МУШКЕВИЧ МИРОСЛАВА ІВАНІВНА ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД СІМЕЙ, ЩО МАЮТЬ ПРОБЛЕМНИХ ДІТЕЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної теми, визначено об’єкт та предмет дисертаційної роботи; сформульовано її мету, завдання, методи; викладено концепцію наукового пошуку, його методологічні й теоретичні засади; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення; наведено відомості про апробацію отриманих результатів і їх упровадження в практику; визначено особистий внесок здобувача, публікації дисертанта; наведено структуру дисертації.
У першому розділі «Психологічний супровід: обґрунтування та теоретичне визначення поняття» на основі узагальнення літератури з теми проаналізовано основні напрямки психологічного супроводу, розкрито суть цього поняття, здійснено оцінку ключових категорій супроводу батьківства в психологічній літературі, окреслено наукові підходи й моделі психологічного супроводу сім’ї.
Зазначено, що загальна методологія дослідження психологічного супроводу ґрунтується на провідних ідеях системного підходу (що робить особливі акценти на цілісність системи, у якій будь-які зміни, які відбуваються в одній із підсистем, обов’язково впливають на всі інші підсистеми та на систему загалом); доповнюється ідеями феноменологічного підходу (що зумовлює розгляд супроводу особистості як суб’єкта свідомого, самосвідомого, креативного, спроможного будувати плани, приймати рішення й брати відповідальність за них, як творця в контексті власної життєдіяльності); положеннями аналітичного підходу (що розглядає супровід, рівноцінний підтримці, і ґрунтується на принципах самостійності, самореалізації, розвитку особистості, адаптації до реальності, здатності контролювати своє життя в різних обставинах); діяльнісного підходу (представники якого включають до супроводу спроможність навчатися протягом усього життя та розглядають компетентність суб’єктів як результат безперервної освіти); індивідуального підходу (що уможливлює розгляд психологічного супроводу як інтеграцію й посилення дорослого «Я»).
У сучасних потрактуваннях психологічного супроводу як професійної діяльності виокремлено його загальні та специфічні риси. По-перше, під психологічним супроводом розуміють систему професійної діяльності психолога, спрямовану на створення спеціальних умов для повноцінного розвитку в конкретному середовищі, таку, що сприяє реалізації особистістю самостійного вибору свого життєвого шляху (О. Василькова, Н. Волянюк, М. Гринчук, В. Кобильченко, А. Колосов, Г. Ложкін, С. Максименко, І. Родигіна, Л. Слободенюк, В. Соколов). По-друге, акцентовано на такі специфічні сфери його застосування, як психологічна допомога особистості, задоволення емоційних запитів, сприяння у виробленні стійких ціннісних та моральних норм, допомога в розв’язанні екзистенційних проблем (О. Альшаніна, С. Васьківська, Е. Гуцало, В. Мухіна, М. Савчин, Г. Соколова). По-третє, психологічний супровід являє собою процес покращення, оптимізації гармонійного функціонування, модернізації життєдіяльності (М. Бахтін, Л. Гречко, О. Свинарьова, Л. Терещенко, О. Тохтамиш, Ю. Федорова). По-четверте, психологічний аспект супроводу полягає в життєвому самовизначенні, у здійснення вибору в кризових ситуаціях, у саморозкритті й усуненні суб’єктивних перешкод до розвитку, у зміцненні психологічного здоров’я, а також наданні допомоги в конкретній психотравмувальній ситуації (І. Біла, Л. Жуйкова, Е. Зеєр, О. Казакова, З. Кісарчук, Г. Лазос, Я. Омельченко, І. Ульянова, Л. Шипіціна, О. Шльонська).
Наявні підходи до психологічного супроводу включають опис супроводу батьківства. Зокрема, увагу акцентовано на основні його фокуси, які розділяються на зовнішні (педагогічний потенціал сім’ї: ціннісні орієнтації батьків, їхні установки, очікування, компетентність) і внутрішні (індивідуальні особливості членів сім’ї: емоції та почуття, батьківське ставлення, батьківська позиція, відповідальність, стиль виховання) чинники. У розділі на основі узагальнення літератури з проблеми (І. Бех, О. Бондарчук, М. Боришевський, Т. Гурко, Т. Зелінська, К. Журба, О. Карабанова, І. Кон, О. Кононко, В. Костів, В. Кравець, Р. Овчарова, О. Співаковська, Г. Філіппова, Л. Шнейдер й ін.), із погляду системного підходу, феномен батьківства потрактовано як такий, що не існує ізольовано, а є складовою частиною загального сприйняття та розуміння людиною навколишнього світу та себе, свого педагогічного потенціалу та індивідуальних особливостей особистості. Зазначено, що психологічний супровід батьківства забезпечує створення умов для емоційного благополуччя батьків задля успішного розвитку, виховання й навчання дитини в ситуаціях взаємодій (А. Андрейко, Л. Боярин, І. Братусь, А. Гулевська-Черниш, О. Лемещенко, Т. Лях, В. Кравець, О. Тюптя та ін.). Виокремлено основне завдання супроводу батьківства - прийняття оптимальних особистісних і міжособистісних рішень у різних ситуаціях життєвого вибору та взаємодії з дитиною.
На основі аналізу наукових джерел представлено структуру психологічного супроводу сім’ї в її єдності, взаємозв’язку та взаємодоповненні з трьома основними моделями психологічної допомоги, такими як діагностична (А. Журавльов, В. Іноземцева, О. Ляшенко, Д. Ушаков й ін.), педагогічна (І. Гребенніков, Л. Гречко, І. Дубровіна та ін.), психологічна (А. Адлер, Е. Берн, К. Віттакер, М. Кляйн й ін.). Визначено психологічну модель як найефективнішу з її ґрунтуванням на психоконсультуванні та психотерапії. Зазначено, що в контексті системного підходу психологічна супровідна парадигма потребує вивчення й розвитку таких параметрів сім’ї, як структура сімейних ролей, структура сімейних підсистем і межі між ними, писані та неписані правила, особливості взаємодії, сімейні міфи, сценарії, сімейні стабілізатори тощо (Н. Аккерман, A. Бандура, М. Боуен, І. Гудман, С. Мінухін, В. Сатір, Х. Фітттман й ін.).
Теоретико-методологічні засади вивчення психологічного супроводу вміщують такі положення: цей спосіб психологічної допомоги є не директивною комплексною технологією; це система взаємозв’язаних тривалих психодіагностичних, психоедукаційних, психоконсультативних, психотерапевтичних заходів, спрямованих на виконання завдань особистісного розвитку й міжособистісної взаємодії. Психологічний супровід передбачає пошук шляхів, які дають змогу, з одного боку, адекватно відповідати на запити щодо надання належного рівня професійної допомоги, а з іншого - уможливлює забезпечення відповідних психологічно обґрунтованих професійних послуг, у тривалому процесі яких створюються умови для глибшого пізнання власної особистості, підвищення рівня психологічних знань і психологічної культури, відновлення потенціалу успішного особистісного й сімейного функціонування, розвитку та саморозвитку кожного члена сім’ї.
У другому розділі «Психологічні детермінанти вивчення сімейної взаємодії» подано науковий аналіз сім’ї як системи, виокремлено суть та структуру батьківсько-дитячих стосунків сімей, що мають проблемних дітей; розглянуто й охарактеризовано психологічні детермінанти особистісної та партнерської взаємодії таких сімей; представлено модель діагностичного комплексу психологічного супроводу сімей, що мають проблемних дітей.
Аналіз психологічних джерел щодо сім’ї як системи представляє її як єдиний психологічний і біологічний організм, у якому наявні диференційовані, але взаємопов’язані підсистеми: подружня, батьківська, сиблінгова (Н. Аккерман, М. Боуен, К. Вітакер, С. Мінухін, В. Сатір, Д. Хейлі й ін.). Проаналізовано такі характеристики рівнів функціонування сімейної системи, як: а) індивідуальний - характеризує функціонування окремого члена сім’ї як елементу сімейної системи;
б) мікросистемний - стосується функціонування ядерної сім’ї, що включає шлюбну підсистему - шлюбних партнерів (чоловіка й дружину) та батьківську (батьки як команда та батьки і їхні діти). Урахування таких рівнів дає змогу забезпечити чисельність діагностичних перспектив під час роботи із сім’єю.
У межах вивчення психологічного функціонування й розвитку сімейної системи розглянуто наукові підходи до: а) сім’ї як системи, у якій є проблемна дитина (Т. Богданова, О. Захаров, І. Левченко, Р. Майрамян, І. Мамайчук,
O. Мастюкова, М. Семаго, О. Співаковська та ін.); б) досвіду сімейної терапії такої сімейної системи (М. Еріксон, Е. Ейдеміллер, З. Кісарчук, Н. Пезешкіан, В. Сатір, Д. Хейлі, В. Юстицкіс); в) діагностики сімейної системи (JI. Алексєєва,
P. Овчарова); г) психологічного консультування шлюбно-сімейних стосунків (Ю. Альошина, Н. Максимова, С. Солодчук, В. Столін, Н. Пов’якель, О. Яковенко); ґ) технології виявлення ставлення батьків до дитини і її проблем (Т. Богданова, Т. Кукурудза); д) моделей взаємодії батьків між собою та з проблемною дитиною (Т. Гордон, М. Радченко, К. Тичина й ін.).
Зазначено, що в останні роки простежено збільшення чисельності сімей, що мають дітей із різними проблемами функціонування, труднощами в навчанні, адаптації, порушеннями в емоційно-особистісній сфері тощо, що актуалізує розгляд особливостей організації психологічної допомоги таким сім’ям. У визначенні актуальності досліджень акцентовано увагу на трактуванні поняття «проблемна дитина» (характеризується поведінкою, за якої її батьки, інші дорослі не можуть із нею ефективно взаємодіяти). До загальних індивідуально- психологічних ознак цих дітей відносять надмірні агресивність, активність, збудливість, імпульсивність, плаксивість, крик, ревнощі, заздрощі, безвідповідальність, емоційні реакції, прив’язаність до матері, переживання страхів тощо (Оксфордський словник з психології, Р. Шарма).
На основі аналізу наукових джерел із проблем суті та структури батьківсько- дитячих стосунків у сім’ях, що мають проблемних дітей, виокремлено своєрідний прояв порушених стилів виховання дитини й ставлення до неї (гіперопіка, гіпоопіка, емоційне відчуження, гіперсоціалізація тощо). Виділена специфіка батьківської поведінки полягає в тому, що деструктивний стиль спілкування з боку дорослих членів сім’ї може посилювати наявну проблему розвитку дітей. Тобто батьки часто через велику любов до дітей, що не підкріплюється знанням основних закономірностей їхнього психічного розвитку, допускають грубі помилки у взаємодії, які травмують дітей, деформують їхню психіку. Батьки несвідомо використовують такі моделі виховання й батьківського ставлення, які закладають фундамент невротизації дітей (О. Захаров, Н. Максимова, Ф. Pay, Н. Слєзіна, О. Смирнова).
Аналіз психологічного контексту порушень «нормального» розвитку дитини вказує на появу напруги в членів сім’ї на рівні шлюбного партнерства та батьківської взаємодії, що проявляється у формі практичних проблем, труднощів зі сном, відчуття незадоволеності, печалі, стресу, хвилювання, провини, безсилля тощо. Виокремлено дисфункційні симптоми членів сімей, що мають проблемних дітей, де основні - симптоми напруги (С. Маслач). У такій ситуації члени сімей - шлюбні партнери й батьки - не можуть самостійно вирішувати суперечності та конфлікти, що виникають у їхньому житті. Унаслідок конфлікту простежено зниження соціальної й психологічної адаптації, здатності до спільної діяльності, зокрема неспроможність до узгодженості в питаннях виховання дітей.
Рівень психологічної напруги в шлюбній підсистемі має тенденцію до зростання, призводячи до емоційних порушень, невротичних реакцій партнерів, що в подальшому стимулює виникнення почуття постійного занепокоєння та невпевненості як батьків (Е. Ейдеміллер, Р. Майрамян, Л. Петровська, В. Ткачова В. Юстицкіс). Дисгармонія шлюбних стосунків і відсутність батьківської команди створюють несприятливий фон для емоційного розвитку дитини, яка спостерігає за взаєминами двох дорослих близьких їй людей, і така ситуація стає джерелом виникнення невротичного, а іноді й патохарактерологічного радикала.
Аналізом теоретичних розвідок узагальнено важливість пошуку шляхів відновлення особистісного та партнерського функціонування членів сімей, що мають проблемних дітей, їхньої здатності до тестування реальності, яка включає можливість реалістично й глибоко оцінювати себе й інших, позитивно розвивати стосунки, відокремлювати та розрізняти як особистісні, так і пов’язані з партнером чи дитиною внутрішні психічні переживання й зовнішні стимули, що викликають ту чи іншу поведінку й емоції. Особистісна зрілість дорослого - важливий компонент, який детермінує розвиток цих стосунків (Г. Кукуруза, А. Кравцова).
Унаслідок проведеного теоретичного аналізу констатовано, що в психологічній науці розглянуто сім’ю як систему, у якій кожна структурна одиниця (член сім’ї) перебуває в численних і розмаїтих взаємозв’язках каузального характеру зі всіма іншими структурними одиницями. Відтак діагностична форма психологічного супроводу сім’ї так чи інакше охоплює всіх її членів, які не обов’язково присутні під час діагностичної процедури, а вивчаються крізь призму суб’єктивного бачення тих, хто безпосередньо бере участь в експерименті. Відповідно, вивчаючи одиницю сімейної системи, отримуємо інформацію про функціонування всієї сім’ї.
У розділі визначено та описано першочергові завдання, хід і реалізацію діагностичної процедури особистості та сім’ї, що становила перший етап психологічного супроводу й передбачає вивчення особливостей функціонування шлюбної та батьківської підсистем: типи акцентуації, яскраво виражені характери- психотипи шлюбних партнерів, стани й властивості особистості шлюбних партнерів, які мають першочергове значення для процесу соціальної адаптації та регуляції поведінки, індивідуально-типологічні особливості особистості, її уявлення про себе, ставлення до власної особистості, характер поведінки в стресових умовах, ресурси протистояння цим несприятливим впливам, адаптивні можливості й стійкість, сила Его та внутрішньоособистісні ресурси, афективна сфера особистості, її потреби й рівні їх задоволення, тип батьківського ставлення, особливості взаємодії між батьками та дітьми, стилі сімейного виховання й помилкові виховні стереотипи.
У модель дослідження сімейної системи включено дві підсистеми, тоді як третю (сиблінгову) розглянуто крізь призму шлюбної та батьківської підсистем. Проблеми дітей були пов’язані з порушеннями поведінки (надмірна агресивність, імпульсивність, протидія іншим, загальмованість, надмірна сором’язливість тощо, що проявляються у взаєминах, грі й ін.). Результати вивчення сімей, що мають проблемних дітей, актуалізують розуміння індивідуальних цілей і прагнень членів сім’ї, допомагають їм отримати нову інформацію щодо особливостей функціонування сім’ї, сприяють усвідомленню потреби позитивних змін у структурі особистісного й міжособистісного функціонування для реалізації очікуваного результату в повсякденному житті.
У третьому розділі «Емпіричні референти психологічних особливостей сімей, що мають проблемних дітей» представлено результати дослідження інтегральних особистісних й міжособистісних характеристик членів сімей, що мають проблемних дітей; виокремлено класифікацію чинників особистісного та міжособистісного функціонування членів сімей за критеріями статі, сімейного статусу, віковими відмінностями, типами сімейного функціонування.
Вихідним емпіричним фактажем для виявлення структури особистіших і міжособистісних характеристик членів сімей, що мають проблемних дітей, стали змінні, визначені за допомогою стандартизованих психодіагностичних засобів. Відповідно до аналізу отриманих даних, виокремлено факторну модель особистісних характеристик членів сімей, яка включає десять їхніх інтегральних особистісних та міжособистісних чинників, що характеризують досліджуваних вибіркової сукупності на рівні шлюбної та батьківської підсистем сім’ї, як системи