ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ІНЖЕНЕРА-ПЕДАГОГА ДО ФІЗИЧНОГО САМОВИХОВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення результатів наукового пошуку, подано відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Фізичне самовиховання особистості як психолого-педагогічна проблема» на підставі аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури з’ясовано суть самовиховання особистості, роль і місце фізичного самовиховання в умовах вищого навчального закладу, визначено особливості фізичного самовиховання майбутнього фахівця інженерно-педагогічної галузі.

Аналіз наукової літератури засвідчив, що філософські питання самовиховання особистості пов’язані з організацією її життєдіяльності, освітою і вихованням, з’ясуванням  шляхів самопізнання особистості як однієї з основних передумов включення її в процес самовиховання. Теорії розвитку психіки, визначення умов і рушійних сил формування особистості сприяли з’ясуванню суті процесу самовиховання, створили сприятливі можливості для вивчення ролі активності людини в розвитку її особистості. Педагогічні основи теорії самовиховання особистості були закладені в 60-і роки ХХ століття такими науковцями, як А.Арет, О.Бодальов, О.Ковальов, О.Кочетов, Л.Рувинський та іншими. Проведений аналіз їхніх досліджень дозволив зробити висновок: самовиховання – це усвідомлений, керований самою особистістю розвиток, у процесі якого на користь суспільства і самої особистості планомірно формуються якості, сили і здібності людини, причому функції вихователя поступово передаються вихованцю (відбувається перехід виховання у самовиховання).  

Аналіз праць таких науковців, як С.Грищенко, С.Кириленко, В.Лозова, В.Оржеховська, Л.Рибалко, В.Семиченко, М.Сметанський, В.Сухомлинський, Т.Хілько та інших засвідчив, що значний внесок у розробку проблеми самовиховання особистості було зроблено педагогами щодо розкриття змісту й можливостей самовиховання в дитячому та юнацькому віці, виявлені його рушійні сили, визначено й схарактеризовано основні умови педагогічного керівництва цим процесом. З’ясовано роль фізичного самовиховання, що визначається дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості завдяки можливості сприяти, а іноді бути визначальним для реалізації інших напрямів виховання й самовиховання особистості (інтелектуального, морального, духовного, трудового тощо).

На основі аналізу праць учених, зокрема О.Ковальова, О.Кочетова і інших визначено фізичне самовиховання особистості як процес цілеспрямованої, свідомої, систематичної, планомірної, самостійної, особисто бажаної і значущої роботи особистості над собою з метою зміцнення здоров’я, фізичного розвитку, підвищення спортивної майстерності, вдосконалення морально-вольових якостей; як складник фізичного виховання, в основі якого лежить усвідомлена потреба в руховій активності і досягненні поставлених цілей у фізкультурно-спортивній діяльності. Визначено й схарактеризовано основні ознаки фізичного самовиховання особистості: соціальна зумовленість, усвідомленість значення процесу, діяльнісний, вольовий і активний характер, високий ступінь самоврядування, зв’язок із фізичним вихованням.

На підставі проведеного аналізу наукових праць щодо особливостей студентського віку (Б. Ананьєв, І. Зимня та інші) і умов професійної підготовки у вищому навчальному закладі (М. Васильєва, В. Гриньова, О. Коваленко, М. Лазарєв, Л.Рибалко, Т.Рогова, А.Троцко та інші) визначено особливості фізичного самовиховання студентів: усвідомлення значення фізичного здоров’я для життєдіяльності взагалі й майбутньої професійної діяльності зокрема; здатність сприймати фізичне самовиховання як складник власного стилю життя, який виробляється в студентські роки і є основою для подальшого життя; усвідомлення необхідності докладання вольових зусиль для систематичної фізичної діяльності і сформованість передумов для цього; соціальна активність особистості, що реалізує свободу вибору, набуває своєї ідентичності; усвідомлена спрямованість фізичного самовиховання на подолання сформованих стійких негативних проявів особистості (згубних звичок, негативних особистісних якостей тощо); потенційна стабільність сформованої установки на здоровий спосіб життя, на систематичне фізичне самовиховання.

Відповідно до специфіки майбутньої професійної діяльності інженера-педагога визначено особливості, які необхідно враховувати у  фізичному самовихованні представника цієї галузі, а саме: інтелектуально-фізичний вид роботи фахівця, що пов’язаний, з одного боку, із розумовим і емоційним виснаженням, а з іншого – із фізичною втомою, втратою фізичної енергії; виконання педагогічних і інженерних функцій, що зумовлюють необхідність піклуватися не лише про своє фізичне здоров’я, але й про здоров’я вихованців, володіння технологіями формування їхньої готовності до фізичного самовиховання; наявність виробничої діяльності і підготовки, що вимагає певного рівня фізичного здоров’я для виконання виробничих функцій.

Визначено й схарактеризовано види фізичної діяльності, в яких виявляється фізичне самовиховання студентів інженерно-педагогічного навчального закладу: у фізичному вихованні як навчальній дисципліні; в оздоровчо-реабілітаційній діяльності, що пов’язана з цілеспрямованим використанням фізичних вправ як засобів лікування й відновлення функцій організму, порушених або втрачених внаслідок захворювань, травм, перевтоми тощо; у фонових видах фізичної діяльності (гігієнічна фізична діяльність у межах повсякденного побуту і рекреативна (туризм, фізкультурно-оздоровчі розваги)); у заняттях у спортивних секціях.

У другому розділі «Наукове обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування готовності студентів вищого інженерно-педагогічного навчального закладу до фізичного самовиховання» схарактеризовано процес формування готовності студентів до фізичного самовиховання, розкрито можливості вищого інженерно-педагогічного навчального закладу щодо забезпечення готовності майбутніх фахівців до фізичного самовиховання; розроблено, теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови формування готовності майбутніх інженерів-педагогів до фізичного самовиховання.

На підставі аналізу наукової літератури зроблено висновок про те, що в структурі процесу формування готовності особистості до самовиховання визначають основні його елементи (формування мотиву-мети, діяльність щодо досягнення мети, результат), які стосовно формування готовності майбутніх інженерів-педагогів до фізичного самовиховання набувають своєї специфіки. Метою й результатом процесу формування є готовність особистості майбутнього інженера-педагога до фізичного самовиховання, яку визначено як стан особистості, що включає наявність потреби, мотивів та інтересів у заняттях фізичним самовихованням, установки і здатності здійснювати його систематично і цілеспрямовано на основі сформованої системи конкретних знань, прийомів, умінь і навичок.

На ґрунті аналізу наукових джерел (А.Асмолов, С.Максименко, В.Крутецький, Ю.Лукьянова та інші) готовність майбутнього інженера-педагога до фізичного самовиховання схарактеризовано як багатовимірний, інтегральний, особистісний феномен, що включає три базові компоненти: мотиваційно-особистісний, когнітивний і поведінковий. Вивчення наукових праць (В.Бальсевич, В.Бауер, Е.Зеєр, О.Ковальов, О.Коваленко, Л.Лубишева та інші) уможливило уточнення змістового наповнення цих компонентів з урахуванням специфіки професійної діяльності працівників інженерно-педагогічної галузі.

Процес формування готовності до фізичного самовиховання представлений послідовними ланками етапів: включення студентів у процес самопізнання, що передбачає визначення рівня здоров’я і фізичної підготовленості студентів, їх фізкультурно-спортивних інтересів, прагнень, установок, сформованість морально-вольових якостей, позитивних і негативних чинників, що впливали на попередню практику фізичного виховання, з метою визначення рівня готовності до активної фізкультурно-спортивної діяльності; навчання студентів здійснювати фізичне самовиховання, що передбачає взаємодію викладача і студента в умовах суб’єкт-суб’єктних відносин з оволодіння студентами методами фізичного самовиховання, активізацію пізнавальної і практичної фізкультурно-спортивної діяльності з укріплення здоров’я, формування морально-вольових якостей; етап самоорганізації і самоврядування самим суб’єктом свого фізичного вдосконалення на підставі визначеного улюбленого виду спорту, тижневого рухового режиму, спрямованості і об’єму тренувальних занять, використання способів впливу на себе з метою вироблення звички займатися фізичним самовихованням.

Ураховуючи зовнішні і внутрішні чинники, що впливають на формування готовності студентів інженерно-педагогічного навчального закладу до фізичного самовиховання, на підставі аналізу праць дослідників педагогічних умов формування фізичної культури (В.Бальсевич, М.Віленський, Л.Лубишева, С.Путров та інші) теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, створення яких у вищому інженерно-педагогічному навчальному закладі сприятиме забезпеченню формування феномену, що досліджується: формування спрямованості студентів на фізичне самовиховання (їхніх потреб, інтересів, можливостей і бажань); оволодіння інтегративними знаннями і вміннями з питань фізичного самовиховання в навчальній і позанавчальній діяльності; забезпечення педагогічної підтримки здійснення фізичного самовиховання студентів вищого інженерно-педагогічного навчального закладу.

Формування спрямованості студентів на фізичне самовиховання забезпечує наявність: потреби бути фізично здоровим, піклуватися про своє здоров’я, фізично самовдосконалюватися, мати добрий фізичний вигляд, бути прикладом для вихованців тощо; мотивів удосконалення власного стану здоров’я, конституційних особливостей тіла, статури, досягнення впевненості в своїх фізичних можливостях, їх розвитку для життєдіяльності та професійної діяльності; установки постійно займатися фізичними самовихованням, вести здоровий спосіб життя, правильно й корисно організовувати вільний час, використовувати активну форму відпочинку; інтересу до занять фізичним самовихованням; здатності здійснювати його систематично й цілеспрямовано;  переконаності у виборі напрямів, засобів і методів роботи над собою; наявність сформованих морально-вольових якостей (активність, самокритичність, вимогливість до себе, самостійність, відповідальність), а також здатності на практиці застосовувати прийоми самодії та самоврядування.

Оволодіння інтегративними знаннями і вміннями з питань фізичного самовиховання в навчальній і позанавчальній діяльності забезпечує наявність природничо-наукових знань про людину, вплив навколишнього середовища на неї, здоровий спосіб життя й його значення для життєдіяльності взагалі й професійної зокрема, про засоби збереження фізичного здоров’я людини, засади безпеки її життєдіяльності, охорони праці тощо; психолого-педагогічних знань про себе, власні фізичні можливості і психологічні особливості, методики їх вивчення й оцінки, про самовиховання взагалі і фізичне зокрема, його методи і форми; знань з теорії і методики фізичного виховання про методи й засоби фізичного виховання та самовиховання, їх вплив на фізичний розвиток і здоров’я людини, види фізичної діяльності тощо; сформованість в особистості умінь самопізнання, самоорганізації і самоконтролю.

Педагогічна підтримка здійснення фізичного самовиховання студентів вищого інженерно-педагогічного навчального закладу як систематична, цілеспрямована діяльність професорсько-викладацького складу вищого інженерно-педагогічного навчального закладу передбачає надання конкретної допомоги майбутньому інженеру-педагогу у формування його готовності до фізичного самовиховання. На підставі аналізу праць науковців (Т.Дейніченко, О.Карапузова, С.Коломійченко) схарактеризовано такі види і засоби педагогічної підтримки, а саме: допомогу (безпосередні конкретні дії викладача і студента в процесі фізичного виховання, які забезпечують виконання студентом певних завдань, створення умов емоційного комфорту шля­хом подолання страху пе­ред вирішенням проблем тощо); супровід (зайняття позиції «поряд із студентом», певне «страхування» від негативних дій, виявлення зацікавленості, готовність прийти на допомогу, уважне ставлення, надання порад щодо реалізації фізичного самовиховання); співучасть (за­бе­з­печує піднесен­ня, успіх, віру у власні можливості); створення ситуа­цій успіху (дозволяє студенту отримувати задоволення від власної діяльності, очікування успіху, проектування позитивного в діяльності, використання прийомів заохочення, схвалення, вселяння в студента віри у власні можливості), консультування (поради щодо використання набутого досвіду з фізичного самовиховання, аналізу й вирішення труднощів у процесі його здійснення, в оволодінні основами з пи­тань фізичного самовиховання.

З боку професорсько-викладацького складу вищого інженерно-педагогічного навчального закладу педагогічна підтримка передбачає забезпечення студентів теоретичними знаннями й практичними уміннями як підґрунтям для фізичного самовиховання, створення сприятливого середовища в студентському колективі для формування позитивного ставлення до фізкультурно-спортивної діяльності, стимулювання до участі в роботі спортивних секцій, пропагування здорового способу життя і активного відпочинку, організацію виховних заходів з фізичного виховання й залучення студентів до участі в них, проведення заходів з використанням інтерактивних методів тощо, що вимагає сформованості певних особистісних якостей і умінь у педагогів, виявлення педагогічної майстерності, забезпечення попередньої підготовки до роботи з особистістю і студентським колективом тощо.

Процес забезпечення організаційно-педагогічних умов формування готовності майбутніх інженерів-педагогів до фізичного самовиховання, що передбачав використання різних форм і методів, представлено на рисунку на сторінці 10.

У третьому розділі «Експериментальна перевірка організаційно-педагогічних умов формування готовності майбутніх інженерів-педагогів до фізичного самовиховання» розкрито загальні питання організації та проведення педагогічного експерименту, уточнено критерії, показники і рівні сформованості готовності до фізичного самовиховання студентів інженерно-педагогічного начального закладу, проаналізовано результати експериментальної роботи.

Для діагностики отриманих результатів експерименту, який проводився в природних умовах життєдіяльності Української інженерно-педагогічної академії (м.Харків), було обрано такі критерії й показники: мотиваційний (сформованість потреби і установки на фізичне самовиховання; характер мотивів і інтересу до фізичного самовиховання), особистісний (сформованість морально-вольових якостей (самокритичності, вимогливості до себе, самостійності, активності, відповідальності)), когнітивний (рівень сформованості природничо-наукових, психолого-педагогічних знань та знань з теорії і методики фізичного виховання); діяльнісний (рівень сформованості вмінь, що забезпечують готовність студентів до фізичного самовиховання: самопізнання, самоорганізації, самоконтролю). На підставі вищевказаних критеріїв і показників було визначено рівні сформованості готовності студентів до фізичного самовиховання: високий, достатній, низький.

Педагогічний експеримент проводився протягом 2005-2011 рр.. До нього було залучено 326 студентів технологічного факультету і 40 викладачів. Для визначення ефективності організаційно-педагогічних умов формування готовності до фізичного самовиховання майбутніх інженерів-педагогів було обрано експериментальну (150 студентів) і контрольну (176 студентів) групи, принципових відмінностей між якими