Міленін О.Л. Правосвідомість учасників дорожнього руху

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито ступінь наукової розробки проблеми, визначено об'єкт і предмет дослідження, методологічну базу, окреслено мету й завдання роботи, подано відповідну характеристику наукової новизни дослідження, підкреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, узагальнено інформацію про апробацію результатів дослідження і публікації автора.

Розділ І – “Дорожній рух як об’єкт правового забезпечення” – складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Дорожній рух у системі соціальної життєдіяльності” всебічно розглянуто питання про соціальний контекст дорожніх проблем, їх значення в житті сучасного суспільства. Правове регулювання має враховувати соціальні функції автомобільних доріг: комунікаційну, інтеграційну, мобільну, стратегічну та ін.

У підрозділі 1.2 “Особливості діючого законодавства України в галузі автомобільного дорожнього руху” аналізуються правові норми про дорожній рух і правовідносини в цій сфері. Основна частина правових норм у царині дорожнього руху є імперативними – зобов'язальними чи заборонними, тобто такими, що не припускають жодних відступів від дотримання передбачених цими нормами приписів.

Суб'єктів правовідносин у царині дорожнього руху можна розподілити на дві основні категорії – учасників дорожнього руху та інших суб'єктів, які беруть участь у правовідносинах щодо дорожнього руху. Характерною особливістю, притаманною саме даним правовідносинам, є те, що деякі власники транспортних засобів, будучи учасниками правовідносин у сфері дорожнього руху, іноді не виступають безпосередніми учасниками самого дорожнього руху, можуть ніколи ними не бути. Дисертантом розглянуто весь спектр видів правовідносин, що виникають у зв'язку зі здійсненням дорожнього руху.

Так, до числа найважливіших конституційно-правових прав людини в царині дорожнього руху відноситься право людини на свободу пересування. Воно є фундаментом і базою для виникнення будь-яких правовідносин у сфері дорожнього руху, ос­кіль­ки дає можливість наступної реалізації інших, похідних прав.

Поряд із традиційно важливим правом власності на транспортні засоби, за сучасних умов особливого значення набуває питання про право власності на дороги й об'єкти дорожньої інфраструктури. Тут повною мірою виявляється недосконалість чинного законодавства України. Зокрема, попри проголошення права приватної власності на дороги й об'єкти дорожньої інфраструктури, земельне законодавство України не дозволяє його реалізувати.

Осібно розглянуто питання реалізації права на керування транспортним засобом (автомобілем). Це право варто віднести до категорії цивільних прав і свобод. Здійснюючи їзду на автомобілі, людина тим самим використовує у своїх власних чи також і суспільних цілях закладені в ньому технічні властивості та якості. Таким чином реалізується право користування, яке є одним із елементів права власності. Одержання водійського посвідчення, тобто обов'язкової умови для реалізації цього права, відбувається не в явочному, а винятково в дозвільному порядку, що відрізняє дане цивільне право від багатьох інших прав. До того ж, його реалізація здійснюється не в цивільно-правовому, а в адміністративно-правовому порядку. Правовій регламентації піддано не тільки процедуру реалізації одержання водійського посвідчення, а й порядок підготовки водіїв різних категорій.

Питання правового регулювання державного управління дорожнім рухом досліджуються шляхом аналізу компетенції уповноважених державних органів. Окремо розглянуто кілька нормативно-правових актів МВС України, що стосуються питань взаємин працівників ДАІ з водіями, їх правозастосовчої та правоохоронної діяльності. Відзначено стійку тенденцію до лібералізації законодавства, підвищення правових гарантій учасників дорожнього руху.

Аналіз питань правового регулювання дорожнього руху на сучасному етапі спонукає до висновку про необхідність виконання планомірних кодифікаційних робіт і підготовки на вищому законодавчому рівні комплексного та єдиного правового документа, що регулював би правовідносини в царині дорожнього руху між водієм, пішоходом, іншими учасниками в цій сфері (Автомобільно-дорожнього кодексу України). Його відсутність призводить до появи безлічі різних як за юридичною силою, так і за своїм змістом правових актів у даній сфері, що, як засвідчує проведене дослідження, найчастіше суперечать один одному. Автор формулює пропозиції щодо розробки такого кодифікаційного акта.

Окремо розглянуто низку питань, пов'язаних з особливостями юридичної (цивільно-правової, адміністративної, дисциплінарної та карної) відповідальності за порушення дорожнього законодавства. Відзначено, що провідним принципом у питаннях призначення юридичної відповідальності за порушення зако­нодавства в галузі дорожнього руху має бути не посилення жорсткості санкцій за порушення правил дорожнього руху, а неминучість покарання. Саме ця обставина повинна зіграти істотну роль у підвищенні рівня правосвідомості учасників дорожнього руху.

Крім того, стосовно цивільно-правової відповідальності відзначено, що, оскільки автомобіль вважається джерелом підвищеної небезпеки, то дана форма відповідальності інколи може застосовуватись незалежно від наявності особистої провини власника джерела підвищеної небезпеки.

Фактором, що стабільно впливає на покращення стану правосвідомості учасників дорожнього руху, є також стійка тенденція “європеїзації” законодавства України в цій сфері.

Створення загальноєвропейської системи профілактики дорожньо-транспортних подій сприятиме підвищенню рівня правосвідомості учасників дорожнього руху і дисципліни на дорогах. Актуальність прийняття подібних документів викликана і тим, що в наш час процес попередження правопорушень у галузі дорожнього руху в Україні усе ще не спирається на національну правову базу. На основі аналізу низки найважливіших міжнародно-правових актів запропоновано розробити і реалізувати в МВС України концепцію співробітництва правоохоронних органів України і держав – членів ЄС у площині профілактики і попередження дорожньо-тран­спорт­них подій. Крім участі в заходах, проведених ЄС з метою поліпшення стану справ у сфері дорожнього руху, Україна розвиває міжнародне співробітництво у цій галузі також з країнами колишнього СРСР, беручи активну участь у формуванні принципів спільного транспортного простору і взаємодії держав – учасниць СНД.

Розділ ІІ – “Правосвідомість учасників дорожнього руху: загальна характеристика, методи дослідження” – присвячений загальнотеоретичному аналізу питань, що стосуються специфіки правосвідомості учасників даних суспільних відносин. У підрозділі 2.1 “Загальна характеристика правосвідомості учасників дорожнього руху” розглянуто питання про ознаки та структуру правосвідомості учасників дорожнього руху, її функції, особливості професійної, повсякденної й теоретичної правосвідомості у царині дорожнього руху.

Провідною доктриною правової ідеології в галузі дорожньо­го руху має стати гарантування безпеки всіх його учасників. Доктрина гарантування безпеки повинна обійняти собою не тільки правові норми та ідеї щодо вдосконалення правового забезпечення дорожнього руху, але й положення, що розробляються в рамках інших наук. Так, положення щодо покращення стану екологічної безпеки, пов'язані з оснащенням транспортних засобів технічними пристроями, які зменшують шкідливі викиди в атмосферу, уже знайшли своє відображення й у правовій думці.

Спеціально розглянуто в дисертації функції правосвідомості учасників дорожнього руху. Крім функцій, притаманних правосвідомості взагалі (оцінна, регулятивна, пізнавальна, правоосвітня), у даному конкретному випадку також відноситься до числа основних виховна функція. Саме від виховання у громадян звички дотримуватись елементарних правил безпеки дорожнього руху часто залежить життя їх самих і життя оточуючих. У такій ситуації роль виховної функції помітно підвищується і ставить її в один рівень з іншими основними функціями правосвідомості. Зроблено висновок, що характер і специфіка суспільних відносин у багатьох випадках трансформують роль і значення додаткових, похідних функцій правосвідомості, підвищують їх до рівня основних.

У підрозділі 2.2 “Специфіка правосвідомості в галузі дорожнього руху окремих груп населення” відзначається, що для повного й об'єктивного аналізу правосвідомості учасників дорожнього руху їх необхідно розподілити на громадян, що володіють правом керування транспортним засобом і навичками керування ним, тобто є водіями, і тих, хто таке право не реалізує і відповідних навичок не має. Розподіл учасників дорожнього руху за таким принципом дозволяє глибше з'ясувати і зрозуміти ступінь правової поінформованості громадян у сфері дорожнього руху.

Розглядаючи питання про глибину відображення правової дійсності учасниками дорожнього руху, автор зазначає, що з огляду на свій статус водії мають не такі поверхові уявлення про правила дорожнього руху, як переважна більшість громадян, що не є водіями, а більш глибокі й систематизовані знання. Виходячи з цього, розподіл правосвідомості на види за ступенем глибини відображення правової дійсності водіями має певні особливості, не цілком вписуючись у попередньо узвичаєну в науці класифікацію. З цього випливає, що рівень правової поінформованості громадян у сфері дорожнього руху в першу чергу визначається ступенем їхньої правової підготовки. Саме вона багато в чому обумовлює наявність чи відсутність у них навичок керування транспортним засобом.

Далі в дисертації розглянуто питання, що стосуються професійного й теоретичного різновидів правосвідомості у сфері дорожнього руху. Зокрема, відзначено, що до характерних особливостей професійного різновиду виявів правосвідомості на дорозі слід віднести усвідомлення більшої або меншої пов'язаності поведінки учасників руху з юридичними наслідками, що виникають у процесі участі громадян у відповідних правовідносинах. Саме носій професійної правосвідомості передусім оцінює і співставляє поведінку учасників дорожнього руху з наслідками дотримання чи недотримання правових норм, оскільки їх застосування й аналіз є його щоденною роботою.

У підрозділі 2.3 “Методи виміру правосвідомості учасників дорожнього руху” досліджено проблему виборчого реагування і добору особистістю правової інформації, розглянуто вплив цінностей, мотивів, потреб на формування правосвідомості учасника дорожнього руху, проаналізовано критерії оцінки якості способів виміру рівня правосвідомості учасників дорожнього руху. Особливу увагу приділено опитуванню як методу збору даних про правосвідомість учасників руху. Розкрито питання, що стосуються особливостей процедур опитувального дослідження (концептуалізації, схематизації, підготовки інструментарію тощо). Крім того, визначено найбільш розповсюджені правопорушення у сфері дорожнього руху.

Автором розглянуто фактори, що визначають поведінку водіїв і пішоходів на дорозі. Згідно з отриманими даними, виявлено виразну кореляцію між факторами, що впливають на дотримання правил дорожнього руху пішоходами і водіями. У першу чергу – це особисті якості. Серед особистих якостей працівники ДАІ виділяють психологічні якості (67,7% опитаних). Для водіїв достатньо високе, але відносно менше значення має стаж водіння (31,4% респондентів). У той же час така якість, як поінформованість водія, оцінюється працівниками ДАІ досить низько, її відзначили всього 12,4% респондентів.

Подібні дані були отримані й під час опитування водіїв різних категорій. Серед визначально впливаючих на поведінку і дотримання правил дорожнього руху якостей в першу чергу водіями були також виділені особисті якості. Це, передусім, психологічні особливості (характер, темперамент), а також правовий досвід, стаж і досвід водіння.

Під час оцінки заходів, що помітно впливають на поведінку учасників дорожнього руху, дослідженням було встановлено, що працівники ДАІ вважають більш ефективними заходи покарання (81,9% опитаних). Тільки 15,2% опитаних вказують на те, що запобіжні заходи можуть мати значення. У той же час, ефективними існуючі правила дорожнього руху вважають 83,8% опитаних.

Як показав порівняльний аналіз досліджень, проведених серед водіїв і працівників ДАІ, найбільш розповсюдженими порушеннями правил дорожнього руху сьогодні є ігнорування знаків дорожнього руху і перевищення швидкості (у водіїв) і перехід дороги у невстановленому місці й на червоне світло (у пішоходів). Саме ці види порушень визнані респондентами і найбільш небезпечними для учасників дорожнього руху. Таким чином, маємо ситуацію, коли найбільшого поширення набули саме найбільш небезпечні види порушень.

Розділ ІІІ – “Правосвідомість і її роль у підвищенні забезпечення ефективності дорожнього руху” – присвячений дослідженню умов і соціальних факторів, що впливають на правосвідомість учасників дорожнього руху, накресленню шляхів підвищення рівня цієї підсистеми правосвідомості. Дисертант підтримує загальноприйняту точку зору стосовно того, що об'єктивним критерієм справжності, реальності поваги до закону виступає не стільки його вербальне підтвердження, скільки практика правового спілкування учасників дорожнього руху, рівень правомірності застосування юридично значимих дій.

У підрозділі 3.1 “Фактори, що впливають на правосвідомість учасників дорожнього руху” відзначено, що в юридичній літературі традиційно основна увага приділялась не стільки умовам, що впливають на рівень правосвідомості учасників суспільних відносин, скільки факторам ефективності дії правових норм. Під останніми розуміють обставини, від яких залежить реалізація здатності норми справити благотворний вплив на суспільні відносини в заданому напрямку, тобто істотно вплинути на розкриття нормою права певної внутрішньої властивості – перетворення закладеної в ній можливості в реальну дійсність. Таким чином, виявлення загальносоціальних факторів, що впливають як на ефективність дії правової норми, так і на свідомість та волю людини, сприятиме прийняттю результативних, адресних чи комплексних заходів, спрямованих на підвищення рівня правосвідомості учасників дорожнього руху, а також на зменшення впливу на неї негативних факторів.

Далі автор розглядає питання про класифікацію загальносоціальних факторів, що впливають на правосвідомість учасників дорожнього руху. В основу класифікації таких факторів можуть бути покладені різні критерії. Однак найбільш важливим з них є кінцевий результат впливу даних факторів. За цим показником можна розподілити фактори, що впливають як на правосвідомість учасників дорожнього руху, так і на ефективність дії правових норм у цій сфері. Кінцевий результат може бути або позитивним, або негативним, так само як позитивними або негативними є фактори впливу. При цьому до числа негативних факторів варто відносити й ті, котрі хоча й не викликають негативних наслідків, але й не сприяють підвищенню рівня правосвідомості особистості, а також ефективності дії правових норм.

Особливу увагу в розділі приділено такому фактору, як незадовільний стан автомобільних доріг і його негативний вплив на правосвідомість учасників дорожнього руху. Звернено увагу й на те, що до переліку факторів, які впливають на покращення правосвідомості учасників дорожнього руху, відноситься висока культура водіння. Пропаганда здорового способу життя є одним з істотних факторів, які впливають на правосвідомість учасників дорожнього руху. Не є секретом те, що величезна кількість дорожньо-транспортних подій відбувається через те, що водій перебував у стані алкогольного чи наркотичного отруєння. Правове стимулювання впровадження високих технологій у сферу дорожнього руху також є чинником, що підвищує рівень правосвідомості його учасників. Принципово важливим позитивним фактором, що сприяє підвищенню рівня правосвідомості учасників дорожнього руху, є формування партнерських взаємин між працівниками ДАІ та учасниками дорожнього руху.

Чимале значення має також особистий позитивний приклад водіїв і пішоходів. У процесі спілкування людей між собою вступають у дію соціально-психологічні механізми наслідування, свідомого навіювання і неусвідомлюваного зараження, які, поширюють вплив на всіх членів суспільства. Позитивний приклад змушує діяти ці механізми в напрямку підвищення рівня правосвідомості учасників дорожнього руху, так само як приклад негативний призводить до зворотних наслідків.

На основі аналізу факторів, що впливають на правосвідомість учасників дорожнього руху, автор висуває ідею створення комплексної загальнодержавної програми – стратегії розвитку автомобільних шляхів України, – у рамках якої мають бути запропоновані і сформульовані відповідні заходи, спрямовані на підвищення рівня правосвідомості учасників дорожнього руху.

У підрозділі 3.2 “Шляхи розвитку і підвищення рівня правосвідомості у сфері дорожнього руху” відзначається, що одним з головних напрямків діяльності, спрямованої на підвищення рівня правосвідомості учасників дорожнього руху, є підвищення ефек­тивності роботи відповідних державних правозастосовчих органів.

Дисертант звертає увагу на істотні недоліки в роботі підрозділів ДАІ, недостатність позитивного і наявність негативного впливу їх працівників на правосвідомість учасників дорожнього руху. Для подолання ситуації, що створилася, необхідне прийняття тих правових заходів, які б звели до мінімуму зловживання з боку працівників ДАІ стосовно водіїв, могли б підвищити одночасно ефективність дії правових норм у царині дорожнього руху і правосвідомість його учасників. Автор обгрунтовує доцільність взяття на озброєння досвід у закордонних поліцейських служб, що здійснюють контроль за дорожнім рухом за допомогою спеціальної відео- та комп'ютерної техніки, що, на відміну від людини, об'єктивно фіксує навколишні події. Таким чином, будуть зведені до мінімуму суб'єктивізм і зловживання посадових осіб ДАІ під час притягнення до юридичної відповідальності порушників дорожнього руху. Однак для реалізації такої ідеї в Україні ще не створено відповідної законодавчої бази. Необхідним є прийняття спеціального закону, що визначав би: порядок використання таких пристроїв; право учасників дорожнього руху особисто ознайомлюватись із зафіксованими такими пристроями доказами; правовий статус доказів, отриманих таким шляхом; вирішення питання про установку таких пристроїв з огляду на конституційне право особистості на таємницю особистого життя.

У розділі спеціально розглянуто питання про правове виховання учасників дорожнього руху, його форми і методи. Аналізуються як контактна, так і неконтактна форми правового виховання. У першому випадку основними способами впливу є лекції, бесіди, диспути, конференції; у другому випадку – технічні засоби, телебачення, відео, Інтернет, радіо. Перевага неконтактного спілкування полягає у величезному розширенні аудиторії. Головний її недолік – розосередженість аудиторії і відсутність зворотного зв'язку в момент інформаційного впливу. Розглянуто й організаційні аспекти проведення правової пропаганди в галузі дорожнього руху.

Осібну увагу приділено активним соціально-психологічним методам формування правосвідомості учасників дорожнього руху. Досліджено завдання, які можна розв'язувати за допомогою таких методів, фактори, що можуть спонукати суб'єктів правового навчання до соціально корисної активності.