Музичне життя Станіславова другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження та її зв’язок із науковими програмами й планами, визначається мета й завдання роботи, окреслюється об’єкт та предмет дослідження, роз’яснюється методологічна й теоретична база, аргументується наукова новизна й практичне значення наукової розвідки.

Розділ 1 “Діяльність мистецько-просвітницьких товариств Стані­славова” присвячено послідовному аналізу різних граней діяльності куль­турно-просвітницьких та музичних товариств у мистецькій царині в історичному контексті.

У підрозділі 1.1 “Історичне підґрунтя формування мистецького життя Станіславова в культурному просторі Галичини другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст.” здійснено ретроспективний показ основних історичних етапів розвитку міста як одного з найбільших культурно-мистецьких центрів Західної України та визначено його роль у духовному житті регіону. Зазначається, що вивчення літопису Станіславова переконує, що місто має великий історичний досвід та багате власними оригінальними традиціями. Воно динамічно розви­валося, його суспільне, економічне, політичне та культурне життя становило різнобарвну палітру, яка характеризувалася полікон­фесійністю, полімовністю, поліетнічністю, особливо в історичний період другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття. Будучи органічною часткою Галичини, Станіславів, з одного боку, увібрав основні риси і якості, притаманні галицьким містам, з іншого – був позначений індивідуальністю та мав можливість впливати на історичні процеси краю.

У підрозділі 1.2 “Культурно-просвітницька практика громадських товариств та їх роль у розвитку музичного життя Станіславова” підкреслюється, що, розвиваючи свою діяльність у руслі актуальних для означеного періоду тенденцій та використовуючи правові передумови, громадськість Станіславова зуміла створити в місті та краї розгалужену мережу культурно-мистецьких, господарських та політичних організацій, метою яких стало всебічне забезпечення духовних і економічних потреб суспільства. Станіславів одним із перших міст Східної Галичини активно включився в новітні культуротворчі процеси, що виявилося в започаткуванні низки громадсько-просвітницьких організацій, у діяльності яких одне з центральних місць займало музичне мистецтво.

Українські, польські, німецькі та єврейські товариства залучали до своєї роботи широкі верстви населення Станіславова. Високий рівень міжкультурних зв’язків зумовив можливість здійснення пропаганди своєї національної культури. Громадсько-просвітницькі товариства стали тими осередками, навколо яких гуртувалися кращі сили міста й повіту, які зуміли не лише організувати, але й розбудувати свої організації “Просвіта”, “Рідна школа”, “Товариство українських жінок”, “Руська бесіда”, “Каменярі”, “Скала”, “Зоря”, “Гармонія колейова” (“Harmonja kolejowa”), “Фрогсінн” (“Frohsinn”) тощо. Багатогранна діяльність цих товариств охоплювала освітню, виховну, пропагандистську сфери, що виявилось у розвитку приватного шкільництва, позашкільній роботі, створенні дошкільних установ, навчальні програми яких передбачали музику як основу естетичного виховання підростаючого покоління. Організація мистецьких колективів, різноманітних курсів і гуртків, проведення конкурсів, святкових академій і концертних імпрез, приурочених до певних історичних дат та ювілеїв визначних постатей, сприяли зростанню рівня освіченості та розвитку творчого потенціалу мешканців Станіславова.

У підрозділі 1.3 “Польське Музичне товариство імені С.Монюшка в контексті музичної культури Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.” репрезентовано яскраві сторінки діяльності багатопрофільного польського музичного об’єднання та визначено його непересічну роль у процесі становлення й розвитку духовної культури міста й регіону.

Успішно функціонуючи у 1879–1939 рр., “Музичне товариство імені С.Монюшка” (“Towarzystwo Muzyczne іmіenіa S.Monіuszkі”) (МТМ) і Консерваторія при ньому залишили помітний слід в історії мистецтва галицького краю. Творче об’єднання мало розгалужену структуру, а його діяльність включала просвітницько-пропагандистську, навчально-виховну та концертно-виконавську ділянки. Поряд з українським товариством ім. М.Лисенка воно було осередком музичної освіти, оскільки утримувало консерваторію, що стала джерелом підготовки кваліфікованих кадрів не лише для міста, але й для регіону. Творче об’єднання мало симфонічний оркестр, чоловічий, жіночий та мішаний хори, акторську трупу, що активно виступали з власними концертними програмами та музичними і драматичними виставами.

Особливу сторінку його діяльності займали постановки оперних творів. Тільки МТМ у Станіславові мало можливість репрезентувати кращі зразки оперної музики, серед яких “Тоска”, “Мадам Батерфляй” Д.Пуччіні, “Травіата”, “Ріголетто” Дж.Верді, “Кармен” Ж.Бізе, “Євгеній Онегін” П.Чайковського, “Паяци” Р.Леонка­валло, даючи можливість місцевій публіці доторкнутися до світових мистецьких вершин. Аматорська опера тривалий час виконувала функцію постійного професійного театру, а після об’єднання Музичного товариства з Театром ім. Олександра Фредра (Teatr im. Aleksandra Fredry) перейняла її на себе, доповнивши постановками п’єс вітчизняних та іноземних авторів. Активно діючи в Станіславові, МТМ, проте, не узурпувало сцени, а навпаки, залучало до концертних програм та сценічних постановок талановитих артистів світового рівня, чим давало поштовх для зростання власних виконавських сил. Стимулом артистичного прогресу були також гастролі його творчих колективів. Шістдесятирічна діяльність МТМ у Станіславові відіграла визначну роль у розвитку музичної культури й освіти не тільки міста, але й усієї Галичини.

У підрозділі 1.4 “Українське музично-хорове товариство “Станіславівський Боян”: етапи становлення та розвитку” розглянуто особливості розвитку унікального хорового об’єднання, яке стало одним із найяскравіших культурно-мистецьких явищ Станіславівщини й мало неабиякий резонанс на теренах Галичини.

Значний поступ музичної культури Галичини другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. зумовлений виникненням у різних місцевостях краю численних українських музичних товариств, творчих об’єднань та навчальних закладів, поява яких спонукала до активізації концертного життя, зростання рівня виконавства, формування досить потужної композиторської та музико­логічної плеяди. Визначною рисою цього руху було створення багатьох хорових колективів, пере­важна більшість яких існувала при музичних або громадсько-просвітницьких това­риствах. До творчих об’єднань, які з’явилися в означений період, належить співацьке товариство “Боян”, яке було засноване у Львові 1891 року. З часом філії товариства були відкриті в багатьох містах галицького краю, зокрема у Станіславові 1896 року.

Українське музично-хорове товариство “Станіславівський Боян”, долаючи нелегкий шлях становлення й розвитку, залишило помітний слід в історії краю. Його значення не вичерпується локальним рівнем одного міста, а розповсюджується на територію всієї Галичини. У праці акцентується, що діяльність товариства охоплювала різні сфери: просвітницько-пропаган­дистську, освітньо-виховну, концертно-вико­навську, видавничо-публіцистичну. “Станіславівський Боян” був одним зі значущих осередків української культури, навколо якого концентрувалося мистецьке життя міста і регіону. Визначальною ознакою, яка відрізняла “Боян” від інших об’єднань, зокрема “Просвіти”, “Руської Бесіди”, було прагнення до професіоналізації його музичної діяльності. Поєднавши під своїм крилом кращі виконавські сили, товариство зуміло створити хоровий колектив, який в роки творчого розквіту не поступався рівнем провідним хорам Галичини. Активна концертна й гастрольна діяльність колективу сприяла залученню широких верств міського й сільського населення до культурно-мистецьких об’єднань і таким чином пропагувала музичне мистецтво.

Підкреслюється, що з відкриттям у 1902 р. музичної школи при товаристві, яка згодом переросла у філію Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, музична освіта стала доступною широким колам української громадськості, що сприяло професіоналізації культурного середовища, в якому переважало аматорство. Акцентується на значенні створеного в Станіславові при хоровому товаристві “Боян” музичного видавництва, що дало змогу публікувати й розповсюджувати твори відомих і маловідомих композиторів та поповнити бібліотеки й репертуар численних хорових об’єднань і виконавців. Залучення до діяльності “Станіславівського Бояна” провідних митців міста і краю, серед яких Р.Зарицький, Д.Січинський, В.Безкоровайний, Р.Сімович, Я.Барнич, Є.Якубович, сприяло піднесенню товариства до рівня кращих творчих об’єднань Галичини, діяльність яких мала значний вплив на формування музичної культури.

Розділ 2 “Музична освіта у Станіславові другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст.” вивчає історичний хід процесу становлення й розвитку низки навчально-виховних закладів, розглядає специфіку системи освіти та особливості формування музично-педагогічних і творчих традицій.

У підрозділі 2.1 “Діяльність загальноосвітніх навчальних закладів нижчого і середнього рівня в культурно-освітній сфері” увагу зосереджено на прикметних рисах музичного навчання й виховання в різнорівневих і різнопрофільних освітніх установах (школах, гімназіях, семінаріях, фахових школах, бурсах).

Виявлено, що в системі освіти загальноосвітніх та спеціалізованих навчальних закладів Станіславова музичне виховання було важливою і необхідною ланкою діяльності. Незважаючи на вплив деяких негативних факторів, котрі гальмували динаміку зростання, а отже, прогрес у цій сфері, в широких колах громадськості кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. помітно підвищився рівень зацікавленості музичною освітою та усвідомлення її необхідності.

Відзначено 80-ті рр. ХІХ ст. як важливий етап створення в Галичині мережі церковних шкіл співу, діяльність яких зробила значний внесок у розвиток музичної освіти й виховання. Однією з перших школа такого типу була започаткована в Станіславові в жовтні 1888 р. дияконом і регентом катедрального хору Ігнатієм Полотнюком. Відкриття церковної школи співу в Станіславові стало важливим кроком у підвищенні рівня музичної освіти та культури міста й краю.

Поряд із духовними освітніми закладами навчання музики й співу та гри на музичних інструментах було передбачене навчальними планами світських державних і приватних загальноосвітніх закладів Станіславова, серед яких народні (початкові) школи, гімназії та семінарії.

Гімназії Станіславова були не лише потужними науковими центрами, але й виконували функцію виховних осередків із розвиненою системою учнівського самоврядування та пріоритетом національного духовного самоутвердження. У цих установах використовувалися різні методи розвитку творчих здібностей та підвищення рівня культури вихованців. Ці завдання реалізовувалися через надання відповідної освіти, що було зумовлене наявністю в навчальних планах предметів музики й співу, рисунку й танцю та залученням учнів до діяльності мистецько-просвітницьких організацій, які займалися підготовкою мистецьких акцій силами власних виконавських колективів. “Наукові гуртки” зі своїми секціями були центрами культурно-просвітницької діяльності гімназій. Шкільна молодь готувала для культурно-громадського середовища Станісла­вова публічні виступи з науковими доповідями, концерти та драматичні вистави. Виховання освіченої, різнобічно обдарованої і національно-свідомої особистості з багатим духовним світом і активною життєвою позицією було основною метою навчальних закладів такого типу.

Активне культурно-мистецьке життя панувало і в учительських семі­наріях Станіславова. У навчальних планах цих закладів поряд з іншими дисциплінами важливе місце займали музика, спів і гра на музичних інструментах (фортепіано і скрипці). Наприкінці кожного навчального року відбувалися “пописи” (концерти-звіти), в яких брали участь кращі учні цих закладів. З числа семінаристів створювалися хори, оркестри, вокальні та скрипкові ансамблі (дуети, тріо, квартети).

Характерною тенденцією в системі освіти й виховання того часу було поєднання процесу навчання в початкових школах, гімназіях і семінаріях із здобуттям освіти в музичних навчальних закладах.

У підрозділі 2.2 “Особливості фахової музичної підготовки у філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка в Станіславові 20–30 років ХХ століття” підкреслюється провідна роль Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка та його філій у процесі професіоналізації музичного мистецтва й освіти в Галичині початку ХХ ст. Відзначається, що діяльність створеної в 1921 р. (за активного сприяння відомого музично-громадського діяча О.Залеського) на базі музичної школи “Стані­славівського Бояна” філії Вищого му­зичного інституту ім. М.Лисенка насамперед передбачала підготовку кваліфіко­ваних вико­навських та педагогічних кадрів. Метою цього освітнього закладу було надання учням ґрунтовної, всебічної музичної освіти завдяки синтезу широкого спектра теоретичних і практичних дисциплін. Регулярне проведення концертів-“пописів” за участю кращих учнів сприяло вихованню сценічної витримки, самоконтролю, фахових навиків, активності, що було однією зі складових методики виховання музиканта. Організація хорових, оркестрових та камерно-інструментальних колективів відігравала важливу роль у формуванні виконавської майстерності та розширенні професійних навиків. Діяльність Станіславівської філії піднесла українське музичне мистецтво в місті. Вихованці та педагоги цього освітнього закладу були активними учасниками ювілейних імпрез, концертів творчих організацій (Музичного товариства ім. М.Лисенка, “Станіславівського Бояна” тощо), лекцій-концертів, вечорів класичної музики, що стало важливим і дієвим фактором, який сприяв ознайомленню широкої публіки з музичними творами талановитих митців та розбудженню музичного життя міста й краю. Вищий музичний інститут у Станіславові став осередком українського музичного мистецтва, що об’єднав навколо себе кращі сили української музичної інтелігенції.

У підрозділі 2.3 “Система музичної освіти в Консерваторії Музичного товариства ім. С.Монюшка у Станіславові” наголошується, що поряд з українськими на теренах Станіславова функціонували польські навчальні заклади, серед яких тривалістю та ефективністю роботи вирізнялася Консер­ваторія ім. С.Монюшка (заснована в 1879 р.), що в активній співпраці з Музичним товариством ім. С.Мо­нюшка розгорнула широку музично-просвіт­ницьку діяльність. Вияв­лено, що Консерваторія тривалий час залишалася єдиним у місті та прикар­патському регіоні навчальним закладом, який давав змогу опановувати музичні дисципліни на досить високому профе­сійному рівні. Це зумовлювалося наявністю висококваліфікованого педагогіч­ного колективу, до складу якого входили випускники провідних музичних вузів Європи.

Доведено, що активна і плідна діяльність Консерваторії в Станіславові сприяла піднесенню музичної культури багатонаціонального населення міста. За тривалий період (1879–1939 рр.) тут було підготовлено значну кількість музикантів, які своєю працею в навчально-виховних закладах, оркестрах, хорах, товариствах сприяли розвитку музичної освіти й виховання. Інтенсивна участь педагогів і учнів у концертному житті Станіславова та інших міст внесла свіжий струмінь у широкий потік мистецьких процесів усього Галицького краю, збагативши його концертами камерно-інструментальної та хорової музики. Традиційними стали вечори “Фрагменти з опер”, в яких виступали вихованці класу сольного співу, а також учнівський хор і оркестр. Програми цих вечорів поєднували окремі сцени, оркестрові, ансамблеві та сольні номери з відомих оперних творів композиторів минулого й сучасності. Серед них – фрагменти з опер “Паяци” Р.Леонкавалло, “Ріголетто”, “Бал-маскарад” Дж.Верді, “Страшний двір”, “Галька” С.Монюшка та ін. Регулярно відбувалися “Симфонічні ранки”, в яких звучали оркестрові та вокальні твори у виконанні учнівських колективів та солістів.

Мистецькому поступу значною мірою сприяло відкриття в 1885 р. коло­мийської філії МТМ та музичної школи при ній, що в 1928 р. була реорга­нізована в “Музичну Консерваторію ім. С.Монюшка в Станіславові, філія в Коломиї”. Поряд з іншими музичними навчальними закладами, що діяли напри­кінці ХІХ – на початку ХХ століття, Консерваторія творила міцний фундамент, на якому розгорталася яскрава палітра музичної культури Галичини.

Розділ 3 “Музично-театральне життя Станіславова” розглядає динаміку розвитку музично-театрального мистецтва в Станіславові та виявляє його основні специфічні та спільні в регіональному контексті риси.

У підрозділі 3.1 “Польське товариство “Театр ім. О.Фредра” в кон­тексті музично-драматичної культури Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.” констатується, що особливою галуззю музичного життя Станіславова було театральне мистецтво, безпосередньо пов’язане з традиціями, які склалися в цій сфері на теренах Західної України та були зумовлені багатоетнічністю населення, як одним із визначальних факторів впливу на розвій культури цього краю. Однак домінуючими завжди залишалися культурні вияви і впливи того народу, який установлював на галицькій території свою гегемонію.

Діяльність Театру ім. О.Фредра відіграла важливу роль у культурно-духовному житті Станіславова та Східної Галичини як досить яскраве й самобутнє явище драматичного мистецтва. Формуючись у складних умовах матеріальної незабезпеченості та нестабільності, на фоні не завжди сприят­ливих суспільно-політичних умов, театр став першою серед такого типу організацій у Станіславові та вніс свою лепту в розвиток професіонального музично-драматичного мистецтва того часу. Поєднуючи у репертуарі різно­жанрові та різностильові музично-драматичні поста­новки, театр продовжував традиції, які склалися в театральному середовищі другої половини ХІХ ст. і знайшли своє відображення в першій третині ХХ ст. Репертуар характери­зувався жанровою різноманітністю і включав твори письменників і компо­зиторів різного творчого масштабу. Поряд із п’єсами “Ромео і Джульєтта”, “Отелло”, “Гамлет” В.Шекспіра, “Розбійники” Ф.Шіллера, “Дзяди” А.Міц­кевича були твори локального значення, написані маловідомими письмен­никами й композиторами. Крім польських, популярністю користувалися твори зарубіжних авторів, які ставили не в оригіналі, а в перекладі, часом у пере­робленому, адаптованому до відповідної сцени вигляді. Завдяки інтенсивній гастрольній діяльності Театру ім. О.Фредра широкі кола громадськості Галичини прилучалися до драматичного мистецтва та збагачувались новими враженнями.

У підрозділі 3.2 “Етапи діяльності товариства “Український народний театр ім. І.Тобілевича” у Станіславові” зазначається, що важливу роль у процесі збереження національної самобутності українського народу відіграв український театр, який поєднав музику й драму, народні традиції і професійне літературно-музичне мистецтво. Український театр ім. І.То­білевича у Станіславові (1911–1939 рр.) пройшов нелегкий шлях становлення й розвитку, що був сповнений творчих пошуків, злетів і падінь. Він ознаменував своєю появою нову сторінку в історії театрального мистецтва в Галичині, здійснивши еволюцію від невеликого аматорського гуртка до постійно діючого професійного театру. Незважаючи на утиски з боку влади й відсутність стабільного фінансування, театр функціонував і був українським культурним центром, навколо якого гуртувалося національно свідоме суспільство. Мандруючи містами й селами артисти театру несли у найвіддаленіші куточки галицького краю українську культуру, здійснюючи просвітницьку місію, адже демократичне музично-театральне мистецтво завжди було важливим чинником національно-визвольного руху за політичні та економічні права. Завдяки різнобарвній репертуарній палітрі, яка включала класичні й сучасні зразки української та світової драматургії (опери, оперети, народні та історичні, лірико-побутові драми, водевілі, фарси, комедії), визначним акторсько-режисерським виконавчим силам (В.Блаватський, М.Бенцаль, І.Рубчак, Ф.Лопатинська, Л.Ленська та ін.), а також опорі на здобутки світового й українського мистецтва театр ім. І.Тобілевича досяг слави одного з провідних театрів свого часу в Галичині.

У підрозділі 3.3 “Музично-драматичне товариство ім. А.Гольдфа­дена” (“Towarzystwo muzyczno dramatyczne im. A.Goldfadena”) репрезентовано нові, до цього часу не висвітлені, сторінки історії єврейського театрального руху в Галичині. Виявлено, що у Станіславові в період між двома світовими війнами діяло музично-драматичне товариство ім. Абрахама Гольдфадена. Завдяки зусиллям польського письменника єврейського похо­дження Горація Сафріна (Horazij Safrin) в місті була організована театральна студія, яка відзначалася якісним репертуаром і акторською майстерністю. Станіславівська трупа була одним із найзнаменитіших єврейських колективів Галичини. Істотну частину репертуару складали п’єси класичної єврейської драматургії, що було характерно для міжвоєнного періоду (“Уріель Акоста” Карла Гуцкова, “Міреле Ефрос” та “Сирітка Хася” Якова Гордіна, “Скарб”, “Тев’є Молочник” Шолом Алейхема, “Чарівниця” А.Гольдфадена ), а вистави відбувалися польською мовою або на ідиш. Саме в Станіславові робилися спроби створення опери на ідиш, а також існував проект відкриття постійного міського театру на базі товариства, втіленню якого завадила війна. Організація єврейського музично-драматичного товариства ім. А.Гольдфадена мала велике значення, особливо з огляду на значну кількість іудеїв, які проживали в Станіславові до 1939 р. Беручи участь у виставах або відвідуючи їх, представники цієї нації отримували можливість реалізовувати власний творчий потенціал і прилучатися до мистецтва свого народу.

У Висновках зазначається, що друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст. були періодом інтенсивного розвитку музичного життя східної частини Галичини, який характеризувався виділенням окремих міст як потужних осередків культури з власною інфраструктурою та оригінальними традиціями, набутими впродовж століть.

Реконструкція культурно-мистецького життя Станіславова за визначений період свідчить про таке:

1. Незважаючи на складність та неоднозначність історико-політичних умов, в яких існувало місто в другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст., відбувається духовне піднесення, наслідком якого стає прогресивний прорив у різних сферах культури, вагомою підсистемою якої було музичне життя.

2. Одночасно з політичною та економічною активністю суспільного фону поглиблювалася діяльність громадськості в культурній сфері. У Станіславові створюються освітньо-громадські та культурно-просвіт­ницькі українські, німецькі, польські та єврейські товариства, діяльність яких була історично доцільною та результативною. Ці об’єднання стали потужними духовно-інтелектуальними центрами національної і творчо-діяльної самореалізації, активно сприяли форму­ванню і розвитку національної свідомості громадян краю, навколо них гуртувалися прогресивні кола інтелігенції та широкі верстви громадськості. Товариства “Просвіта”, “Рідна школа”, “Руська Бесіда”, “Союз українок”, “Фрогсінн” та інші були каталізаторами музичної освіти та виховання, а також просвітницько-пропагандистської справи.

3. Еволюція музичного життя Станіславова досліджуваного періоду у значній мірі зумовлювалась появою багатопрофільних мистецьких інституцій, що сформувалися як осередки культуротворчих процесів. Провідне місце належало українському музично-хоровому товариству “Станіславівський Боян” та польському музичному товариству ім. С.Монюшка. Їх мистецький потенціал виявляв себе здебільшого на регіональному рівні. Формування в їх середовищі організаторів нового формату сприяло чіткій окресленості пріоритетних царин. Серед них – концертно-виконавська, освітня, видавничо-публіцистична. До піднесення музичного життя Станіславова у значній мірі спричинилося започаткування при товариствах творчих колективів (мішаних, жіночих і чоловічих хорів; камерних, симфонічних та духових оркестрів; оперної трупи), діяльність яких суттєво збагатила мистецьку палітру міста, сприяла органічному переходу від аматорства до професіоналізації.

4. Суттєві зрушення в галузі музичного мистецтва у Станіславові досліджуваного періоду були детерміновані інтенсивним становленням системи музичної освіти, що знайшло свій вияв у діяльності спеціалізованих навчальних закладів різних типів та рівнів.

Системою музичної освіти загальноосвітніх та спеціалізованих навчальних закладів Станіславова було передбачено вивчення “Музики і співу” як одного з провідних предметів, а в учительських семінаріях у доповнення до уроків музики як обов’язкові вводилися заняття індивідуальної та колективної гри на скрипці. У школах і гімназіях створювалися музично-драматичні гуртки, участь в яких виховувала в учнівської молоді прихильність до різних видів мистецтв, давала їм змогу долучитися до високохудожніх зразків. Відтак розширювалися світоглядні межі, формувалися естетичні смаки, уміння і навички.

5. Відкриття на теренах Галичини однієї з перших українських музичних шкіл нової формації при хоровому товаристві “Станіславівський Боян” стало етапною подією історії культурних змагань за національну освіту. Логічним продовженням цієї боротьби, була реорганізація музичної школи у філію Львівського Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Цей навчальний заклад відіграв провідну роль у процесі становлення та розвитку національної музичної школи на теренах Станіславівщини, сприяв появі нової плеяди обдарованих та професійно підготованих музикантів.

6. Поряд із філією Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка на теренах міста упродовж тривалого часу існувала польська Консерваторія ім. С.Мо­нюшка, яка в активній співпраці із Музичним товариством ім. С.Монюшка розгорнула широку музично-просвітницьку діяльність.

Діяльність філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка і Консер­ваторії ім. С.Монюшка доповнювали панораму музичного життя Станіславова, збагачувала її акціями високого мистецького рівня, серед яких концерти вокально-хорової, симфонічної, камерно-інструментальної музики як україн­ських і польських композиторів, так і західно­європейських та російських авторів за участю солістів та навчальних творчих колективів. Саме ці освітні заклади стали основними осередками підготовки кваліфікованих музикантів, які своєю мистецькою діяльністю сприяли поступу музичної культури не лише Станіславова, але й усього регіону.

7. Важливим чинником розвою культурного життя Станіславова було театральне мистецтво, яке знайшло свій вияв у процесі організації музично-драматичних товариств. Специфіка регіональних традицій, продиктована поліетнічністю, визначила створення різнонаціональних театральних осередків, серед яких провідними були польський театр ім. О.Фред­ра, український театр ім. І.Тобілевича та єврейський театр ім. А.Гольдфадена. Їх діяльність збагачувалася міжнаціональними творчими контактами. Діяльність драматичних товариств Станіславова значно активізувала аматорські та професійні осередки, а театральні діячі виступили активними учасниками формування культурно-мистецького простору міста і регіону.

Культурно-мистецьке життя Станіславова другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. – відкрита, нелінійна, етносоціокультурна система, яка була унікальним феноменом людської діяльності і є важливою складовою регіональної та всеукраїнської культурно-мистецької спадщини.

Основні результати дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях:

1.      Ничай Л.Б. (Романюк Л.Б.), Толошняк Н.А. Діяльність Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Станіславові // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – Вип. ІІ. – С.21–37.

2.      Ничай Л.Б. (Романюк Л.Б.). Консерваторія ім. С.Монюшка в Станіславові // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтво­знавст­во. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – Вип. ІІІ. – С.151–161.

3.      Ничай Л.Б. (Романюк Л.Б.). Діяльність українського музично-драматичного театру імені Івана Тобілевича у Станіславові: становлення, репертуар, музика в синтезі мистецтв // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. – Тернопіль–Київ: ТДПУ імені В.Гнатюка, НМАУ імені П.І.Чайков­ського, 2003. – №1(10). – С.51–60.

4.      Романюк-Ничай Л.Б. Діяльність польського Музичного Товариства ім. С.Монюшка у Станіславові в контексті музичної культури Гали­чи­ни кінця ХІХ – першої третини ХХ століття // Теоретичні та практичні питання культурології. – Мелітополь: ТОВ “Видавничий будинок Меліто­польської міської друкарні”, 2004. – Вип. ІV. – С.32–42.

5.      Романюк-Ничай Л.Б. Діяльність польського товариства “Театр імені Олександра Фредра у Станіславові” у дзеркалі музично-драматичної культури Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Українське мистецт­вознавство: матеріали, дослідження, рецензії. – К.: Інститут мистецтво­знавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Риль­ського, 2004. – Вип. 5. – С.88–95.

6.      Романюк Л.Б. Музично-хорове товариство “Станіславівський Боян”: етапи становлення та розвитку (до 110 річниці з дня заснування) // Наукові записки. Серія: мистецтвознавство. – Тернопіль–Київ: ТДПУ імені В.Гнатюка, НМАУ імені П.І.Чайковського, 2006. – №2(17). – С.60–67.

7.      Романюк Л.Б. Музично-драматичне товариство імені А.Гольдфадена в контексті культурно-мистецького життя Станіславова першої половини ХХ ст. // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Наука: Теорія і практика – 2006”/ Музика і життя. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – Т.8. – С.101–103.