ОНТОЛОГІЧНІ ТА АКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ Н.ГАРТМАНА (ІСТОРИКО–ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі до дисертації обґрунтовується актуальність проблематики філософського аналізу історико-філософської аксіології та онтології Н.Гартмана, визначаються мета, предмет, завдання та методи дисертаційного дослідження; сформульовано наукову новизну положень, які виносяться на захист; окреслюється теоретична та практична значущість дисертаційної роботи; наводиться перелік апробацій результатів дослідження, подана структура роботи.

Перший розділ «Ступінь розробки проблематики, огляд літератури за темою та методологічні засади» присвячений аналізу теоретико-методологічної основи дослідження, джерельної бази, напрацювань сучасних дослідників, які займаються проблемами онтології, аксіології, а також філософсько-теоретичною спадщиною Н.Гартмана. 

У підрозділі 1.1. «Аналіз літератури з теми дослідження» розглядаються здобутки української та зарубіжної наукової дослідницької літератури, присвячені теоретичній спадщині Н.Гартмана та його критичній онтології.

Істотний внесок у становленні онтології та ціннісної теорії знання здійснили представники західної соціології науки, серед яких слід відзначити праці М.Шелера, Е.Дюркгейма, К.Мангейма, В.Старка, Т.Парсонса. Проблема ціннісного потенціалу знання представлена у «філософії життя» (В.Дільтей), в екзистенціалізмі (К.Ясперс, Ж.-П. Сартр, М.Бердяєв) у феноменології Е.Гуссерля, герменевтиці М.Гайдеггера, Г.-Г.Гадамера. Всі вони, кожен по-своєму, розвивали традицію кантівського трансценденталізму й апріорізму, здійснюючи пошук адекватної сучасному розвитку науки аксіологічних вимірів знання.

Важливість і значимість «онтологічного повороту» в цій сфері дослідження підтверджує критичний аналіз ідей західної соціології знання, проведений в працях Л.М. Москвичова та Є.М.Причепія. Автор дослідження «Ціннісний підхід у системі соціологічного знання» А.Ручка вважає цілком обґрунтованим підхід, в якому аналізуються різні аспекти теорії цінностей як однієї зі складових соціології. В філософській літературі неоднозначно розв’язується питання про позитивні та негативні цінності. Більша група авторів (В.Василенко, О.Дробницький, Н. Мотрошилова, В.Гречаний, Л.Столович, М.Дьомін ) вважають, що цінність – це позитивна або негативна значимість предметів та явищ для життєдіяльності людини, особистості. Тому, на думку цих авторів, досить правомірна класифікація цінностей, яка розподіляє їх на негативні та позитивні. Інші ж автори (І.Афанасьєва, С.Анісімов, Ю.Гранін, А.Коршунов, С.Попов, В.Тугаринов) навпаки, вважають, що цінності виражають лише одну з форм значимості, а саме: позитивну, таку, що співвідноситься лише з прогресивною лінією суспільного розвитку.

Аналізу онтологічної проблематики присвячені праці провідних вітчизняних дослідників західної філософської думки (І.Бичко, Я.Любивий, В.Лях, В.Пазенок, Є.Причепій, К.Райда, Л.Ситніченко, О.Соболь, В.Хміль, В.Ярошовець). Так само проблема цінностей і ціннісних орієнтацій людини в зарубіжній філософії детально розглядалися такими українськими науковцями, як А.Гордієнко, В.Горський, А.Єрмоленко, С.Кримський, Я.Любивий, В.Лях, В.Малахов, М.Попович, Є.Причепій, К.Райда, А.Ручка, Л.Ситніченко, В.Шинкарук, О.Яценко та ін.

У російській філософській думці проблемами аксіології в позитивному і критико-аналітичному аспектах займалися такі дослідники, як Г.Вижлецов, І.Зеленков, М.Каган, Л.Мікешіна, Л.Москвичов, Л.Столович, М.Туровський та ін.

Підрозділ 1.2. «Джерельно-методологічний аналіз проблематики Н.Гартмана» присвячений висвітленню концептуальних засад, що стали підґрунтям для побудови нової онтології та аксіології. Зокрема, підкреслено значення праць І.Канта, Е.Гуссерля, М.Шелера у розбудові Н.Гартманом некласичної онтології. Ідеї М.Шелера та М.О.Лосського сприяли також формуванню у Н.Гартмана нових поглядів на проблему цінностей.

В процесі дослідження були використані праці провідних зарубіжних та вітчизняних філософів, в яких запропоновані нові підходи щодо аналізу здобутків класичної та некласичної філософії, було сформульовано методологічне підґрунтя для осягнення специфіки некласичної філософії, представником якої був Н.Гартман.

В підрозділі були сформульовані і обґрунтовані застосовані при дослідженні методологічні підходи та специфічні для даної тематики методологічні прийоми.

У другому розділі «Спроби обгрунтування нової онтології Н.Гартманом» представлено пошук німецького філософа щодо можливостей створити нову систему філософії.

У підрозділі 2.1. «Творчі розвідки в осмисленні онтологічної системи Н.Гартмана» розглянуто підхід німецького філософа до проблеми експлікації структурних законів реального світу, їх взаємозв’язок зі світом існування, не як деякого світу феноменів, встановлених до реального світу, а як певна їх кореляція. Н.Гартман вважав помилкою традиційної філософії її схильність виходити з моністичної потреби в єдності, аби перемістити категорії або принципи однієї сфери в іншу. Його ідея про багатошаровість світу дозволила йому виявити специфіку кожного з різновидів цінностей, встановити, що лише онтологія духовного існування  може сприяти адекватному розумінню знання. Водночас, проблема пізнання теж має вже отримати як мінімум часткове розв’язання, якщо ми припускаємо онтологічний вимір ідеального буття.

Н.Гартман намагався протиставити старій, насамперед кантіанській формі онтології, свою онтологію, яка базувалася б на зовсім інших методологічних засадах. Лише на перщий погляд здається, що «онтологія» Н.Гартмана є тим, що  малось на увазі до Арістотеля: тобто наука про буття в його найзагальніших рисах. Поглянемо на специфіку тих тем і проблем, які підняв Н.Гартман. Вони охоплюють не лише  найзагальніше поняття того, що є (das Seiende), але й існування (Dasein), він також звертається до моментів буття (Seinsmomente), і до видів, які позначені прикметниками «реальне» та «ідеальне», тобто сферу, яку він назвав Seinsweisen. Інші теми стосуються  способів існування,  як наприклад, можливість і дійсність, необхідність і випадковість, неможливість і недійсність (особливо вражаюча і можливо найоригінальніша частина набору). Наступна головна тема – це категорії,  по-перше, найзагальніші, які стосуються  реального світу, які він дослідив в третьому томі («Der Aufbau der realen Welt»), а потім категорії спеціальні, що мають відношення лише до обмежених областей.

Перебуваючи у опозиції до майже всієї сучасної філософії, Н.Гартман заявляє про онтологічну природу всіх фундаментальних проблем, які філософія намагається вирішити. Навіть ідеалізму або найекстремальнішому суб'єктивізму доведеться, так чи інакше в той або інший спосіб, пояснити, як мінімум, «ілюзію» існування. Немає жодної форми теоретичної думки, яка змогла б відмовитися бути в основному онтологічною, тобто, не перейматися питанням про «існування як таке».

Онтологія в цьому сенсі – це наука, але вона не ідентична з феноменологією, яка має велике ввідне значення, але не може складати ціле онтології. Феноменологія перебуває над поверхнею онтологічних проблем, і, на підставі визначення самого Н.Гартмана, вона не досягає мети після появи зовнішньої реальності. Вона зберігає певну межу по відношенню до теми існування факту і не може добратися до нього.

У підрозділі 2.2 «Онтологія у вимірі метафізичних проблем» розглянуто категорії, які відображають певну структуру світу і перебувають у відношенні однобічної екзистенціальної залежності. Категорії верхнього рівня передбачають категорії нижчих рівнів, а не навпаки. Вся онтологія має відношення до фундаментального твердження про існування як таке. Твердження такого роду засвідчують, що ми звертаємося до категорій буття. Подібно до Кантівських категорій це - фундаментальні твердження про існування, вони мають значення універсальних засадничих принципів, що охоплюють всі онтологічні твердження, що згодом дедалі більш спеціалізуються.

Н.Гартман звичайно не лише не солідаризувався  з попередньою метафізикою, а в цьому відношенні докорінним чином розійшовся з нею. Однак на відміну від тих філософів, які вважали неправомірним взагалі говорити про якусь метафізику,  він робить спробу відродити метафізику, спробу, яку рідко хто з його попередників робив до цього. Раніше це були лише окремі підходи, які не були систематичними і давали випадкові результати.

Отже, нова онтологія Н.Гартмана покриває значно більшу царину і водночас значно меншу. У ній додаються  сфери існування, які відкриваються новими науками і культурними дослідженнями, такими як  теорія значень. Але вона опускає традиційні метафізичні проблеми, тобто, остаточні питання, що мають справу з Богом і безсмертям, яке були складовими частинами  спекулятивної метафізики. Той факт, що Н.Гартман полишив цю попередню метафізику не означає, що він відкидає її проблеми. Їх нерозв’язанність навіть забезпечує саме підгрунтя для його нової онтології. Віднині ми не маємо жодного права просто нехтувати ними.

Тому задумана онтологія дійсно складає певний сегмент метафізики, яка вже не просто поле для спекулятивних операцій за допомогою апріорних методів. До метафізичних проблем Н.Гартман зараховує ті, які формують горизонт наукового знання, і які неминучі постають у зв'язку з тим, що дещо ми не можемо знати науково, або через проблеми, які не можна вирішити лише науковими методами. Деякі з цих проблем, які він розглядав, були неосяжними або «ірраціональні» за принципом, хоча вони й містять інгредієнт, який можна дослідити раціональними методами критичної онтології. Ця «найменш метафізична частина» метафізики й належить до сфери компетенцій нової онтології. До того ж, природничі науки за будь-яких умов не можуть повністю відмежуватися від метафізичного фону. Метафізика народжується із здивування перед життям, яке не може бути пояснено чи то механічно, чи цілеспрямовано. Тому, на думку Н.Гартмана, психологія, філософія історії, логіка, естетика, і навіть епістемологія й етика стикаються з тими ж самими проблемами, які передовсім мають онтологічне підгрунтя.

У третьому розділі «Аксіологічні виміри буття в критичній (новій) онтології Н.Гартмана»  розглядаються основні естетичні положення німецького дослідника.

У підрозділі 3.1 «Особливість запропонованого Н.Гартманом онтологічного підходу до пізнання  цінностей» наголошується, що в процесі дослідження проблеми типології цінностей Н.Гартман вказує на необхідність розрізнення сфер цінностей. Це дало йому можливість стверджувати, що не можна всі цінності звести до однієї категорії.

У працях Н.Гартмана можна спостерігати прагнення усвідомити проблеми, з якими зустрічається теорія цінностей в процесі пошуків шляхів та способів їх усунення і отримання виважених підстав для ключового визначення існування цінностей як «предметних визначень особливого виду». Німецький філософ ,зауважує, що до кінця не відомо, якою є матерія цінності і що становить її цінність. Більше того, на думку Н.Гартмана, навіть після проникнення в матеріальну структуру цінності, їх своєрідність  не відкрилася б нам однозначно. У зв^’язку з цим ми не можемо визначити не лише спосіб існування, але також нам невідомий принцип поділу цінностей чи  визначення їх ієрархії. Однак це не означає, що Н.Гартман не дає позитивних відповідей на аксіологічні питання.

Втім, запропонований Н.Гартманом поділ цінностей викликає низку критичних зауважень. Наприклад, незрозуміло, чому ужиткові цінності вміщені у його типології серед вітальних, а не культурних, оскільки, як приклад ужиткових цінностей, він називає знаряддя праці чи машину, що добре функціонує.

Проблеми також з’являється тоді, коли, маючи справу з двома цінностями, маємо визначити їхній рівень, чи є він однаковий, або ж одна з них вища за іншу. Відтак мусимо вибирати, яку цінність слід реалізовувати, оскільки реалізація однієї цінності ускладнює реалізацію іншої.

У підрозділі 3.2 «Ціннісні виміри реального й ідеального у філософській концепції Н.Гартмана» розглянуто поняття "реального" та "ідеального" буття з точки зору філософії Н.Гартмана, а також поняття "цінностей" та їхні математичні виміри. У своєму вченні про цінності Н.Гартман переважно систематизує і розвиває погляди М.Шелера, аксіологію якого він вважає синтезом двох протилежних поглядів – І.Канта і Ф.Ніцше. Водночас, він стверджує, що М.Шелер відображає по-новому ціннісну етику Аристотеля, і вбачає основне завдання розвитку аксіології у XX ст. у створенні синтезу традиційного вчення Аристотеля і  новітньої аксіології М.Шелера. Загалом у вченні про цінності Н.Гартманом виокремлюються два питання: про спосіб буття цінностей і про характер пізнання цінностей. Обидва ці аспекти поєднані загальною, основною для його аксіології, проблемою об'єктивності цінностей.  Основна думка щодо зв'язку ідеального й реального буття виражена таким чином: " ідеальне буття функціонує в реальному як рід основної структури». І, отже, реальний світ перебуває у внутрішній залежності від нього. Ідеальне буття, зі свого боку, не зумовлене реальним буттям, не пов'язане з існуванням чогось реального. Домінуюча тут зумовленість однобічна. Наявність "сутнісних" відносин у реальному світі оголошується свідченням їх "буттєвого" характеру, причому характер їхнього буття інший, ніж буття реального миру, а саме — ідеальний. Сфера сутностей постає в реальному світі як його ідеальна структура, як "загальна закономірність".

У підрозділі 3.3 «Неокантіантські установки та їх переосмислення в дослідженнях Н.Гартмана» викладені головні проблеми аксіології, зокрема, щодо природи прекрасного та художнього на підґрунті ціннісної природи цих явищ. Із формального погляду цінність не є суб’єктом рис, процесом, властивістю, реляцією чи ідеальною якістю. Натомість вона є особливою кваліфікацією предмета. Іншими словами, форму цінності визначає її прислуговування.

Важливим аспектом аксіологічної теорії Н.Гартмана є питання способу існування цінності. Цінності не мають реального способу існування, навіть коли вони постають як цінності певного реального предмета (речі, вчинку, особи). Цінності не мають також інтенціонального існування. Наприклад, естетичні цінності не існують інтенціонально, хоча й служать інтенціональним формам буття; натомість моральні цінності у концепції Н.Гартмана мають якийсь сильніший спосіб існування. Будучи особливого виду детермінантою певних реальних індивідуальних предметів, цінності не можуть мати ідеального способу існування.

В концепції Н.Гартмана постулат реалізації цінності пов'язаний з необхідністю їх існування. Філософ розрізняє зобов`язання і примусовість постулату реалізації в залежності від різних видів цінності. Зокрема, естетичні цінності завжди залишаються у сфері чисто інтенціонального існування, тоді як моральні цінності мають інший модус існування. Тому, на його думку,  естетичним цінностям не можна приписати таку ж ефективність існування та можливості їх реалізації, яку мають моральні цінності.

У четвертому розділі «Естетична концепція Н.Гартмана в контексті сучасних філософських дискусій» здійснюється дослідження головних явищ сучасного мистецтва, розглядаються основні положення актуальної естетики і аналізуються можливості застосування поняттєвого апарату естетики Н.Гартмана в процесі дослідження мистецтва. На основі аналізу напрацювань німецького естетика  характеризуються явища сучасного мистецтва.

У підрозділі 4.1 «Пошук ґенези естетичних цінностей у критичній онтології Н.Гартмана» запропоновано підхід, згідно з яким естетична концепція Н.Гартмана може розглядатися як один із вірогідних шляхів конституювання теорії в системній єдності філософського і конкретно-наукового знання. У зв’язку з цим особливу увагу привертає той факт, що визначення дисциплінарного статусу естетики у Н.Гартмана засновується на презумпції її філософського характеру, а також дотримання імперативу “строгої науковості” (Гуссерль) у поєднанні із запереченням трансцендентально-ідеалістичного підходу до розв’язання теоретико-методологічних проблем.

Аналіз естетичного знання в аспекті його обумовленості онтологічною проблематикою дозволяє також виявити естетичний вимір фундаментальних філософських проблем і навпаки, пов’язати самостійні естетичні розвідки із відкриттям нових горизонтів філософського пізнання. Якщо така тенденція в останній час виразно відслідковується в західному гуманітарному мисленні, то у вітчизняних дослідженнях вона ще не посіла належного місця, що об’єктивно обмежує пізнавальні можливості як філософії, так і естетики. Необхідність подолання такого стану справ актуалізує досвід естетичних студій Н.Гартмана, в яких філософська і власне естетична проблематика постають як взаємозумовлені, взаємно стимулюючі чинники єдиного пізнавального процесу.

У підрозділі 4.2 «Обґрунтування Н.Гартманом естетики в контексті критики трансцендентальної феноменології Е.Гуссерля» увиразнюються гуссерлівські міркування щодо специфіки філософського пізнання, в контексті яких визначалися підходи Н.Гартмана до обґрунтування естетики. Особливо наголошується на тезі про єдність філософського розмислу, за якою окремі дисципліни розглядаються як його змістовні тематизації, які через відношення до вихідного смислового цілого, отримують належне обґрунтування і самовизначення. Структурування філософії відбувається тоді, коли в досліджуваних предметах відкриваються аспекти, що виходять поза усталені дисциплінарні рамки.

Зважаючи на вирішальну роль реалістичної критики трансценденталізму в обґрунтуванні і розбудові естетичної теорії німецького мислителя, в підрозділі аналізується еволюція поглядів Н.Гартмана. Особлива увага приділяється тим аспектам феноменологічного вчення, які визначали позицію Н.Гартмана. Серед них-принцип безпосередньої присутності предмета  в досвіді, а також неприйняття натуралістичної позиції. Водночас, визнання Н.Гартманом незалежного від чистої свідомості існування реального світу підпорядковує питання про перебування предмета в суб`єктивному досвіді питанню про сам предмет, його будову і спосіб існування.