МЕТОДИКА САМОВДОСКОНАЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі подано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та сформульовані завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади, охарактеризовано методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію й впровадження здобутих результатів дослідження у практику вищих педагогічних закладів.

У першому розділі – «Методологічні  аспекти  самовдосконалення  як  науково-педагогічної  категорії» представлено результати теоретичного аналізу сутності «самовдосконалення» як категорії наукового пізнання, визначено змістове поле «самовдосконалення», у якому уточнено поняття «фахове самовдосконалення майбутнього вчителя музики»; визначено науково-теоретичні положення щодо фахового самовдосконалення в умовах інтерсуб’єктної взаємодії; виявлені стихійні культурно-музичні впливи на самовдосконалення студентської молоді в сучасних умовах мистецької освіти.

Узагальнення теоретичних положень стосовно самовдосконалення дозволило визначити такі наукові підходи: аксіологічний, феноменологічний, синергетичний і культуровідповідний. Аналіз висновків наукознавства дозволив сформулювати методологічні принципи самовдосконалення: фенометологічної редукції, відкритості систем, соціально значущої нормовідповідності, безперервності та наступності освіти, індивідуально-особистісної самоцінності. Узагальнені відправні умови самовдосконалення: вільність вибору актуалізації власного потенціалу; раціональна керованість поведінки особи; прагнення самоактуалізації людини як цілісної системи; постійний саморух до змін (з перевагою вроджених потенцій до актуалізації); вплив власної самооцінки кожного на прояв унікальності; вплив змін обставин, соціального середовища на особу; застосування нестандартних підходів до пізнання людини, демонстрація суб’єктивного досвіду власної ієрархії цінностей.

Спираючись на аналіз теоретичних висновків щодо змісту самовдосконалення ми розуміємо самовдосконалення майбутнього вчителя музики як: здатність до самореалізації, самостійного визначення кожним напрямків вільно спроектованого власного фахового зростання з огляду на індивідуальні потенційні можливості, усвідомлену мотивацію та освітню мету і процес ефективного формування та розвитку відповідних самобутніх задатків та досягнень для ефективної творчої діяльності.

Грунтуючись на винайдених методологічних засадах визначено структуру самовдосконалення з урахуванням психолого-педагогічних смислів та відповідних процесуальних характеристик феномену самовдосконалення як мети та процесу діяльності майбутнього фахівця.

Структура самовдосконалення майбутнього вчителя музики містить взаємообумовлені компоненти: потребово-мотиваційний,  когнітивно-емоційний, культурно-освітній, фахово-реалізаційній,  які утворюють синкретичну цілісність цього феномену з умовним поділом на підсистеми, що розкривається у єдності функціонування психолого-педагогічного і спеціально-музичного складових, внутрішніх і зовнішніх чинників, які забезпечують ефективність музично-освітньої діяльності.

Теоретична модель ґрунтується на формотворчій педагогічній умові: спонукання позитивного ставлення до самовдосконалення та інших педагогічних умов: забезпечення психолого-педагогічними знаннями та техніками щодо теорії самовизначеності, активізації проблемно-діяльнісної «самості» інтерактивного спрямування, заохочення самостійної проектовної творчо-реалізаційної фахової діяльності та інші.

Обгрунтовано науково-методичні принципи: результативність у створенні власної мети та індивідуального проекту самовдосконалення; ефективність (технологічність) науково-теоретично та практично виправданих методів отримання результатів самовдосконалення; суб’єктивації у створенні внутрішніх стимулів самостійного просування до наміченої мети; індивідуалізації стосовно врахування психологічних властивостей суб’єкта та набуття несхожого з іншими результату; рефлексивності у самовідчутті причетності до ефекту педагогічної дії; гармонічності у загальній системі фахової діяльності. Головним принципом визначено цілеспрямоване посилення мотивації.

Визначено основні факторні характеристики: адаптація та імпровізація, обґрунтовано їх педагогічна доцільність у процесі самовдосконалення. Виокремлено наукові положення китайських учених, що уможливило з’ясування їх наукових позицій, серед яких соціальна значущість самооцінки особистості, свідома самооцінка власних сил, взаємодія формування та розвитку особи, залежність придбаних якостей від вже існуючих у досвіді.

У результаті узагальнення культурних впливів на свідомість особистості виявлено взаємозв’язок молодіжної музичної субкультури із потребою у самовдосконаленні майбутнього вчителя. Це актуалізувало звернення до неї у контексті дослідження, включення у констатувальний етап для розкриття вмісту молодіжної субкультури, що відбиває намагання або небажання працювати над собою, глибше пізнавати себе, розвивати власний потенціал.

У другому розділі «Методичне забезпечення самовдосконалення в системі фахової підготовки майбутнього вчителя музики» розглянуто та проаналізовано методичні засади процесу самовдосконалення в контексті музичної освіти, методику самовдосконалення китайських науковців стосовно вокальної підготовки, сучасні методичні розробки, інтерактивні методи вокальної підготовки майбутніх учителів музики, запропоновано оганізаційно-методичне забезпечення самовдосконалення майбутнього вчителя музики у сучасних умовах фахової підготовки.

Розкрито теоретичні положення ґрунтовних праць з вокальної педагогіки щодо методичних засад розвитку співацького голосу (В. Антонюк, І. Колодуб, Ю. Юцевича, О. Стахевича та ін.).

Встановлено, що музично-дидактичним підґрунтям вокального навчання стала серйозна історико-теоретична база, розвиток якої сприяв інтенсифікації навчального процесу та музично-педагогічної творчості, значне методичне надбання. Серед них такі методи: емпіричний, класифікації та діагностики голосу, збереження індивідуальної манери, наукового обґрунтування голосоутворення, застосування сценічних рухів. Набутий досвід теорії і практики фахової підготовки склав конкурентний методичний пласт в міжнародному освітньому просторі.

Нами розкриті та залучені до науково-методичного обігу особливості проаналізованих китайських методик навчання вокалу як складової фахової підготовки студентів, напрямків самовдосконалення («звукова концепція» Шень Сян). По-перше, це стосується значної уваги до дихання, доведення вокальної інформації, самовдосконалення співака. Виявлено ефективність застосування методу активного прослуховування (музичних творів різних країн), методу художньо-понятійної інтеракції (уміння відчувати специфічну манеру співу кожної окремої нації).

По-друге, досліджено авторське бачення розробки шляхів самостійного визначення власних здібностей до вокального навчання, здатності самовідчуття своїх умінь та недоліків. У ньому головне місце посідає застосування психологічних важелів самонавчання на шляху до самовдосконалення, здатності до відчуття та бачення надбань інших у порівнянні із відчуттям якості власних здібностей, фіксування власних отриманих результатів щодо резонування, тембрового «фарбування» звуку, сили звучання тощо, тобто використовувався метод фіксації у пам’яті вокальних відчуттів.

По-третє, у цій методиці зафіксовано необхідність практичного закріплення всіх самостійно набутих вокальних технік – самостійного функціонування набутої вокальної практики (у постійних вправах та відтворенні їх у сценічних виступах через усвідомлення  власних дій та закріпленні своїх вірних реакцій у відтворенні художніх образів). Ми назвали цей метод – рефлексивного самовдосконалення (продовження процесу самопізнання у своїх відчуттях, усвідомлення та закріплення сценічного стану) доповнений методом дисциплінарного тиску, який ґрунтується на просторово-часовому обмеженні творчості виконавця в умовах відсутності будь-якої можливості змін у інтерпретації музичного твору та сценічної поведінки, вимушеної адаптації без додаткової підготовки. Зауважимо, що китайська методика передбачає винайдення свого репертуару, власної манери співу та сценічної поведінки кожного, притаманної лише йому форми подачі матеріалу; постійне самовдосконалення на шляху до рівня майстерності.

Доведено, що сучасна методика запозичила у європейської вокальної культури кращі досягнення, які у сукупності із результатами розвитку національного мистецтва склали методичне підґрунтя для самовдосконалення майбутніх учителів музики. Розкриття вокальних методик у фаховій підготовці студентів для нас цікаво ще й тому, що у Китаї багато різних вокальних жанрів, які мають окремі методики підготовки до них (етноспів, народний, пекінський оперний спів, класичний, сучасний). У їх вокальній методиці застосовуються різні методи: психологічний, механістичний, демонстраційний та метод формування виразності голосу, використання аналогій та вербальних пояснень.

Аналіз змісту і різних проявів «самості» підготовки у сучасній музичній освіті (Г. Адамів, В. Бенери, К. Завалко, А. Зайцевої, О. Кузниченко, Л.Тоцької, Н. Гречаник, ін.). Виявлені роботи з вокальної підготовки китайських дослідників (Цзінь Нань, Чжай Хуань, Чжань Яньфен), уможливили з’ясування основної умови ефективної підготовки майбутніх фахівців, якою є сформованість відповідних мотивів і ціннісних орієнтацій, розкриття ідей щодо самоактуалізації і самопрезентації, самооцінки, самовираження і самоутвердження особи.

Узагальнення теоретичних положень щодо самовдосконалення вчителя спрямувало створення організаційно-методичного забезпечення цього процесу, з орієнтацією на педагогічні принципи цілеспрямованого посилення мотивації; визнання абсолютної цінності людини; феноменологічної редукції; активізації саморозвитку на основі врахування індивідуальних психологічних особливостей для набуття несхожого з іншими результату; суб’єктивації у створенні внутрішніх стимулів самостійного просування до наміченої мети та результативності власного проекту; рефлексії та самовідчуття причетності до ефекту педагогічної дії; гармонічності у загальній системі фахової діяльності; технологічності щодо ефективності застосування теоретично обґрунтованої та практично виправданої методичної системи досягнення запланових результатів.

Грунтуючись на визначених у підрозділі 1.1. науково-теоретичних підходах, ураховуючи зміст феномену «самовдосконалення» для  фахового становлення майбутнього вчителя музики, спираючись на загальнонаукові принципи самостійної діяльності особистості зі саморозвитку згідно науково-теоретичних принципів: нами були розроблені критерії та їх показники, які відповідали встановленим у підрозділі 1.2. структурним компонентам самовдосконалення: потребово-мотиваційному, когнітивно-емоційному, культурно-освітньому і фахово-реалізаційному.

Так, критерій: ступінь усвідомленості власних мотивів музично-викладацької (фахової) діяльності (показники: міра сформованості мотивації щодо само актуалізації; ступінь усвідомлення власної самоцінності, рівень цілеспрямованості саморозвитку) до першого, потребово-мотиваційного компоненту; критерій: рівень власної емоційно-рефлексивної значущості (показники: усвідомлена рефлексія, самопізнання; емоційна активність та самооцінна адекватність) до другого, когнітивно-емоційного компоненту; критерій: міра внутрішньої фахової самовизначеності (показники: інтерес до музично-педагогічної самоосвіти, загальнокультурна самовизначеність, інтерактивна фахова самоідентифікація) до третього, культурно-освітнього компоненту; критерій: ступінь новаторства самоактуалізованої методики (показники: адаптивні фахові здібності, розвинуті інтерпретаційні музично-виконавські можливості, креативно-педагогічна самобутність) до четвертого, фахово-реалізаційного компоненту. Всі компоненти – взаємообумовлені.