ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, висвітлено її зв’язок з науковими програмами та планами, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 «Теоретико-правові засади процедури оскарження рішень суб’єктів владних повноважень до адміністративного суду» містить чотири підрозділи, в яких проаналізовано правову природу та загальну характеристику публічно-правового спору, генезис та сутність права на оскарження рішень суб’єктів владних повноважень в адміністративних судах, поняття та зміст процедури оскарження рішень органів державної податкової служби України, особливості реалізації принципів адміністративного судочинства у сфері оподаткування.
У підрозділі 1.1 «Правова природа та загальна характеристика публічно-правового спору» наголошено на доцільності здійснення теоретико-правового аналізу правової природи та здійснення загальної характеристики публічно-правового спору у формі окремої дефініції, закріпленої нормативно. Аналіз праць вітчизняних науковців свідчить про те, що у публічно-правовій сфері спори можуть виникати у зв’язку з діяльністю суб’єкта як наділеного владними повноваженнями, так і не наділеного владними повноваженнями. З метою з’ясування сутності публічно-правового спору виділені такі категорії, як «спір», «юридичний конфлікт».
Визначено правову природу публічно-правого спору та досліджено основні його ознаки (конституційне право особи на звернення за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів з метою їх реалізації; виникнення публічно-правого спору, що пов’язано з наявністю юридичного конфлікту, який переведений в площину процесу, де одною зі сторін є суб’єкт владних повноважень); з’ясовано особливі критерії, за якими він відмежовується від інших спорів (суб’єктний склад; виникнення з публічно-правових відносин; предмет), а також його структури.
Визначено, що оскільки предметом спорів у сфері оподаткування є питання публічно-правового характеру, однією зі сторін яких виступає орган державної податкової служби України (суб’єкт владних повноважень), то процедура вирішення податкових спорів здійснюється на основі процесуальних і матеріальних норм законодавства України. Такі спори можна визначити як різновид адміністративних. Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З’ясовано, що специфіка публічно-правових спорів у сфері оподаткування полягає в тому, що їх виникнення є відповідною реакцією на конфліктну ситуацію, коли одна сторона адміністративно-правових відносин, досягаючи поставленої мети, допускає вторгнення до сфери реалізації суб’єктивних прав іншої сторони або створює умови, за яких стає неможливою реалізація таких прав. Водночас адміністративно-правові відносини природно передбачають нерівне становище сторін: одна з них має владні повноваження, а інша залежить від реалізації цих повноважень.
У підрозділі 1.2 «Генезис та сутність права на оскарження рішень суб’єктів владних повноважень» обґрунтовано, що права і свободи людини, її гарантії відповідно до Конституції України визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Розкрито зміст терміна «право на захист»: це конституційне право, що визначає та фіксує ступінь свободи правомірної поведінки і полягає в можливості носія такого права самостійно вчиняти юридично значущі активні дії при настанні певних умов з метою відновлення порушеного права чи інтересу.
Звернено увагу на те, що як об’єктами захисту засобами адміністративного судочинства є не всі права, свободи та інтереси громадян, а лише ті, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічно-правових відносин та управлінсько-владних правовідносин.
Виходячи з аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України і з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України запропоновано здійснити уточнення норм Кодексу адміністративного судочинства України, в яких застосовується слово «інтерес», шляхом його доповнення словом «законний», що відповідає змісту охоронюваних законом відносин і є об’єктом захисту засобами адміністративного судочинства.
Доведено, що головне призначення адміністративних судів полягає не стільки в підтриманні чіткості функціонування управлінської вертикалі в державі, скільки в гарантії прав та законних інтересів як фізичних осіб, так і юридичних осіб у процесі їх взаємодії з публічними органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, іншими суб’єктами, які здійснюють владні управлінські функції. Разом з тим адміністративні суди та їх судова практика із захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень у сфері публічно-правових відносин з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування є відображенням процесів, які відбуваються в державно-управлінських та адміністративно-правових відносинах.
У підрозділі 1.3 «Поняття та зміст процедури оскарження рішень органів державної податкової служби України до адміністративного суду» з урахуванням аналізу норм законодавства та судової практики наведено критерії, притаманні суб’єктам владних повноважень, їх посадовим (службовим) особам, рішення яких можуть бути оскаржені до адміністративного суду на прикладі органів державної податкової служби України.
Досліджено критерії рішень органів державної податкової служби України, за наявності яких такі рішення можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Визначення певного рішення органу державної податкової служби України як такого, що може бути оскаржене, є прерогативою виключно платника податків та залежить тільки від його суб’єктивного ставлення до рішення як такого, що порушує законні інтереси або обмежує його права, та готовності подати позов на таке рішення.
З’ясовано, що органи державної податкової служби України, здійснюючи свої повноваження в межах своєї компетенції, можуть приймати відповідні рішення, що стосуються прав та законних інтересів платників податків (суб’єктів господарювання), які пов’язані із застосуванням не тільки норм податкового законодавства, а й іншого законодавства (наприклад, адміністративно-деліктного). Отже, податкові спори є лише частиною (хоча і більшою) спорів, що розглядаються адміністративними судами, предметом яких є рішення органів державної податкової служби України.
У підрозділі 1.4 «Особливості реалізації принципів адміністративного судочинства в проваджені щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України» увагу зосереджено на з’ясуванні принципів адміністративного судочинства, які регламентуються відповідними адміністративно-процесуальними нормами та реалізуються під час здійснення правосуддя адміністративним судом у справах щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України.
Доведено, що принципи адміністративного судочинства у сфері оподаткування у своїй сукупності повинні утворювати струнку систему основних засад, які не суперечать одна одній.
Обґрунтовано, що основою ефективності розгляду та вирішення справ щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України є реалізація таких принципів адміністративного судочинства, як: забезпечення доступності адміністративного судочинства, право на звернення до суду з адміністративним позовом, забезпечення справедливого та своєчасного розгляду адміністративної справи, ухвалення законного та обґрунтованого рішення в адміністративній справі. Запропоновано засади реалізації принципу доступності правосуддя в означеній категорії адміністративних справ.
Розділ 2 «Особливості провадження щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України в порядку здійснення адміністративного судочинства» містить три підрозділи, в яких проаналізовано стадії адміністративного судочинства щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України: звернення з адміністративним позовом та відкриття провадження в справі; судовий розгляд справи та ухвалення судового рішення; перегляд рішень адміністративного суду.
У підрозділі 2.1 «Звернення з адміністративним позовом та відкриття провадження в адміністративній справі» надано визначення компетентного суду адміністративної юрисдикції, а також предметної, територіальної та інстанційної підсудності адміністративних справ. На підставі аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням судової практики доведено, що помилковий вибір позивачем (платником податків) компетентного адміністративного суду при поданні позовної заяви з вимогами до органів державної податкової служби України, а також не встановлення судом адміністративної юрисдикції, до якого подано позовну заяву, підсудності, до якої належить адміністративна справа, в деяких випадках є визначальним для результатів розгляду і вирішення адміністративної справи та може призвести до скасування судових рішень судами вищих інстанцій.
Доведено, що для унеможливлення винесення неправосудного та незаконного рішення саме на адміністративний суд лягає основний тягар щодо встановлення підсудності, яка повинна обов’язково бути вирішена при розгляді питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
Наведено аргументи, які дають можливість стверджувати, що строк для звернення до адміністративного суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення органу державної податкової служби України про нарахування грошового зобов’язання повинен визначатися за правилами Податкового кодексу України та позиції Вищого адміністративного суду України і становить три роки з моменту отримання такого рішення незалежно від того, чи скористався платник податків своїм правом на досудове розв’язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.
У підрозділі 2.2 «Судовий розгляд справи та ухвалення судового рішення» досліджуються такі стадії судового розгляду адміністративної справи: розгляд справи по суті, ухвалення та проголошення судом рішення за результатами розгляду справи.
З’ясовано структуру адміністративного спору, головним елементом якого є суб’єктний склад: орган державної податкової служби України та платник податків (суб’єкт господарювання), а предметом – рішення органу державної податкової служби України.
Надано загальну правову характеристику доказів у справах щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України, які повинні обов’язково враховуватися судом при винесенні рішення. Звернено увагу на активну роль адміністративного суду щодо офіційного з’ясування всіх обставин у справі з урахуванням принципу презумпції правомірності рішень платника податку. Обґрунтовано можливість залучення в якості другого відповідача суб’єкта владних повноважень (органу державної податкової служби України).
У підрозділі 2.3 «Перегляд рішень адміністративного суду» аналізується реалізація права на апеляційне оскарження особами (платниками податків), які беруть участь у справі, а також тими, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та інтереси.
Доведено, що відповідно до рішень Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві при розгляді спорів у сфері оподаткування право особи на оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції окремо від постанови суду не вичерпується лише випадками, за якими прямо встановлено таке оскарження Кодексом адміністративного судочинства України.
На підставі аналізу основних положень реформи в системі судоустрою України, яка відбулась у 2010 році, аналізуються особливості провадження в суді касаційної інстанції справ щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України. Приділено увагу дослідженню особливостей здійснення Верховним Судом України касаційних проваджень перегляду судових рішень по зазначеній категорії адміністративних справ, у тому числі за нововиявленими обставинами. Визначено зміст судових рішень адміністративного суду по цій категорії справ, а також проаналізовано їх виконання.
Розділ 3 «Удосконалення інституту оскарження рішень органів державної податкової служби України в адміністративних судах» містить два підрозділи, в яких обґрунтовано нагальну потребу в правовому вдосконалені механізму оскарження рішень органів державної податкової служби України.
У підрозділі 3.1 «Забезпечення законності рішень органів державної податкової служби України» розглянуто один із важливих елементів, без якого не можуть реалізовуватись рішення органів державної податкової служби України, – «законність». Встановлено, що законність органічно включає в себе практичну реалізацію прав і свобод громадян та нерозривно пов’язаних з нею комплексу обов’язків. Доведено, що для поновлення своїх порушених прав і законних інтересів та забезпечення законності в стосунках з органами державної податкової служби України платник податків має право звернутися за допомогою до відповідних органів державної влади (адміністративних, судових, органів прокуратури тощо).
Досліджено функцію контролю адміністративного суду за законністю рішень органів державної податкової служби України, яка реалізовується через здійсненням правосуддя. Акцентовано увагу на нетотожності термінів «закон» та «законодавство», які вживаються в нормах Конституції України та у висновках Конституційного Суду України. Вказано на наявність правових розбіжностей між приписами норм Конституції України та результатами нормотворчої діяльності законодавчого органу, що знайшло відображення в Податковому кодексі України, що зумовлює необхідність забезпечення законності у сфері податкових правовідносин вже на етапі здійснення нормотворчої діяльності законодавчим органом України.
У підрозділі 3.2 «державної податкової служби України» проаналізовано зарубіжний досвід розгляду податкових спорів. Визначено особливості організаційної побудови адміністративної юстиції в Федеративній Республіці Німеччина та США щодо оскарження рішень податкової служби.
Наведено аргументи щодо необхідності запровадження в Україні позитивного досвіду системи побудови судових органів Федеративної Республіки Німеччина та США щодо оскарження рішень податкової служби України, що є необхідною умовою вдосконалення рівня правосуддя в адміністративних судах України.
Обґрунтовано положення про те, що побудова та функціонування адміністративної юстиції в Україні ближча до європейських принципів, стандартів, теоретичних положень та доктрин, які знайшли своє відображення в КАС України.
На основі аналізу системи організації та побудови адміністративної юстиції в Федеративній Республіці Німеччина та США щодо оскарження рішень податкової служби визначено шляхи вдосконалення механізму оскарження рішень органів державної податкової служби України. З метою об’єктивного досудового вирішення податкових спорів запропоновано ліквідувати підрозділи апеляцій, які розглядають скарги платників податків на рішення органів державної податкової служби України, і створити єдиний автономний та незалежний орган, підпорядкований Кабінету Міністрів України. Наведено аргументи щодо доцільності створення в Україні на базі адміністративних судів першої та апеляційної інстанцій спеціалізованих судів, які б вирішували спори виключно у сфері податкових правовідносин. | 
