НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ У СТАНОВЛЕННІ Я-ОБРАЗУ ОСОБИСТОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, основні гіпотези та завдання. Розкрито методологічну основу та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Подаються основні положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації за темою дисертації, структуру дисертації.

У першому розділі роботи - “Формування національної ідентичності як умова розвитку Я-образу особистості” - аналізується місце та роль національної ідентичності як складової Я-образу у структурі самосвідомості людини, зокрема у структурі її соціальної ідентичності. Висвітлюються основні теоретичні підходи до вивчення феномену етнонаціональної ідентифікації, які існують у соціологічній, етнографічній та психологічній літературі. Докладно розглядаються регіональні відмінності ідентифікації українців з національною спільнотою, а також особливості становлення національної ідентичності у підлітковому та юнацькому віці.

Теоретичний аналіз проблеми Я-образу особистості дозволив дійти висновку, що Я-образ є інтегральною формою самосвідомості людини, що виникає на певному етапі її соціального розвитку в результаті набуття особою життєвого досвіду й досягнення певного рівня сформованості когнітивних та емоційних структур особистості. Формування Я-образу, таким чином, є ознакою нового рівня самосвідомості, який характеризується найбільш зрілим усвідомленням особою своєї сутності. Я-образ людини розглядається як узагальнений глобальний механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, підкреслюється його роль у забезпеченні почуття ідентичності, самототожності людини (М.Й.Боришевський).

Зміст Я-образу особистості складається з двох утворень: диференціюючої складової (її змістом є знання, які виокремлюють “Я” суб’єкта порівняно з іншими людьми, що надає відчуття власної унікальності, неповторності) та інтегруючої складової, або системи самоідентичності, яка містить знання про спільні риси і характеристики, котрі об’єднують особу з іншими людьми (В.В.Столін).

Вивчаючи феномен ідентифікації особи з різними спільнотами, багато дослідників підкреслюють, що потреба будь-якої людини належати до соціуму, відчувати себе часткою суспільства, бути членом певної референтної групи та усвідомлювати єдність з її представниками є докорінною потребою особистості (Е.Еріксон, А.Маслоу, Г.Мюррей, Е.Д.Сміт, Е.Фром).

Процес самовизначення людини через членство в соціальній структурі суспільства прийнято називати “соціальною ідентифікацією” особистості. Результатом ідентифікації особи з різними спільнотами є численні ідентичності, актуальність і значущість яких варіюють залежно від часу й ситуації. Сукупність їх складає цілісну соціальну ідентичність особистості, важливе місце в структурі якої посідає ідентифікація з національною спільнотою.

Аналіз процесу формування в науковій літературі поняття “національна самосвідомість”, докладне вивчення поглядів на її структуру вчених – фахівців з різних галузей наукового знання (Г.А.Агаєв, Ю.В.Бромлей, Й.Вирост, Л.М.Дробіжева, В.І.Козлов, П.І.Кушнер, В.В.Мавродін, Г.В.Шелепов та ін.) дозволив дійти висновку, що саме національна ідентифікація є основним структурним елементом, когнітивно-мотиваційним ядром національної самосвідомості особистості, відіграє стрижневу, системоутворюючу роль в структурі останньої та є показником рівня її розвитку.

Отже, національна ідентифікація особистості - це процес ототожнення, уподібнення особистістю себе з певною нацією. Змістом цього процесу є суб’єктивне відчуття належності до національної спільноти на основі стійкого емоційного зв’язку, що виникає в особистості як результат формування відносно стійкої системи усвідомлених уявлень і оцінок реально існуючих диференціюючих та інтегруючих ознак життєдіяльності нації, а також прийняття групових норм та цінностей. Підсумком цього тривалого та складного процесу національного самовизначення людини, становлення її національної ідентичності є формування Я-образу особистості як суб’єкта певної національної спільноти.

Таким чином, ми розглядаємо національну ідентичність у трьох аспектах: 1) як соціально-психологічний результат когнітивно-емоційних та ціннісних процесів ідентифікації людини з національною спільнотою; 2) як мотиваційно - когнітивне ядро національної самосвідомості особистості; 3) як вельми важливий компонент у структурі загальної соціальної ідентичності особистості, невід’ємну частину Я-образу особистості. 

У національній ідентифікації виокремлюють два аспекти - етнічну та громадянську ідентичності (M.Barrett). Змістом громадянської ідентичності є усвідомлення особою власної належності до загальнонаціональної спільноти. Етнічна ідентичність віддзеркалює усвідомлення людиною себе як представника певного етносу.

Уявлення сучасних психологів про механізми ідентифікації базуються на виокремленні когнітивної, афективної та комунікативно-дійової граней процесу ідентифікації. Відповідно до цього, структура національної ідентичності складається з когнітивного, емоційного та конативного компонентів. Вирішальну роль у процесі формування Я-образу відіграє когнітивний компонент національної ідентифікації: чим більш чітко представлена у свідомості та самосвідомості людини система відповідних знань, тим більш визначеним є Я-образ особистості, який формується в результаті ідентифікації особи з певною національ­ною спільнотою.

Керуючись у своєму дослідженні генетичним принципом, ми розглядаємо національну ідентичність як утворення, розвиток якого відбувається протягом усього життя людини, проходячи у своєму становленні низку фаз, котрі пов’язані з віковими етапами психічного та фізичного розвитку людини.

Процес усвідомлення людиною себе як представника певної національної спільноти, поступове набуття національної ідентичності особистістю розпочинається з раннього дитинства та здійснюється протягом певного періоду етнізації дитини в специфічному етнонаціональному середовищі. Значні зрушення у формуванні національної ідентичності як компоненту Я-образу особистості відбуваються в підлітковому віці, що пов’язано з оволодінням учнями різноманітними суспільно-цінними знаннями, уміннями та навичками, формуванням системи знань про етнонаціональні феномени, а також з розвитком пізнавальних здібностей і розширенням сфери діяльності та спілкування школяра. Однак, вирішальним етапом становлення національної ідентичності особистості – періодом її зміцнення та закріплення – є юнацький вік, коли її розвиток сягає найвищого, інтелектуально-теоретичного рівня. Подальші зміни національної ідентичності є вже не стільки її формуванням, скільки трансформацією, яка залежить від соціально-політичних, економічних та інших умов життєдіяльності людини.

Проте, особливості формування національної ідентичності детерміновані не лише етапами психічного розвитку людини в процесі її етнізації, але й залежать від регіональної специфіки, яка зумовлюється особливостями та своєрідністю соціально-політичної ситуації, історичними особливостями регіону, міграційними процесами тощо (П.І.Гнатенко, В.М.Павленко, Ю.І.Римаренко).

У другому розділі - “Емпіричне дослідження становлення Я-образу особистості у процесі її національної ідентифікації” - аналізуються теоретико-методологічні аспекти та методичне забезпечення емпіричного дослідження національної ідентифікації школярів і студентів, обґрунтовується його схема, описується процедура дослідження та характеризується вибірка. Докладно аналізуються емпіричні дані, отримані в результаті проведення експериментальної частини дослідження: у віковому та регіональному аспектах інтерпретуються особливості Я-образу сучасної молоді та місце в ньому національної ідентичності; розглядаються виявлені особливості національної ідентифікації школярів та студентів.

Емпіричне дослідження особливостей національної ідентифікації у процесі становлення Я-образу особистості здійснювалося за такими напрямами: 1) дослідження вікової динаміки та регіональних відмінностей параметрів актуальності, значущості і міри етнічної та громадянської ідентифікації в Я-образі сучасної молоді; 2) дослідження вікових та регіональних особливостей ідентифікації особи з національною спільнотою (валентності національної ідентичності, національних почуттів, типів національної ідентичності, етнонаціональних афіліативних тенденцій, ролі різних елементів самоідентифікації особистості з національною спільнотою у процесі формування національної самосвідомості).

Відповідно до зазначених напрямів дослідження було застосовано 2 групи методик:

1) методики, спрямовані на розкриття актуальності та значущості національної ідентичності в Я-образі особистості (модифікація тесту “20 висловлювань”  Куна - Макпартленда “Хто Я?”), а також міри національної ідентифікації особи (Діагностичний тест ставлення (ДТС) Г.У.Солдатової і модифікований нами опитувальник В.М.Павленко та П.І.Гнатенко);                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

2) методики, які допомагають розкрити особливості національної ідентифікації як компонента Я-образу особистості (Діагностичний тест ставлення (ДТС) Г.У.Солдатової для визначення валентності національної ідентифікації, а також характеру взаємозв’язку між Я-образом та образами типових представників своєї і чужої етнічних спільнот); методична розробка Г.У.Солдатової “Типи етнічної ідентичності” – для виявлення домінуючих у сучасних школярів та студентів типів етнічної ідентичності, які є різними проявами тенденції трансформації національної самосвідомості; методична розробка Г.У.Солдатової “Етнічна афіліація” дозволила виявити ступінь потреби молодих людей в належності до національної спільноти; складений нами на основі існуючих в етнографічній та етнопсихологічній літературі анкет опитувальник, який дозволяє дослідити рівень знань молоддю різних національних феноменів, ставлення до них та їх роль у становленні національної ідентичності юнаків і дівчат.

Дослідженням були охоплені школярі та студенти чотирьох регіонів України (північно-східного, західного, південного і центрального) та трьох вікових груп (I гр. - 14-15 років, II гр. - 16-17 років, III гр. - 18-20 років) - загальною кількістю 577 осіб.

Для виконання різних завдань дослідження (виявлення вікових особливостей національної ідентифікації та її регіональних відмінностей в межах України), всі респонденти були поділені на дві підвибірки – вікову та регіональну.

Регіональна підвибірка складається з трьох груп: північно-східний регіон України, представлений студентами Сумського державного педагогічного університету віком 18-20 років загальною кількістю 123 особи (93,3% українців, 6,7% росіяни); західні області були представлені студентами Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського університету ім. В.Стефаника віком 18-20 років. Із 112 осіб, які складають цю частину вибірки, 96,1 % вважають себе українцями, 3,9 % - росіянами; південну частину країни представляли студенти Херсонського державного педагогічного університету віком 18-20 років, серед яких 80,1 % - українці, 17,6 % - росіяни, 2,3 % мають подвійну (українсько-російську) етнічну ідентичність (обсяг вибірки - 131 особа).  

Вікова підвибірка: I група - 14-15 років – учні 9-х класів Українського коледжу ім. В.Сухомлинського, м. Київ; учні 9-х класів середньої школи м. Миколаєва (загальна кількість 96 осіб); II група - 16-17 років – учні 11-х класів Українського коледжу ім. В.Сухомлинського, м. Київ; учні 11-х класів середньої школи м. Миколаєва; студенти Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника; студенти Херсонського медичного училища (загальна кількість - 155 осіб); III група - 18-20 років – студенти Сумського педагогічного державного інституту; Херсонського державного педагогічного університету; Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника (спеціальності: “Психологія”, “Філологія”, “Програмування”, “Математика”), загальною кількістю 366 осіб.

Аналіз узагальнених Я-образів сучасної молоді свідчить про те, що за ступенем актуальності та значущості, а також за мірою ідентифікації різноманітні категорії приватного життя (усвідомлення власних особистісних рис та сімейних ролей, ідентифікація з людством та представниками учнівської молоді, статева ідентичність) переважають у структурі соціальної ідентичності сучасної молоді над етнополітичними категоріями (етнічною, громадянською та іншими належностями).

Серед етнополітичних категорій найактуальнішою у групових Я-образах юнаків та дівчат всіх груп є етнічна належність (як складова національної ідентичності). Загалом за частотою згадування вона – на десятому місці в І віковій групі, на дев’ятому – в ІІ групі та на сьомому місці у загальному списку категорій в ІІІ групі. А серед етнополітичних категорій вона посідає перше місце за параметром актуальності у групових Я-образах юнаків та дівчат всіх вікових груп (І гр. – 25 %, ІІ гр. – 40,91 % і ІІІ гр. – 40,77 %). Таким чином, етнічна ідентичність є доволі важливою соціальною категорією, ідентифікуватися з якою прагне сучасна молодь.

Значущі відмінності за параметром актуальності для молодих людей етнічної ідентичності між І групою, з одного боку, та ІІ і ІІІ групами, з іншого, свідчить про те, що така частина Я-концепції, як етнічна належність, є актуальною лише  для  чверті (25 %) 14-15-річних юнаків та дівчат, (виходячи з чого її можна вважати недостатньо актуальною для них), тоді як серед випускників шкіл та студентів значно більша частина респондентів (майже 41 % опитаних) усвідомлює свою етнічну ідентичність як актуальну для себе.

Стосовно ступеня значущості етнічної ідентичності можна сказати наступне. Попри те, що в низці самоописів тих респондентів, які взагалі вказали у своїх відповідях цю категорію, етнічна належність згадується доволі пізно, під час рангування за параметром значущості досліджувані приписали їй достатньо високий ранг - вона посіла п’яте місце в п’ятірці найбільш актуальних категорій. Це свідчить про доволі високу значущість категорії “етнічна ідентичність”.

Дещо менш важливою та менш актуальною для молодих людей виявилася громадянська ідентичність, яка посіла друге місце у групових Я-образах серед етнополітичних категорій. В І віковій групі вона є актуальною лише для 12,5 % досліджуваних, у ІІ групі вона набула більшої актуальності (29,87 %). Відмінності між цими двома групами є значущими (коефіцієнт кореляції j* Фішера є значущим на високому рівні - р£0,001). В ІІІ групі актуальність для студентів власної громадянськості дещо зменшується (21,65 % респондентів цього віку в своїх самоописах згадали про цю категорію), але це зменшення не є значущим.

Аналіз значущості категорії, що розглядається, засвідчує, що громадянська ідентичність як аспект національної самосвідомості виявилася недостатньо значущою для респондентів усіх трьох груп – вона не увійшла до числа найбільш значущих ідентичностей сучасної молоді.

Аналіз динаміки актуальності окремих видів національної ідентичності - етнічної та громадянської - у представників різних вікових груп дозволив дійти висновку про особливості становлення національної ідентичності у віковому аспекті: у рамках юнацького віку простежується тенденція до збільшення актуальності та значущості національної належності учнів, що віддзеркалює особливості процесу розвитку національної самосвідомості особистості, зокрема - процесу поступового формування національної ідентичності.

Так, у ранній юності усвідомлення людиною власної належності до національної спільноти здійснюється досить інтенсивно, але національну ідентичність, що стає результатом цього процесу, ще не можна вважати повністю сформованою. Приблизно в середині юнацького віку етнічна та громадянська належності як складові національної ідентичності починають посідати більш суттєве, усталене місце в структурі Я-образу особи, набувають більшої актуальності та значущості для молодої людини. Процес становлення національної ідентичності відзначається поступовим зростанням кількості усвідомлюваних ознак, які поєднують людину з власною національною спільнотою, та причин національної ідентифікації, а також зростанням рівня їх суб’єктивної складності та глибини. Почуття ідентичності все більшою мірою забарвлюється патріотичними почуттями, такими, як відчуття духовного зв’язку з країною та її народом, а також відчуття відповідальності за долю нації тощо. Ці моменти значною мірою наповнюють та змістовно збагачують Я-образ особистості, що формується.

У студентські роки становлення національної самосвідомості особистості сягає найвищого рівня, коли відбувається її зміцнення та закріплення. Результатом цих процесів стає зростання когнітивної складності та диференційованості Я-образу особистості як представника національної спільноти, підвищення міри його виразності та суб’єктивної значущості, а також внутрішньої цілісності та послідовності. Подальші зміни національної ідентичності як складової Я-образу, що відбуваються у дорослому віці, можна вважати не стільки формуванням, скільки трансформацією, яка залежить від соціально - політичних, економічних  та інших умов життєдіяльності нації.

У регіональному аспекті актуальність етнонаціональної ідентифікації молоді можна охарактеризувати наступним чином. Попри те, що етнічна належність серед етнополітичних категорій є найактуальнішою в уявленнях молодих людей усіх регіонів України, її актуальність для юних представників західної частини країни є набагато вищою порівняно з рівнем її актуальності, зафіксованим в самоописах респондентів з півдня та північно-східних областей України. Про цей факт свідчать суттєві відмінності (на рівні статистичної значущості р£0,05 за j*- критерієм Фішера) між показниками рівня актуальності етнічної ідентичності, які спостерігаються у студентів західних вузів (де етнічна належність є актуальною для 46,3 % студентів), та індикаторами актуальності належності до етнічної спільноти, що були зафіксовані у досліджуваних - мешканців південних і північно-східних регіонів країни (де етнічну ідентичність вважають актуальною відповідно 30,5  і 36,7 % респондентів).

Громадянська ідентифікація за параметром її актуальності для молоді західного та південного регіонів стоїть на другому місці (як актуальну для себе її визнали відповідно 15,6 та 11,45 % студентів). Зазначені показники значуще відрізняються (р£0,05 за критерієм Фішера) від відповідного показника у студентів північно-східного регіону, де лише 6,66 % студентів назвали дану категорію у своїх відповідях на запитання “Хто Я?” як актуальну. Для представників північно-східної вибірки достатньо актуальною категорією виявилася регіональна, з якою ідентифікували себе 16,7 % студентів. Для молоді ж західних та південних областей регіональна ідентичність не є актуальною (3,4  та 3,82 % відповідно).

Стосовно міри ідентифікації молоді з національною спільнотою можна сказати, що загалом вона є доволі високою. Найбільшою мірою юнаки та дівчата різних регіонів України ідентифікують себе з етнічною спільнотою (порівняно з іншими етнополітичними категоріями). Громадянська ідентичність є дещо слабкішою за етнічну. У південній вибірці вона є другою за параметром міри самоототожнення та випереджає за цим показником регіональну ідентичність (яка посідає 3 місце). Західна та північно-східна вибірки відзначилися високим рівнем ідентифікації з регіоном проживання. Молоді мешканці цих частин країни більшою мірою відчувають власну ідентифікацію з людьми, що мешкають з ними поруч (регіональна ідентичність), ніж з усім українським народом (громадянська ідентичність). Для північно-східних студентів регіональна ідентичність є навіть такою ж сильною, як і етнічна.