У першому розділі “Теоретико-методологічні домінанти дослідження перестрахування” сформованометодологічний інструментарій пізнання сутності перестрахування через призму моніторингу наукових шкіл економічної теорії й страхової науки, аргументовано необхідність ідентифікації перестрахування як важливої сфери страхової системи України, а також системно впорядковано взаємозалежні і взаємообумовлені елементи єдиного комплексу перестрахувальних відносин у процесі організації перестрахувального захисту.
У дисертації обґрунтовано нові науково-методологічні підходи до дослідження перестрахувальних відносин та сформовано концептуальне вчення, яке базоване на глибинній природі основних понять і категорій страхової науки та їхній взаємодії з окремими напрацюваннями учених у сфері перестрахування. За основу методології пізнання економічної сутності перестрахування взято діалектику, закони якої пронизують увесь процес наукового мислення, характеризують загальні властивості та суперечливі сторони відносин у перестрахуванні. Проведене дослідження підтвердило, що перестрахуванню притаманні діалектичні суперечності, котрі виникають власне із природи страхових відносин та служать внутрішньою рушійною силою і джерелом розвитку перестрахувальних відносин. Аргументовано, що у сфері перестрахування суперечності інтересів виникають не лише у взаєминах учасників перестрахувальних процесів з державою (при сплаті податків до бюджету, передачі частини ризику за кордон), але й між самими учасниками перестрахування з приводу надходження перестрахувальної премії та виплати відшкодування, у процесі розподілу доходів та формування прибутку. Тому однією з найважливіших проблем учення про перестрахування є формування дієвого механізму узгодженості та збалансування інтересів учасників перестрахувального процесу і держави, пошук диференційованих підходів до меж регламентації перестраховика і перестрахувальника за різними видами перестрахової діяльності.
У роботі застосовано системний підхід до дослідження перестрахувальних відносин та доведено його конструктивний характер в сучасних умовах, оскільки вивчення перестрахувальних процесів на основі їх системної уяви дає змогу пізнати сутність перестрахування у системі страхових відносин з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків складових страхової системи, сутнісних категорій і законів, котрі визначають її функціонування і динамічний розвиток на шляху досягнення зрілості й цілісності. Це забезпечило створення відповідного наукового підґрунтя та розроблення методологічного інструментарію для вивчення і розв’язання низки важливих проблем у цій сфері страхової системи. Серед багатьох напрямків економічної науки, які всебічно досліджують економічну діяльність, особливе місце належить теорії інституціоналізму, перевага якої полягає, насамперед, у можливості багатоаспектного вивчення перестрахування у поєднанні його економічної, соціологічної, політичної, юридичної та історичної сторін.
Дослідження економічної природи перестрахування за характерними ознаками економічної категорії страхування дало змогу виокремити іманентні властивості перестрахування та ідентифікувати його як важливу сферу в системі страхових відносин. Аргументовано, що відмінності між страхуванням і перестрахуванням визначаються у специфіці предмета їх дослідження, в особливостях прийняття управлінських рішень у кожній із цих сфер страхової системи, в індивідуальних підходах до їх державного регулювання. Тому, для перестрахування характерні специфічні ознаки, що дають змогу обґрунтувати необхідність його виокремлення як самостійного об’єкта страхової науки.
У процесі дослідження систематизовано і проаналізовано теоретико-прагматичні підходи до визначення дефініції “перестрахування” та розкрито сутність цього поняття як сукупності економічних відносин, що виникають між учасниками формування, розподілу і використання цільових фондів грошових коштів, призначених для забезпечення перестрахувального захисту. При цьому учасниками таких відносин є, з одного боку, перестрахувальники, які завдяки передачі у перестрахування частини страхового ризику і страхових премій, що надійшли від страхувальників за прямим договором страхування, забезпечують собі гарантії виконання страхових зобов’язань і тим самим – збалансування страхового портфеля та збереження фінансової стійкості й право отримати від перестраховика комісійну винагороду як компенсацію частини його витрат з укладання договорів страхування; з другого – перестраховики, які приймають частину страхового ризику на свою відповідальність, а також отримують частину страхової премії (перестрахувальної премії), формують джерела фінансування збитку та сподіваються на тантьєму – комісію з прибутку за результатами перестрахувальної діяльності. Сформульоване визначення дало можливість констатувати, що внутрішній зміст та зовнішні форми прояву перестрахувальних відносин характерні оптимальним поєднанням ознак захисного (ризикового) і розподільного характеру, а тому суспільне призначення перестрахування знаходить своє виявлення не в кожній функції зокрема, а лише в їх єдності.
З метою системного впорядкування та структурування перестрахувальних відносин удосконалено класифікацію перестрахування за такими критеріями, як сфера діяльності перестрахувальників, галузі страхування та види страхових ризиків. При цьому зроблено акцент як на науковому, так і на практичному значенні запропонованої класифікації при організації перестрахувального процесу, визначенні об’єктів перестрахування, методів передачі страхового ризику, обсягів відповідальності за договорами перестрахування, статистичному розподілі ринку перестрахування та ліквідації його структурних диспропорцій.
У другому розділі “Концептуально-теоретичні засади ринку перестрахування” визначено вихідні методологічні домінанти формування теорії перестрахувального ринку, розроблено комплексний підхід до визначення дефініції “ринок перестрахування”, поглиблено концептуальні засади його формування у контексті інституціонального розвитку та побудовано графічну модель ринку перестрахування із урахуванням його інституційно-організаційної структури й місця у страховій системі, досліджено механізм державного регулювання і саморегулювання перестрахувального ринку.
Визнано за доцільне використовувати теоретичні положення та методологічний потенціал економічних теорій галузевих ринків, конкуренції, фірми, державного регулювання, інституціональної та еволюційної теорій як теоретико-методологічний інструментарій вивчення ринку перестрахування. З урахуванням вихідних положень інституціонального напряму економічної науки поглиблено інституціональні та організаційні засади формування перестрахувального ринку. У цьому контексті структуровано інституціональне середовище ринку з виокремленням інститутів, якими воно представлене, окремих сегментів цього середовища у просторі та його функціональної структури, охарактеризовано основні складові інституціональної будови перестрахувального ринку: інституціональне середовище, інституційне забезпечення, організаційну структуру та інфраструктуру перестрахувального ринку.
Для пізнання економічної сутності ринку перестрахування та виявлення його специфіки і місця у системі страхових відносин застосовано основні напрацювання страхової науки, систематизація яких дала змогу сформувати комплексний підхід до трактування дефініції “ринок перестрахування” та всебічно дослідити його як важливий сегмент страхового сектору економіки з погляду макроекономіки, фінансів, маркетингу, інституціональної теорії. За основу ідентифікації перестрахувального ринку в страховій системі взято перестрахувальну послугу, особливості якої визначаються організаційно-правовою природою перестрахової діяльності та наявністю специфічних суб’єктів, спроможних задовольняти суспільні потреби у цих послугах. У контексті застосування вихідних положень страхової науки та інституціонального напрямку економічної теорії побудовано модель ринку перестрахування із урахуванням його інституційно-організаційної структури та місця у страховій системі (рис. 1).
У контексті вивчення інституціональних засад ринку перестрахування виокремлено три етапи його еволюційного розвитку (І етап (1993–1995 рр.), ІІ етап (1996–2004 рр.), ІІІ етап (з 2005 р. – донині), на кожному з яких виявлено позитивні тенденції і недоліки та запропоновано напрямки удосконалення державного регулювання діяльності на ринку. Встановлено, що формування розвинутого ринку перестрахування перебуває у прямій залежності від ефективності його державного регулювання та саморегулювання. Через методи регулятивного впливу, їх співвідношення, форми, в яких їх реалізують та інструменти, що для цього застосовують, держава висуває єдині вимоги до регулювання та провадження перестрахової діяльності в країні. Констатовано, що в сучасних реаліях особливе місце належить механізмам саморегулювання перестрахувального ринку, які посилюються за недосконалого нормативно-правового забезпечення його функціонування та неякісного державного страхового нагляду, однак не перешкоджають процесам державного регулювання, а лише доповнюють їх. Саме тому при формуванні інституціональних засад ринку перестрахування, розв’язанні найважливіших проблем його функціонування необхідно оптимально поєднувати діяльність державних інституцій і саморегулівних організацій ринку, що дасть змогу врахувати та реалізувати інтереси учасників національного ринку перестрахування.
З метою удосконалення інституціональних форм і механізмів договірних відносин на вітчизняному ринку перестрахування запропоновано внести зміни до страхового законодавства у частині обґрунтування додаткових положень про договір перестрахування шляхом роз’яснення його ключових понять, що чітко визначатимуть його предмет та основні умови, сприятимуть впорядкуванню договірних зобов’язань у сфері перестрахування і підвищенню якості перестрахувального процесу.
У третьому розділі “Сучасні реалії функціонування ринку перестрахування України” досліджено комплекс проблем, пов’язаних із статистичним розподілом та методологічно-інформаційним забезпеченням ринку перестрахування, відродженням професійного перестрахування і побудовою ефективного інституту посередництва на ньому.
Дослідження реалій функціонування національного ринку перестрахування засвідчило його інформаційну недосконалість, яка значною мірою спричинена методологічними проблемами вітчизняної класифікації, обмеженим статистичним висвітленням перестрахувальної діяльності, відсутністю єдиної статистичної бази та спільної методології структурування перестрахувальних послуг. З метою формування повноцінного українського перестрахувального ринку запропоновано напрямки підвищення ефективності його статистичного забезпечення, які усувають диспропорції структурного розподілу і асиметрію інформації на ринку.
