Методика формування педагогічної техніки майбутнього вчителя трудового навчання засобами тренінгу

Краткое содержание

Основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ

у вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу та методи дослідження, теоретико-методологічну основу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження. Подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні проблеми розвитку педагогічної техніки майбутнього вчителя трудового навчання» проаналізовано ступінь дослідженості проблеми підвищення педагогічної майстерності вчителів трудового навчання у вищих навчальних закладах. Розроблено модель педагогічної техніки та з’ясовано сутність, роль, місце і закономірності використання тренінгу для формування педагогічної техніки за допомогою тренінгу. Такий підхід прискорює самовдосконалення його професійної підготовки, поглиблення професійної компетентності, що є передумовою професійного самовиховання та саморозвитку і, в результаті, формування педагогічної майстерності в цілому.

Спираючись на результати досліджень Ю. Азарова, О. Булатової, С. Гіппіуса, В. Гузеєва, І. Зязюна, В. Кан-Калика, О. Ковальчук, А. Макаренка, В. Миндикану, Н. Тарасевич та ін., можна стверджувати, що педагогічна техніка здатна забезпечити поєднання теорії і практики у підготовці вчителя і націлити його на більш продуктивну роботу з оволодіння педагогічною професією. Тому, проаналізувавши стан професійної підготовки майбутнього вчителя у нашій країні, СНД і за рубежем, можна констатувати, що у вітчизняній педагогіці та у педагогіці країн СНД більш ґрунтовно досліджена дана проблема.

Встановлено, що педагогічна техніка є основною складовою педагогічної майстерності поряд з методичною та психолого-педагогічною підготовкою майбутнього вчителя, тому що вона найяскравіше відображає його схильність до педагогічної діяльності. В її структуру входить внутрішня і зовнішня техніка. Завдяки особистісно-рефлексивній направленості внутрішньої техніки та розвитку мислення і образної пам’яті в її рамках, можна продуктивно вдосконалювати знаково-контексну взаємодію (вербальна, невербальна та авербальна комунікація) і дистантні рецепції (зір, слух) в рамках зовнішньої техніки. Це важливо тому, що урок складається із ситуативних складових, які направлені на вирішення тактичних педагогічних завдань, а без конкретних навичок педагогічної техніки важко практично здійснювати активізацію пізнавальної діяльності студентів. Дану проблему також мало вирішить і довготривале розв’язування педагогічних задач. Навички педагогічної техніки значно прискорюють таку підготовку і спрямовують майбутнього вчителя на ефективну особистісно орієнтовану взаємодію «учитель-учень». Тому, з огляду специфічності підготовки майбутнього вчителя трудового навчання, ми визначили педагогічну техніку (техніко-ситуативна складова) і тактичну підготовку (психолого-педагогічна, методична і теоретична), як основні компоненти педагогічної майстерності, які в інтегративній єдності складають техніко-тактичну готовність (компетентність) майбутнього вчителя, що створює необхідні передумови для досягнення стратегічної складової (мети навчання і виховання). Виходячи з цього, педагогічну техніку ми визначаємо як техніко-ситуативну взаємодію учителя й учнів за допомогою системи вербально-знакових і контекстно-автоматизованих дій учителя (невербальна та авербальна взаємодія з учнями), особистісно орієнтаційна та рефлексивна направленість, які разом із спеціальними уміннями (на основі дистантних рецепцій) дають змогу плідно вирішувати педагогічні завдання.

Таким чином, педагогічна техніка включає такі компоненти внутрішньої техніки: особистісно-рефлексивна взаємодія (педагогічна інтуїція, емпатія, толерантність, комунікабельність, емоційне самовладання; елементи артистизму: фантазування, гіпертимність, емотивність, імпровізація); удосконалення мислення і образної пам’яті: мислення – практично-дійове, наочно-образне, словесно-логічне; пам’ять: зорова, слухова, рухова і зовнішньої: знаково-контексна взаємодія (вербальна комунікація – діалогічна і монологічна мова); невербальна і авербальна комунікація; розвиток органів відчуттів (дистантні рецепції): зір, слух, голос. Ці складові педагогічної техніки повинні органічно поєднуватися з професійними знаннями (психолого-педагогічна, теоретична і методична підготовка) та активізацією пізнавальної діяльності студентів.

Для повноцінного оволодіння технічними прийомами ситуативної взаємодії учителя й учнів необхідні, крім їхньої наявності, певні закономірності, на основі яких повинна ґрунтуватися дана взаємодія. Головним у трактуванні такого підходу є те, що, керуючись ними, підготовка майбутнього учителя у тренінговій групі забезпечить максимально-ефективне оволодіння педагогіч­ною технікою, що, безсумнівно, позначиться на успішності цього процесу.

Отже, при обґрунтуванні закономірностей педагогічної техніки ми виходили з того, що педагогічна техніка вимагає якнайповнішого врахування індивідуальних особливостей студента. Тому проаналізувавши відповідну психолого-педагогічну літературу та науково-педагогічні дослідження вчених (Ю. Бабанського, Е. Берна, О. Булатової, В. Богословского, Ю. Гільбуха, В. Гузеєва, С. Єлканова, І. Зязюна, В. Кан-Калика, А. Макаренка, В. Мерліна, К. Мілютіної, Н. Мойсеюк, Ю. Орлова, Н. Петрової, А. Петровського, Л. Петровської, Н. Путиліної, Т. Рассела, В. Рибалки, І. Синиці, М. Фіцули, Л. Хаббарда, В. Ягупова та ін.), ми обґрунтовуємо наступні закономірності педагогічної техніки: 1) саморозвиток особистості майбутнього вчителя у засвоєнні педагогічної техніки; 2) урівноваження соціометричного статусу екстравертів та інтровертів у процесі навчання педагогічній техніці; 3) емоційна привабливість і виразність у застосуванні внутрішньої і зовнішньої техніки; 4) розвиток індивідуального стилю педагогічної техніки із змістовно-ціннісною орієнтацією майбутнього вчителя; 5) індивідуальний стиль спілкування; 6) творчий пошук самовираження і стилю діяльності для досягнення оптимальної взаємодії спілкування з учнями; 7) створення сприятливих умов для розвитку педагогічної техніки; 8) «Успіх породжує успіх» при засвоєнні педагогічної техніки; 9) оптимальне поєднання естетичного самовираження внутрішньої і зовнішньої техніки учителя; 10) гуманістична спрямованість педагогічної техніки.

Характеризуючи дані закономірності, потрібно сказати, що їх застосування повинно бути комплексним. Наприклад, урівноваження соціометричного статусу екстравертів та інтровертів у тренінговій групі повинно чітко поєднуватися з гуманістичною спрямованістю, забезпеченням успіху всіх учасників, а це, звісно, сприятиме виробленню індивідуального стилю спілкування та розвитку індивідуального стилю педагогічної техніки із змістовно-ціннісною орієнтацією кожного студента. Всього цього можна буде досягти, якщо кожен студент творчо працюватиме над своїм саморозвитком і творчим пошуком самовираження для досягнення успішної взаємодії у спілкуванні з учнями. Також без емоційної привабливості і виразності та оптимального естетичного самовираження внутрішньої і зовнішньої техніки оволодіння педагогічною взаємодією буде досить утруднено.

Для підвищення ефективності формування педагогічної техніки було застосовано систему тренінгового забезпечення для навчання педагогічній техніці майбутніх учителів трудового навчання. Оскільки тренінг походить від англійського training, що означає «виховання», «навчання», «вправи», «тренування», то при визначенні тренінгу ми виходили з точки зору педагогіки, психології та педагогічної психології. З педагогічної точки зору під тренінгом розуміється система взаємопов’язаних і взаємозалежних засобів педагогічного впливу на студентів з метою вироблення у них відповідних умінь і навичок до певного виду діяльності і поведінки при виконанні своїх функціональних обов’язків. Психологічне визначення тренінгу має на меті створення інтенсивних форм самопізнання, а також пізнання у процесі навчання. З точки зору педагогічної психології – це система відповідних умов, у процесі яких відбувається суб’єктивізація об’єкту учіння з метою переходу на рівень саморозвитку. Тому тренінг ми будемо визначати як систему взаємопов’язаних і взаємозалежних способів взаємодії викладача й студента з метою його саморозвитку і самовдосконалення та розвитку й формування у майбутніх учителів певних умінь і навичок.

У зв’язку з цим на основі аналізу теоретичних узагальнень О. Булатової, В. Васенка, П. Зінченка і Т. Зінченка, М. Зябліцевої, І. Зязюна, В. Кан-Калика, І. Кузнєцова, О. Кузнецової, П. Перепелиці, А. Петровського, А. Піза, О. Раєва, Л. Регуш, Г. Середи, І. Синиці, А. Степанова, Н. Тарасевич, Т. Тюріної, В. Шейнова, Л. Хаббарда та на засадах реалізації закономірностей педагогічної техніки обґрунтовано тренінгові механізми та їх складові для формування педагогічної техніки майбутнього вчителя трудового навчання