Онопенко П.В. Правоохоронні функції української держави: зміст і реалізація

Краткое содержание

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі роботи розкривається актуальність теми дослідження, формулюються мета, завдання, методи дослідження, визначаються об’єкт і предмет дослідження, характеризуються наукова новизна, практична значимість результатів дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами та планами, наводяться відомості про структуру і обсяг дисертаційного дослідження.

Перший розділ – “Методологічні питання функцій держави” складається з двох підрозділів.

У підрозділі “Сутність і види функцій держави” аналізуються думки дореволюційних, радянських та сучасних вчених на поняття і сутність функцій держави на підставі чого, з огляду на те, що держава є соціальною організацією народу, який мешкає на своїй території, об’єднаній державною владою, дисертантом сформульоване власне визначення функцій держави як об’єктивно зумовлених її потребами і сутністю державної влади однорідних, стійких напрямків її діяльності із задоволення цих потреб.

Різноманітність соціальних потреб породжує різноманітність функцій держави, які реалізують ці потреби. На підставі аналізу точок зору на види функцій держави, а також аналізу сучасної дійсності дисертантом запропонована класифікація функцій держави на такі види: за територіальною спрямованістю (внутрішні, зовнішні, міжнародні або глобальні); за сферою впливу (економічні, політичні, соціальні, екологічні); за тривалістю існування (тимчасові, постійні); за соціальною важливістю (основні, неосновні, найголовніші); за формою визнання (відкриті, латентні); за терміном виникнення  (первинні, вторинні); за сферами спрямованості (функції приватної спрямованості, функції публічної спрямованості); за роллю в реалізації потреб (організаційні, охоронні, (загальноохоронні, правоохоронні)); за конкретністю спрямування (конкретні, загальні); за формою виразу (закріплені у правових актах, закріплені в політичних документах, не закріплені в письмовій формі); за способом закріплення (закріплені у внутрішньодержавних документах, закріплені у міжнародних документах); за точністю закріплення (конкретно вказані, закріплені у загальній формі).

У підрозділі “Система функцій Української держави” проаналізовані думки вчених на функції, які існують у сучасній державі. Наведені точки зору на перелік функцій держави свідчать про різноманітність поглядів на них. Крім цього в існуючих дослідження зміст функцій або взагалі не визначається, або характеризується дуже поверхнево. До того ж наводяться не усі існуючі функції держави. Тому як з точки зору теорії, так і практики вважається необхідним виявити існуючі функції Української держави і визначати їх зміст. Цілісну систему функцій Української держави можна збудувати, здійснивши аналіз Конституції, інших програмних документів, вітчизняного і зарубіжного досвіду, тенденцій розвитку сучасних держав, з урахуванням юридичної теорії. На підставі узагальнення вказаних джерел встановлені соціальні, економічні, політичні, екологічні потреби сучасної Української держави, які є основою формування її функцій. Аналіз цих потреб дає можливість виявити наступні внутрішні і зовнішні, організаційні та охоронні функції сучасної Української держави, які було б доцільно юридично закріпити у Законі України “Про основи національної безпеки України”:

а) внутрішні організаційні – соціальні (забезпечення трудової зайнятості населення, культурно-виховна, комунікаційна); економічні (забезпечення функціонування державного сектора економіки, організація функціонування недержавного сектора економіки, організація збору податків); політичні (забезпечення здійснення суверенітету народу, забезпечення суспільної консолідації, ідеологічно-виховна функція); екологічні (підтримання екологічної рівноваги, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи);

б) внутрішні охоронні – соціальні (охорона прав і свобод особи, соціальний захист населення, подолання надзвичайних ситуацій, забезпечення збереження генофонду українського народу); економічна (забезпечення економічної безпеки держави); політичні (захист державного суверенітету, захист територіальної цілісності, забезпечення інформаційної безпеки, забезпечення правопорядку); екологічна (забезпечення екологічної безпеки);

в) зовнішні організаційні – соціальні (участь у вирішенні міжнародних соціальних проблем, культурне співробітництво з іншими державами, культурне співробітництво з українцями, що проживають за межами України); економічні (участь у вирішенні глобальних економічних проблем, економічне співробітництво з іншими державами); політична (участь в організації міжнародного правопорядку);

г) зовнішні охоронні – соціальна (участь в охороні прав особи на міжнародній арені); політичні (забезпечення обороноздатності держави, участь у підтримці міжнародного правопорядку); екологічна (участь у міжнародній охороні природного середовища).

Другий розділ “Характеристика правоохоронних функцій Української держави” складається з двох підрозділів.

У підрозділі “Сутність правоохоронних функцій” проаналізовані погляди вчених на їх сутність. На думку дисертанта, правоохоронні функції держави – це об’єктивно зумовлені її охоронними правовими потребами і сутністю державної влади однорідні, стійкі напрямки діяльності із задоволення цих потреб. Таким чином, основою формування правоохоронних функцій є необхідність задоволення охоронних правових потреб, які, в свою чергу, породжуються загально-соціальними потребами. Охоронні правові потреби – це потреби в охороні, по-перше, організованих правом суспільних відносин, по-друге, недопущення виникнення явищ, що завдають шкоди правовій системі і суспільству у цілому. Охорона правова потреба – як невідповідність між тим, що існує у правовій сфері, і тим, що повинно існувати вимагає здійснення дій для подолання цієї невідповідності. Необхідність цих дій і зумовлює виникнення правоохоронних функцій держави, у процесі здійснення яких і задовольняються ці правові потреби. Вони є в цілому об’єктивними явищами. Державна влада може брати участь у формуванні правових потреб, сприяючи розвитку тих з них, які корисні державній владі, або ліквідуючи та нейтралізуючи ті потреби, котрі не задовольняють її інтереси. Але можливості державного впливу на правові потреби обмежені, тому що характер і зміст правових потреб зумовлюється, перш за все, об’єктивними внутрішніми і зовнішніми факторами існування держави, її історичними й сучасними особливостями.

Таким чином, можна виокремити такі сутнісні ознаки правоохоронних функцій держави: вони зумовлені охоронними правовими потребами; вони виникають об’єктивно; державна влада має можливості впливати на них; це напрямки діяльності держави; це однорідні напрямки діяльності держави; це стійкі напрямки діяльності держави; правоохоронні функції держави змінюються в часі та просторі.

У підрозділі “Зміст правоохоронних функцій держави” на підставі аналізу думок вчених на зміст функцій держави дисертант дійшов висновку, що слід розрізняти структурно-організаційний і якісно-смисловий зміст функцій. Перший характеризує, з яких структурних елементів складається діяльність, другий характеризує якісно-смислову своєрідність елементів. Перший - властивий змісту будь-якої функції, другий - характерний тільки для окремої конкретної функції.

Аналіз Конституції України і одного із важливих Законів України “Про основи національної безпеки України” та сучасної державної теорії та практики дає можливість дійти висновку, що існують внутрішні і зовнішні правоохоронні функції Української держави.

Внутрішніми правоохоронними функціями держави є: функція охорони прав та свобод особи; функція забезпечення правопорядку.

Зовнішніми правоохоронними функціями є: участь України в охороні прав і свобод особи на міжнародній арені; участь України у підтримці міжнародного правопорядку.

Правоохоронні функції мають певну ієрархічну систему. На чолі її знаходиться функція охорони прав та свобод особи, що випливає зі ст. 3 Конституції України, яка закріплює: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Ця функція держави здійснюються за допомогою функції забезпечення правопорядку. Однак, одна без одної існувати не можуть. Охороняти права та  свободи можливо тільки через забезпечення правопорядку, який, в свою чергу, може існувати тільки через охорону прав і свобод особи.

Треба підкреслити що, йде постійне збільшення охоронних правових потреб, що зумовлено двома взаємопов’язаними причинами, по-перше, ускладненням соціального життя, по-друге, намаганням сформувати в Україні правову державу. Збільшення охоронних правових потреб одночасно зумовлює їх диференціацію, що, в свою чергу, пояснює диференціацію класичної правоохоронної функції держави на чотири основні вказані вище правоохоронні функції. При цьому має місце тенденція до подальшої диференціації правоохоронних функцій і виокремлення нових функцій. Наприклад, є всі підстави дійти висновку, що сьогодні у такій основній функції, як забезпечення правопорядку, яка включає подолання злочинності й інших правопорушень, виокремлюються такі конкретні функції:

            - функція боротьби з корупцією;

            - функція боротьби з організованою злочинністю;

            - функція боротьби з тероризмом.

Аналогічне має місце і у функції участі України у підтримці міжнародного правопорядку.

При характеристиці змісту функції охорони прав та свобод особи підкреслюється, що на забезпечення прав особи, зрештою спрямовані усі функції держави: і організаційні, і охоронні. За допомогою перших організується створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для реалізації особою її прав. Другі спрямовані на охорону нормального функціонування цієї організації, або охорону реалізації благ конкретною людиною. Саме на останнє і спрямована функція охорони прав та свобод особи. Основний зміст цієї функції складають такі види діяльності: попередження порушень прав особи; захист прав особи; відновлення порушених прав особи.

Функція забезпечення правопорядку включає такі основні види діяльності: попередження правопорушень; виявлення правопорушень; припинення правопорушень; розкриття правопорушень; розслідування правопорушень; притягнення до юридичної відповідальності правопорушників; перевиховання правопорушників.

Як і при реалізації аналогічної внутрішньої функції при міжнародній охороні прав та свобод особи держава здійснює такі основні види діяльності: попереджує порушення прав особи; захищає права особи; відновлює права особи. Але зміст цих видів діяльності відрізняється відносно громадян України, права яких порушуються за кордоном, від діяльності з охорони прав інших осіб за межами України, що і охарактеризовано у дисертації.

Функція участі України у підтримці міжнародного правопорядку передбачає, що Україна здійснює ті ж основні види діяльності, що складають її відповідну внутрішню правоохоронну функцію, але зі своєрідним змістом, який наведений у дисертації.

Розділ 3 “Механізм реалізації правоохоронних функцій Української держави” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі “Форми реалізації правоохоронних функцій держави” розглядаються різні точки зору на поняття форми реалізацій функцій держави, аналіз яких дозволяє сформулювати наступне визначення форм реалізації правоохоронних функцій держави – це однорідні за своїми зовнішніми ознаками прояви діяльності за допомогою яких реалізуються функції держави.

Засновуючись на загальновизнаному поділі форм здійснення функцій держави на правові (які спрямовані на досягнення певного юридичного результату) і організаційні (що не мають такої спрямованості ), дисертант вважає, що правові форми складаються з двох видів: правотворчої форми і правореалізуючої форми.

Існують такі види правотворчих форм реалізації правоохоронних функцій держави, як міжнародна правотворчість і національна правотворчість.

Міжнародна правотворчість, у свою чергу, може існувати у таких формах: правотворчість глобальних міжнародних організацій (наприклад, ООН); правотворчість регіональних міжнародних організацій (наприклад, Європарламенту).

Національна правотворчість, вважаємо, складається з правотворчості народу і правотворчості державних органів.

Правотворчість народу може бути у формах: загальнонаціонального референдуму; місцевого референдуму.

Правотворчість державних органів можна класифікувати наступним чином:

1. За характером діяльності органів держави: правотворчість глави держави; правотворчість законодавчих органів; правотворчість судових органів; правотворчість виконавчих органів; правотворчість контрольно-наглядових органів.

2. За рівнем органу правотворчості: правотворчість вищих органів держави; правотворчість центральних органів держави; правотворчість місцевих органів влади.

Правотворча форма є дуже важливою для здійснення правоохоронних функцій держави, тому що саме з правотворчості починається цілеспрямована діяльність із реалізації цих функцій. Поряд з цим тут мають місце значні недоліки, а саме: існує неузгодженість між національними правовими актами правоохоронної спрямованості, неузгодженість між міжнародними і національними правовими актами правоохоронної спрямованості, національні правові акти, що регулюють боротьбу з організованою злочинністю, корупцією, тероризмом значною мірою є застарілими, бо не відповідають сучасним реаліям, тому що прийняті були більш ніж 10 років тому, тобто раніше ніж більшість відповідних міжнародних правових актів.

Усунення цих недоліків правотворчої форми реалізації правоохоронних функцій держави, на нашу думку, можливо у два етапи.

На першому етапі необхідно кодифікувати національне законодавство шляхом створення трьох кодексів: “Про боротьбу з тероризмом”, “Про боротьбу з організованою злочинністю”, “Про боротьбу з корупцією”, у яких систематизувати відповідні правові норми як по вертикалі, тобто узгодити національні правові норми з міжнародними, так і по горизонталі, тобто – узгодити їх у масштабі національного законодавства.

На другому етапі, у перспективі, можливе створення міжнародними структурами відповідних модельних нормативно-правових актів, на підставі яких повинні створюватись національні правові акти.

Крім правотворчих форм реалізації функцій держави існують також правореалізаційні, які поділяються на просту (безпосередню) реалізацію права і складну або застосування права.

Існують такі форми безпосередньої реалізації права при реалізації правоохоронних функцій держави: використання права, виконання права, дотримання права.

Треба відмітити, що майже ніхто з фахівців не виокремлює безпосередню реалізацію права як форму здійснення функцій держави, у тому числі і правоохоронних. Це не є правильним, тому що, по-перше, значна більшість суб’єктів права самостійно реалізує передбачені юридичними нормами обов’язки та заборони і таким чином бере участь у реалізації правоохоронних функцій держави, по-друге, з розширенням сфери громадянського суспільства роль безпосередньої форми реалізації права при здійсненні правоохоронних функцій держави зростатиме, що пов’язане, перш за все, з активізацією різних форм недержавної правоохоронної діяльності.

На нашу думку, застосування права як форма реалізації правоохоронних функцій держави складається з установчої, регулятивної, охоронної діяльності, які, у свою чергу, поділяються на інші форми діяльності.

Установча правозастосовча діяльність – це форма реалізації правоохоронних функцій держави, яка спрямована, по-перше, на формування організаційних структур, що здійснюють реалізацію правоохоронних функцій держави (наприклад, видання правозастосовчого акту про створення нового підрозділу ОВС), по-друге, це діяльність з формування складу цих структур, тобто призначення посадових і інших осіб цих структур (наприклад, видання правозастосовчого акту про призначення керівника цього підрозділу ОВС).

Регулятивна правозастосовча діяльність – форма реалізації правоохоронних функцій держави, яка полягає у регулюванні правомірної поведінки суб’єктів права на підставі регулятивних юридичних норм. Вона, в свою чергу, складається з таких форм: правостворююча діяльність, правозмінююча діяльність, правоприпиняюча діяльність.

Охоронна правозастосовча діяльність – це форма реалізації правоохоронних функцій держави, яка полягає у впливі на неправомірну поведінку суб’єктів права у сфері здійснення функцій держави на підставі охоронних норм права. Вона складається з таких форм діяльності: судова діяльність; досудове слідство; оперативно-розшукова діяльність; розвідувальна діяльність; контррозвідувальна діяльність; контрольно-наглядова діяльність, адміністративна діяльність.

Організаційні форми реалізації правоохоронних функцій держави поділяються на такі види: організаційно-структурні форми – це форми внутрішньої і зовнішньої організації структур, що реалізують правоохоронні функції держави; організаційно-інформаційні форми – форми інформаційного забезпечення реалізації функцій держави; організаційно-ідеологічні форми – це форми ідеологічного впливу на соціальних суб’єктів у процесі реалізації правоохоронних функцій; організаційно-матеріальні форми – це форми використання матеріальних явищ у процесі реалізації правоохоронних функцій держави.

У підрозділі “Методи реалізації правоохоронних функцій держави”, використовуючи аналіз наведених точок зору на поняття методів реалізації функцій держави, можна сформулювати таке визначення методів здійснення правоохоронних функцій держави – це способи, прийоми, засоби цілеспрямованого організаційного впливу суб’єктів реалізації правоохоронних функцій держави на об’єкти, які відносяться до їх ведення.

Таким чином, у методах виражається фактичний зміст діяльності з реалізації правоохоронних функцій держави. При цьому вони нерозривно пов’язані з формами їх здійснення. Якщо методи характеризують внутрішню сторону діяльності з реалізації функцій держав, то форми – зовнішню. Методи - це зміст діяльності, форми – зовнішній вираз цієї діяльності. Методи - це своєрідне наповнення форм реалізації функцій держави. У зв’язку з цим різновиди методів тісно пов’язані з різновидами форм здійснення правоохоронних функцій держави. Можна виділити загальні, спеціальні та конкретні методи реалізацій правоохоронних функцій держави. Загальними методами є переконання і примус.

Переконання – це метод впливу суб’єктів реалізації правоохоронних функцій держави на інших індивідів, у результаті якого ці індивіди добровільно здійснюють діяння спрямовані на реалізацію цих функцій. Переконання як метод реалізації правоохоронних функцій повинен будуватися на певних принципових основах, які охарактеризовані у дисертації. Здійснено також класифікацію переконання як методу реалізації правоохоронних функцій держави на види: залежно від суб’єктів переконання, від зв’язку з правом, від категорії тих кого переконують, від характеру стимулу переконання

Примус – це метод впливу суб’єктів реалізації правоохоронних функцій держави на інших індивідів, в результаті якого ці індивіди вимушені здійснювати діяння, спрямовані на реалізацію цих функцій. Можна класифікувати примус як метод здійснення правоохоронних функцій держави у залежності: від суб’єктів здійснення примусу; від зв’язку з правом; від галузі права, яка опосередковує примус; від об’єктів примусу; від характеру юридичних ситуацій; від характеру обмежень; від сфер, у яких застосовується примус; від засобів впливу.

Переконання і примус як загальні методи здійснення правоохоронних функцій держави реалізуються через спеціальні методи. Спеціальні методи здійснення функцій держави внаслідок того, що вони нерозривно пов’язані з формами їх здійснення, можна класифікувати відповідно до останніх, тобто на правові й організаційні. Правові у свою чергу поділяються на правотворчі і правореалізаційні, а останні на методи безпосередньої реалізації та методи правозастосування. Методи правозастосування мають різновиди: методи установчої діяльності, методи регулятивної діяльності, методи охоронної діяльності, які поділяються на більш конкретні методи відповідно до спеціалізації цих трьох видів діяльності.

Організаційні методи реалізації правоохоронних функцій держави поділяються на організаційно-структурні, організаційно-інформаційні, організаційно-ідеологічні, організаційно-матеріальні. Ці спеціальні методи поділяються на конкретні методи, які також мають свої різновиди.

Основними проблемами методів реалізації правоохоронних функцій держави є: дотримання принципів здійснення переконання; недопущення безпідставного законодавчого розширення методів примусового характеру; недопустимість зростання кількості структур, що здійснюють методи примусу; удосконалення існуючих процедур використання примусових методів здійснення правоохоронних функцій держави; підвищення контролю за здійсненням цих методів.

У підрозділі “Суб’єкти реалізації правоохоронних функцій держави” класифіковані й охарактеризовані суб’єкти реалізації правоохоронних функцій держави, відповідно до якої вони поділяються на такі види: 1) за складом: одноособові (наприклад, омбудсмен), колективні (наприклад, суд); 2) за терміном дії: постійні (наприклад, прокуратура), тимчасові (наприклад, тимчасова слідча комісія Верховної Ради України); 3) за походженням: державні, недержавні; 4) за характером компетенції: загальні (наприклад, парламент, президент, уряд), спеціальні, які можна поділити на основні і допоміжні.

Внесені пропозиції по удосконаленню правового статусу суб’єктів реалізації правоохоронних функцій, а саме: законодавче уточнення суб’єктів реалізації функції забезпечення правопорядку; деталізація прав і обов’язків місцевих органів влади і недержавних суб’єктів, що приймають участь в реалізації правоохоронних функцій держави.