НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ТА ЙОГО ОКРУГА В Х – ХІІІ СТ.

Краткое содержание

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність роботи, визначаються її хронологічні та територіальні рамки, методологічна основа та методи, формулюється мета і основні завдання, з’ясовується наукова новизна та практична цінність дослідження, наводиться інформація щодо апробації його результатів, структура та обсяг.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА

1.1. Історіографія та історія дослідження.

Початковий період вивчення давньої історії Новгород-Сіверщини відноситься до кінця ХVІІ – ХVІІІ ст. та пов’язаний з розвитком церковної історії і намаганням довести безперервність існування місцевих храмів із княжих часів (Лазарь Баранович, Андрій Пригара). Значну увагу минулому міста та його околиць було приділено під час укладання історико-статистичних описів Новгород-Сіверського кінця ХVІІІ – ХІХ ст. (О.Ф. Шафонський, О.О. Русов, Філарет Гумілевский). Джерелами для згаданих авторів слугували місцеві перекази та легенди, меншою мірою – матеріали літописів. У ХІХ ст. значний внесок у вивчення Новгород-Сіверщини зробили історики та краєзнавці, що звертались до вивчення літописної історії Чернігівського князівства (М.Є. Марков, Д.І. Багалій, П.В. Голубовський). В цьому розрізі давньоруський період історії регіону традиційно розглядалась і надалі, в працях радянських істориків Б.О. Рибакова та О.К. Зайцева. Останній у своїй роботі “Черниговское княжество” ( 1976) кілька разів згадує Новгород-Сіверський, чітко визначає міський характер поселення вже в ХІ ст., наголошує на його вагомій політичній ролі у Подесенні та Давньоруській державі в цілому.

Археологічні дослідження на території округи давньоруського міста тривають вже більше 100 років, при цьому на власне міській території понад 50 років. Історію археологічного вивчення регіону можна поділити на три етапи, котрі відмінні за внутрішнім змістом: кінець ХІХ – початок ХХ ст.; 20-ті – 50 рр. ХХ ст. та 60-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст. Є підстави виділити як окремий етап також період з 90-х рр. ХХ ст. і до сьогодення – дослідження, що здійснювались в незалежній Україні.

Початок археологічного вивчення Новгород-Сіверщини, що припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст., пов’язаний з діяльністю Д.Я. Самоквасова, С.А Гатцука, І.С.Абрамова. Їм вдалося вперше зібрати, систематизувати та опублікувати досить значні за обсягом дані щодо археологічних пам’яток регіону. В 30-40-х рр. ХХ ст. обстеження околиць міста здійснювалось співробітниками Деснянської експедиції (М.В. Воєводський, Ф.В. Лучицький, Г.В. Подгаєцький). Це дозволило уточнити локалізацію та хронологію багатьох пам’яток.

Систематичні археологічні дослідження Новгород-Сіверщіни розпочались в 50-х роках ХХ ст. У 1954 – 1956 рр. у Спасо-Преображенському монастирі М.В. Холостенко виявив фундаменти давньоруського храму. Через кілька років розкопки на території міста провів І.І. Єдомаха. Протягом трьох польових сезонів (1959, 1960 та 1962 рр.) він здійснював розкопки у різних районах стародавнього Новгород-Сіверського (дитинець, окольний град, поділ, Спасо-Преображенський монастир). В ході робіт І.І. Єдомаха зробив декілька важливих спостережень щодо топографії та тенденцій розвитку давнього міста. На жаль, результати розкопок не були їм оприлюднені та лишились невідомими для широкого науковому загалу.

В останній чверті ХХ ст. планомірні дослідження Новгород-Сіверського та його округи здійснювались експедицією А.В. Кузи за участю Р.С. Орлова, О.П. Моці, Є.О. Шинакова, В.П. Коваленка та О.В. Григор’єва. Спираючись на результати робіт, А.В. Куза розробив концепцію виникнення та розвитку давньоруського Новгород-Сіверського. Він дійшов висновку, що місто було засноване на зламі Х – ХІ ст. і досягло свого розквіту в ХІІ ст. - після перетворення на центр удільного князівства - та прийшло у занепад після монгольської навали. Ряд публікацій давньоруському Новгород-Сіверському присвятили також інші учасники розкопок. Зокрема, в працях О.П. Моці детально розглянуто могильники регіону Х – ХІ ст. Матеріали роменського періоду проаналізовано О.В. Григор’євим. Результати робіт було також використано під час підготовки дисертаційних досліджень Є.О. Шинакова «Население Десны и Ворсклы в конце Х – первой половине ХІІІ в.» (1981 р.), В.П. Коваленка «Происхождение летописных городов Чернигово-Северской земли в ХІ – ХІІІ вв.» (1983 р.), А.Л. Казакова «Розвиток посадів літописних міст Чернігово-Сіверщини в Х – ХІІІ ст.» (1991 р.).

Після деякої перерви, у 1996 р., археологічні дослідження Новгород-Сіверського відновила експедиція під керівництвом А.Л. Казакова. У 1996 р. В.П. Коваленком було здійснено розкопки городища Домотканове. З 2000 р. і до сьогодні вивчення регіону здійснюється в рамках робіт Чернігово-Сіверської експедиції ІА НАН України під керівництвом А.Л. Казакова, а також за участю   О.Є. Черненко й автора дисертації . Результати робіт покладено в основу серії публікацій, що дозволили суттєво доповнити та дещо скоригувати концепцію розвитку міста та його округи, створену у свій час А.В. Кузою.

1.2. Джерела. Для вирішення кола питань, пов’язаних з історією давньоруського Новгород-Сіверського та його округи, необхідним являється комплексне використання різноманітних джерел, перш за все, писемних та археологічних.

Серед перших із них провідне місце належить повідомленням, вміщеним у Іпатіївському, меншою мірою – в Лаврентіївському та Радзивілівському літописних зводах. Окремі згадки, не підтверджені в інших джерелах, відомі також у «Літописі Татищева». В літописних повідомленнях висвітлено історію міста в період з 1078 по 1185 рр. Втім ці повідомлення пов’язані, перш за все, з політичними подіями на території Південної Русі, в яких місцева правляча династія Ольговичів брала активну участь. Щодо характеру міста та його округи, то тут відзначено головні риси топографії, такі як наявність двохчасної структури міста, валів, острогу та воріт, кількох приміських сіл (Ігореве сільце, Мелтекове, Михайлове село), річок та лісових масивів, наведено також уривчасті відомості щодо збройних сутичок, просування військ під час військових конфліктів.

Повідомлення літописів певною мірою доповнюють картографічні матеріали та писемні джерела більш пізнього часу, дані топоніміки тощо. Деякі важливі відомості можна знайти в писемних джерелах XVIII – ХІХ ст. – статистичних та топографічних описах (О.Ф. Шафонський, О.О. Русов, М.Є. Марков), що дозволяють краще уявити давній міський рельєф, знищений сучасною забудовою; встановити місцеположення втрачених на сьогодні ключових об’єктів міської топографії (оборонні споруди, храми тощо). Серед іншого, вони дозволяють визначити головні вектори пошуків решток об’єктів домонгольського періоду.

Основою джерельної бази для вивчення давньоруського періоду історії Новгород-Сіверщини є археологічні джерела. В процесі досліджень накопичено значну фактологічну інформацію, котра складається з матеріалів розвідок та розкопок і яка дозволяє відтворити цілісну картину системи заселення регіону в Х – ХІІІ ст. На сьогодні на території округи Новгород-Сіверського (в межах 25-кілометрової зони) відомо 12 городищ, 10 селищ, 7 курганних могильників Х – ХІІІ ст. Широкими площами досліджені три пункти – городища біля сіл Горбове, Домотканове та Путивськ. Значні за обсягом роботи здійснено на території самого міста (близько 3500 м кв.). В різні роки і у різних його частинах відкрито ряд житлових та господарчих споруд, виробничі комплекси, муровані будівлі тощо. Дослідження валів дитинця та посаду дозволяють реконструювати систему оборонних укріплень міста.

Питання хронології пам’яток Новгород-Сіверщини розроблялись А.В. Кузою, О.П. Моцею, В.П. Коваленком, О.В. Григор’євим. На підставі використання знахідок керамічних матеріалів з території міста та його округи створена класифікація давньоруської кругової кераміки І.Г. Сарачева та кераміки ХІІІ – ХІV ст. Л.І. Виногродської.

Узагальнення та аналіз отриманих археологічних даних, в сумі з використанням інших джерел,  дозволяють певною мірою вирішити поставлені в дисертаційному дослідженні завдання.

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ТОПОГРАФІЧНА СТРУКТУРА

НОВГОРОД -СІВЕРСЬКОГО В Х – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІІІ СТ.

Давньоруський Новгород-Сіверський розташований на високому правому березі р. Десни, прорізаному численними ярами. В топографічному відношенні він поділяється на дитинець, укріплений Окольний град та неукріплені посади. В ХІІ ст. у його меж виникає заміська князівська резиденція (територія сучасного Спасо-Преображенського монастиря). Планування міста було обумовлено природним рельєфом, розташуванням водорозділів та тальвегів (ліній, що сполучають найнижчі точки дна яру, балки тощо). Загальна площа Новгорода-Сіверського в XII ст. перевищує 60 гектарів, що дозволяє вважати його значним адміністративним та торговельно-ремісничим центром Південної Русі. Зважаючи на розміри міста, характер археологічних матеріалів та згадок в писемних джерелах, його можна визнати другим за значенням після Чернігова у Подесенні.

2.1. Дитинець. Давньоруській міський дитинець займав високий (до 50 м) останець правого корінного берега р. Десни. Його сучасна площа – 1,5 га. Археологічні дослідження дитинця в різні роки здійснювались І.І. Єдомахою, А.В. Кузою та автором. Встановлено, що в Х ст. тут існувало роменське поселення, скоріш за все, не укріплене. Не пізніше початку ХІ ст. поселення відновлюється та укріплюється валом. Конструкція його складалась із дерев’яних городен, з’єднаних між собою. До цього часу відноситься також ряд житлових та господарчих споруд, комплекс по виробництву заліза.

З кінця ХІ ст. дитинець продовжує функціонувати вже як центр удільного князівського міста, що відбилося і на зміні характеру забудови. В ХІІ ст. відбувається перебудова валу, збільшується його потужність. Особливу увагу звертає на себе медуша цього часу, наявність якої, на думку В.П. Коваленка, свідчить про наявність князівського двору та, відповідно, князівських палат. Археологічні матеріали дають можливість говорити, що дитинець загинув у середині ХІІІ ст. внаслідок катастрофічної пожежі. Час загибелі його більшість вчених пов’язує із монгольською навалою.

2.2. Посади. За матеріалами сучасних досліджень  визначено, що площа посадів Новгорода-Сіверського у 40 разів перевищує площу дитинця та складає близько 60 гектарів. Вони займають сусідні з дитинцем пагорби та підвищені ділянки тераси р. Десни, схили яких створюють систему природних укріплень.

Новгород-Сіверський мав укріплений Окольний град (площею близько 30 га), котрий межував з дитинцем на сході, півдні і заході заселеної тоді території. За його межами, із південно-західного боку, розташовувався відкритий посад. Біля підніжжя дитинця, ймовірно, знаходився поділ, який тягнувся вздовж устя Зубрицького ручая. Також заселеною була ділянка на пагорбі за згаданим ручаєм, що прилягала до Окольного граду із заходу. За даними літописів відомо також, що місто мало острог: його захоплення конкурентами новгород-сіверських князів неодноразово згадується в літописах (1146, 1152, 1176 рр.).

Згідно із літописними повідомленням, до міста вело кілька воріт: Чернігівські, Курські та Острожні ворота. Вони локалізуються дослідниками (В.П. Коваленко, О.П. Моця, Г.П. Поляков) на підставі картографічних джерел ХVІІІ ст.

Археологічні розкопки на території посаду проводились І.І. Єдомахою, А.В. Кузою, Є.О. Шинаковим, В.П. Коваленком, а також автором дисертації. В ході робіт досліджено ряд житлових, господарчих та ремісничих комплексів різного призначення. На підставі аналізу археологічних матеріалів в розвитку посаду домонгольського Новгород-Сіверського можна виділити три етапи:

1.    Х ст. – роменський період, якому відповідає час існування агломерації сіверянських поселень;

2.    кінець Х – ХІ ст.: період становлення та формування характерної для міста двочасної структури.

3.    ХІІ – початок ХІІІ ст.: час найбільшого розвитку міста, виникнення укріплень посаду та острогу.

Заселення території посаду почалась з часу заснування в його східній частині сіверянського селища. Надалі він розширюється у західному напрямку. При цьому його розширення відбувається в межах природних укріплень, забудова не поширюється вглиб тераси. Аналіз літописних свідчень та матеріали археологічних досліджень дозволяють встановити, що в ХІІ ст. основна частина посаду (Окольний град) обноситься штучними укріпленнями у вигляді рову та валу (можливо – острогу). На території Окольного граду археологічно досліджено залишки садиб, що мали стале планування – будівлі відновлювались на старих місцях. При цьому переважна більшість споруд датується ХІІ – початком ХІІІ ст., що свідчить про політико-економічне та культурне піднесення міста в цей час. Рештки ремісничих комплексів та знахідки предметів імпорту говорять про розвиток на території посаду ремесла і торгівлі.

Відкриті посади примикали до Окольного граду із заходу та південного заходу й займали ділянку підвищеного плато вздовж берега Десни. Проведені автором дисертаційного дослідження розкопки дозволили встановити, що забудова тут формується в ХІІ ст., у період найбільшого розквіту міста. Як і на Окольному граді, вона мала садибний характер, при цьому наявні як залишки жител рядових мешканців, так і рештки боярських садиб.

2.3. Поселення на території Спасо-Преображенського монастиря (заміська князівська резиденція). Одним із важливіших топографічних елементів міста було поселення на території сучасного Спасо-Преображенського монастиря. Воно знаходилось за 1,5 км від давнього міського дитинця і займало виступ правобережної тераси. Територія монастиря багаторазово досліджувалась  (В.М. Холостенко, І.І. Єдомаха, В.П. Коваленко, А.Л. Казаков, О.Є. Черненко). Було встановлено, що поселення в цьому місці виникло в Х ст. – ця дата відповідає початковому періоду заселення дитинця та посаду Новгород-Сіверського. Ймовірно, на першому етапі (Х ст.) на території монастиря існувало селище, пов’язане з Новгород-Сіверською протоагломерацією.

З трьох боків площадка поселення була захищена природними схилами, а з західного боку – укріпленнями у вигляді частоколу. Наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. тут формується архітектурний ансамбль, що складався з двох мурованих будівель – храму (розкопки В.М. Холостенка, В.П. Коваленка) та будівлі житлового призначення («княжий терем»: розкопки О.Є. Черненко і А.Л. Казакова). Навколо них розташовувалась звичайна житлова та господарська забудова. Загибель поселення відбувається внаслідок катастрофічної пожежі, пов’язаної з руйнуванням будівель та загибеллю мешканців. Знайдені під час розкопок «княжого терему» соціально престижні речі (залишки коштовного одягу та прикрас) засвідчують перебування тут на момент катастрофи осіб високого статусу.

Згідно припущенню А.В. Кузи, яке підтвердили матеріали досліджень останніх років, на території Спасо-Преображенського монастиря знаходилась заміська князівська резиденція. Враховуючи розташування тут єдиного із відомих на сьогодні кам’яних храмів Новгород-Сіверщини, припустимо, що поселення відігравало також роль головного релігійного центру округи.

РОЗДІЛ 3. ОКРУГА НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОГО В Х – ХІІІ СТ.

В період розквіту Новгород-Сіверський був адміністративним центром величезної території. Згодом на цій території відбувається утворення удільних князівств з центрами в Трубчевську, Путивлі, Рильську та інших містах. Вони відповідають протоагломераціям, що виникли ще за роменського часу в місці розташування найбільш родючих ґрунтів. Подібне «гніздо» поселень складається в роменський час і навколо Новгород-Сіверського.

Археологічні дослідження округи Новгород-Сіверського були започатковані Д.Я. Самоквасовим. Розвідки та розкопки тут проводили такі дослідники, як С.А. Гатцук, М.В. Воєводський, Ф.В. Лучицький, О.П. Моця, В.П. Коваленко, О.В. Григор’єв, О.Є. Черненко та інші. На сьогодні в межах округи давньоруського Новгород-Сіверського відомо 30 пам’яток Х – початку ХІІІ ст. (городища, селища, курганні могильники).

3.1. Історико-географічна характеристика. Безпосередньо до складу міської протоагломерації давньоруського Новгорода-Сіверського входили приміські поселення, розташовані поблизу сучасних населених пунктів Сухомлинівка, Домотканове, Горки, Горбово, Киселівка, Дробишево, Путивськ тощо. Їх сітка була достатньо розгалуженою. Картографування пам’яток дозволяє визначити, що вони утворювали навколо міста своєрідне напівкільце, обмежене зі східного боку р. Десна. З півночі територія округи обмежувалась поселеннями, розташованими на берегах р. Смячка та Рома. Із заходу – поселеннями вздовж річки Малотечі (Малотічки), а з півдня та зі сходу – р. Десна.

За сучасним фізико-географічним розподілом округа міста входить до складу Новгород-Сіверського Полісся, яке охоплює східну частину сучасної Чернігівської і північно-західну частину Сумської областей. Його виділення в окремий фізико-географічний регіон обумовлено специфічними умовами: придеснянське плато прорізане численними ярами, що сягають корінних крейдяних порід; ландшафтна структура «мозаїчна» – наявні природні комплекси моренно-піщанних рівнин з дерново-підзолистими ґрунтами, річкових терас із сосновими і дубово-сосновими лісами, лісостепові ландшафти; боліт значно менше, ніж в інших частинах Полісся, проте більш густою являється річкова сітка. Головною водною артерією Новгород-Сіверського Полісся являється р. Десна. Саме на її берегах та вздовж приток сформувалась округа давньоруського Новгород-Сіверського. На той час річка в цій місцевості була досить вузька, проте переправа через неї ускладнювалась наявністю численних боліт та стариць. В межах округи відомі два традиційних броди, що використовувались протягом всього середньовіччя: Пушкарівський та Путимський (Пирогівський).

Широка заплава Десни була вкрита лугами, що надавало великі площі для випасу худоби. Значну частину узбережжя займали лісові масиви. Це давало можливість розвиватись допоміжним промислам, таким як мисливство і бортництво, а також забезпечувало регіон деревиною та смолою. Можна також припустити, що ще в давньоруський час розпочалася розробка покладів болотної руди в басейні р. Знобівка.

3.2. Городища. Всі городища, розташовані на території Новгород-Сіверської округи відносяться до мисового типу. Вони займають виступи річкових терас. Їх оборонні споруди побудовані з використанням рельєфу місцевості, що досить типово для даного регіону. Деякі городища мали складну структуру: до них примикали неукріплені селища. Система укріплень складалась із ескарпів, дерев’яно-земляних валів (інколи – багаторядних: Киселівка, Горбове).

Городища, як правило, виникали на місці юхнівських, можливо – з використанням укріплень попередніх часів. З 16 відомих в окрузі Новгород-Сіверського городищ юхнівської культури 10 використовувалось в роменський період.

Городища розташовувались на відстані від 5 до 20 км від міста та фактично утворювали замкнуте кільце, що з одного боку проходило вздовж р. Десна, далі повертало на захід вздовж рр. Рома та Смячка і знову виходило до Десни вздовж р. Малотічи.

Потужність давньоруського шару на більшості відомих городищ Новгород-Сіверської округи (60%) значно менша за роменський, археологічні комплекси та інвентар нечисленні. Є також роменські городища, на яких давньоруські матеріали взагалі відсутні (40%). Така ситуація свідчить про зменшення інтенсивності життя в давньоруський період. Можна припустити, що деякі укріпленні роменські поселення за доби Київської Русі припинили своє активне функціонування і перетворились в селища. До таких належить і найбільший з роменських центрів Новгород-Сіверщини – городище Горбове (за В.П. Коваленком – Ігореве сільце).

Тільки два городища виникли у давньоруський період, тобто в час розквіту Новгород-Сіверського (ХІІ ст.) – Домотканове та Путивськ. Вони були розташовані в стратегічно важливих пунктах, на підступах до міста. При цьому городище Путивськ, пов’язане з Путимською переправою, продовжувало функціонувати до ХІV ст. включно.

3.3. Селища. В наш час в межах округи давньоруського Новгород-Сіверського відомо 10 давньоруських селищ, з яких лише 2 існували з роменських часів. Решта виникає в період ХІ – ХІІ ст. На відміну від укріплених поселень, вони розташовувались на деякому віддаленні від краю річкових терас, на більш рівних ділянках плато, що створювало зручніші умови для заняття землеробством. Єдиний виняток – селище в ур. Мосолов Рів (ХІІ ст.), функціонування якого було пов’язане з переправою через р. Десну.

В науковій літературі зустрічається думка про запустіння округи Новгород-Сіверського в період феодальних війн ХІІ ст. (В.П. Коваленко, І.Г. Сарачев), втім, скоріше, мова йде про зміну характеру заселення регіону в ХІ ст. На зміну роменським городищам приходять невеликі селища, які виконували функції сировинних придатків міста.

3.4. Могильники. До окремої категорії давньоруських пам’яток в окрузі Новгород-Сіверського належать курганні могильники. На сьогодні в межах міської округи відомо 7 таких могильників. Хронологічно  поділяються на роменські та давньоруські. При цьому вони розташовані поруч із синхронними поселеннями на відстані в 1 км від них. Особливістю розташування могильників являється їх віддалення від річки. Як правило, вони знаходяться або на другій надпойменій річковій терасі, або в глибині плато.