МОДЕЛИРОВАНИЕ КОНФЛИКТНЫХ СИТУАЦИЙ КАК СРЕДСТВО ОПТИМИЗАЦИИ МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЙ В ПЕДАГОГИЧЕСКОМ КОЛЛЕКТИВЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, теоретико-методологічну основу, гіпотезу, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію, впровадження та структуру роботи.

У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження конфлікту” – охарактеризовано основні філософсько-соціологічні та психологічні підходи до вивчення конфлікту; наведено найбільш поширені в науковій літературі класифікації конфліктів; розкрито структурно-динамічні чинники конфліктної взаємодії; висвітлено функції конфліктів та рівні їх реалізації.

Філософсько-соціологічна традиція вивчення конфлікту представлена соціал-дарвіністськими (Л.Гумплович, Г.Ратценгофер, У.Самнер, Г.Спенсер), структурно-функціоналістськими (Е.Мейо, Т.Парсонс), марксистськими (Г.Зім­мель, К.Маркс), феноменологічними (Р.Дарендорф, Л.Козер), загально-тео­ретичними (К.Боулдінг) тлумаченнями.

Психологічна традиція розуміння конфлікту пов’язана з психоаналізом З.Фрейда і його соціологізованими версіями (Г.Саллівен, Е.Фромм, К.Хорні,); теорією поля К.Левіна; агресивно-фрустраційною теорією А.Басса і Д.Доллар­да; соціометричною концепцією Я.Морено; символічним інтеракціонізмом Д.Міда і Т.Шибутані; етологічним підходом К.Лоренца і Н.Тінбергена; соціотропним підходом У.Мак-Дугалла, С.Сігеле; теорією ігор М.Дойча; теорією організаційних систем (Р.Блейк, Дж.Мутон, К.Томас); теорією переговорів (Д.Рубін, Р.Фішер, У.Юрі).

Конфлікт – досить складне психологічне та соціальне явище, успішність вивчення якого залежить від вихідних теоретичних та методологічних передумов. Оскільки проблема конфлікту не розв'язана остаточно, вона вивчається психологією у трьох формах.

Внутріособистнісний конфлікт полягає у зіткненні приблизно однакових за силою, але протилежно спрямованих інтересів, потреб, нахилів. Ця форма конфлікту по-різному трактується в психоаналізі, гуманістичній психології, біхевіоризмі, когнітивній психології, “теорії поля” К.Левіна.

В залежності від того, які сторони внутрішнього світу особистості вступають у суперечність, виокремлюють такі види внутріособистісного конфлікту: мотиваційний, моральний (нормативний), конфлікт нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності, рольовий конфлікт, адаптаційний і конфлікт неадекватної самооцінки.

Міжособистісний конфлікт визначається як ситуація, коли дійові особи або групи домагаються несумісних цілей, або одночасно в конкурентній бо­ротьбі прагнуть досягти однієї мети, яку нарешті досягає одна із сторін. Най­частіше розрізняють конфлікти інтересів, цінностей, нормативні; “горизон­тальні” і “вертикальні”; відкриті і приховані.

У міжгруповому конфлікті конфліктуючими сторонами виступають соці­альні угруповання, які добиваються несумісних цілей, перешкоджаючи один одному на шляху їх досягнення. Розрізняють такі типи міжгрупових конфліктів: мотиваційний, ситуаційний, когнітивний.

Застосований нами інтегративний підхід до класифікації конфліктів дозволяє описати внутріособистісні, міжособистісні і міжгрупові конфлікти, типологізувати їх на основі певної ознаки, розширити категоріально-понятійний апарат конфліктології і створити певну систему знань про об'єкт дослідження.

Конфлікт як багатовимірне явище має свою структуру. Структура кон­флікту – це сукупність стійких зв'язків конфлікту, що забезпечують його ціліс­ність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозв'язана система і процес. До складових конфлікту відносять: сторони, умови, предмет, дії учасників та результат конфлікту (Н.В.Грішина); пізнавальні, емоційні, вольові компоненти конфлікту (І.В.Пономарьов).

Динамічні чинники конфлікту включають в себе виникнення, перебіг конфліктної взаємодії та її вирішення (Анцупов А.Я., Бандурка А.М., Бородкін Ф.М., Друзь В.А., Коряк Н.М., Малишев А.А., Шипілов А.І.). Динамічним характеристикам конфлікту приділяється основна увага в конфліктологічній літературі, бо від особливостей перебігу конфлікту залежить вибір тих чи тих конструктивних або деструктивних засобів виходу з нього, фактичне його розв’язання і наслідки.

На сьогодні основні функції конфлікту в психологічній літературі нау­ковці об’єднують у блоки конструктивних та деструктивних функцій (А.М.Бaн­дурка і В.А.Друзь, Р.М.Бородкін і Н.М.Коряк, Н.В.Грішина, О.А.Донченко Т.М.Титаренко)

До конструктивних функцій конфлікту належать:

–        часткове або повне усунення протиріч, що виникли із-за недосконалої організації діяльності, помилок в управлінні;

–        глибока оцінка індивідуально-психологічних особливостей опонентів. Конфлікт тестує ціннісні орієнтації людини; відносну силу її мотивів, що направлені на діяльність, на себе, на встановлення певних взаємовідносин. Він виявляє психологічну стійкість щодо стресових факторів у нелегких ситуаціях; сприяє більш глибокому пізнанню опонентів конфліктної взаємодії, викриває не тільки непривабливі риси характеру, але і варті схвалення особливості людини;

–        послаблення психічної напруженості, яка є своєрідною реакцією учасників на конфліктну ситуацію. Конфліктна взаємодія, що супроводжується бурхливими реакціями, окрім можливих негативних наслідків. знімає у людини емоційну напругу і призводить до поступового зниження інтенсивності негативних емоцій;

–        конфлікт – це джерело розвитку особистості та міжособистісних взаємовідносин. За умови конструктивного вирішення він надає можливість учасникам піднятись на нову висоту: розширити сфери і способи взаємодії з оточу­ючими людьми. Особистість набуває соціального досвіду у вирішенні проблемних ситуацій.

Окрім конструктивних функцій, конфлікт, як правило, має і деструктивні наслідки:

–        негативний вплив на психічний стан його учасників;

–        конфлікт – важка ситуація, яка супроводжується стресом;

–        це деструкція системи міжособистісних відносин, що склалися між суб'єктами взаємодії. Після завершення конфлікту відбувається часткова нормалізація взаємовідносин, але їх первісне відновлення неможливе;

–        формування негативного образу протидіючих сторін – "образу ворога", що виражається в упередженому ставленні один до одного і певної готовності діяти на зло;

–        конфлікти затримують поступальний розвиток особистості, негативно позначаються на ефективності індивідуальної діяльності.

Рівень перебігу конфлікту визначають характеристики прояву суперечностей між суб’єктами взаємодії, що виражають інтенсивність наростання конфлікту.

Конфлікт відбувається на трьох рівнях: когнітивному, регулятивному та комунікативному. Між рівнями встановлюються певні смислові відношення залежно від досвіду та інтелектуального розвитку особистості.

Отже, системний підхід до вивчення конфлікту дозволяє всебічно охопити параметри його оцінки як складнозумовленого соціально-психологічного явища з тим, щоб спроектувати комплекс теоретичних конструктів на практичну площину реальної взаємодії учасників педагогічного спілкування.

У другому розділі – “Концептуально-методичні основи модельного вивчення і корекції конфліктної взаємодії” – розкрито поняття моделювання як методу наукового пізнання та його можливості щодо вивчення конфліктної взаємодії; висвітлено суть і способи графологічного моделювання конфліктної взаємодії як засобу соціально-психологічного навчання; з’ясовано специфіку ігрового моделювання конфліктної взаємодії в умовах соціально-психоло­гічного тренінгу; розкрито особливості символічного моделювання конфлікт­них настанов засобами психомалюнку.

Можливість використання моделювання з психокорекційною метою випливає з суті цього методу – оперування моделями як відображенням факторів, речей і відношень певної царини знань у вигляді більш простої і наочної матеріальної структури (Г.Клаус).

Психологічне моделювання вимагає дослідження психічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) чи ідеальних, передусім матема­тичних моделей. Наочно-схематичні моделі дозволяють зобразити ситуаційний контекст конфліктної взаємодії, процес її розвитку та типи взаємодії як результат такого розвитку.

Графологічне моделювання конфліктної взаємодії може бути використано в роботі науково-методичного семінару вчителів з метою підвищення їх комунікативної компетентності. У дослідженні обґрунтовано граф-моделі конфлікту як структури, процесу і як результату; моделі випадкового, закономірного, неминучого конфлікту (рис. 1.).

Обґрунтовано особливості рольової гри як різновиду практично-дійового, рефлексивно-комунікативного моделювання конфліктних ситуацій, що здійснюється в організаційному форматі соціально-психологічного тренінгу.

Гра як імітаційна діяльність в умовних ситуаціях через прийняття певної соціальної ролі та ігрових правил дозволяє виявити унікальність кожного гравця, його психічні захисти й особистісні проблеми, а також потенціал духовного зростання.

Перед рольовими іграми, зазвичай, стоять такі завдання:

1)    активна соціально-психологічна підготовка учасників;

2)    відпрацювання методів міжособистісної взаємодії, створення сприятливого психологічного клімату в конкретній групі;

3)    спільне вирішення психологічних проблем.