Нікітюк Олена Миколаївна ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ У ЦИВІЛІСТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

Краткое содержание

У Вступі дисертації обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету і завдання, методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, зазначено відомості про їх апробацію та наявність публікацій за темою дисертації.
Перший розділ «Правовий режим спільної власності подружжя» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Шлюб як юридичний факт в динаміці майнових відносин подружжя» автором на підставі результатів аналізу наукових досліджень у сфері теорії права та сімейного права визначено особливості шлюбу як юридичного акта в контексті динаміки майнових правовідносин та відмежовано такі правові конструкції, як шлюб та сім’я.
Автором уточено дефініцію «шлюб» та запропоновано її викласти в СК України як добровільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, зареєстрований в органах реєстрації актів цивільного стану, основною метою якого є створення сім’ї на умовах, встановлених у законодавстві та/або в нотаріально посвідченому договорі чи в рішенні суді, де визначаються особисті майнові та немайнові відносини подружжя.
У підрозділі 1.2. «Подружжя як особливий зібраний суб’єкт сімейних правовідносин: поняття, значення, відмежування від суміжних категорій» обґрунтовано позицію, за якою сім’я не може бути виокремлена як специфічний суб’єкт сімейних правовідносин, оскільки не має відповідних сутнісних ознак суб’єкта права, на відміну від подружжя, яке законом наділене такими ознаками. Разом із тим у дослідженні доведено, що члени сім’ї, які проживають спільно, сумісно ведуть домашнє господарство та придбавають майно, мають право укладати сімейний договір, яким можуть врегульовуватись їх внутрішні майнові та немайнові відносини та делеговані зовнішні (представницькі) повноваження. Автор наголошує на доцільності укладення та нотаріального посвідчення таких договірних конструкцій у зв’язку із потребою регламентації складних реальних сімейних правовідносин.
З точки зору майнових правовідносин, подружжя визначено як особливий зібраний суб’єкт сімейних правовідносин, який складається з чоловіка і дружини. Такий суб’єкт наділено правами та обов’язками двох рівнів: внутрішніми - чоловіка та дружини щодо один одного; зовнішніми - щодо третіх осіб з метою охорони та захисту права спільної власності подружжя. Зокрема право визнавати недійсними договори, які були укладені щодо спільно набутого майна без згоди одного із подружжя, переважне право на придбання належної частки в спільній сумісній власності тощо.
Запропоновано таку класифікацію суб’єктів шлюбно-сімейних правовідносин: а) шлюбні відносини, які виникнуть у майбутньому (наречений і наречена (як майбутнє подружжя)); б) реальне або чинне подружжя: власне подружжя; подружжя, що перебуває в режимі роздільного
проживання на підставі рішення суду (ст. ст. 119-120 СК України); подружжя, яке перебуває в розлученні, але між чоловіком та дружиною існують визнані ними права та обов’язки; єдиний (зібраний) суб’єкт шлюбних відносин щодо третіх осіб (органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації різних форм власності, фізичні особи).
Автор доводить існування таких ознак майнових відносин подружжя: а) специфічний суб’єктний склад, де такі відносини можуть складатись як між подружжям, так і з подружжям як окремим суб’єктом сімейних правовідносин; б) особисто-довірчий характер; в) неможливість визначення конкретної тривалості таких відносин щодо спільної власності подружжя; г) виникнення із специфічних юридичних фактів.
У підрозділі 1.3. «Спільна сумісна власність подружжя як особливий інститут сімейного права» автор виходить із того, що в основі спільної сумісної власності подружжя, на відміну від часткової власності, лежить невизначеність часток, оскільки інша (протилежна) позиція ототожнюватиме спільну часткову і сумісну власність, зважаючи на те, що сумісна власність лише передбачає можливість визначення часток, які можуть припускатися рівними крім випадків забезпечення прав інтересів дітей, тощо.
Запропоновано класифікацію майнових правовідносин подружжя, за критерієм підстав їх виникнення: 1) майнові відносини подружжя щодо спільного майна, яке набуте як за законом, так і за договором;
2) зобов’язальні майнові відносини подружжя: а) відносини, де подружжя виступає як специфічний учасник або один із подружжя виступає як представник подружжя в цілому; б) відносини, що опосередковують зобов’язання подружжя стосовно один одного в договірних відносинах;
3) аліментні майнові відносини подружжя.
Зважаючи на тенденцію до розширення кількості та змісту зобов’язальних правовідносин за участю подружжя в межах здійснення їх внутрішніх та зовнішніх прав та обов’язків, доведено, що до складу спільного майна подружжя варто відносити, зокрема й такі об’єкти цивільного права, як майнові права (вимоги) і боргові зобов’язання.
У підрозділі 1.4. «Підстави виникнення та особливості реалізації спільної сумісної власності подружжя та способи її трансформації» визначено самозахист права спільної сумісної власності подружжя як дії подружжя або одного з них у відповідь на порушення права спільної власності подружжя, самостійні, такі, що володіють співмірністю наслідків такого порушення, прямо не заборонені законом, спрямовані на припинення і відновлення порушеного права спільної власності, реалізація яких зумовлена забезпеченням охоронюваних законом інтересів. Шлюбний договір може передбачати регулювання окремих способів самозахисту шляхом встановлення умов відновлення прав за рахунок спільного майна або особистого майна іншого з подружжя, для чого спільно повинні бути визначені ознаки правопорушення, можливі докази на його підтвердження, а
також способи самозахисту, що унеможливлюватиме заперечення з іншого з подружжя.
Автором обґрунтовано ефективність механізму нотаріальної охорони майнових прав кожного із подружжя шляхом встановлення права на самозахист порівняно із судовим та виконавчим способом захисту, зважаючи на їх тривалість, вартість та емоційну складність.
Другий розділ «Охорона та захист права спільної сумісної власності подружжя в нотаріальному процесі» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Особливості охорони та захисту права спільної сумісної власності подружжя в нотаріальному процесі» доведено недоцільність встановлення послідовності трансформації права на охорону в право на захист у межах сімейного права, зважаючи на самостійність вказаних правових категорій, у зв’язку із чим право на захист необхідно пов’язувати тільки з тими ситуаціями, де є посягання на право. У випадках, де таке посягання відсутнє, йдеться про попереджувальні (охоронні) дії, які мають місце при вчиненні нотаріусом нотаріальних проваджень.
У межах підрозділу аргументовано, що охорона права спільної сумісної власності подружжя може бути здійснена не лише у формі судової юрисдикції, а й у нотаріальному порядку, тобто в порядку безспірної нотаріальної (позасудової) юрисдикції.
Встановлено, що нотаріальний процес щодо права спільної сумісної власності подружжя має дві складові: 1) правоохоронну (участь нотаріуса в охороні майнових прав подружжя щодо спільного майна шляхом накладення та зняття заборон щодо відчуження майна, прийняття на зберігання та в депозит, посвідчення юридичних фактів, а також участі нотаріуса в охороні спадкового майна); 2) правозахисну (стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, передачу або повернення майна, право звернення стягнення на заставлене майно). Заходи з охорони майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюються у чинному законодавстві, але судова практика доводить, що охорона і наступний захист порушеного права шляхом вчинення виконавчого напису в нотаріальному порядку мають певні переваги, тому їх необхідно пропагувати і назвати одним із найважливіших способів охорони спільної сумісної власності подружжя.
Доведено доцільність укладення та нотаріального посвідчення договору про встановлення режиму окремого проживання, оскільки в такому договорі подружжя на період їх роздільного проживання може регламентувати майнові відносин щодо майна, яке набуте ними під час шлюбу (спільна сумісна власність) та продовжує знаходитися у їх спільному користуванні (оплата комунальних послуг щодо квартири, утримання худоби, ремонт автомобіля, строк дії договору тощо).
У разі наявності спору між подружжям про встановлення режиму окремого проживання така справа має розглядатися судом у порядку
позовного провадження. Однак рішення суду про встановлення подружжям режиму окремого проживання є засобом охорони їх майнових прав, зважаючи на те, що такі заяви розглядаються відповідно до ч. 3 ст. 234 ЦПК України в порядку окремого провадження, оскільки у сторін фактично не виникає підстав для захисту порушеного права, а вони лише визначають долю майна, яке набуватиметься ними у майбутньому.
На розвиток думки С.Я. Фурси сформульовано такий перелік способів охорони права спільної сумісної власності подружжя: встановлення наявності прав і фактів (правоаналізуюча функція нотаріуса) та їх фіксація; регулювання прав нотаріусом на стадії їх реалізації суб’єктами (зокрема подружжям).
У підрозділі 2.2. «Договірний спосіб регламентації прав та обов’язків наречених (майбутнього подружжя) та подружжя у шлюбі щодо розпорядження їхнім майном» встановлено, що невід’ємними ознаками сімейного договору слід вважати відносний і особистий характер стосунків між сторонами договору. Договір у сімейному праві може регулювати як особисті немайнові, так і майнові правовідносини суб’єктів сімейного права.
Запропоновано класифікацію сімейних договорів майнового характеру за такими критеріями: а) щодо приналежності подружжю матеріальних благ: договори щодо подружнього майна (шлюбний договір, договір про поділ спільного майна подружжя, договір про надання майна (придане)) і договори щодо інших матеріальних благ; б) договори щодо приналежності матеріального утримання: договори (між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї); договори про участь у додаткових витратах між батьками і дітьми - повнолітніми і неповнолітніми в разі, коли вони мають місце під час перебування у шлюбі; договори, укладені з метою застосування репродуктивних технологій, у частині їх оплати (сурогатне материнство).
Специфікою договірних конструкцій щодо встановлення правового режиму майна подружжя є те, що права та обов’язки за цими договорами реалізуються лише їх носіями і не можуть бути передані іншим особам, крім випадків, коли при укладенні аліментних договорів утримання виплачується відповідним збільшенням частки при поділі майна подружжя шляхом зарахування зустрічних вимог у рахунок виконання будь-яких інших обов’язків.
Обґрунтовуючи доцільність запровадження договірної конструкції встановлення правового режиму приданого, автор виходить із того, що такий договір повинен конструюватися як реальний, у випадках, передбачених законом щодо встановлення особливостей правового режиму окремих видів майна може підлягати державній реєстрації та може укладатися як до державної реєстрації укладення шлюбу, так і в період шлюбу. Майно, надане за таким договором, повинно становити власність того з подружжя, батьки (особи, що їх замінили) або інші родичі якого надали майно.
Автор відстоює позицію, що договір про поділ спільного майна подружжя спрямований на припинення режиму спільної сумісної власності
11
та виникнення режиму роздільної власності кожного з подружжя (колишнього подружжя) на частину або все майно, нажите у шлюбі. Щодо решти майна, як наявного, так і того, яке набуватиметься в майбутньому, продовжує діяти законний режим майна подружжя. Виділ частки кожного з подружжя в праві спільної сумісної власності полягає в припиненні такої спільної власності з виникненням часткової, на відміну від поділу, який передбачає припинення існування спільної власності взагалі і встановлення часткової власності на об’єкти, що є предметом такого договору.
У підрозділі 2.3. «Особливості нотаріального посвідчення деяких видів правочинів щодо спільної сумісної власності подружжя» обґрунтовано, що максимальний строк відкладення вчинення нотаріальної дії за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка хоче оспорити право або факт, що мають бути нотаріально посвідчені, в суді, повинен становити не більше 10 днів, а у випадку відкриття провадження у справі - до моменту набрання судовим рішення законної сили.
При посвідченні договору про поділ майна подружжям дії нотаріуса повинні бути спрямовані на перевірку обставин, що подружжя погоджується з обов’язковим припиненням спільної сумісної власності шляхом виділення часток (істотна умова договору) в натурі та роз’яснення права на відступ від правила про рівність часток шляхом компенсації та обов’язок реального визначення цих часток.
На розвиток вчення С.Я. Фурси, Є.Є. Фурси, М.М. Дякович доведено, що згоду одного із подружжя на вчинення правочину іншим щодо їхнього спільного майна слід розглядати як односторонній правочин. У зв’язку із цим, нотаріально посвідчену довіреність із висловленою згодою на вчинення таких правочинів доцільно визнавати формою згоди іншого з подружжя на вчинення правочину щодо відчуження нерухомого майна. Обґрунтовано необхідність при посвідченні нотаріусом згоди іншого з подружжя на укладення правочинів вчинення специфічних процесуальних дій з доведення факту спільності майна подружжя, перебування у шлюбі (посвідчення факту реєстрації шлюбу), набуття майна у шлюбі тощо.
Якщо місце проживання одного із подружжя невідоме, автором доведено, що правочин про відчуження майна, яке є спільною сумісною власністю, може бути укладений тільки за умови, якщо інший з подружжя був визнаний у встановленому порядку судом безвісно відсутнім. Також нотаріусом повинна бути отримана письмова (нотаріальна посвідчена) згода довірчого управителя майном, який встановлюється судом.
Обґрунтовано необхідність при посвідченні нотаріусом згоди іншого з подружжя на укладення правочинів вчинення специфічних процесуальних дій з доведення факту спільності майна подружжя, перебування у шлюбі (посвідчення факту реєстрації шлюбу), набуття майна у шлюбі тощо.
Визначено такі умови видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя в разі смерті одного із них: 1) смерть одного з подружжя або вступ у силу рішення суду про визнання особи померлою;
2) видача свідоцтва відбувається безвідносно того, чи перебували особи у шлюбі, чи були розлучені; 3) свідоцтво видається на ім’я того з подружжя, хто пережив; 4) видача свідоцтва відбувається за місцем відкриття спадщини; 5) строк видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя не пов’язаний із строком на прийняття спадщини, оскільки воно може бути видане до моменту закінчення такого строку; 6) свідоцтво про право на частку видається безвідносно до того, чи той з подружжя, що пережив, визнається законом, чи заповітом спадкоємцем.
Третій розділ «Захист прав та інтересів подружжя, що виникають із спільної сумісної власності, судом та відновлення їх у виконавчому провадженні» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Захист права спільної сумісної власності подружжя судом» запропоновано під правом на цивільно-правовий захист права спільної сумісної власності подружжя розуміти сукупність цивільно- правових засобів захисту, забезпечених державними правоохоронними заходами, вдатися до яких має право подружжя (один з подружжя) з метою відновлення майнових втрат від їх порушення в повному обсязі, і держава повинна гарантувати їх реальне здійснення.
Способи захисту судом права спільної сумісної власності подружжя визначено як законодавчо закріплені заходи, за допомогою яких суд здійснює захист порушеного, оспорюваного, невизнаного суб’єктивного майнового права, свободи чи інтересу.
Доведено, що для захисту судом прав спільної сумісної власності подружжя мають значення не тільки способи захисту, а й особливості видів проваджень цивільного судочинства, за правилами якого буде розглядатися справа. У зв’язку із цим, у підрозділі сформульовано об’єкти судового захисту в різних видах проваджень цивільного судочинства: у позовному провадженні - це порушене, оспорене, невизнане право, яке пов’язане із спільною сумісною власністю подружжя; в окремому провадженні - охоронюваний законом інтерес, за допомогою захисту якого у майбутнього подружжя, подружжя (або у одного із них) може виникнути певне суб’єктивне право; у наказному - вичерпний перелік безспірних вимог (ст. 96 ЦПК України), на підставі яких може бути виданий судовий наказ, зокрема, щодо аліментних зобов’язань подружжя.
У підрозділі 3.2. «Встановлення судом режиму окремого проживання подружжя та його вплив на їхні майнові права» доведено, що при встановленні режиму окремого проживання подружжя також повинні вирішуватися питання щодо їх спільного аліментного обов’язку щодо третіх осіб, наприклад, батька чоловіка. Обґрунтовано гіпотезу про те, що як до, так і після встановлення режиму окремого проживання подружжя залишатиметься чинним положення, передбачене у ч. 1 ст. 65 СК України про необхідність надання згоди іншого із подружжя на вчинення правочинів на відчуження майна, набутого подружжям у шлюбі. 
Обґрунтовано, що ініціатор встановлення режиму окремого проживання повинен залишити спільне помешкання, а також нести частину витрат по оплаті за житло, крім випадків, коли ініціатор встановлення такого режиму зазнав насилля в сім’ї чи інший із подружжя зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, є марнотратником, ставить сім’ю в тяжке матеріальне становище.
Автором доведено, що за заявою подружжя може бути встановлено безспірний факт виходу з режиму окремого проживання в нотаріальному порядку із зазначенням того майна, яке було придбане кожним із подружжя в період окремого проживання.
У підрозділі 3.3. «Особливості розгляду судом спорів, що виникають між подружжям щодо їх спільної сумісної власності» досліджено специфіку розгляду судом досліджуваної категорії справ з позиції визначення учасників таких спорів, змісту процесу доказування та доведеності позовних вимог та обґрунтованості заяв у межах окремого провадження.
Доведено, що позов про поділ спільного майна подружжя судом повинен кваліфікуватися як немайновий, оскільки при розгляді такого позову не відбувається набуття права власності на майно, яке і так належить обом із подружжя, а має місце трансформація спільної сумісної власності в особисту приватну на конкретне майно в натурі. Це положення важливе для визначення специфіки розгляду таких справ і, зокрема, розміру судового збору.
У підрозділі 3.4. «Особливості примусового виконання рішень суду, що стосуються прав подружжя у спільній сумісній власності» досліджено особливості процедури виконання рішень щодо поділу майна подружжя в контексті наданого кожному із подружжя обсягу прав.
Обґрунтовано, що в силу особистої заінтересованості під час проведення опису майна боржника - одного з подружжя, доцільно залучати до участі у виконавчому провадженні іншого із подружжя за його згодою, що наперед дозволить виявити те майно, на яке він претендує як на особисте і яке нераціонально включати до акта опису, якщо вирок не передбачатиме конфіскацію майна тощо.