ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО СОЗНАНИЯ У СТУДЕНТОВ ГУМАНИТАРНОГО И ТЕХНИЧЕСКОГО НАПРАВЛЕНИЙ ПОДГОТОВКИ

Краткое содержание

У вступі визначається актуальність вивчення психології екологічної свідомості, об'єкт і предмет дослідження, формулюються мета, завдання, гіпотеза дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, описано форми апробації та зв’язок з науковими темами.

Перший розділ “Теоретичні основи проблеми екологізації свідомості в сучасних умовах” присвячено огляду досліджень екологічної свідомості в рамках соціології, педагогіки і психології, а також підходам і методам формування екологічної свідомості.

Технологічний природоохоронний підхід не є вирішенням екологічних проблем без аксіологічного, заснованого на формуванні екологічно орієнтованої системи потреб, цінностей, установок, екологічного мислення і культури (М.І.Бауер, В.Є.Борейко, В.І.Вернадський, В.О.Грачов, Т.І.Іванова, О.О.Калмиков, Б.Т.Ліхачов, М.М.Моісеєв, С.С.Тимофєєва). Розглядається типологізація екологічної свідомості в різних регіонах простору СНД (Б.З.Докторов, В.В.Сафронов, Б.М.Фірсов, Л.В.Корель, М.В.Лісаускене, Т.І.Ліхачова, З.В.Грицинін, М.О.Нугаєв, І.Т.Раймонов та ін.). Важливою є проблема формування еколого-економічної культури майбутніх природокористувачів, політиків та економістів, чия діяльність впливає на оточуюче середовище (О.О.Максименко, С.Г.Москвичов, О.М.Паламарчук, В.С.Крисаченко та інші). На нашу думку, в суспільній свідомості вже сформувалася потреба наукового вирішення екологічних проблем, зокрема, психологічними засобами.

У теоретичних дослідженнях багато уваги надається змісту та  методологічному значенню поняття «екологічна свідомість», його структурі. Екологічна свідомість розуміється як вищий рівень психічного відображення природного і штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексії місця і ролі людини в біологічному світі, а також як регуляція цього відображення (О.О.Калмиков, В.І. Панов, В.О.Скребець). Екологічна свідомість має свою специфіку, спрямованість і структуру. Вона визначає сприйняття, ставлення, поведінку і діяльність людини, спрямовані на природу (С.Д.Дерябо, І.В.Кряж, А.М.Льовочкіна, В.А.Ясвін). Проблема екологічної освіти і виховання в теоретичному і методичному аспектах обговорюється у психолого-педагогічних працях М.І Бауера, В.Є.Борейка, С.М. Глазачева, С.Д Дерябо, А.М.Льовочкіної С.Д.Максименка, В.О.Моляко, С.Л.Рубінштейна, В.О.Скребця, Ю.М.Швалба, а також інших дослідників.

Кардинальні рішення у сфері розвитку екологічної свідомості полягають у принциповій зміні характеру ставлення людини до природи (Г.Д.Гачев, С.М.Глазачев, Д.М.Кавтарадзе, О.О.Калмиков, Б.Т.Ліхачов, Ю.М.Мечетний, К.В.Яковлєва та ін.). Теорія і практика формування екологічної свідомості заснована на кількох підходах, що різняться між собою принципами і методами: традиційним (О.М.Захлєбний, І.Д.Звєрев, І.Т.Суравегіна та ін.), практико-орієнтованим (В.В.Вербицький, О.В.Гагарін, Д.М.Кавтарадзе, О.М. Камнєв та ін.), методами, що ґрунтуються на екологічній психопедагогіці (С.Д.Дерябо, В.А.Ясвін) та екопсихології розвитку (В.І.Панов).

На нашу думку, сукупність різних підходів до проблеми екологізації свідомості відображає можливість комплексного рішення, де кожен підхід має свою роль.

Одним із найбільш ефективних методів формування екологічної свідомості є еколого-психологічний тренінг, що заснований на методології соціально-психологічного тренінгу і має різні психолого-педагогічні форми. Наукові дослідження з цього питання присвячені методології та методиці тренінгу (С.Д.Дерябо, В.А.Ясвін), застосуванню його в навчальному (І.В.Кряж, А.М.Льовочкіна) та просвітньо-виховному (О.С.Мамешина) процесах. Але питання ефективності дії психологічних механізмів в корекції та формуванні екосвідомості досліджені недостатньо. Відсутні також комплексні дослідження з формування екологічної свідомості за допомогою активних методів навчання у порівняльному плані для певної соціально-вікової категорії.

Таким чином, дослідження психологічних особливостей взаємодії людини зі світом природи та можливостей формування екологічної свідомості особистості залишається однією з центральних, але недостатньо розроблених проблем.

Другій розділ “Особливості екологічної свідомості студентів різної професійної спрямованості” присвячено експериментальному дослідженню рівня розвитку та особливостям екологічної свідомості студентів.

Відповідно до структури екологічної свідомості (С.Д.Дерябо, А.М.Льовочкіна, В.А.Ясвін), ми досліджували основні її компоненти: психічне сприйняття природного середовища, ставлення до нього, саморегуляція поведінки, а також ціннісні установки стосовно природи.

Ціннісні установки студентів гуманітарного профілю підготовки мають переважно екоцентричний, непрагматичний характер, вони пов'язані з гармонізацією особистості, пізнанням і розвитком моральності їх носія. Максимально природоорієнтовані є студенти-психологи заочної форми навчання вікової групи 28 – 35 років, а ціннісні установки студентів стаціонару (вікова група 20–23 роки) мають антропоцентричну спрямованість.

Провідними типами мотивації взаємодії з природними об'єктами у всіх групах психїологів є естетичний і практичний. Вікові особливості полягають у тому, що у старшої групи (28-35 років) студентів усі показники є вищі, ніж у молодших (17-24 років). Це погоджується з даними С.Д.Дерябо та В.А.Ясвіна і має бути пов’язане з особистісною зрілістю дорослих, особливо у групі валеологів, які мотивовані на гармонізацію та здоровий спосіб життя, а також зі специфікою вибірки, яка складається переважно з жінок (92%).

У свідомості студентів-екологів в цілому пріоритетними є екоцентричні установки при гендерній диференціації: у дівчат 63%, у юнаків – 45%. Юнакам властиві більш раціональні погляди на природу: на їх думку, вона, здебільшого, є частиною національного багатства і ресурсом розвитку економіки і промисловості. Ставлення до природи у студентів-екологів добре розвинене як, естетично, так і у практичній діяльності. Провідними типами мотивації взаємодії з природою є естетичний тип у дівчат і пізнавальний – у юнаків. На другому місці у обох статей мотивом діяльності є практика спілкування з природними об'єктами. Ставлення до охорони природи і екологічна поведінка студентів-екологів має екоцентричний характер.

Отже, подальша корекція екологічної свідомості для цієї категорії студентів має бути пов’язана з розвитком пізнавального, природоохоронного і мотиваційного компонентів екологічної свідомості.

У свідомості студентів технічного напряму підготовки в цілому, перевагу екоцентричних установок мають менше половини опитаних осіб (43%), антропоцентричних–37%, інші–демонструють збалансовані погляди. Гендерна диференціація виявляється у тому, що у дівчат екоцентризм установок виявлено більше (50%), ніж у юнаків (33%). Юнакам властиві більш раціональні погляди на природу: вона є частиною національного багатства та ресурсом розвитку економіки і промисловості. Провідними типами мотивації взаємодії з природою є практична та прагматична. Найслабкішою мотивацією є естетична. Ставлення до природи у студентів технічного напряму розвинуте нижче за середній рівень, а природозберігаюча активність нижче, ніж у представників інших груп.

Порівняльний аналіз особливостей екологічної свідомості студентів різних спеціальностей показав, що більша частина всіх опитуваних має пріоритетні екоцентричні установки. Студенти всіх спеціальностей пріоритетно оцінюють природу як  екологічне життєве середовище, пов’язане зі здоров’ям людини, на другому місці - як умову гармонійного розвитку людини. На третьому і четвертому місці (окрім представників технічної спеціальності) – розуміння природи як джерела пізнання світу і умови етичного розвитку людини. Дані узгоджуються з результатами інших досліджень (В.О.Білоус,2004).

Структура сприйняття природи. Для студентів усіх спеціальностей природа є, в першу чергу, об'єктом естетичного сприйняття, оцінка значення якого знижуються від представників гуманітарної до технічної спеціальності. Прагматичне сприйняття має протилежну динаміку: максимальне воно у студентів технічної спрямованості, середнє - у екологів. Мінімальний прагматизм сприйняття природи мають студенті гуманітарної спеціальності. Сприйняття природи як об'єкта вивчення і охорони у представників всіх спеціальностей перебуває нижче середнього рівня.

Ставлення до природи. Більшість компонентів цієї шкали (емоційний, практичний і вчинковий) мають значення середні і вищі, але пізнавальний –, низькі. Загальна інтенсивність суб'єктивного ставлення до природи у гуманітаріїв і екологів має середній рівень, а у студентів технічної спеціальності нижче середнього - за рахунок найнижчої пізнавальної і практичної активності.

Тип переважної мотивації діяльності, спрямований на природне середовище, у гуманітаріїв і екологів – естетичний, за яким слідує пізнавальний і прагматичний; студенти технічної спеціалізації мають ієрархію виборів типу мотивації діяльності в зворотному порядку.

Ставлення до охорони природи і екологічна поведінка студентів всіх спеціальностей має у цілому екоцентричний характер. Найбільш позитивно налаштовані до природи психологи (позитивне ставлення демонструє 84% групи, а екологічно-орієнтовану та природоохоронну поведінку –70%) і екологи (83% і 66% відповідно), екологічна активність студентів технічної спеціальності виражена значно слабкіше (68% і 56% відповідно).

Таким чином, доведено, що параметри екологічної свідомості студентів гуманітарної, екологічної і технічної спеціальностей мають якісні і кількісні відмінності.

Третій розділ “Формування екологічної свідомості за допомогою активних методів” присвячено опису принципів організації, структури і змісту формувального експерименту, результатів дослідження, їх інтерпретації та висновкам.

Формувальний експеримент проводився з січня 2005 року по жовтень 2006 року. Завданням формувального експерименту була розробка та апробація методів розвитку екологічної свідомості у студентів різної професійної спрямованості. Створена тренінгова методика «Єдність» спрямована на розвиток чуттєвого сприйняття, суб’єктного ставлення до природних істот, установок на партнерські стосунки та емпатію до них, а також розвиток уявлень та творчих здібностей.

Задля здійснення формувальних заходів та визначення їх ефективності було утворено експериментальну (186 осіб з трьох спеціальностей) і контрольну (40 психологів і 20 інженерів) групи. Здійснювалось порівняння початкових даних з отриманими після тренінгу у всіх експериментальних групах, а також з ретестовими – у контрольній. Критерієм ефективності є кількісні зміни основних показників та дані рефлексії учасників експерименту.

Методику побудовано на принципі розвитку психологічної єдності з елементами природи. Принципами формування базових компонентів екологічної свідомості є: приналежність людини природній екосистемі; єдність з живими істотами, віддаленими від людини у еволюційному ланцюгу; невід’ємність кожного виду живих істот від екологічної системи Землі. Прийом ідентифікації стимулює трансформацію негативного ставлення до природних істот на позитивне.

Зазначимо, що традиційним в екологічній психології є метод використання у тренінгу приємних природних об’єктів, наприклад, птахів (В.А.Ясвін, 2000). У цьому випадку сприйняття, ставлення і характер можливої діяльності, що підлягають розвитку, перебувають у консонансі з самого початку тренінгу. Тому, така процедура лише актуалізує емпатію, ситуативно посилює ставлення до природи, перебуваючи в одному позитивному діапазоні. У запропонованій методиці «Єдність» використовуються «неприємні на вигляд» природні об'єкти (живі та неживі павукоподібні і комахи), які  виступають у якості негативних психологічних стимулів: тарантул, фаланга, тарган, а також більш приємні - богомол, цикада, коник та інші. Стан сприйняття, а також відповідні ставлення та діяльність у цих випадках перебувають у дисонансі з очікуваним результатом тренінгу. Трансформація негативного ставлення у позитивне потребує особистісних психологічних зусиль, які призводять навіть до переоцінки свого місця у природі. Так у студентів, що пройшли тренінг, з’являється відчуття спорідненості із іншими живими істотами і поступово знижується зверхнє ставлення до них. Такий результат стає своєрідним стимулом для подальшого особистісного зростання.

Порядок роботи Т-групи складався з кількох етапів. На організаційному етапі формувалися малі групи з 3-4 осіб, кожна з котрих одержувала природний об’єкт і методичні матеріали. Час роботи дорівнював двом академічним годинам. Наприкінці заняття кожна група «захищала» свій проект.

На першому етапі пропонувалося зафіксувати свої почуття, які виникали у процесі сприймання об’єкту. Вони можуть бути різної модальності, як позитивні, так ї негативні. Позитивній емоційний тон приваблює людину до контакту з природною істотою, негативній тон - ускладнює такий контакт. Далі треба ознайомитись із екологічною довідкою і також відзначити, які екологічні факти подобаються, які – ні. Змістом екологічної довідки є пізнавальна інформація щодо способу життя тварин, поведінкових особливостей, які можна порівнювати з людської мораллю та етикою. В залежності від цього, інформація викликала позитивну чи негативну емоційну реакцію і оцінку.

На другому етапі відбувалася ідентифікація із природною істотою. Завданням було максимально антропоморфізувати об’єкт, психологічно перетворити його на суб’єкта, а потім увійти в цей образ і ідентифікуватися з ним. У процесі сприйняття природних об’єктів можуть з’являтись  такі феномени соціальної перцепції, як ідентифікація і емпатія, відчуття тотожності з об’єктом, значний емоційний резонанс зі станом іншої особи. Стійка симпатія, яка формується до природної істоти, посилює екоцентричне ставлення та відповідну специфіку поведінки особистості. Завданням другого етапу тренінгового заняття є інтелектуалізація негативних емоцій як «виправдання» неприємних рис характеру чи поведінки, наприклад, біологічною доцільністю. Цій засіб змінює негативну спрямованість емоцій і оцінок на протилежну.

На третьому етапі учасники тренінгу створювали «свою автобіографію» – тобто історію життя тварини, наповнюючи її психологічним змістом. При цьому відбувалася психологічна проекція і антропоморфізація природної істоти, тому ставлення до неї змінювалося на суб’єктне, як до самого себе. Як результат відбувалася суб’єктифікація (С.Д.Дерябо, В.А.Ясвін,1996) природного об'єкту в результаті досвіду психологічного поєднання з ним, змінювалася модальність сприйняття і ставлення до природної істоти. Ці установки відображувалися у зверненні до всіх людей як братів по планеті. Ці звернення закликали до поваги та любові до природи і людства. Спостереження процесу показало захопленість студентів цією діяльністю, піднесену атмосферу, позитивні емоції.

На заключному етапі рефлексії студенти захищали «свою біографію» і визначали зміни ставлення до тварин. Студенти відзначали, наприклад, що природна істота «стала ближчою, більш зрозумілою; сподобалася; виросла у очах; спонукала до пізнання природи; захопила красою», а тарантул навіть «став членом нашої команди»; «Я тепер не боюся павуків та комах».

Рефлексія перцептивних і пізнавальних ефектів сприйняття у поєднанні з ідентифікацію та інтелектуалізацією емоцій складала психологічний комплекс щодо розширення особистісного екологічного простору і екологічної свідомості взагалі.