Настюк В.Я. Адміністративно-правові проблеми законодавчого регулювання митної справи в Україні

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми  дисертації, визначаються її мета,  завдання, об’єкт, предмет, характеризуються методи  дослідження, наукова  новизна одержаних  результатів та їх теоретичне і практичне значення; містяться дані про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру й обсяг.

У розділі 1 „Поняття митного законодавства України: співвідношення і взаємозв’язок з митною справою”,  що складається з 3-х підрозділів,  розкрито загальне поняття митного законодавства, досліджено сутність  і структуру митної справи,  особливості адміністративно-правового забезпечення   діяльності органів митної служби й  висловлюються пропозиції щодо її вдосконалення.

У підрозділі 1.1. „Поняття митного законодавства і характерні риси предмета  його регулювання” досліджуються різні підходи вчених до тлумачення терміна „митне законодавство”. Одні правознавці ототожнюють його з правом, інші виходять із розбіжностей цих двох категорій. Прихильники останньої позиції досить аргументовано,  на наш погляд, виділяють різні аспекти відтворення у правовій діяльності  „сущого” й „належного”: суще – закон, який існує, належне – яким він має бути. Очевидно, що під цим кутом зору питання пошуку  саме належного і становить в  теоретичному  плані сутність  змісту поняття „митне законодавство”.

З урахуванням викладених положень юридичної науки митне законодавство України розглядається як   система законодавчих актів, що виражають відповідні митно-правові норми, покликані на  засадах єдності принципів гуманізму, демократизму й соціальної справедливості регулювати процеси здійснення митної справи Українською державою.  Запропонована дефініція має загальнотеоретичний характер і  відбиває поняття митного законодавства й окремі риси предмета його регулювання – суспільні відносини, пов’язані з виконавчо-розпорядчою діяльністю держави в галузі запровадження функцій митної справи (митної діяльності). До основних рис предмета законодавчого регулювання через призму загально визначених положень адміністративно-правової науки віднесено:

1. Публічність, що характеризує взаємозв’язок митної справи й держави. Вона завжди здійснюється від імені й за дорученням  останьої, їй притаманний відповідний набір офіційних владних виконавчо-розпорядчих митних повноважень.

2. Підзаконність, яка  в першу чергу означає те, що всі заходи у сфері митної діяльності (у тому числі й видання відповідних актів державного управління), мають базуватися суворо на законі.  Підзаконнсіть передбачає, що засади митної діяльності  визначаються законодавством. Відповідно й органи  митної служби України можуть виконувати лише ті завдання й  функції, які віднесені до їх компетенції. Дотримання закону при здійснення митної справи обов’язкове й для інших учасників митних правовідносин.

3. Безперервність митної діяльності, що характеризується  її постійністю. За  допомогою митно-правового регулювання безперервно організовується службова діяльність митних органів по запровадженню  заходів митного оформлення й контролю за переміщенням через  митний кордон України товарів, транспортних засобів та інших предметів.

4. Доцільність митної діяльності, яка визначається цілями митної політики Української держави й  завданнями її органів митної служби.

На підставі характеристики основних рис предмета регулювання митного законодавства зроблено висновок, що митна справа – це сукупність владних, публічних, безперервних заходів компетентних органів (їх посадовців) по забезпеченню порядку переміщення через митний кордон транспортних засобів і товарів митного регулювання, пов’язаного зі встановленням і справлянням митних платежів, процедур митного контролю й  оформлення, боротьби з контрабандою й порушенням митних правил, інших заходів реалізації державної митної політики.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати про можливе розкриття субстанційної природи категорії “ митна справа (діяльність)” через  системне визначення її засад  (принципів). Спочатку виникає принцип (ідея) законодавчого митного регулювання, потім режим  (стан) законодавства з питань митної справи, який застосовується державою як форма й метод митного регулювання для вирішення завдань, що стоять перед нею. Названі принципи мають власне значення й поділяються на  окремі види.

Загальні (основні) принципи державного управління митною справою охоплюють: рівність громадян, юридичних осіб перед органами державної митної служби; всебічну  урегульованість діяльності митних органів законом; підконтрольність і підзвітність органів митної служби (їх посадовців) органам законодавчої, виконавчої, судової влади, а також Президентові України; самостійність і незалежність органів митної служби (їх посадовців) у межах своєї компетенції; взаємну  відповідальність суб’єктів митних відносин по здійсненню заходів митної справи; пріоритет міжнародних митних положень над національними та ін.

Принципи функціональної діяльності митних органів виражаються у виключній  юрисдикції України на її митній території; поєднанні охорони інтересів  особистості й держави в митних  відносинах; єдності, системності, прозорості й економічності запровадження процедур митного оформлення й контролю. Кожне з наведених  та інших принципів конкретизуються    в   певних   функціях митної діяльності держави, у відповідних елементах структури митної справи.

Розглянувши характерні риси предмета правового регулювання митного законодавства – суспільні відносини щодо здійснення митної справи, підсумовується, що остання є однією з основних функцій державного управління, має специфічні форми й методи впровадження, й, будучи одним з визначальних засобів реалізації митної політики держави, не лише гарантує економічну безпеку митних кордонів, а й  виступає важливим чинником  управління зовнішньоекономічними процесами як  обов’язкова умова існування й розвитку  ринкової економіки правової демократичної держави. 

У підрозділі 1.2. “Сутність митної справи, її структура й місце в системі державного управління” розглядаються вихідні, концептуальні положення здійснення митної справи. Сутність і структура митної справи – важливі складники її наукового аналізу. Сутність визначається цілепокладанням, зумовленим характерологічними рисами самої митної справи, і полягає в реалізації митної політики держави щодо забезпечення єдиного порядку переміщення через митний  кордон України товарів і транспортних засобів, справляння податків і зборів, системного ефективного запровадження процедур митного оформлення, а також контролю боротьби з контрабандою й порушеннями митних правил. Вона виражається у процесі здійснення функцій митної діяльності, як-то (а) регулятивної (б) фіскальної і (в) правоохоронної.

Наголошується, що наведене формулювання одночасно вказує й на структуру митної справи, її відмінні ознаки – комплексний (складний) характер, неоднорідність складових елементів, функціональна чисельність, багатоманітність форм і методів митної діяльності.

Із дослідження вихідних засад митної справи встановлено, що його структуру становлять відповідні блоки заходів, спрямованих на реалізацію законодавчих приписів щодо переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митного регулювання, пов’язаного з податками і зборами, митного контролю й оформлення, боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

Вивчення теоретичного підґрунтя структури  митної справи як правової форми управлінської діяльності дозволило окреслити її сутнісну характеристику. З урахуванням досягнень  правознавців з митної проблематики пропонується  до структури митної справи віднести  певні інститути й категорії митного права країн СНД, основні норми і  стандарти міжнародного митного права, митну  статистику і  класифікацію  товарної номенклатури  зовнішньоекономічної діяльності.

З аналізу теоретичних положень щодо  структури митної справи особливо вирізняється  пізнання суб’єктно-об’єктних аспектів розглядуваної категорії,  визначається статус основних її суб’єктів, а саме: громадяни України, особи  без громадянства, громадські організації, підприємства, установи різної форми власності, які вступають у відносини з митними органами й у зв’язку з цим володіють певними правами, визначеними митним законодавством, і несуть конкретні обов’язки.

Владні виконавці митних функцій представлені насамперед, центральним органом виконавчої влади з питань митної справи, в особі його органів, спеціалізованих митних установ й організацій, їх посадовців. Наводиться  якісна характеристика системи митних органів, яка  відбивається в їх структурі, виключній компетенції й призначені. Детальний  аналіз структури митної справи дозволяє стверджувати, що  їй властиві такі ознаки, як ієрархічність митного апарату,  регіональна автономність, структурно-функціональна організація його діяльності. Одним з аспектів характеристики структури митної справи є її об’єктні  елементи – митні правовідносини. Ця проблема  поки що не отримала належного висвітлення в юридичній літературі. Виходячи з цього,  автор пропонує вважати, що відносини вважаються  митними, якщо (а) у них  беруть участь митний орган (його посадовець) і (б) цей орган  (посадовець) практично реалізує повноваження, надані йому для  здійснення митної справи, без  чого відносини не можуть бути визнані митними, а  дії їх  учасників предметом  регулювання митного законодавства.

З метою  комплексного висвітлення проблеми структури митної справи  особлива увага приділяється  формі й методам її здійснення і як результат – пропозиція послуговуватися поняттям “форма митної діяльності”, що  означає спеціальну діяльність митних органів у сенсі їх зовнішнього вираження: а) видання нормативних митних актів; б) видання індивідуальних (ненормативних) актів щодо вирішення окремих митних справ; в) проведення організаційних заходів оперативно-службового характеру; г) здійснення матеріально-технічних операцій.

Структура митної справи нерозривно пов’язана з методами – конкретними способами впливу на поведінку учасників митних відносин, серед яких провідна роль належить адміністративним заходам. Підкреслюється, що останні  з урахуванням спрямованості й наслідків поділяються  на заходи адміністративного попередження,  припинення й застосування адміністративних стягнень за порушення митних правил.

Здійснення митної справи забезпечується згідно з митним законодавством України і законодавством  про державне регулювання її зовнішньоекономічної діяльності. Організація ж митної справи – своєрідна форма державного управління, яку пропонується трактувати як виконавчо-розпорядчу діяльність митно-правового характеру, спрямовану на створення умов, необхідних і достатніх для  виконання органами митної служби відповідних функцій у  межах та обсязі, передбачених законодавством України, її міжнародними договорами з питань митної справи.

Такий погляд  відповідає сформованому підходу до розуміння сутності митної справи та її структури у провідних європейських  країнах, де вже відбулася  переорієнтація митних інститутів від екстенсивного на  інтенсивний шлях розвитку.

У підрозділі 1.3. “Адміністративно-правове забезпечення діяльності митної служби” проведено аналіз конкретних інститутів діяльності митних органів  по створенню  умов  реалізації митної політики через організаційно-правові відносини. У ньому досліджуються адміністративно-правові засоби  забезпечення діяльності  органів митної  служби. Особлива увага присвячена правовому статусу митних  органів. Ця категорія  потребує переосмислення  з урахуванням конституційних  положень  щодо визначення  пріоритетності  дотримання прав і свобод  людини  у сфері  митних відносин, міжнародних норм і стандартів. До елементів механізму адміністративно-правового  забезпечення  діяльності  органів  митної служби слід віднести  наступні складники: унормування  положень, якими зазначається статус суб’єктів  митної справи, форми  й методи   їх діяльності,  об’єкти  митно-правового регулювання, й чинники забезпечення змістовності  державно-владного впливу на взаємозв’язки митного характеру.

Дослідження змісту й  форми діяльності органів митної служби як предмета регулювання призводить до висновку про необхідність  розгляду їх не тільки в єдності, а й як відносно самостійних елементів даного предмета  регламентації. Підтримується  проголошене в теорії адміністративного права положення, що зміст  діяльності апарату державної виконавчої влади відбивається  в її цілях, завданнях, функціях і методах. Формулюються визначальні позиції розуміння вказаних явищ стосовно митно-правової сфери, дається їх відповідна класифікація.  Щодо форми діяльності органів митної служби робиться  висновок, що  вона становить дві сторони здійснення митної справи – організаційно-регулятивну і процесуальну. Особлива увага приділяється дослідженню митно-процесуальної сторони предмета регулювання. Зокрема, пропонується виходити з того, що вона є комплексним утворенням, що охоплює всі форми роботи апарату державної митної служби і відбивається в   зовнішньому і внутрішньому процесах здійснення митної справи, у контрольній, фіскальній і юрисдикційній діяльності. Надається їх стисла характеристика, висвітлюються основні положення щодо розуміння митного процесуального провадження, стадій митних процедур і результатів діяльності – видання актів з питань вирішення митних справ.

Розділ 2. „Концептуальні основи митного законодавства України” містить аналіз визначальних положень стосовно системи митного законодавства як складової національного права, а також  теоретичних характеристик методів, принципів і соціального значення митного законодавства в умовах демократизації суспільства.

У підрозділі 2.1. „Система митного законодавства” вивчаються проблеми загального визначення  елементів митного законодавства України, основні критерії класифікації їх змісту, особливості видової диференціації структури митно-правової галузі, а також аналізуються  ознаки й формується поняття її системи. Україна має досить розгалужену систему митного законодавства, яка в цілому вирізняється єдністю й  диференційністю. Єдність системи, утворюючих її актів обумовлена характером змісту виражених у них базових митно-правових норм.  Звичайно, вся багатоманітність останніх не може бути  виражена окремим нормативним актом або навіть їх сукупністю. Ця властивість притаманна всій  системі, усім нормативним актам, які  входять  до її складу. Внутрішня  єдність митного законодавства зумовлюється зовнішнім верховенством Конституції України й об’єднуючою функцією галузевих  кодифікаційних актів. Будучи засобом вироблення  нормативних узагальнень і функціональним чинником  структури самого митного права, кодифіковані акти виступають об’єднуючим началом того чи іншого комплексу законодавчих актів  – своєрідним стрижнем, що зв’язує нормативний акт в цілі системи й підсистеми, яким у цій царині є Митний кодекс України як визначальний чинник, об’єднуючий усі акти, прийняті з питань митної справи, що надає  їм необхідної стійкості і стабільності.

Система митного законодавства – самостійна логічна сукупність нормативно-правових актів галузевої належності, які встановлюються (санкціонуються) державою і призначені для регулювання суспільних відносин, пов’язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон, справленням митних платежів, митним оформленням, митним контролем та іншими засобами  проведення митної політики як складника внутрішньої і зовнішньої політики України.

Проведене дослідження дає можливість визначити, що диференціація структурних елементів митного законодавства проявляється в членінні її на тісно взаємозв’язані, але відносно самостійні частини – закони й підзаконні нормативно-правові акти. Сукупність останніх можна уявити як чисельну структурно-функціональну систему, що складається з великої кількості взаємозв’язаних ланок, які становлять самостійні (причому такі ж складні) митно-правові утворення.

Визначення системи митного законодавства має  базуватися на загальному  формулюванні цієї категорії,  віддзеркалювати типові ознаки,  характерні для неї. З урахуванням цього зазначається, що система митного законодавства в цілому й  окремих його складників багаторівнева, й різностороння. Вона   виступає певною ієрархічною (вертикальною) структурою, що відтворює переважно відносини підлеглості й субординації, тим самим суттєво впливаючи на забезпечення її внутрішньої узгодженості, юридичної єдності й цілісності. Зміцнення цих зв’язків, контроль за їх дотриманням  всіма учасниками митних відносин – важлива умова стабільності нормативно-правових актів підвищення їх ролі як засобу митно-правового регулювання. І навпаки, будь-яке відхилення від принципів ієрархічності цієї системи викликає суперечності, знижує її узгодженість і цілісність і водночас ефективність реалізації.

Що стосується проблем співвідношення митного законодавства з іншими галузями, то зазначається, що в межах дії публічного права роль засадничої галузі щодо митної сфери відіграє  адміністративне право. Воно забезпечує реалізацію різноманітних публічних і приватних потреб та інтересів митного характеру шляхом виконання функцій владно-контрольної діяльності  й адміністративно-правового захисту. Зважаючи на це, дисертант під  джерелом митного законодавства пропонує розуміти  правові акти різних державних органів, у яких встановлені норми митного права – загальні правила поведінки у сфері митних відносин. Запровадження й вивчення категорії „система митного законодавства України” дозволить у перспективі вдосконалити алгоритм дослідження проблем митно-правової  галузі, оптимізувати нормотворчий процес щодо митної сфери, сформувати засади розвитку нової концепції національного митного законодавства, конструкція якої більшою мірою відповідатиме вимогам ЄС.

У підрозділі 2.2. „Методи регулювання митного законодавства” розглядаються питання особливостей формування методів  регулювання митно-правової галузі й ролі адміністративного права у створення соціально-справедливого митного законодавства, спрямованого на забезпечення економічних інтересів держави, прав і свобод громадян у сфері  міжнародної торгівлі та зв’язків. Насамперед звертається увага на те, що інтереси, які складають зміст методів  митного законодавства, постійно реалізізуються. Ця правова категорія відзначається надзвичайною динамікою, в основу якої покладено безперервні процеси формування, нормативно-правового забезпечення й безпосереднього втілення в життя різноманітних митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності країни. Наводиться поняття методів  регулювання, їх класифікація, формуються конкретні пропозиції щодо їх відбиття в змісті митно-правових законів.

Визначення поняття “методи законодавчого митно-правового регулювання” призводить до висновку про необхідність охоплення цією дефініцією всіх методів або, у всякому разі, максимально можливої їх кількості елементів), розгляду їх не тільки як  способів впливу на поведінку суб’єктів митних відносин, а й  як засобів організації їх діяльності. Під методом законодавчого митно-правового регулювання розуміється заснована на  нормах митного регулювання сукупність прийомів і способів впливу на поведінку  й організаційну діяльність суб’єктів митних відносин, спрямованих на вирішення завдань митної політики України.

При аналізі елементного складу методу митно-правового регулювання обґрунтовується, що він включає в себе два рівні митно-правових засобів і прийомів. Перший – вольовий, який охоплює прийоми попереднього визначення суб’єктів митних відносин за допомогою певного зобов’язання, припису, заохочення, рекомендації. Указані  прийоми впливу на поведінку суб’єктів характерні й для  інших галузей законодавства, однак у  митному вони  мають своєрідну специфіку. Другий рівень  включає митно-правові засоби і   прийоми організації службової діяльності суб’єктів митних відносин (влади й підлеглості, самостійності, рівності), специфіка яких вирізняється  особливостями предмета регулювання  митного законодавства.

Переходячи до класифікації методів законодавчого митно-правового регулювання,  дисертант вказує, що використання в процесі дослідження якогось єдиного, хоча й  важливого  класифікаційного чинника не дозволяє розкрити всю  багатоманітність цієї категорії, що призводить до їх ототожнення тільки з методами влади й підлеглості, а це не відповідає митно-правовій дійсності.  Тому  наголошується, що при здійсненні їх  класифікації слід виходити з  різних підстав і  критеріїв.  З урахуванням відповідних досягненнь юридичної науки і мети  дослідження методи законодавчого митно-правового регулювання  поділяються на декілька груп: а) за типом регулювання – загальнодозвільний і розпорядчий; б) за способом впливу – методи зобов’язання, заборони, уповноваження, рекомендації і заохочення; в) за видами й різноманітністю митних відносин – методи субординації, координації, реординації, адміністративного договору, визначення митної вартості товарів.  Показується значення кожної з наведеної групи для створення  ефективних митно-правових законодавчих актів. Стверджується, що забезпечення мінімально-необхідних повноважень органів митної служби пов’язано в основному з використанням дозвільного методу регулювання в умовах розбудови засад ринкової економіки.

У підрозділі 2.3. „Принципи митного законодавства” визначаються поняття принципів митно-правової галузі, їх риси, система  і значення для втілення в  національний правовий простір загальноприйнятих міжнародних норм  і стандартів. Дослідження проблеми принципів митного законодавства України показали, що це вихідні, об’єктивно зумовлені, основоположні чинники, відповідно до яких формуються функціонують й система і зміст цієї галузі українського права згідно з вимогами Європейського митного простору.

Розкриваються характерні риси досліджуваних  принципів,  зокрема, одна з основних – прийнятність прогресивних загальнолюдських цінностей, які виробило й реалізовує людство. Важливе значення для формування цих принципів має суб’єктивне ставлення до  них,   їх пізнання, облік та  ефективне  застосування. Законотворча діяльність, здійснювана не у відповідності з розглядуваними принципами, спричиняє  негативний вплив  на формування і функціонування митного законодавства України, деформує його й не  дозволяє гарантувати права і свободи  громадян у митно-правовій сфері й установлювати мінімально необхідні повноваження органів митної служби.

Обґрунтовується, що в системі принципів формування і функціонування вітчизнянного митного законодавства необхідно виокремити два їх види – внутрішні і зовнішні, які не є незалежними  один від одного явищами, а становлять  лише різні аспекти регулювання митної діяльності Української держави.

Вичленіння внутрішніх принципів формування й розвитку  митного  законодавства пов’язано  з неможливістю їх дослідження як відносно самостійної категорії в системі законодавства країни. Їх розгляд  у такому сенсі призводить до висновку, що  до числа внутрішніх принципів слід віднести: а) відповідність митного законодавства  положенням Конституції України; б) верховенство митно-правового закону в системі нормативних актів, що містять митно-правові норми; в) наявність  власного законодавчого підґрунтя  формування й розвитку; г) спеціалізація митного законодавства; д) відповідність (адаптація) митно-правових законів положенням, стандартам і вимогам міжнародно-правових актів.

Наявність зовнішніх принципів формування і функціонування митного законодавства зумовлена взаємозалежністю митного законодавства й митної справи держави. Такий підхід до їх вивчення дозволяє розглядати їх через призму певного виду  соціальної дійсності і  з урахуванням специфіки відбиття  цих  принципів у законодавчих митно-правових нормах, поділити їх на а) загальноправові й б) галузеві. Зміст  і характер загальноправових (соціальної справедливості, гуманізму, демократизму тощо)  зумовлено особливостями нинішнього етапу розвитку громадянського суспільства й завданнями розбудови правової демократичної держави. Реалізація загальноправових принципів здійснюється через галузеві принципи. При характеристиці останніх пропонується виходити з їх взаємозв’язку з принципами виконавчої діяльності держави по запровадженню митної справи. Визначальне місце в системі  галузевих принципів формування митного законодавства займають принципи а) служіння органів  державної митної служби суспільству й людині; б) обмеженість втручання органів митної служби в господарську діяльність та особисте життя громадян; в) повнота прав і свобод громадян у митно-правовій сфері;  г) власна відповідальність учасників  митних відносин; д) мінімально необхідні повноваження органів державної митної служби; е) оптимальне доповнення  й урівноваження державних  повноважень  органів митної служби з компетенцією органів самоврядування. Обґрунтовується, що ці галузеві принципи станволять базу формування й розвитку всього митного  законодавства України. При цьому підкреслюється наявність поряд з указаними галузевими принципами  також принципів функціонування окремих (спеціальних) інститутів митного законодавства.

У підрозділі 2.4. „Значення митного  законодавства в умовах демократизації суспільства” аналізується роль даної галузі в регулюванні  сучасних митних відносин. Вихідним положенням у висвітленні цієї важливої теоретичної проблеми, безпосередньо пов’язаної з реформуванням законодавства, стало обґрунтування тези  щодо зростання творчої, конструктивної ролі митного законодавства. Наведене зумовляється  багатоманітністю й масштабністю завдань побудови громадянського суспільства, правової і соціальної держави в Україні.   З огляду на це, їх вирішення вимагає нового рівня митно-правового забезпечення, кардинального підвищення ролі і значення митного законодавства в розвитку національної митної системи, економічної безпеки  й незалежності країни,  створення ринкової економіки, забезпечення митно-правової захищеності  громадян. Поруч з цим формується висновок про недопустимість необмеженного контрольно-примусового впливу на регулювання митних відносин. Використання митних процедур понад міру, без урахування об’єктивних параметрів їх дії, застерігає автор, може призвести до негативних наслідків, сприяти, наприклад,  посиленню митного адміністрування й бюрократизму.

Функціональне відбиття ролі митного законодавства визначається його  харктерними ознаками. Певна якісна його властивість породжує відповідну йому функцію. Так, в основі регулятивної лежить її невід’ємна риса – можливість здійснювати цілеспрямований вплив на поведінку  учасників митних відносин. З урахуванням загальнотеоретичних положень  обґрунтовується необхідність вирізнення двох видів  регулятивних функцій митного законодавства – право забезпечувальної й митного адміністрування (правозахисної). Перша тісно пов’язана з конкретним історичним етапом  розвитку Української  держави  й суспільства, зумовлюється завданнями  й цілями побудови громадянського суспільства і правової держави на засадах ринкової економіки. Сучасну правозабезпечувальну функцію митного  законодавства слід розглядати як  продовження генезису окремих субординаційно-контролюючих відносин, їх підйом на новий рівень своєї еволюційної ходи, насамперед щодо митного обслуговування потреб та інтересів суб’єктів  підприємництва, який має завершуватись їх закріпленням у вигляді наданні так званих митних послуг  громадянам і юридичним особам. Дотримуючись концептуальних положень загального визначення функцій митного законодавства, під митними послугами дисертнат пропонує розуміти виконання митними органами обов’язків, спрямованих на ефективну реалізацію інтересів учасників митних відносин на платній підставі.  Оскільки функція митного обслуговування поки що не сприйнята всіма вченими і практиками, не  викликає сумніву, що подальша наукова дискусія щодо проблем митних послуг була б тільки  на користь і теорії, і практиці митної діяльності.

Зміст функцій митного адміністрування (правозахисної) визначається особливостями предмета регулювання митного законодавства України. Провідне місце в їх системі належить функції, яка має забезпечуватися контролюючою, фіскальною й  координаційною діяльністю органів митної служби. Упорядкування цих відносин – головна, визначальна мета митно-правового регулювання, тому  вказана функція чинного митного законодавства України виступає стрижневою. Поряд з нею обґрунтовується існування й інших взаємозалежних, але відносно самостійних регулятивних функцій, як-то: а) стимулювання; б) витіснення негативних явищ у митно-правовій сфері; в) стандартизація й уніфікація діяльності суб’єктів митних відносин; г) конкретизація і реалізація відповідних напрямків державної митної політики; д) контрольно-охоронна; ж) процедурно-оформлююча; з) інформаційно-консультативна; у) пізнавальна.

Зупиняється дисертант і на проблемах розвитку демократичних засад митного законодавства України. У межах поєднання зусиль громадян і держави особливої актуальності набуває взаємодія органів місцевого самоврядування й державних інституцій у вирішенні питань по здійсненню митної справи. Зважаючи на це, він вирізняє декілька форм  демократичної взаємодії митних органів з органами місцевого самоврядування, які реалізуються на основних  4-х рівнях: а) надання  інформації митного характеру органом місцевого самоврядування; б) зворотний зв’язок з органами місцевого самоврядування, громадкістю; в) діалог (консультації) з органами місцевого самоврядування та їх представниками; г) спільна діяльність у комісіях, інвестиційних радах,  вільних економічних зонах. На думку автора, шлях до успішної реалізації митої політики на регіональному рівні – це поєднання інтересів влади і громадян. В умовах демократизації суспільства конче потрібно підняти на якісно новий рівень діяльність органів, які  беруть участь у профілактиці порушень митних правил,  максимально використати можливості, які мають органи місцевого самоврядування у сфері здійснення митної справи, і забезпечити їх взаємодію. Пропонується  внести зміни до ст. 38 Закону від 21 травня 1997 р. “Про місцеве  самоврядування в Україні”,  передбачивши  право виконавчих органів місцевих рад брати активну участь у боротьбі з порушеннями митних правил з метою захисту інтересів територіальних громад.

Розділ 3. “Зміст і форма митного законодавства України” присвячено аналізу  митного законодавства як відносно самостійного елемента галузі в контексті співвідношення його змісту і  форми.   

У підрозділі 3.1. “Митно-правові норми  як визначальний  елемент змісту  митного законодавства”  підкреслюється, що змістом  митного законодавства України є митно-правові норми (законодавчі), закріплені в законах, тобто підкреслюється, що це не будь-які, а лише конкретні норми, зосереджені у відповідних законодавчих актах. Саме  вони становлять підґрунтя, ядро митного законодавства й характеризуються своєрідними ознаками, структурою й видами. Обґрунтовується необхідність дослідження основних ознак митно-правової норми як через відображення соціальної дійсності, так і з позиції сутності самої норми. При цьому автор дійшов висновку про тотожність предмета їх відбиття і предмета регулювання. Об’єктом  відбиття митно-правових норм є відповідні сторони виконавчо-розпорядчої діяльності держави в митній сфері, або згідно з чинним законодавством – здійснення митної справи.  Саме вони (а не поняття про них) виступають об’єктом правового регулювання митних норм. Аргументується, що останні (а) регулюють найважливіші й найзначніші для  суспільства й  держави сторони митної діяльності, (б) закріплюються державою від імені  її відповідних органів, (в) створюються на науковій основі з урахуванням концепції розбудови громадянського суспільства  і правової держави, (г) моделюють і регулюють окремі сторони поведінки й діяльності  учасників митних відносин.

Розглядаючи ознаки митно-правової норми як  юридичного явища, дисертант досліджує  питання її змісту.  З урахуванням певних теоретичних положень робиться висновок про тричленність змісту цієї норми – логічного, предметного й вольового елементів, а також про відбиття цього змісту в конкретному законодавчому приписі. Осатнній характеризується нормативністю, під якою мається на увагі не що інше, як спосіб вираження типових, загальних та обов’язкових сторін  виконавчої діяльності держави в царині здійснення митної справи. Звертається також увага на те, що місце й роль митно-правових норм визначається їх безпосереднім регламентуючим значенням й  установчим і комплексним характером. Виходячи з даного підходу, під  митно-правовою нормою автор розуміє змістовний елемент  митного законодавства, який видається й забезпечується державою, покликаний визначити основні сторони митної діяльності й виступає підґрунтям ефективного регулювання митних відносин.

Наступний крок у вивченні питання сутності митно-правових норм –  обґрунтування уявлення про необхідність роздільного підходу до визначення структури відправних (установчих) норм і норм – правил поведінки. Диференційоване її висвітлення – об’єктивна закономірність наукового пізнання, яка  сприяє глибшему розумінню змісту й регулятивній ролі цих норм, а значить, і  більш правильному їх конструюванню й ефективному застосуванню.

У підрозділі 3.2. “Види  митно-правових норм, їх класифікація й особливості застосування” привертається увага до того, що проведення видової класифікації митно-правових норм – є один з найпоширеніших  прийомів, до якого вдаються в дослідженнях змісту певної галузі  законодавства, у тому числі й  митного. У наукових джерелах правознавства можна зустріти  найрізноманітніші за назвою і змістом критерії визначення видів норм права (в середньому їх кількість  коливається в межах п’яти-семи видів). На відміну від методології, що  вивчає ознаки певних норм, їх чисельна класифікація не зазнала значних змін.

Для вивчення питання останньої можна використати два шляхи: (а) спробувати визначити максимальну кількість кваліфікаційних ознак поділу цих норм і (б) окреслити групу основних критеріїв, характеристика яких допомагає виробити достатньо повну уяву про види митно-правових норм. Другий є більш прийнятним, головне при цьому – правильно визначити основні кваліфікаційні ознаки, що  становлять галузевий каркас норм митного права; а саме: а) градація митно-правових норм за функціональним призначенням, за якої вони поділяються на 4 види – визначальні, норми-приписи, загальні і спеціальні; б) в основі поділу митно-правових норм лежить критерій, що розкриває спосіб впливу цих норм. Згідно з ним норми митного законодавства поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочувальні, рекомендаційні, зобов’язуючі, уповноважуючи, заборонні; в) третя кваліфікаційна ознака видового поділу цих норм визначає їх юридичний характер, за яким традиційно вони поділяються на матеріальні і процесуальні (процедурні). Наведені класифікаційні характеристики  митно-правових норм вказують на необхідність створення таких законів, які  в сукупності  виражали б усі види цих норм і спряли б зростанню дієвості й ефективності правозастосовчої діяльності  митних органів усіх рівнів.

Застосування норм митного права збігається з функцією держави щодо  здійснення митної справи, власне,  це і  є  прояв державної влади в царині  митних відносин. Таким чином, особливості застосування норм  митного законодавства  находять свій прояв у державно-владному  характері, який виражається: а) у тому, що правозастосовчою діяльністю займаються митні органи та їх посадовці в межах своєї компетенції; б)  у здійсненні  правозастосовчої діяльності  за одностороннім  волевиявленням митних органів; в) в обов’язковості виконання прийнятих згідно із законом компетентними органами правозастосовчих митних актів всіма  особами, яким вони адресуються  або діяльність яких певною мірою стикається з ними; г) у  забезпеченні (за необхідністю) цих актів, державним примусом.

Стратегічна мета застосування норм митного законодавства досягається виконанням його головних завдань, формування яких відбувається за двома основними функціями цієї галузі права.  Перше таке завдання – це здійснення функції правового регулювання суспільних відносин по забезпеченню прав і свобод людини в реалізації її публічних потреб та інтересів у рамках митної діяльності, що  охоплюється предметом митного законодавства; друге – це виконання функції індивідуального (казуального) правового захисту вказаних вище, а також  інших регулятивних відносин, пов’язаних з переміщенням товарів, транспортних засобів, послуг та цінностей через митний кордон України.

У підрозділі 3.3. “Закон – основна форма митного законодавства” стверджується, що в умовах формування правової держави воно повинно бути представлено виключно митно-правовим законом. Дається характеристика митно-правового закону, наголошується, що він регулює найбільш значні й важливі сторони митної діяльності, має вищу юридичну  силу в системі всіх митно-правових нормативних актів. За своїм значенням цей закон є актом стрижневого значення. Це виявляється в тому, що (а) всі інші  нормативні митно-правові акти повинні видаватися на підставі  митно-правових законів і не суперечити їм, (б) як найвище вираження державної волі, зміст відповідних  законів не підлягає контролю з боку будь-яких органів (окрім Верховної Ради й Конституційного Суду України),  (в) митно-правовий закон може бути  скасовано, доповнено або змінено лише іншим законом.

Наявність розглянутих та інших  ознак свідчить, що митно-правовий закон – це  прийнятий в особливому порядку первинний акт з основних питань організації й функціонування митної системи України, який  виражає загальну державну політику й наділений вищою юридичною силою в системі  форм реалізації актів митного законодавства. Підкреслюється, що наведене визначення містить декілька помітних новел: а) це стосується положення про те, що закон є  основною складовою частиною митної системи, тобто виконує роль ключової владно-правової форми; б) зміст законодавства залежить від пріоритетних засад митної політики держави; в) у ньому зафіксовано вищу юридичну силу закону, яка полягає в забезпеченні повної, всебічної і своєчасної реалізації митних потреб та інтересів, що мають (або повинні  мати) відповідне нормативне закріплення. Саме в останньому нововведенні міститься сутність  юридичного призначення закону як основної форми митного законодавства.

Успіх подальшого вдосконалення митного законодавства в умовах проведення адміністративної реформи в країні прямо залежить від результатів розв’язання 3-х нагальних завдань: а) вчасного й позитивного завершення принципів організації й функціонування органів митної служби, що передбачено Конституцією й Митним кодексом України; б) переорієнтація здійснення митних функцій на першочергову реалізацію потреб та інтересів, закріплених у міжнародних митно-правових актах країн ЄС і тих, що входять до відповідних митних союзів і міжнародних торговельних організацій; в) налагодження механізму  диференційованого використання 4-х основних форматів здійснення митної справи – митного контролю, митного регулювання, справляння мита, боротьби  з контрабандою й порушеннями митних правил. Ураховуючи це, зазначається, що розгляд цієї проблеми має відбуватись у 2-х площинах, які  характеризують (а)  процес адаптації національного митного законодавства до вимог ЄС і (б) заходи адміністративної реформи, спрямовані на вдосконалення моделі державного управляння, невід’ємним складником якої є митне законодавство України.

Розділ 4. „Юридичні гарантії забезпечення законності в реалізації митного законодавства України” присвячено   розкриттю в певній послідовності основних організаційно-правових засобів (способів) забезпечення законності в царині митних відносин.

У підрозділі 4.1. „Контроль за діяльністю митних органів” аналізуються основні напрямки й види контролю за діяльністю митних органів. Контроль можливий лише за основними, найважливішими сторонами митної справи, які виступають об’єктами контрольної діяльності. Під останніми розуміються певні суспільні  відносини, пов’язані з використанням відповідних митних правил, приписів або заборон. До основних напрямків контролю слід віднести такі об’єкти: а) форми й методи митної діяльності уповноважених державних органів; б) законність і доцільність рішень, що приймаються органами митної служби у процесі виконання ними основних функцій; в) своєчасність і сумлінність у виконанні службових обов’язків посадовцями митних органів; г)  дотримання прав, свобод і законних інтересів громадян і юридичних осіб у митній сфері; д)  підбір і розміщення митних кадрів, покращання рівня їх професійної підготовки.

Повноцінне і якісне формування змісту об’єктів розглядуваного контролю прямо залежить від ступеня розвитку  системи органів, що його здійснюють. У зв’язку з цим належна увага приділяється контролю, що виконується як на надвідомчому рівні, так і  в самій системі органів митної служби. Повноваження надвідомчого контролю відповідно до чинного законодавства належать  Президентові, Верховній Раді й  Кабінету Міністрів України, судовим та іншим органам; відомчий же контроль здійснює митна служба України. Парламент відповідно до наданих йому повноважень безпосередньо або через свої органи контролює дотримання прийнятих ними законів і  постанов з питань  митної справи, а також діяльність певних посадовців. За необхідності він може створювати тимчасові ревізійні, контрольні, слідчі комісії або постійні комітети. Усі підконтрольні суб’єкти зобов’язані виконувати вимоги названих інституцій, надавати їм необхідні матеріали й документи, розглядати в обов’язковому порядку їх рекомендації й  повідомляти в установлений ними строк про  результати    розгляду й вжиті  заходи.

На підставі  проведеного аналізу нормативно-правових актів та фактичних даних автор стверджує про наявність президентського контролю за діяльністю митних органів по дотриманню ними вимог законодавства і в аспекті досліджуваної проблематики  відносить його до юридичних гарантій забезпечення законності. Безпосередній контроль Президент здійснює при створенні, реорганізації й ліквідації спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи, за поданням Прем’єр-міністра, при призначенні керівника центрального органу виконавчої влади з питань митної справи. Контроль у  митній сфері забезпечується також обов’язком митної служби подавати Міністерству фінансів звіт про надходження до  Держбюджету України коштів від податків і зборів, справляння яких покладено на митні органи.  Що  стосується контролю судів, то він виявляється в перевірці правомірності актів  митних органів, оцінці дій та рішень їх посадовців з точки зору  відповідності чинному  законодавству.

Відомчий  контроль у митній сфері забезпечується проведенням комплексних перевірок  оперативно-службової діяльності регіональних митниць, митниць і  підпорядкованих їм спеціалізованих установ та організацій. Це один з основних засобів забезпечення законності в діяльності митних органів, оскільки суб’єкти відомчого контролю (а) найбільше наближені до  контрольованої митної діяльності, (б) у процесі  контролю можуть звертатися до таких аспектів спеціального виду митних функцій, які професійно не завжди досяжні іншим суб’єктам контролю в цій галузі, (в) мають можливість оперативно реагувати на виявлені недоліки і швидко усувати порушення митного  законодавства, поновлюючи права й інтереси громадян та юридичних осіб. Окремо досліджуються принципи й форми цього виду  контролю, наголошується, що найдієвішою формою є особистий контроль  керівника митного органу у вигляді перевірки.

Реалізація вказаного основного елемента відомчого контролю – це  доcить тривалий і складний за своїм змістом алгоритм дії, які  мають свою видову градацію і розглядаються в межах щонайменше 5-ти стадій: а) вибір об’єкта контролю, встановлення мети й засобу його здійснення; б) перевірка, ревізія або спостереження, які  дозволяють виявити фактичний  стан справ; в)  аналіз, що виявляється у зіставленні фактичних даних з рішеннями, оцінка його результатів; г)  прийняття рішення за підсумками контролю, інформація про відповідні факти, пропозиції й рекомендації; д) виконання рішення, прийнятого за результатами контролю.

Залишаються невирішеними, констатує дисертант, проблеми вдосконалення законодавства, що стосується  єдиного нормативно-правового акта, який закріпив би методику контролю в митних органах, чітко визначив би функціональні обов’язки посадовців, які займаються  контрольною діяльністю в межах митної системи нашої держави.

У підрозділ 4.2. „Право громадян на звернення до митних органів”  констатується, що звернення громадян – особливий етап забезпечення законності у сфері  митно-правових відносин громадян з державними органами. Указана особливість  полягає в  тому, що   ініціаторами відповідних перевірок виступають не митні органи, а окремі фізичні особи, громадяни, хоча самі, не маючи необхідних владних повноважень, безпосередньо ніяких перевірок чи  інших контрольних дій чинити не вправі. Звертаючись до компетентних органів з пропозиціями, заявами та скаргами, вони лише  сигналізують про порушення законності й митної дисципліни, надаючи змогу уповноваженим органам держави  розібратися в конфліктній справі. Характерно, що громадяни нікому не дають обов’язкових до виконання вказівок, нікого не притягають до відповідальності. Їх контрольні повноваження обмежуються виявленням порушень і недоліків та інформуванням про них компетентних органів митної служби. Назвати такі дії контрольними можна лише умовно, автор пропонує їх визнати „юридичним позасудовим механізмом реалізації права на оскарження неправомірних дій, рішень чи постанов  митних органів” і розуміти  його як встановлену законом функціональну систему захисту  митних потреб та інтересів громадян,  яка функціонує в межах діяльності органів митної служби і потребує відповідної нормативно-правової  регламентації. Запровадження в митну службу цієї категорії дозволить у  перспективі (а) вдосконалити алгоритм дослідження проблеми  правових взаємовідносин громадян і  митної служби; (б) оптимізувати митно-правовий нормотворчий процес, спрямувавши його на реалізацію нагальних потреб суспільства щодо демократизації митної системи; (в) сформулювати  засади нової  концепції митного права України, конструкція якої більшою мірою  відповідатиме  стандартам європейського митного простору.

У підрозділі 4.3. „Судовий контроль у галузі митної справи” розглядаються сутність і специфіка судового контролю на сучасному етапі державотворення в царині митних відносин. Особливості  судового контролю у цій сфері  полягають у тому, що він (а) здійснюється судовою гілкою  державної влади і (б) провадиться не систематично, а ситуативно (одноразово) – при розгляді  конкретних справ митного характеру в судах. Специфічними є  і предмет судового контролю – митні спірні відносини, які виникають між суб’єктами митного права. Одним із визначальних елементів судового контролю як вбачається, має стати адміністративна юстиція, тобто  адміністративні суди, до компетенції яких автор пропонує крім передбачених  ст. 20 проекту Адміністративного процесуального кодексу України віднести: а) спори про рішення, дії або бездіяльність органів митної служби та їх посадовців, працівників, які не мають цього статусу, але беруть участь у підготовці й проведенні процедур митного контролю й  оформлення, на базі яких фізичні та юридичні способи здійснюють  переміщення товарів через митний кордон України; б) необхідність (або доцільність) прийняття актів державного управління стосовно здійснення відповідних дій (або утримання від них) органами митної служби (їх посадовцями) в інтересах громадян або юридичних осіб;  в) законність юрисдикційних рішень, прийнятих органами митної служби щодо громадян про застосування  до них заходів адміністративного примусу.

З метою вдосконалення контрольної діяльності Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції й господарських судів у митній сфері дисертант вносить низку пропозицій по оптимізації форм і методів контролю з боку цих судів. Судовий контроль визначається як заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів правозастосування й дій органів митної служби, їх посадових осіб, поновленню порушених прав, відшкодуванню заподіяних збитків, а в необхідних випадках – застосуванню до порушників митних правил адміністративних  стягнень та інших заходів державного примусу.

У підрозділі 4.4. „Прокурорський нагляд за додержанням  і  застосуванням  митного законодавства” визначаються сутність та  основні напрямки прокурорського нагляду в царині діяльності органів митної служби. Пропонується визнати складовою частиною (об’єктом) прокурорського нагляду  законність  діяльності органів митної служби при провадженні  дізнання у  справах про контрабанду, вирішенні справ про порушення митних правил тощо.

Виходячи з  адміністративно-правової проблематики дослідження, автор обґрунтовує необхідність уточнення змісту статей 396 і 397 Митного кодексу  України, якими передбачено внесення  подання прокурора на постанови митних органів у справах про  порушення митних правил. Згідно з наведеним,  подання прокурора розглядається  правомочними посадовцями в 10-денний строк з дня їх надходження  і зупиняється виконання постанови митного органу у справі про порушення митного законодавства до закінчення перевірки. Зважаючи на порівняльний аналіз подання і  протест прокурора, дисертант рекомендує у названих статтях МК замінити терміни: „подання” – на „протест”, бо результати дії акта  прокурорського реагування, закріплені в наведених положеннях митного законодавства характерні не для подання, а саме для протесту.

Доводиться, що сутність і призначення нагляду  прокуратури на сучасному етапі полягає в забезпеченні  економічних інтересів держави й кожного громадянина, у підтриманні правовими засобами відповідного паритету між правами й обов’язками митного характеру кожної з цих сторін. Прокурорський нагляд у сфері додержання й застосування митного законодавства  – це необхідний елемент поділу влади, який сприяє взаємодії її гілок, оскільки кожна з них на своєму рівні покликана забезпечувати відповідні права та свободи людини, захист державних і суспільних інтересів. Прокуратура виступає своєрідним органом коригування законності в митних процесах, інститутом нагляду за діяльністю органів митного контролю і правоохоронних структур. Запровадження прокурорського нагляду за законністю у здійсненні митної справи виступає ефективним засобом впливу на формування державної митної політики, що відповідає вимогам ЄС.

Розділ 5. „Адаптація митного законодавства України в контексті європейського вибору: проблеми й етапи вирішення” присвячено з’ясуванню характеристики складників процесу адаптації митного законодавства України до вимог ЄС, його етапів і пріоритетних напрямків реалізації.

У підрозділі 5.1. „Організаційно-правові засади і перспектива адаптації  митного законодавства України до вимог Європейського Союзу” досліджується стан митного законодавства України в контексті вимог міжнародних норм і стандартів. Увага приділяється насамперед аналізу існуючих організаційно-правових засад адаптації національного митного законодавства до загальновизначених положень міжнародного права. Створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) на теренах колишнього Радянського Союзу не повинно стати на шляху проголошеної стратегії входження України до ЄС. Держава має діяти масштабніше й розвивати взаємовідносини зі своїми головними партнерами вже сьогодні, послідовно створюючи при цьому передумови, необхідні для набуття членства в ЄС. Це має  забезпечити її входження до європейського економічного політичного та правового простору й отримання на цій підставі статусу асоційованого членства ЄС, що є головним зовнішньоекономічним пріоритетом України в середньостроковому вимірі.

Акцентується увага на тому, що одним із відправних пунктів для подальших позитивних зрушень у ставленні ЄС до України можна вважати розвиток партнерства у сфері здійснення митної справи. Тобто вдосконалення митної політики, покращання митної інфраструктури, модернізація пунктів  перетину митного кордону, спільне розв’язання проблеми адаптації митного законодавства до європейських норм і стандартів, започаткування для цього відповідних політичних, економічних та організаційно-правових засад.

За сучасних умов розвитку митного законодавства України  перелік організаційно-правових засад, які  визначають характерні риси його адаптації до євростандартів, поступово розширюється. Саме цю тенденцію можна помітити, аналізуючи особливості змісту низки міжнародно-правових актів про партнерство і співробітництво між Україною  і Європейськими співтовариствами та  їх державами-членами, у яких виокремлені пріоритетні сфери законодавства щодо цих процесів адаптації, у тому числі й митного законодавства. Даний процес зумовлюється багатьма  чинниками головним з яких є: 1) запровадження нової системи організації митної справи в Україні; 2) продовження згідно з Конституцєю України розвитку судового захисту прав людини в її відносинах з органами митної служби; 3) модернізація державного управління митною справою та її функцій. Викладаючи перспективи  адаптації митного законодавства України, автор вважає за  необхідне  використовувати нові критерії тлумачення його властивостей, насамперед таких, як  загальна визначеність у міжнародному масштабі еталонів  митної діяльності, їх функціональна взаємоузгодженість між собою, ступінь інтегрованості  варіантів митної поведінки, особливості збереження режиму належного митного оформлення й контролю та ін. Наведені характеристики стосуються інтеграційних відносин перехідного періоду розвитку України. Це означає, що  в процесі оновлення вітчизняного митного законодавства зміст  розглянутих критеріїв може набути нових ознак, які  віддзеркалюватимуть результати входження України у світову спільноту.

У підрозділі 5.2. „Етапи і  пріоритетні напрямки адаптації митного законодавства України до правового простору Європейського Союзу” зазначається, що серед проблем організаційно-правового забезпечення інтеграційних процесів митного законодавства проблема поетапного визначення пріоритетності відповідних напрямків є визначальною. Наголошується, що адаптація національного митного законодавства, як і будь-якої іншої галузі, – це  планомірний і тривалий процес, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких має досягатися певний ступінь відповідності  національних правових норм  acquis ЄС. Тому розгляд цієї проблеми відбувається відповідно до „Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (розд. V), від 18.03.04 р., згідно з яким перший етап розраховано на 2004-2007 рр. Наступні етапи  визначаються залежно від  результатів, досягнутих на попередніх, економічної, політичної  й соціальної ситуацій, що склалася в Україні, а також розвитку взаємовідносин з ЄС.

На  першому етапі адаптації законодавства України згідно зі ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14.06.94 р. (УПС) пріоритет належить і митному  праву. У зв’язку з цим необхідно здійснити низку заходів: 1) забезпечити розробку глосарія (словника) термінів acquis communautaire (спільного доробку) для адекватності їх розуміння й уніфікованого застосування у процесі адаптації, підготувати єдині вимоги до перекладу відповідних митно-правових актів на українську мову, створити їх центральну систему; 2) провести нормативно-правове  дослідження відповідності митного законодавства України нормам і стандартам європейського митного права; 3) створити загальнодержавну інформаційну мережу з питань європейського митного права, забезпечити вільний доступ до неї учасників  адаптування законодавства; 4) створити систему навчання  й підвищення кваліфікації працівників митних  органів з питань європейського митного права за розробленими й затвердженими відповідними навчальними програмами; 5) вжити заходів щодо опрацювання й затвердження  парламентом та урядом України механізму  підготовки планів-графіків адаптації вітчизняного митого законодавства й моніторингу їх виконання; 6) на підставі вивчення й урахування  відповідного  досвіду держав Західної Європи створити ефективний механізм адаптування митного законодавства, у  тому числі по перевірці проектів законів України та інших нормативно-правових актів щодо їх відповідності acquis ЄС.

На другому етапі процес адаптації українскього митного законодавства зосереджуватиметься на  таких завданнях, як (а) перегляд останнього у сферах, визначених ч. 2 ст. 51 УПС, з метою забезпечення його найближчої відповідності законодавству ЄС і (б) створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і  підготовка до асоційованого членства України в Євросоюзі.

Третій етап адаптації залежатиме від укладення Угоди про асоційоване членства України в ЄС і включатиме період підготовки  розширеної програми гармонізації національного законодавства із законодавством ЄС з метою  забезпечення інтеграції України до спільного Європейського ринку. Він охоплює чотири стадії: а) планування роботи; б) розроблення проектів нормативно-правових актів України згідно з вимогами УПС з урахуванням основних положень ЄС; в) проведення правової  експертизи правових норм, проектів, що узгоджуються щодо їх відповідності основним положенням законодавства ЄС; г) імплементація адаптованого законодавства шляхом прийняття відповідних  підзаконних нормативних актів та управлінських рішень з питань, віднесених до компетенції митних органів.

Дослідження проблем  адаптації митного законодавства як однієї з владних форм безпосереднього втілення складових євроінтеграції України має значні перспективи з наступних міркувань. По-перше, воно дозволяє докладніше і глибше вивчити сутність відносин громадян (людини, підприємця) з органами митної  служби, зробити їх своєрідні зрізи, зокрема, поглянути на причини поки що маловивчених митних деліктів, краще зрозуміти їх витоки і природу (адміністративно-митний деліктологічний аспект). По-друге, дослідження зазначених аспектів у новому ракурсі сприяєтиме зміцненню  теоретичного інформаційного й кадрового  підґрунтя митної системи. По-третє, за цих умов суттєво інтенсифікуються процеси митної нормотворчості, під час яких набувають подальшої реалізації вже сформовані  напрямки євроадаптації законодавства розглядуваної правоовї галузі.