МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ Й ІНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні загальносвітові процеси інтеграції та глобалізації вимагають вдосконалення правового забезпечення в усіх сферах міжнародних відносин. Глобалізація має різні виміри, вона ставить перед людством нові запитання щодо способів оберігання самобутності регіональних і національних спільнот та їхніх культур, збереження скарбниці людської різноманітності, духовного й національного відродження великих і малих етносів, народів, націй, визнання національної чи етнічної ідентичності індивіда тощо. В цьому універсальному процесі розвитку світового співтовариства  залишається не розв’язаною одна з найважливіших проблем – забезпечення цивілізованого існування національних меншин та їх правовий захист.

Протягом майже двохсот років різні країни, спираючись на концепції розмаїтих ідейних течій щодо національної держави і виходячи з потреб забезпечення державної безпеки та добробуту своїх громадян, робили спроби втілити в життя принцип створення національно однорідної держави – тобто такої, що має один народ, єдину мову і навіть релігію. Однак практичні спроби досягти цього досі не увінчались успіхом. Натомість жахливі події в різних куточках земної кулі, пов’язані з депортацією народів, “етнічними чистками”, актами геноциду і релігійними війнами, що завершувалися багатьма мільйонами людських жертв, назавжди залишаться ганебними фактами історії і вічними докорами людству.

Сьогодні проблема захисту прав національних меншин є актуальною для більшості країн світу, в яких через різні об'єктивні обставини сформувався багатонаціональний склад населення. Фахівці зазначають, що в сучасних незалежних країнах налічується понад 5000 етнічних та 2500 мовних груп. Щодо європейського континенту, то останні дослідження свідчать, що між Атлантичним океаном і Уральським хребтом проживає 757 млн. європейців, чиє етнічне походження не збігається з політичними кордонами країн. Науковці підрахували, що вісімдесят великих і малих народів проживають лише в тридцяти шести країнах (з населенням до 1 млн. осіб; щодо країн з меншою чисельністю населення такі дані майже відсутні). Отже, офіційно визнаних народів у Європі вдвічі більше ніж  загальновизнана кількість держав.

Майже кожна з цих країн має власні міжетнічні проблеми. Боротьба народів за політичну незалежність, розвиток взаємозалежних, проте неврегульованих та суперечливих відцентрових і доцентрових тенденцій у напрямку до інтеграції і регіоналізму, до єднання і децентралізації та поглиблення пов’язаних із цими процесами нових і наявних застарілих проблем національних меншин створили в країнах нову загрозу втіленню в життя історично обумовленої ідеї щодо збереження миру, безпеки і справедливості на континенті. Найактуальнішим сьогодні напрямком процесу розвитку дружніх відносин і  співробітництва для майже всіх без винятку країн Європи, включаючи Україну, стали спроби правового врегулювання міжнаціональних відносин, зняття міжетнічної напруженості, залагодження міжнаціональних конфліктів, що відвіку становили і становлять загрозу миру та стабільності в регіоні. Проте практика доводить, що й дотепер ні на універсальному, ні на регіональних рівнях не усунуто тих глибинних причин, котрі й породжують проблеми національних меншин.

Тому головний напрям дослідження, сформульований у назві дисертації, полягає в тому, щоб, спираючись на наявну теоретичну і юридичну базу, дослідити еволюцію становлення міжнародно-правових засад захисту прав національних меншин, визначити чинні в цій сфері норми, проаналізувати ефективність реалізації міжнародних інституційних механізмів, створених для контролю за їх здійсненням, виявити тенденції розвитку нормативного комплексу міжнародного захисту прав національних меншин.

Важливість і значущість дослідження проблем національних меншин зумовлюють також уважне ставлення до них протягом ХХ ст., а починаючи з другої його половини і до цього часу – й підвищений інтерес з боку багатьох учених різних країн: юристів, соціологів, політологів, істориків, етнологів, інших фахівців – теоретиків та практиків.

Для з'ясування окремих аспектів цієї проблеми велике значення мають роботи українських учених-правників В. Буткевича, М. Буроменського, М. Баймуратова, В. Денисова, В. Євінтова, О. Копиленка, О. Мартиненка, В. Нікітюка, І. Піляєва, П. Рабіновича, М. Товта та ін.

В останні роки різні аспекти історичного і сучасного правового становища національних меншин в Україні досліджувались у публікаціях М. Антонович, О. Антонюка, О. Бикова, Ю. Волошина, В. Колісника, П. Муцького, С. Пєткова, Ю. Шемшученка, М. Шульги, К. Рушковської, в монографічних працях В. Євтуха, І. Кураса, Л. Місінкевича, О. Рафальського, Л. Рябошапка та ін.

Різні аспекти проблеми захисту і правового статусу національних меншин висвітлювали правники із країн-членів СНД А. Абашидзе, І. Бліщенко, Т. Васильєва, Л. Гусейнов, Г. Жванія, О. Карпович, В. Карташкін, С. Пунжин, М. Смислов, Р. Тузмухамедов, С. Черниченко, С. Юр’єв та ін.

Проблемам міжнародно-правового захисту національних меншин присвятили праці західноєвропейські науковці: Г. Альфредссон, Дж. Анайя, О. Андрисек, А. Балог, Ф. Бенуа-Ромер, Б. Вукас, Г. Гілберт, Е.-І. Даес, В. ван Дайк, Й. Динстейн, Ж. Дюпарк, А. Ейде, Ф. Ермакора, М. Естебанез, Ф. Капоторті, В. Кимлічка, І. Л. Клауд, Г. Лаутерпахт, Н. Лернер, К. Мінтті, Т. Мусгрейв, М. Новак, Дж. Пакер, Г. Пентассулья, А. Росс, А. Спілопулу-Акермарк, Р. Ставенхаген, К. Томушат, П. Торнберpі, Д. Турк, Р. Хофманн, М. Шоу, Дж. Якоб та ін.

Результати досліджень та висновки згаданих фахівців були враховані під час написання цієї дисертаційної роботи.

У той же час важливі напрями дослідження зазначеної проблеми ще не стали об’єктом вивчення вітчизняних фахівців і лише частково розкриті зарубіжними фахівцями.

Обрання теми цієї дисертації зумовлено наступними чинниками: відсутністю комплексного дослідження її теоретичних і практичних аспектів; нагальністю аналізу і узагальнення наукової інформації та систематизації і класифікації чинних норм міжнародного права щодо захисту національних меншин; встановлення онтологічної і гносеологічної цінності наявних наукових концепцій, пов’язаних з предметом дисертаційного дослідження, які в юридичній літературі ще не проаналізовані; потребою визначення місця в сучасному міжнародному публічному праві окремого нормативного комплексу із забезпечення і захисту прав національних меншин та осіб, які до них належать; актуальністю дослідження діяльності заснованих у рамках низки універсальних і регіональних міжнародних угод та наділених моніторинговою, судовою чи квазісудовою компетенцією щодо контролю за дотриманням державами прийнятих ними зобов’язань стосовно захисту прав національних меншин міжнародних інституційних органів і механізмів, які існували в минулому та функціонують сьогодні; доцільністю спеціального дослідження проблем визначення і тлумачення колективних прав національних меншин та осіб, які до них належать, і механізмів забезпечення їх ефективної участі у державних справах, зокрема тих, що стосуються їх безпосередньо; необхідністю міжнародно-правового аналізу питань стандартів національного законодавства в цій сфері. Особливо важливо дослідити діяльність контрольного органу Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, зокрема Консультативного комітету – єдиного спеціального моніторингового механізму нагляду за імплементацією і виконанням спільних для 35 країн-учасниць конвенції міжнародних правових зобов’язань у цій сфері.

Комплексне дослідження міжнародних засад й інституційних механізмів захисту прав національних меншин є важливим як для вітчизняної правової науки, так і для міжнародно-правової практики України. Вивчення цих питань є необхідним для правозахисної практики та правотворчої діяльності в Україні, яка зобов’язалась сприяти “розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України” (ст. 11 Конституції України).

Усі зазначені вище чинники обумовили актуальність та вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 01U015204), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (тема  № 01БФ048-01), наукової програми кафедри міжнародного права “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”.