Музично-просвітницька діяльність о. Порфирія Бажанського в контексті соціокультурної практики греко-католицького духовенства Галичини в ХІХ – початку ХХ століття

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми та її зв’язок з науковими програмами, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, методологічну базу, наукову новизну й практичне значення дисертаційної роботи, відомості щодо апробації результатів дослідження,  структурну характеристику дисертації та її обсяг.

У першому розділі ,,Історіографія та методи дослідження творчої діяльності о. Порфирія Бажанського” проаналізовано стан наукового опрацювання теми дисертації, визначена методологічна основа дослідження.

Підрозділ 1.1 Історіографічний огляд стану опрацювання проблеми. Первинна ланка дослідження – це архівні матеріали, зокрема автобіографічні записи о. П. Бажанського, епістолярна спадщина, друковані праці й рукописні матеріали, що належать перу П. Бажанського.  Необхідним джерелом для дослідження є матеріали тогочасної періодики (,,Слово”, ,,Діло”, ,,Новий Галичанин”, ,,Зоря”, ,,Артистичний вісник”, ,,Руслан”, ,,Дяківський глас”, ,,Душпастир” тощо). Додатковий джерельно-інформаційний пласт складають тогочасні нариси біографічного характеру (праці І. Левицького, І. Біликовського, А. Вахнянина та деякі інші).

Вагома джерелознавча група – наукові статті українських дослідників, позначені певними аналітичними координатами стосовно діяльної спадщини о. П. Бажанського. До них належать виступи І. Франка, в яких науковець, виявляючи неточності з боку П. Бажанського щодо викладу української історії та перебільшення ним особистих заслуг, вказує на неминучість помилок музикознавця-нефахівця в першій спробі дослідження сторінок розвитку української музики. Ф. Колесса віддавав П. Бажанському належну першість в Галичині, як автору оркестрової ,,Коломийки” і фольклористу-досліднику, відзначаючи запозиченість ідей П. Сокальського та його перефразування. Критичним ракурсом означено ряд статей С. Людкевича, де ставиться під сумнів музична фаховість П. Бажанського, демонструється несприйняття крайності ,,народницьких” позицій священика, як і його етнографічних потуг та декларування реалізації чвертьтоновості в українському фольклорі. Водночас в музикознавчих виступах С. Людкевича знаходимо факти, що констатують деякі події, види діяльності, уподобані жанри, до яких мав причетність о. П. Бажанський. Поруч з діяльністю інших представників духовенства творчість о. П. Бажанського в соціокультурному контексті розвитку Галичини розглядається Б. Кудриком. З точки зору відомого музиколога творчо-пошукова проблема П. Бажанського виникла в останній період життя (1900-і рр.), однак це не зменшує досягнення священика-композитора в галузі церковної музики ще в ,,перемиську добу”, як і його заслугу в архівно-колекціонерній справі. Публікації В. Витвицького вирізняє стриманість в оцінках та судженнях щодо якісного рівня, науковості й професіоналізму в довголітній та наполегливій праці о. П. Бажанського, якому не довелося досягнути вершин фаховості, а відтак і визнання. Однак постать священика-просвітителя, на думку дослідника, претендує на певний обумовлений щабель в історії становлення музичної культури Галичини. Підтвердженням думок В. Витвицького стосовно важливості інформативно-пізнавальних фрагментів у публіцистичних виступах о. П. Бажанського слугують історико-музикознавчі міркування З. Лиська. Музикознавцем наводяться факти біографії П. Бажанського-семінариста, що вказують на очевидність доброго рівня його музичного хисту та працелюбність. На помітний внесок о. П. Бажанського в галузь музичної етнографії звертає увагу М. Загайкевич, водночас відзначаючи недосконалість музичних композицій священика та присутність рис наслідування в його музикознавчих працях. Форматом дослідження рис музично-театральної діяльності П. Бажанського позначена науково-критична думка Д. Заборовської. Музикознавець та культуролог Л. Кияновська відносить о. П. Бажанського до творців малозатребуваних музично-театральних творів через брак таланту, а також вказує на консервативну відсталість його стильової концепції на основі етнографічного цитування народних мелодій. Поряд з тим науковець зауважує, що обмежені за своїми виразовими можливостями церковні твори о. П. Бажанського мають право на відродження до життя в сучасних сільських церквах. Історіографічний огляд дозволив виявити фрагментарність існуючих досліджень, поза межами яких залишилося цілісне охоплення універсальних напрацювань о. П. Бажанського та їх комплексний розгляд в контекстуальному вимірі. Пропоноване дисертаційне дослідження є першою спробою ,,уважнішого ставлення” до постаті о. П. Бажанського, як одного з представників музичної культури Галичини періоду аматорства другої половини ХІХ – поч. ХХ ст.

Підрозділ 1.2. Методологічна основа дослідження. В межах загальнонаукової методології необхідним до застосування виявився метод джерелознавства та системного підходу, який полягає у комплексному дослідженні об’ємного і достатньо складного об’єкту як цілісної системи, узгодженої з функціонуванням всіх складових елементів та частин, їх субпідрядності та ієрархії розвитку. Системний підхід потребував також застосування методу стуктурно-функціонального аналізу, оскільки сутність соціокультурного процесу та явища реалізується шляхом функціонування (ролі, призначення) окремих елементів (підсистем, компонентів), узгоджених із загальними цілями системи в цілому. Використання структурно-семіотичного методу (за Ю. Лотманом) пов’язувалося з використанням поняття ,,культурного тексту” як унікуму, що репрезентує найабстрактнішу модель дійсності. Метод базується на ідеї ,,вторинних моделювальних систем”, що мають складну структуру вербальних і невербальних систем (як от фольклор, музика, ритуал, релігія) й дозволяє розглядати їх носіями інформації на рівні комунікаційної системи у загальнокультурному, історичному й соціальному контексті. Важливість застосування культурологічного методу в даному дослідженні зумовлена також можливістю потрапляння в його поле зору будь-яких проявів культури, як інституалізованих, так і буденних, субкультурних, чи маргінальних надбань, що розкривають різноманітність людських потреб, їх антропологічні смисли. Використання соціокультурного підходу (В. Витвицький, Л. Кияновська, І. Крип’якевич, Б. Кудрик, М. Семчишин та інші) дозволило з’ясувати обумовленість соціокультурного функціонування греко-католицької церкви як феномену в процесі українського націєтворення, зосередивши увагу на виявленні соціальних цілей, культурно-ціннісних комплексів та культурної компетентності згаданої соціальної групи. Застосування методу пізнання, базованого на синергетичному підході, дозволило творчі пошуки о. П. Бажанського в галузі фольклористики, музикознавства й музичного театру розглядати як нестійку слабоорганізовану систему, що дає можливість виникнення з хаотичного чинника нового типу рішення. З метою виявлення унаочнюючої ролі в пошуковому процесі даного дослідження використовувалася генеалого-біографічна методика (за О. Огуєм) з метою врахування індивідуальних проявів особистості у контексті загальноісторичного. Даний метод слугував допоміжним при виявленні фактів біографії о. П. Бажанського, спроектованих на еволюцію його світоглядних й науково-пізнавальних позицій. Герменевтичний підхід (за Х.-Г. Гадамером) в руслі філософської феноменології допоміг здійснити тлумачення й розуміння окремих феноменів і явищ культури, їх прихованого змісту, що залежить як від загальнокультурного середовищного контексту, так і від культурної зорієнтованості суб’єкта-інтерпретатора. Це сприяло можливості відтворити світоглядну картину о. П. Бажанського через текстологічно-інтерпретаційне трактування його публіцистично-просвітницьких й музикознавчих напрацювань. Метод психічної феноменології (за К.-Г. Юнгом) слугував осмисленню процесу психічного розвитку індивіда через символічне і суб’єктивне переживання й інтерпретацію архетипних структур як носіїв колективного підсвідомого. Вагому роль при проведенні дослідження відігравало застосування методів історичного (для визначення достовірності джерел та наявних в них фактів) та порівняльно-історичного (дозволив здійснити порівняльний розгляд на рівні персоніфікації діяльного національно-культурного поля). В якості конкретно-галузевого був використаний музикознавчий метод (під час аналізування фрагментів творчо-музичної праці о. П. Бажанського). Дисертантка керувалася засадами методів історичного музикознавства (Г. Галь, М. Загайкевич, Л. Кияновська, О. Козаренко, Л. Корній, С. Людкевич, І. Мартинов, С. Павлишин, Ю. Ясіновський), музично-історичного краєзнавства, що охоплює дослідження специфіки музичної культури Галичини (М. Загайкевич, Н. Кашкадамова, Л. Кияновська, Н. Костюк, С. Людкевич, Л. Мазепа, Н. Толошняк, З. Штундер, Я. Якуб’як  та ін.), етномузикознавства, що включає музичну етнографію як метод вивчення фольклору (С. Грица, А. Іваницький, Ф. Колесса, С. Людкевич, І. Мацієвський, О. Правдюк, О. Смоляк, П. Сокальський, А. Чекановска, О. Юзефчик) та музично-теоретичного аналізу (Л. Пархоменко, С. Шип).   

В другому розділі ,,Греко-католицьке духовенство як феномен соціокультурного творення на теренах Галичини” розкрито історичні й філософсько-світоглядні корені  функціонування Української Католицької Церкви, висвітлено проблему діяльності священиків на західноукраїнських землях в ХІХ ст. в умовах зовнішнього денаціоналізуючого впливу, відображено на рівні персоніфікації активну націо- та культуротворчу діяльність представників греко-католицького духовенства Галичини в ХІХ – поч. ХХ ст.  

Підрозділ 2.1. Історична обумовленість інтегративної функції української церкви в контексті національної духовної культури. Українська Католицька Церква  реалізовувала унікальну місію релігійної розбудови, яка утримувалася на глибинних пластах духовно-культурної свідомості нації. Національно-культурне відродження в Галичині розпочалося з відродження національної церкви. Історичним рубежем були австрійські реформи після 1772 р. Це дозволило українському духовенству Галичини здобути статус освіченої національної еліти, включитися в процес освоєння західноєвропейських цивілізаційно-просвітницьких надбань, надсилаючи дієві імпульси в динаміку пробудження націєтворчої свідомості українців-галичан. Інтегративно-об’єднуюча діяльність греко-католицьких священиків від початку ХІХ ст. вибудовувалася на грунті усталеності релігійно-звичаєвого традиціоналізму в поєднанні з високим рівнем суспільного й психолого-педагогічного авторитету і довіри, делегованих священицтву з боку українського народу.

 Підрозділ 2.2. Українське духовенство Галичини в умовах протистояння зовнішнім впливам денаціоналізуючого тиску. Гальмування процесу національного розвитку українців на землях Галичини в ХІХ ст. зумовлювалося негативними тенденціями антинаціонального зовнішнього впливу. Збереження політики полонізації та окатоличення в українському середовищі краю призводило до виснаження функціонування елементів суспільної свідомості нації, насамперед мови. Позитивні зміни в національному житті після 1848 р. не були зреалізовані в повній мірі, що призвело до визрівання кризи національно-патріотичного руху серед духовенства та загострення національно-культурного протистояння. В пошуках духовно-культурної ,,точки опори” значна частина представників греко-католицького духовенства Галичини в другій половині ХІХ ст. виявила недалекоглядність у виборі орієнтирів, що привело їх до ,,москвофільства” як суспільної ідеології. Зазначена ідеологія впроваджувалася через функціонування львівських органів преси (насамперед ,,Слова”) та суспільно-громадських інституцій (Ставропігії, Галицько-руської матиці, Народного Дому тощо). Реальне протистояння поширенню москвофільства відбулося з пожвавленням літературно-просвітницької та громадсько-політичної активності руху ,,народовців” в останні десятиріччя ХІХ ст., що стимулювалося зміною в Галичині загальних суспільних тенденцій та виходом на якісно новий рівень в розвитку соціально-політичної свідомості українців.

 Підрозділ 2.3. Представники греко-католицького духовенства як носії духовно-культурних цінностей в процесі національного відродження Галичини в ХІХ – ХХ ст. (освітня та культурно-мистецька діяльність). Першопрохідці національно-культурного відродження  – галицькі митрополити А. Ангелович, М. Левицький, Гр. Яхимович, С. Литвинович, С. Сембратович. Проблему освіти  та рідного мовного простору в першій половині ХІХ ст. намагалися вирішувати отці І. Могильницький, Гр. Шашкевич, ,,Руська Трійця” за участю священиків М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького. Просвітницькому та суспільно-громадському руху присвятив активну діяльність о. С. Качала. Імена отців І. Озаркевича, Л. Трещаківського були відомі в українському тетральному русі після ,,весни народів”. Поштовхом до відродження української музичної культури в Галичині на початку ХІХ ст. послужила праця о. І. Снігурського. Музичним просвітителем-першовідкривачем на ниві культивування масового хорового співу в Галичині від 1860-х рр. був парох О. Вітошинський. Жанрово-творчі засади композиторства розгорнули фундатори ,,перемиської школи”, священики М. Вербицький та І. Лаврівський. Їх діяльність слугувала імпульсом для унікального явища духовно-культурного життя Галичини в другій половині ХІХ – поч. ХХ ст. – універсальної соціокультурної практики ряду священиків, як от С. Воробкевича, В. Матюка, М. Копка, І. Кипріяна, М. Кумановського, Є. Купчинського, З. Кириловича, О. Нижанківського, В. Садовського, І. Туркевича, Й. Кишакевича, С. Сапруна, Є. Турули. В перехідний період від аматорства до фаховості саме греко-католицькі отці закладали підвалини композиторства, хорового й інструментального виконавства, музично-театральної творчості, публіцистики й видавничої справи, зорієнтованих на відродження національної свідомості українців-галичан.      

В третьому розділі ,,Творчо-просвітницька практика о. Порфирія Бажанського в контексті культурно-музичного життя Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття” досліджено характер і особливості музично-просвітницької діяльності о. П. Бажанського як типового представника греко-католицького духовенства Галичини в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Універсальна за структурою і змістом творча праця священика-просвітителя розглянута в контексті головних тенденцій культурно-музичного життя української спільноти краю.

Підрозділ 3.1. Фольклористична діяльність о. П. Бажанського як вияв аматорства в музичній етнографії Галичини. В числі перших в Галичині зацікавлених етнографів о. П. Бажанський-народознавець зосередив увагу на вивченні музичного пласту українського фольклору. В руслі ідейно-художніх тенденцій епохи романтизму погляди священика-галичанина на проблему збереження та відтворення фольклорно-пісенної спадщини відображені в його публікаціях 1887, 1888, 1893, 1895 рр., а також практично реалізовувалися шляхом накопичення музично-етнографічних зразків. Результатом такої праці о. П. Бажанського стала збірка ,,Русько-народні галицькі мелодії” (друк 1905-1912 рр.). Не позбавлена деяких суттєвих вад у точності фіксації та класифікації пісенного матеріалу, збірка формувалася у відповідності з тогочасними аматорськими нормами поповнення етнографічного матеріалу та органічно відноситься до періоду кількісного розширення бази даних в галузі музичної фольклористики Галичини. Випуск збірки обумовлювався зрілою культурологічно-просвітницькою метою, підкріпленою наявністю переконливого чисельного показника (1000 прикладів). Фольклорист-упорядник о. П. Бажанський одним з перших музичних етнографів Галичини другої половини ХІХ ст. звернувся до проблеми впровадження доволі перспективної методики в нотації народнопісенного матеріалу, яка враховувала його специфіку, зокрема метроритмічні особливості.

Підрозділ 3.2. Теоретико-фольклористичні інтенції о. П. Бажанського у музикознавчих розвідках – передвісники фаховості в науковій думці Галичини. В друкованих музикознавчо-теоретичних розробках о. П. Бажанського 1891-1914 рр. знайшли відображення реалії осмисленого бачення під певним кутом зору традицій, подій, фактів, тенденцій та імен у їх спрямуванні на перспективу функціонування національної музичної культури. В дослідницькому ракурсі о. П. Бажанським визначалися різноманітні, на той час в Галичині маловивчені, дискусійні та недостатньо висвітлені проблеми, окреслюючи тенденцію розвитку українського музикознавства. Вони заторкували питання в галузі теорії фольклору та його методичних засад, персоніфікованої історії західноєвропейської та української музичної культури – як церковної, так і світської. Особливу увагу галичанина привертали віхи історії музично-театрального жанру та його стильових напрямків насамперед на теренах Західної Європи, а також яскраві імена, як от Р. Вагнер. В музикознавчих розвідках пізнавальні пошуки о. П. Бажанського отримали своє формулювання у вигляді специфічної, нерідко суб’єктивної системи поглядів та міркувань. Головною рисою мислення священика-музикознавця виступають його фольклористичні інтенції (щодо ,,окремішності” акустичної натуральної народної мелодики) через призму прихильності до авторитету наукових висновків П. Сокальського в праці ,,Руська народна музика, великоруська і малоруська в її будові мелодичній і ритмічній...” (Харків,  1888 р.). Це дозволило П. Бажанському вперше привернути увагу західноукраїнських діячів музичної культури до проблеми грунтовного вивчення української народно-пісенної практики на базисі новітніх досягнень в науково-теоретичній думці. Водночас священик-галичанин в руслі панування світоглядних ідеологем москвофільства візує дослідницькі позиції російської школи фольклористки, зафіксованої В. Одоєвським. Поза тим у колі теоретико-дослідницьких рефлексій о. П. Бажанського знаходилися перспективні теоретико-музикознавчі категорії, як от теорія мікроінтерваліки на фольклористичному грунті, інтенсивніший розвиток якої був практично реалізований в ХХ ст. Друковані праці священика-музикознавця в контексті дихотомності тенденцій перехідного періоду не можуть беззастережно претендувати на рівень солідних наукових досягнень, однак важливо відзначити їх хронологічну відповідність процесу становлення засад фаховості в історичному та теоретичному музикознавстві Галичини другої половини ХІХ ст.  

Підрозділ 3.3. Ідейно-стилістичні пошуки о. П. Бажанського на шляху становлення західноукраїнського музичного театру. Участь П. Бажанського в музично-театральному житті Галичини проявлялася в різні періоди діяльності українського театру ,,Руської Бесіди”. В складних умовах переважання в західноукраїнських театральних колах москвофільських настроїв на початку 1870-х рр. о. П. Бажанський виступив автором оркестрової музики до ряду вистав. В наступний період творчо-ідейного злету театру від початку 1880-х рр. священик в якості автора лібретто і музики демонструє причетність до процесу становлення засад функціонування західноукраїнської опери. Для власної музично-театральної композиції ,,Олеся” він обирає саме таке жанрове визначення. Її постановки в містечках Галичини (Стрий, Дрогобич, Золочів, Станіслав) та м. Львові (1883-84 рр.) отримали хоча й неоднозначний, але помітний публіцистичний резонанс, засвідчивши сміливий крок композитора-аматора в бік життя на українській сцені Галичини національного оперного жанру. Це спонукало автора до подальших творчих пошуків. Від кінця 1880-х рр. театральні акценти в діяльності о. П. Бажанського своєрідно стабілізуються уніфікацією світоглядно-творчих позицій на грунті фольклорно-теоретичних інтенцій. Результатом ідейно-жанрового експериментування священика-композитора, дезорієнтованого на тенденційні рамки москвофільської ідеології, були т. зв. ,,простонародні опери”. Нежиттєздатність більшості цих вистав обумовлювалася їх невисоким аматорсько-мистецьким рівнем художньої реалізації, що передбачав дещо однотипну примітивність сюжетної побудови на основі загострено-чуттєвого побутового реалізму. Застосування автором жанрово-стильових елементів ,,веризму” в ареалі деяких чинників композиційної структури віденського зінгшпілю не забезпечило сценічну спроможність цих творів, наділених також недовершеністю технічних прийомів партитурного запису. Поза тим в переліку згаданих напрацювань о. П. Бажанського виняток складають музично-театральні композиції ,,Олекса Довбуш” та ,,Марійка – татарська бранка” (прем’єра останньої відбулася в Тернополі в 1891 р.), в яких автор здійснив вдалу пошукову спробу ідейно-стилістичного занурення в атмосферу національної історичної тематики з регіонально-етнографічним жанровим наповненням. 

Підрозділ 3.4. Внесок о. П. Бажанського у функціонування церковної музики в Галичині. Діяльне поле о. П. Бажанського в церковно-музичній галузі включало регентську й композиторську практику, публіцистику та історико-теоретичне дослідження. Перша публікація семінариста П. Бажанського 1862 р. засвідчила його зацікавлення проблемою опанування нормами церковного співу. Як успішний диригент Ставропігійської бурси, він практично долучився до процесу становлення мистецтва фігурального співу, культивованого в  церковно-музичній підготовці служителів греко-католицької церкви Галичини. Регентською та душпастирською практикою П. Бажанського зумовлювався композиторський аспект його діяльності, засвідчений створенням Літургій з практично-цільовим спрямуванням. Праця в Ставропігії ,,покликала” до компонування цілісної Літургії C-dur з використанням гомофонно-гармонічної фактури (кінець 1860-х рр). ЇЇ виконання спонукало о. М. Вербицького відзначити риси новаторства та композиторський хист її автора. В подальшому о. П. Бажанський як служитель греко-католицької церкви сільської парафії, вивляючи турботу про підвищення якісного рівня поширеного в Галичині всенародного співу, зосереджується на компонуванні чотирьох Літургій для практичного застосування в доступно-виконавських межах (друк 1907, 1911 рр.). Спираючись виключно на елементарні засади демократичного стилю ,,самолівки” з використанням старослов’янського тексту, о. П. Бажанський прагнув відновити й зберегти консервативність традиції  ірмолойного співу. Помітним кроком на шляху осмислення історичних реалій церковно-співочої культури народу була теоретична розвідка о. П. Бажанського ,,Історія руського церковного співу” (друк 1890 р.). Деяка заангажованість міркувань автора, що базувалися переважно на висновках російських медієвістів, не нівелює цю першу на теренах Галичини спробу здійснення історичного екскурсу в бік виявлення засад функціонуванн пріоритетної складової православного обряду. Дослідження о. П. Бажанського, окреслюючи певні грані світоглядного позиціонування, спонукало до подальшого розширення горизонту наукового вивчення  проблемного питання з позицій нових часових реалій.

Підрозділ 3.5. Роль музикознавчої публіцистики о. П. Бажанського в активізації культурно-просвітницьких тенденцій на теренах Галичини. Публікації о. П. Бажанського доволі помітно заповнювали порожнину музикознавчо-публіцистичної практики в умовах формування її фахових основ в Галичині в другій половині ХІХ ст., слугуючи тогочасним зразком пізнавально-критичного мислення автора. Перебуваючи в царині висвітлення загальних проблем культуротворчого процесу та можливості впливати на формування ціннісно-естетичного компоненту в структурі суспільної свідомості, статті о. П. Бажанського в часописах ,,Слово”, ,,Діло”, ,,Зоря”, ,,Галицький Сіон”, ,,Дяківський глас” тощо виконували необхідну на той час гуманітарно-просвітницьку функцію. Широка амплітуда його публіцистичних зацікавлень включала вагомі просвітницькі елементи. Вони торкалися сфери популяризації музично-теоретичних знань, питань історико-культурного розвитку Галичини, жанрово-стильових характеристик, виразових й естетичних засад музичного мислення, творчо-індивідуальної та національної самобутності композиторського письма. Неабиякою прихильністю Бажанського-публіциста користувалися духовно-сакральний пласт музичної культури, особливості функціонування музичного фольклору та національні традиції церковного співу, світська тематика у композиторській творчості, проблеми вокально-хорової інтерпретації і виконавства, диригентська практика. Окремими пізнавально-просвітницькими акцентами з тенденцією на утвердження певних світоглядних та художньо-естетичних пріоритетів позначений характерний біографічно-наративний та музикознавчо-публіцистичний екскурс дописувача в сферу мистецьких надбань відомих й менш знаних українських і західноєвропейських композиторів з окресленням стильових компонентів їх творчості. З-поміж діяльних постатей найвиразнішою рельєфністю мистецького ґатунку о. П. Бажанський позначив імена І. Дамаскіна, Д. Бортнянського, І. Лаврівського та М. Вербицького, М. Лисенка, А. Вахнянина й О. Нижанківського, Дж. Палестріни та Орландо Лассо.

Підрозділ 3.6. Елементи музично-стильового традиціоналізму мистецтва Галичини в композиціях о. П. Бажанського на світську тематику. Спадщина о. П. Бажанського у сфері світського компонування порівняно малочисельна, суголосна психолого-особистісним імпульсам автора, частково відображаючи тенденції ,,перемиської” доби. Перебуваючи в площині духовно-ментальних пріоритетів західноукраїнського музичного простору другої половини ХІХ ст., зумовлених зацікавленням стильовою ідилічністю й демократизмом ,,бідермаєру”, о. П. Бажанський в своїх композиціях на нерелігійну тематику демонстрував характерну схильність до переважаючого традиціоналізму естетичного мислення. В образно-художній та формотворчій сферах П. Бажанський наслідує зразки, зафіксовані в творчості композиторів-священиків ,,перемиської школи”. Компонуючи вокальні серенади, елегію ,,Плач”, хор ,,До бою!”, оркестрову та фортепіанну версії ,,Коломийки” чи гармонізуючи зразки народних пісень, о. П. Бажанський обирав усталені в культурно-мистецькому побуті галицького духовенства жанри романтичної мініатюри, а саме хорової в стилі Liеdertafel, старогалицької елегії, оркестрової та фортепіанної п’єс з елементами рапсодії. Серед світських творів о. П. Бажанського помітно вирізняються оркестрова мініатюра ,,Коломийка” (1869), а також її фортепіанна версія, засвідчуючи наближення автора до рівня професійного оволодіння складовими елементами та засобами формотворення, виразовості інструментального письма в аурі національного колориту. Хорова мініатюра о. П. Бажанського ,,До бою!”, перебуваючи в площині образно-художнього чинника для зміцнення патріотичного духу, розширювала доволі скромний репертуар новостворюваних в Галичині аматорських співочих товариств.

У Висновках узагальнені основні положення, викладені у дисертаційному дослідженні, а саме:              

1. Соціокультурний феномен греко-католицької церкви Галичини в ХІХ – поч. ХХ ст. виявлявся в можливості функціонування зразка суспільної розбудови на основі традиціоналістичної релігійно-звичаєвої зорієнтованості та ментальних настанов нації. Інтегративна функція греко-католицької церкви через гуманітарно-комунікативне поле зосереджувалася насамперед в царині освітньої та творчо-мистецької діяльності. В умовах тривалого протистояння зовнішньому денаціоналізуючому тиску в ХІХ ст. західноукраїнським священикам не вдалося уникнути тенденційної прихильності до ідей ,,москвофільства”, детермінованих серйозними проблемами релігійної ідентифікації та світоглядною налаштованістю щодо спорідненості й потенціалу розвитку слов’янської культури. Інтегративна функція та універсальний характер соціокультурної практики ряду представників греко-католицького духовенства Галичини виразно проявлялися на персоніфікованому рівні. Як носії та інтерпретатори духовно-культурних цінностей священики суттєво впливали на динаміку та характер українського націотворчого процесу протягом ХІХ – поч. ХХ ст.

2. Психолого-діяльнісні параметри особистості о. П. Бажанського дозволили йому свідомо спрямувати діяльність в русло національного відродження. Універсалізм та об’ємна амплітуда уподобань о. П. Бажанського в музичній сфері відображає множинність та специфічно-перехідний характер діяльних пошуків освіченого українства в галицькому сегменті Австрійської та Австро-Угорської імперії. В творчій діяльності о. П. Бажанського рельєфними визначено акценти етнозахисту як важливої ланки формування національно-культурної ідентичності. На шляху пошуку вагомих точок опори для розбудови національного організму, о. П. Бажанський обрав домінантною роль у збереженні основ етнокультурної системи. Його просвітницьким устремлінням надавали забарвлення тео- й антропоцентризм, аксіологічний чинник та кордоцентрична вісь. Експериментальні ідеї о. П. Бажанського, як і певна пошуково-дослідницька заангажованість засвідчують стан особливого екзистенційного прояву, увиразнюючи його індивідуальність в якості невід’ємного компоненту культури суспільства на певному етапі розвитку. Прикметна риса діяльної постаті о. П. Бажанського – це неоднозначність, ,,вплетена” в ряд акумулятивних суперечностей на рівні світоглядно-дихотомних протиріч в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. П. Бажанський – типовий діяч перехідної доби, коли в полі буття домінувала хаотичність ідей та зумовлена нею мінливість картини світу. 

3. Національно зорієнтована авторсько-стильова парадигма о. П. Бажанського передбачала включення фольклору в русло пошуку природного злиття з органікою етнографічного світу. П. Бажанський належить до числа перших фольклористів-галичан другої половини ХІХ ст., хто зосередив увагу на проблемі візуалізації української фольклорної семантики (насамперед мелодико-інтонаційного компоненту), відтворенні та збереженні її кількісної палітри. Впорядкована й видана о. П. Бажанським збірка ,,Русько-народні галицькі мелодії” віддзеркалювала хронологічно-адекватний соціокультурний досвід як практику колективних зусиль та персонально-методичних пошуків. Фольклористичні інтенції о. П. Бажанського отримали теоретичне відтворення в його музикознавчих розвідках, вагомим імпульсом до яких слугувала праця П. Сокальського ,,Руська народна музика...”. Формулюючи власну систему дослідницьких позицій, священик-галичанин активізував поширення наукових висновків П. Сокальського. Теоретичні узагальнення о. П. Бажанського в межах прогресивних ідей П. Сокальського грунтувалися на принципі акустичної самобутності української народно-пісенної автентики поза рамками європейської мажоро-мінорної системи. Когнітивний процес музикознавця-аматора спонукав широкоформатно торкатись питань музично-етнографічної методики, історії та стильових напрямків музичного театру, західноєвропейської та української музичної культури через біографічно-наративний екскурс. Під впливом світоглядних ідеологем ,,москвофільства” в коло пізнавально-аналітичних рефлексій о. П. Бажанського-музикознавця залучалися консервативна позиція в обґрунтуванні поняття ,,натуралізму” як незмінно функціонуючого явища в системі духовно-мистецького буття народу, а також перспективні категорії, як от теорія чвертьтоновості, розвиток якої передбачався в ХХ ст. 

4. Ідейно-жанрові пошуки о. П. Бажанського у музично-театральній сфері відображають складність хронотопу функціонування театру ,,Руської бесіди”. В час посиленого впливу на театр москвофілів о. П. Бажанський виступає в якості автора оркестрового опрацювання театральних постановок. В період мистецького злету театру (під орудою Гриневецького-Біберовича) діяльні акценти о. П. Бажанського переміщуються до наміру самостійного компонування, коли жанровими параметрами опери він ідентифікує власний музично-театральний проект ,,Олеся”. Згодом, обравши шлях експериментатора, о. П. Бажанський намагався формувати жанровий простір як результат інтегрування регіональної народнопісенної автентики в композиційну структуру опери. Застосування автором жанрово-стильових елементів ,,веризму” та композиційних чинників віденського зінгшпілю не забезпечило сценічну життєздатність цих творів, наділених специфічністю сюжетів, як і недовершеністю техніки партитурного запису. Ідейно-стилістична концепція новоствореного о. П. Бажанським музично-театрального продукту під назвою ,,простонародна опера” виявилася в художньому сенсі недостатньо зрілою, слугуючи відображенням москвофільських настроїв. Поза тим в його композиціях ,,Олекса Довбуш” та ,,Марійка – татарська бранка” зафіксовано перспективне ідейно-жанрове позиціонування щодо мистецького відтворення національно-історичної тематики в ареалі регіонально-етнографічної самобутності.

5. Вкоріненість традиціоналістичних пріоритетів душпастира–композитора закономірно синхронізована з малорухливістю релігійно-духовної обрядової естетики та елементами світського музично-стильового традиціоналізму Галичини другої половини ХІХ ст., що простежується в о. П. Бажанського як у церковно-музичній праці, так і галузі світського компонування. Церковно-музична діяльність П. Бажанського (в якості регента й композитора, публіциста й дослідника) зосереджувалася на потребі удосконалення обрядових традицій церковного співу. Зусилля парафіяльного священика-композитора скеровувалися до утилітарно-практичного освоєння можливостей всенародного співу на основі ментально-вкоріненої ,,самолівки” та реставрації норм ірмолойного співу. Теоретична студія о. П. Бажанського ,,Історія руського церковного співу” як одна із перших на теренах Галичини спроб панорамного відтворення особливостей сакрально-музичного жанру, експонує складний шлях теоретичного осмислення проблеми національної церковно-співочої традиції, засвідчуючи ідейно-світоглядне орієнтування в дусі консервативно-стилістичної російсько-православної парадигми. Позиція священика-композитора П. Бажанського як автора кількох опусів на нерелігійну тематику резонує з традиціоналістичною стабільністю, відтвореною в зразках ,,перемиської школи”. Перебуваючи в стильовому руслі бідермаєру, світські композиції о. П. Бажанського позначені рисами тривіально-демократичних жанрів – хорових пісень в характері Liedertafel, старогалицької елегії, камерно-інструментальної мініатюри. Професійною інтерпретацією в оркестровій ,,Коломийці” та її фортепіанній транскрипції о. П. Бажанський одним із перших священиків-галичан вдало долучився до процесу інструментального опрацювання колориту гуцульського фольклору в національній музичній культурі.

6. Відображенням картини світобачення священика-просвітителя була його публіцистична діяльність. Універсальність спостережень й аналітичність суджень автора сприяли розширенню інформаційно-комунікативного поля українців-галичан. Просвітницьким акцентом означена схильність о. П. Бажанського до популяризації музично-теоретичних, жанрово-стилістичних, естетичних засад музичних творів. Націотворчою виразністю забарвлена тенденція публіциста на пошук та утвердження самобутніх рис стилю в творчості діячів української музичної культури. В світоглядній орієнтації публіциста-священика в якості рельєфної простежується пріоритетність характерних ознак мистецтва поліфонії строгого стилю в церковно-хоровому багатоголоссі, художньо-естетичної довершеності творчості Палестріни й Орландо Лассо та виразово-звукового ресурсу акустично-обертонового інструментарію. Звідси притаманна о. П. Бажанському інтенційна зосередженість на культивуванні засад натурального строю в концептуальній спорідненості з основами народної музики.

7. У сфері світоглядних переконань о. П. Бажанського провідною постає ідея національно-культурної самоідентифікації в руслі вкорінення традицій художнього мислення народу. Виступаючи прихильником подолання ментально-пасивної національно-культурної меншовартості, о. П. Бажанський мислив категоріями духовно-романтичного та етико-релігійного плану. В його світогляді спостерігається позиція акумулювання національного характеру через превалююче духовно-фольклорне начало, що виступає як настанова на всезагальне та концентрується в християнських істинах, релігійно-моральних цінностях та естетичних ідеалах. Це зумовлювало в поглядах о. П. Бажанського виразну тенденцію до консерватизму, спрямованого на збереження традиційно-чуттєвої первинності світоглядного начала. Суб’єктивно-ідеалістичний пошук національно-культурної ідентичності греко-католицьким священиком Галичини другої половини ХІХ ст.  нерідко здійснювався на засадах тенденційності москвофільської ідеології та тісно переплітався з світоглядною доктриною релігійної смиренності. Такий світоглядний горизонт передбачав версію національної музичної ідеї, зосередженої виключно навколо її старожитності. П. Бажанський наполегливо виступав ревним ,,проповідником” законсервованості національно-музичних архетипів, а його народно-позитивістська свідомість часто зводилася до категоричної однозначності з проникненням в духовну ауру пісенного фольклору на рівні прямолінійного цитування.