ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОГРАМ

Краткое содержание

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розглянуто стан вивчення проблеми, визначено мету і основні завдання дослідження, встановлено об’єкт, предмет і методи дослідження, виділено основні елементи наукової новизни, сформульовано прикладне значення отриманих результатів, їх практичне застосування та апробацію.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи формування екологічних програм» − розглянуто існуючі теоретичні положення розроблення екологічних програм, визначено організаційні основи, офіційні та неофіційні обмеження та їх вплив на процес запровадження програм, досліджено методичні підходи до оцінювання екологічних програм.

За умов ринкових трансформацій в Україні виникла потреба у посиленні регулюючого впливу держави на процеси, що відбуваються при реалізації її пріоритетів. Дослідники акцентують на необхідності вирішення багатьох сучасних екологічних проблем, пов’язаних із забрудненням водойм, повітря, землі та погіршення їх якості, нестачею або відсутністю багатьох природних ресурсів, які є необхідними для життя людини. Реаліями для України сьогодні є надмірне техногенне навантаження, особливо економічно розвинутих регіонів, що супроводжується негативним впливом на здоров’я людей. Слід зазначити, що всі екологічні негаразди, які з’являються у довкіллі призводять до появи нових екологічних, економічних та соціальних проблем.

Одним із основних способів вирішення природоохоронних проблем є комплексні екологічні програми. Вони покликані забезпечити необхідну концентрацію економічних, фінансових і виробничих ресурсів на пріоритетних напрямах екологічної політики. Формування державних програм дає змогу: по-перше, сконцентрувати ресурси для розв’язання певної проблеми; по-друге, об’єднати зусилля всіх зацікавлених організацій; по-третє, визначити стратегічні цілі й розробити стратегію на довготривалий період.

У процесі дослідження з’ясовано, що у якості теоретичного підґрунтя для процесу розроблення екологічних програм доцільно використовувати: концепцію зовнішніх ефектів, яка дозволяє обґрунтувати зміст екологічних програм та процедуру їх формування; концепцію біологічного та технічного детермінізму, на засадах яких слід обґрунтовувати програмні заходи та порядок їх запровадження; концепцію сталого розвитку, яка сприяє досягненню збалансованості між економічною, екологічною і соціальною системами.

На основі теоретичного узагальнення існуючої термінології визначено, що екологічну програму слід трактувати як: 1) нормативний документ, спрямований на проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності з координації і організації заходів щодо збереження та відтворення природних ресурсів; 2) інструмент екологічної політики для взаємоузгодженого коригування векторів ко-еволюції екологічних систем та суспільства; 3) комплекс взаємопов’язаних заходів та завдань щодо охорони довкілля від шкідливого природного та антропогенного впливу та для покращення якості життя населення.

Визначено необхідність групування екологічних програм. Загальновідомо, що класифікація передбачає розподіл предмета дослідження за класами на основі певних загальних ознак або критеріїв. Екологічні програми доцільно у методологічному плані групувати за суб’єктами ініціювання, обсягом, масштабом, джерелами фінансування, суб’єктами регулювання, об’єктами природи, терміном виконання. Використання вищенаведеної класифікації дозволить розробляти програми, які спрямовані на вирішення конкретних екологічних завдань та удосконалить процес їх оцінювання. Що стосується завдань екологічних програм, то вони повинні мати такі характеристики, як: конкретність (сформульовані завдання чітко відображають очікувані кінцеві результати); кількісність (кількісний вираз очікуваних результатів для більш конкретного визначення успішності їх виконання); визначеність термінів (зазначення кінцевої дати для здійснення оцінки); орієнтованість на результат (завдання повинні чітко вказувати на те, чого потрібно досягти).