МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ АДАПТАЦІЇ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ ДО СИ-ТУАЦІЇ КРИЗИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

    У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, гіпотези і завдання; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; подано дані про апробацію і  впровадження у психолого-педагогічну практику результатів дослідження.

           У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади вивчення мотиваційних чинників адаптації особистості в умовах професійної кризи” – здійснено теоретико-методологічний аналіз вивчення проблеми професійної адаптації особистості у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі;  розроблено модель мотиваційного рівня професійно-психологічної адаптації; визначено структуру мотиваційних чинників адаптації в ситуаціях професійної кризи; проаналізовано детермінанти виникнення кризових станів в умовах професійного становлення фахівця та їх зв’язок з професійною дезадаптацією.

   Питання впливу мотиваційної сфери особистості на її поведінку і процеси діяльності, а також діяльності – на розвиток самої особистості, її мотиваційної структури, є одним з актуальних у психології. Мотивація (її особливості) спрямовує особистість на ефективну взаємодію з соціальним оточенням, спонукає до пошуку успішного розв’язання професійних завдань, регулює професійні дії, справляє вплив на всі процеси і види діяльності. Професійне оточення, у свою чергу, впливає на мотивацію особистості. Результатом такого взаємовпливу є адаптаційні процеси, завдяки яким досягається гармонійна відповідність між діяльністю особистості і вимогами професійного довкілля у процесі її професійного становлення (Г.О. Балл, В.П. Казміренко, В.І. Ковальов, Т.С. Кудріна, В.І. Лебедєв й ін.).

        Аналіз сучасних тенденцій у вивченні проблеми професійної адаптації підтвердив необхідність побудови моделі мотиваційного рівня адаптації особистості до кризи професійного становлення з опертям на теоретичні положення психології мотивації таких авторів,  як В.Г. Асєєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Р.С. Нємов, В.А. Семиченко, А. Маслоу. В зв’язку з цим ми припускали, що на мотиваційному рівні професійно-психологічної адаптації оптимальну відповідність між діяльністю людини і вимогами професійного довкілля в умовах кризи професійного становлення можуть забезпечити головні складові мотиваційної сфери особистості – професійні потреби, мотиви, цілі і цінності. Вони опосередковано (через відображення людиною своїх значущих зв’язків зі світом) обумовлюють внутрішню активність особистості як суб’єкта, котрий планує й організовує діяльність в умовах кризи професійного становлення, водночас адаптуючи до вимог середовища свої індивідуальні можливості. Власне професійна адаптація реалізується завдяки психологічній мобілізації людини з урахуванням значущих для неї актуальних потреб і мотивів.

    Відтак, модель мотиваційного рівня адаптації особистості до умов кризи професійного становлення можна представити як співвідношення між потребами, мотивами, цілями і цінностями (рис. 1). По суті це ті основні поняття, через які пояснюють рушійні сили поведінки і цілеспрямовану діяльність людини. Так, потреби, зумовлені життєвою необхідністю підтримання рівноваги між людиною і зовнішнім середовищем (В.О. Іванніков), і суперечності між потребами та можливостями їх задоволення обумовлюють активність особистості, прагнення вирішити професійні проблеми та організувати успішний вихід з непередбачуваних ситуацій у діяльності (Б.С. Братусь, Ф.Ю. Василюк, С.Д. Максименко, Е.Е. Симанюк, Т.М. Титаренко). До того ж потреба у пристосуванні особистості до вимог навколишньої дійсності є джерелом для виникнення мотиву (О.М. Леонтьєв), а вже зумовленість мотивів потребами – це вищий мотиваційний рівень адаптації; є стільки різних мотивів, скільки існує ставлень у системі “індивід – середовище” (Х. Хекхаузен). Зміна ієрархії провідних мотивів є адаптаційним механізмом у пристосуванні людини до нових умов середовища (Ф.Б. Березін). У зв’язку з цим зміну ієрархії провідних потреб, мотивів, цілей і цінностей у мотиваційній сфері особистості ми розглядаємо як такі психологічні адаптаційні механізми, які обумовлюють конструктивні стратегії поведінки у разі зміни умов діяльності та забезпечують рівновагу в системі “людина – професійне довкілля”.