчальних посібниках до кінця 90-х років ХХ ст. Зміст історичного краєзнавства в цей час визначався ідеологічними настановами щодо акцентування висвітлення радянського періоду вітчизняної історії, пов’язаного з перемогою соціалізму та комуністичним будівництвом. Використання місцевого матеріалу у навчанні історії пов'язувалось із дидактичними принципами «доступності навчання», коли на місцевому, близькому, частково знайомому учням матеріалі розкриваються загальні наукові положення, поняття, а від загальних наукових положень, понять, законів відбувається перехід до розгляду конкретних явищ, фактів навколишнього, місцевого оточення.

Аналіз науково-педагогічних та методичних напрацювань 60–80-х років ХХ ст. дає підстави стверджувати, що саме у цей період була сформована методична система впровадження краєзнавства у зміст предметів гуманітарного та природничого циклу початкової та середньої ланки загальноосвітньої школи, розроблено краєзнавче наповнення шкільних курсів географії, історії, літератури та мови. Саме в ці роки видатним українським вченим, методистом з навчання історії М. Лисенком були розроблені методичні підходи до використання краєзнавчого матеріалу у змісті шкільного курсу історії України, на підставі яких до програм з історії СРСР з 1966 року включено розділи «Наш край» та визначено його зміст в контексті радянської ідеології, коли історія краю була невідривною від історії країни, висвітлювались тільки пов'язані з історією країни і значущі для неї місцеві події. Поза увагою залишались повсякденність поліетнічного і полікультурного населення краю та регіону, особливості розвитку територій.

Соціально-політичні перетворення початку 90-х років ХХ ст. та потреба у розбудові національної системи освіти обумовили сплеск інтересу до краєзнавчих знань та їх використання в реформуванні шкільної історичної освіти. Cучасне розуміння шкільного краєзнавства пов’язується з його
освітньо-виховним потенціалом, який реалізовується шляхом всебічного вивчення частини країни (області, району, міста, села тощо) на уроках і в позакласній роботі. Метою реалізації краєзнавчої складової шкільної історичної освіти сьогодні є, насамперед, забезпечення умов набуття учнями ключових та предметних компетентностей шляхом організації пошуково-дослідницької діяльності, що передбачає роботу з різноманітними і унікальними краєзнавчими джерелами, які безпосередньо знаходяться в оточенні учня.

Аналіз наукової та навчально-методичної літератури з історії, історичного краєзнавства, регіональної історії кінця ХХ – початку ХХІ ст. дозволив сформулювати вихідні поняття дослідження. Поняття край визначається як територія найближчого оточення учня, за місцем розташування школи (місто, селище, село, район) і є таксономічною одиницею мікрорівня. Під поняттям регіон розуміється особлива територія, яка характеризується специфічною соціокультурною цілісністю, є таксономічною одиницею між державою і індивідуумом, відображаючи макрорівень.

Одним з головних чинників у формуванні регіону визначається його історична доля, а в ній визначальним моментом - поява назви, зафіксованої документально і збереженої в людській пам’яті, а також кордон регіону - державний, адміністративний, природний, оскільки він є суттєвим фактором ізоляції краю, однією з умов формування регіональних особливостей. Природно-географічні умови і характер історичного розвитку окремих районів України зумовили їх певні особливості, що виявляються у територіальному аспекті. Регіонально-територіальний поділ має враховуватись у підготовці краєзнавчих матеріалів для загальноосвітньої школи.

Проведений аналіз наукової та навчально-методичної літератури дозволив визначити поняття краєзнавча складова курсу історії України як сукупність історичних відомостей про життя людей в усій багатоманітності його проявів у взаємозв'язку «людина – територія» на локальному (історія краю) та регіональному (історія регіону) рівні. Такі відомості досліджуються на основі вивчення історичних джерел, що відображають специфіку історичних явищ і подій, характерну для локального та регіонального рівнів. Краєзнавчий зміст курсу історії України складають локальні історичні явища і події, зокрема матеріалізовані в пам'ятках історії та культури. Він містить елементи соціальної, етнічної історії, біографістики, історії повсякденності і може бути представлений мікрорівнем і макрорівнем. На мікрорівні – це історія окремих населених пунктів, культових закладів, археологічних, архітектурних та інших пам'яток, видатних та пересічних громадян тощо. Навчальні матеріали макрорівня розкривають історію області (історичної, адміністративної), регіону (історико-географічного, історико-етнографічного, історико-економічного).

Загальними дидактичними принципами, на яких має будуватись розробка краєзнавчих навчально-методичних матеріалів для учнів 7-8 класів, є:

-       науковість, тобто відповідність матеріалу основним положенням та закономірностям історико-краєзнавчої галузі знань;

-       доступність, тобто можливість учнями сприймати та засвоювати матеріал;

-       систематичність і послідовність викладення матеріалу, що спрощує та полегшує його засвоєння;

-       створення змістових і структурних компонентів, які б сприяли формуванню та розвитку пізнавальних інтересів учнів.

Аналіз навчально-методичної літератури дозволяє стверджувати, що сучасні методичні принципи відбору змісту краєзнавчої складової курсу історії України базуються на діяльнісній парадигмі навчання та компетентнісному підході. Такими принципами є: здійснення структурно-методичного аналізу історичного навчального матеріалу, визначення співвідношення місцевої, регіональної та національної історії, структурування історико-краєзнавчих відомостей за галузями історичного знання: історико-соціологічні, етнологічні, біографічні тощо; визначення обсягу історико-краєзнавчих знань і способів діяльності в курсі
історії України, що підлягають засвоєнню учнями, з урахуванням особистісної мотивації учнів і можливостей організації їх пошуково-дослідницької діяльності; врахування вікових можливостей учнів певного віку.

Проведені дослідження свідчать, що пізнавальна діяльність учнів з опанування краєзнавчими знаннями у сучасній шкільній практиці може здійснюватись на трьох рівнях:

1)       отримання відібраних (готових) знань про «край», «регіон» з підручників, навчальних посібників, підготовлених учителем матеріалів;

2)       самостійне набуття знань і умінь у процесі активної пізнавальної діяльності під керівництвом учителя в урочний та позаурочний час з наукових, науково-популярних, літературних, Інтернет джерел, періодичних видань, шкільних та історико-краєзнавчих музеїв, місцевих та сімейних архівів тощо;

3)       здійснення пошуково-дослідницької діяльності учнів методами науково-історичного дослідження.

Методика реалізації краєзнавчої складової змісту курсу історії України має базуватися на вимогах Державного стандарту освітньої галузі «Суспільствознавство», основних ідеях особистісно орієнтованого та діяльнісного навчання, вимогах навчальних програм з історії України для 7-8
класів. Здійснений у дисертації аналіз положень педагогічної та методичної науки дозволяє стверджувати, що організація пізнавальної діяльності учнів на уроках краєзнавчого змісту буде ефективною за таких умов:

-       забезпечення активної діяльності учнів на кожному з етапів пізнавальної діяльності за допомогою таких засобів, як а) інтерактивні методи навчання; б) система пізнавальних завдань, орієнтованих на самостійну роботу учнів з опрацювання навчального історичного матеріалу з локальної та регіональної історії, поданого у підручниках і посібниках; в) проведення учнями нескладних самостійних досліджень з історії рідного краю з використанням різних джерел знань;

-       структура уроку історії, що передбачає такі етапи: 1) актуалізація, мотивація пізнавальної діяльності учнів; 2) усвідомлення ними цілей і завдань цієї діяльності; 3) сприймання, осмислення, запам’ятовування школярами нового матеріалу; 4) усвідомлення та застосування учнями набутих знань, умінь і навичок; 5) рефлексія учнями попередньої пізнавальної діяльності, самоконтроль, самооцінка;

-       врахування у змісті та методиці навчання учнів вікових та психолого-педагогічних особливостей підлітків.

У другому розділі «Експериментальна методика реалізації краєзнавчої складової курсу історії України в 7-8 класах» висвітлено стан проблеми в масовій практиці навчання історії України учнів 7-8-х класів, описано авторську методику організації пізнавальної діяльності учнів з опанування змістом краєзнавчої складової курсу історії України, охарактеризовано хід і результати експериментального навчання.

Структурно-функціональний аналіз програм, підручників з історії України, навчальних посібників з історії краю засвідчив наявність певних проблем у реалізації краєзнавчої складової курсу історії України. З одного боку, нормативні документи орієнтують на систематичне використання краєзнавчих матеріалів у вивченні курсу вітчизняної історії, з іншого – методичні можливості діючих підручників значно обмежені, бракує спеціальної методичної літератури.

Протягом 2006–2008 рр. проводилось анкетування та інтерв’ювання
148 вчителів різних регіонів. Метою анкетування було виявлення того, як сприймають учителі вивчення краєзнавчих матеріалів у процесі викладання вітчизняної історії; яким є місце краєзнавчих знань у структурі змісту шкільного курсу історії України 7-8-х класів; наскільки важливим є засвоєння учнями краєзнавчих матеріалів з погляду розвитку історичної предметної компетентності, використання виховного та розвивального потенціалу місцевої та регіональної історії України; виявлення основних методичних проблем у реалізації краєзнавчого змісту в діючих підручниках для 7-8-х класів. Анкетування засвідчило, що традиційні основи організації пізнавальної діяльності учнів, згідно з якими здійснюється реалізація краєзнавчої складової в курсі історії України, недостатньо активізують інтерес учнів і вчителів до цього питання. Вчителі зазначили відсутність навчально-методичного забезпечення дослідницьких інтересів і потреб учнів у навчанні краєзнавства, а форми і методи організації дослідницької діяльності учнів на відповідних уроках потребують удосконалення.

Із метою визначення початкового рівня сформованості історичної компетентності учнів 7-8 класів загальноосвітніх шкіл було проведено констатувальні дослідження, у яких взяли участь 416 учнів. Узагальнення результатів дало підстави для висновків про недостатню сформованість предметної компетентності учнів 7-8 класів. За результатами констатувальних зрізів знань і умінь учнів було встановлено, що в цілому, рівень сформованості історичної компетентності не перевищує середній рівень у 35,2 % учнів 7-х класів,  в учнів 8-х класів цей показник – 34, 8 % .

Метою формувального експерименту стала перевірка ефективності розробленої методики щодо формування історичної компетентності шляхом реалізації краєзнавчої складової курсу історії України в 7-8 класах. У формувальному експерименті брали участь 416 учнів (16 класів, з них -
8 експериментальних, 8 контрольних). Класи було підібрано з приблизно однаковим складом учнів (за рівнем навчальних досягнень) і умовами навчання.

У нашому дослідженні здійснення експериментального навчання передбачало: визначення розділів і тем за чинною навчальною програмою з історії України, відбір фактичного історико-краєзнавчого матеріалу локального і регіонального рівнів у відповідності до визначених вище принципів, розробку навчальних експериментальних матеріалів до окремих уроків, тематика яких забезпечувала розкриття найбільш яскравих історичних подій та явищ краю (села, міста, району) та регіону з метою відпрацювання навичок дослідницької роботи, розвитку предметної компетентності учнів.

Експериментальна методика організації пізнавальної діяльності учнів, побудована на вищезазначених методичних умовах, передбачала: спеціальні прийоми актуалізації й мотивації діяльності учнів на уроках історії (бесіди, проблемні запитання, пізнавальні завдання); систему пізнавальних завдань історико-краєзнавчого змісту, що пропонувались учням у певній послідовності з урахуванням: етапу пізнавальної діяльності на уроці, особливостей засвоюваного навчального змісту, етапу формування краєзнавчих знань у курсі, рівня володіння учнями уміннями дослідницької діяльності.

Усі уроки з курсів, які проводились відповідно до плану дослідження, розглядались як експериментальні. Було визначено теми уроків краєзнавчого змісту з використанням авторських методичних розробок і методичних рекомендацій. У контрольних класах організація навчальної діяльності з опанування краєзнавчим змістом курсу історії України за затвердженими підручниками та традиційною методикою, в експериментальних - за авторськими розробками.